Рішення

від 08.12.2016 по справі 910/17798/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2016№910/17798/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований

венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Дублон"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований

венчурний корпоративний інвестиційний фонд "ХОЛДИНГ ІНВЕСТ"

2. Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в особі Відділу з

питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "БРИКЛЕЙЕРЗ"

про встановлення факту, що має юридичне значення та зобов'язання вчинити дії

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивачa: Казанцева А.О. - за довіреністю від 21.09.2016 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи: Роговець О.М. - за довіреністю від 28.10.2016 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Дублон» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ХОЛДИНГ ІНВЕСТ» (далі - відповідач-1) та Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач-2) про:

- встановлення факту відмови позивача від Договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ» №18/12-2013бр від 18.12.2013 р.;

- зобов'язання відповідача-1 повернути позивачу частку (корпоративні права) у статутному капіталі ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ», отримані за Договором купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ» №18/12-2013бр від 18.12.2013 р.;

- скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ» № 05/13 від 19.12.2013 р., прийнятого на виконання Договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ» № 18/12-2013бр від 18.12.2013 р.;

- скасування всіх рішень загальних зборів учасників ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ», прийнятих відповідачем-1 після укладання Договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ» № 18/12-2013бр від 18.12.2013 р.;

- зобов'язання відповідача-2 внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно зміни учасника ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ», а саме змінити відповідача-1 на позивача;

- зобов'язання відповідача-2 скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань рішення загальних зборів учасників ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ» №05/13 від 19.12.2013 р., прийняте на виконання Договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ» № 18/12-2013бр від 18.12.2013 р.;

- зобов'язання відповідача-2 скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань усі реєстраційні дії, що були вчинені після укладання Договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ» №18/12-2013бр від 18.12.2013 р., тобто після 18.12.2013 р.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилався на те, що між ним та відповідачем-1 було укладено Договір купівлі-продажу частки у статному капіталі третьої особи, проте відповідач-1 в порушення взятих на себе зобов'язань вартість отриманої ним частки корпоративних прав в повному обсязі не оплатив. У зв'язку з цим, позивач направив на адресу відповідача листи про відмову від Договору та вимагав повернути частку у статутному капіталі третьої особи, проте вказані вимоги відповідачем-1 були залишені без задоволення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.09.2016 р. порушено провадження у справі № 910/17798/16, її розгляд призначено на 19.10.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2016 р. на підставі статті 24 Господарського процесуального кодексу України здійснено заміну первісного відповідача-2 Відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації належним відповідачем-2 Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією в особі Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «БРИКЛЕЙЕРЗ», згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 02.11.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 14.11.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 28.11.2016 р.

В судовому засіданні 28.11.2016 р. судом було розглянуто подану позивачем 14.11.2016 р. заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач уточнює позовні вимоги та просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "БРИКЛЕЙЕРЗ" від 18.12.2013 р. № 18/12-20134бр, укладений між ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Дублон" та ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний інвестиційний фонд "Холдинг Інвест"; зобов'язати ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний інвестиційний фонд "Холдинг Інвест" повернути ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Дублон" частку (корпоративні права) у статутному капіталі ТОВ "БРИКЛЕЙЕРЗ", отримані за Договором купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "БРИКЛЕЙЕРЗ" від 18.12.2013 р. № 18/12-20134бр; скасувати рішення загальних зборів учасників ТОВ "БРИКЛЕЙЕРЗ" № 05/13 від 19.12.2013 р., прийняте на виконання договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "БРИКЛЕЙЕРЗ" від 18.12.2013 р. № 18/12-20134бр; скасувати рішення загальних зборів учасників ТОВ "БРИКЛЕЙЕРЗ", прийняті за участю ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний інвестиційний фонд "Холдинг Інвест" після укладання договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "БРИКЛЕЙЕРЗ" від 18.12.2013 р. № 18/12-20134бр, а саме рішення № 01/2014 від 12.03.2014 р., № 03/2014 від 25.04.2014 р., № 04/2014 від 11.06.2014 р., № 05/2014 від 25.07.2014 р., № 06/2014 від 14.08.2014 р., № 07/2014 від 11.09.2014 р., № 08/2014 від 01.10.2014 р., № 09/2014 від 18.11.2014 р., № 01/2015 від 15.04.2015 р., № 02/2015 від 16.06.2015 р.; зобов'язати відповідача-2 внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно зміни учасника ТОВ "БРИКЛЕЙЕРЗ", а саме змінити учасника ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний інвестиційний фонд "Холдинг Інвест" на ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Дублон"; зобов'язати відповідача-2 скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань рішення загальних зборів учасників ТОВ "БРИКЛЕЙЕРЗ" № 05/13 від 19.12.2013 р., прийняте на виконання договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "БРИКЛЕЙЕРЗ" від 18.12.2013 р. № 18/12-20134бр; зобов'язати відповідача-2 скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань усі реєстраційні дії, що були вчинені після укладання договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "БРИКЛЕЙЕРЗ" від 18.12.2013 р. № 18/12-20134бр, а саме № 10671060015010846 від 14.05.2014 р., № 10671050016010846 від 28.04.2014 р., № 10671060017010846 від 14.05.2016 р., № 10671070018010846 від 15.09.2015 р. Зі змісту поданої позивачем заяви вбачається, що в ній позивач одночасно змінив як предмет, так і підставу позову, що суперечить приписам ст. 22 ГПК України.

За таких обставин, суд відмовив позивачу у задоволенні вказаної заяви та розглядає спір в редакції первісно заявлених позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2016 р. в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/17798/16 на 15 днів, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.12.2016 р.

В судовому засіданні 08.12.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник третьої особи в судовому засіданні 08.12.2016 р. надав пояснення щодо заявлених позовних вимог.

Представники відповідачів в судове засідання 08.12.2016 р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 08.12.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.12.2013 р. між позивачем (продавець) та відповідачем-1 (покупець) було укладено Договір № 18/12-2013/4бр купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець, на умовах, зазначених в цьому Договорі, з дотриманням вимог чинного законодавства України, передає у власність покупця (відступає покупцеві) частку (корпоративні права) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «БРИКЛЕЙЕРЗ», яка складає 100% загального розміру статутного капіталу Товариства і становить 20 000 000, 00 грн., та яку покупець, в порядку і на умовах, визначених в цьому Договорі, приймає і сплачує за вказану частку кошти.

Згідно з п.2.1. Договору відчуження (відступлення) частки за цим Договором є чинним і покупець вважається повноправним учасником Товариства після підписання цього Договору та з моменту державної реєстрації змін до Статуту Товариства, відповідно до вимог чинного законодавства.

Підписання сторонами цього Договору свідчить про приймання-передачу відповідної частки від продавця покупцеві та перехід права власності на частку (корпоративні права) (п. 2.2. Договору).

За умовами п.3.1. Договору покупець за відчуження (відступлення) частки (корпоративних прав) сплачує продавцю кошти в розмірі 500 000,00 грн. без ПДВ протягом 30 календарних днів з дати набрання чинності Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору підписанням цього Договору сторонами та державною реєстрацією змін до Статуту Товариства, мають місце наступні юридично значимі наслідки: покупець набуває всі права та обов'язки учасника Товариства; покупець стає новим учасником Товариства і в повному обсязі набуває правосуб'єктності.

19.12.2013р. відбулись загальні збори учасників ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ», на яких було вирішено погодити вихід зі складу учасників Товариства - позивача, у зв'язку з відступленням (укладенням договору купівлі-продажу) частки у Статутному капіталі Товариства, яка складає 100% Статутного капіталу Товариства, що становить 20 000 000,00 грн. на користь відповідача-1 за ціною 500 000,00 грн. з передачею всіх прав та обов'язків, та, враховуючи зазначене, прийняти до складу учасників Товариства нового учасника - відповідача-1; розподілити частки учасників у статутному капіталі Товариства наступним чином: частка відповідача-1 у статутному капіталі Товариства становить 100% і складає 20 000 000,00 грн.; затвердити нову редакцію Статуту Товариства та доручити директору (виконавчому органу) Товариства, або іншій належним чином уповноваженій особі (особам) за довіреністю директора, здійснити всі необхідні дії щодо проведення державної реєстрації нової редакції Статуту Товариства.

Вказане рішення загальних зборів оформлене протоколом № 05/13 від 19.12.2013 р.

25.12.2013р. сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору, якою домовились викласти п. 3.1. Договору в наступній редакції: « 3.1. Покупець за відчуження (відступлення) частки (корпоративних прав) Товариства сплачує продавцю кошти в розмірі 600 000,00 грн. без ПДВ. Оплата здійснюється з розстроченням платежу в наступному порядку: - 500 000,00 грн. без ПДВ покупець зобов'язаний перерахувати до 18.02.2014 р., 100 000,00 грн. - покупець зобов'язаний перерахувати до 01.03.2014 р.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору відповідач-1 17.02.2014р. перерахував позивачу 500 000,00 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою. Залишок боргу в сумі 100 000,00 грн. залишився неоплаченим.

Листом від 03.03.2014р. № 03/03-2014-2 позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою погасити заборгованість в сумі 100 000,00 грн.

У відповідь на вищевказану вимогу відповідач-1 листом № 06/03-2014-1 від 06.03.2014 р. повідомив, що вказана заборгованість буде погашена в порядку черговості.

Листом № 12/03-2014/1 від 12.03.2014р. позивач повідомив відповідача-1 про відмову від Договору та просив повернути передану частку (корпоративні права) у статутному капіталі ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ».

Оскільки відповідач-1 заборгованість в сумі 100 000,00 грн. не оплатив, частку (корпоративні права) у статутному капіталі ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ» не повернув, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 р. № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Приписами статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Норми статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України розкривають зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями частини 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Тобто, право звернення до господарського суду з позовом закон пов'язує з наявністю у особи, яка звертається з таким позовом, суб'єктивного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.

В контексті статті 15 Цивільного кодексу України підлягає захисту саме порушене право, у зв'язку з чим суд повинен встановити, в чому полягає таке порушення, а також, в який спосіб має відбуватись поновлення порушеного права позивача.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 Цивільного кодексу України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. В частині 2 цієї статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Разом з тим, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту у обраний ним спосіб.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Розпорядження своїм суб'єктивним правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

На думку суду, вимога позивача про встановлення факту відмови від договору фактично є вимогою про встановлення певного факту, який підлягає встановленню при вирішенні спору про право цивільне, тоді як нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи будь-якими іншими нормами законодавства України не передбачено такого способу захисту права (законного інтересу) як встановлення факту відмови від договору.

Не визначено такого способу захисту і умовами укладеного між сторонами Договору.

За таких обставин суд вважає, що заявлена позивачем вимога (про встановлення факту) виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє позивачу у заявлених вимогах про встановлення факту відмови позивача від спірного Договору купівлі-продажу.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

За визначенням ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

За нормою ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто, сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу.

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 ЦК України.

Частиною 1 статті 188 ГК України та статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в т.ч. розірвання договору.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, одностороння відмова від договору може мати місце тільки у випадках коли право на таку відмову встановлено договором чи законом.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (частина 4 статті 188 Господарського кодексу України).

Одностороння відмова від договору є підставою для розірвання договору та відповідно до змісту ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, безпосередньо тягне правові наслідки розірвання договору.

Отже, розірвання договору може відбуватися у зв'язку із односторонньою відмовою від договору однієї із його сторін, що тягне правові наслідки його розірвання. При цьому, для настання наслідків односторонньої відмови від договору необхідна сукупність двох складових елементів: підстави для односторонньої відмови від договору, що має бути визначена у законі або договорі та саме правочину щодо односторонньої відмови від договору.

Відтак, передбачену договором або законом можливість односторонньої відмови від договору, слід розуміти як підставу, що передбачена договором або законом, для вчинення односторонньої відмови від договору, що у свою чергу, як юридичний факт є підставою для настання правових наслідків розірвання договору.

Разом з цим, дослідивши зміст спірного Договору судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено право позивача на односторонню відмову від розірвання Договору, а в судовому порядку вимоги про його розірвання не заявлялось.

Враховуючи вищевикладене, та з огляду на те, що укладений між сторонами Договір в судовому порядку розірваний не був, суд вважає заявлені позивачем вимоги про зобов'язання відповідача-1 повернути позивачу частку (корпоративні права) у статутному капіталі ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ», отримані за Договором купівлі-продажу (відступлення частки у статутному капіталі) ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ» №18/12-2013/4бр від 18.12.2013р. безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Як наслідок, не підлягають задоволенню похідні вимоги про скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ» №05/13 від 19.12.2013 р., прийняте на виконання умов спірного Договору, скасування всіх рішень загальних зборів учасників ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ», прийняті відповідачем-1 після укладання спірного Договору; зобов'язання відповідача-2 внести зміни до Єдиного державного реєстру та скасування реєстраційних дій.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до приписів ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, заявлені позивачем позовні вимоги є необґрунтованими, суд відмовляє у їх задоволенні.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

При цьому, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь Державного бюджету України недоплачений судовий збір в сумі 1 500,00 грн. за позовну вимогу майнового характеру про зобов'язання відповідача-1 повернути позивачу отриману за спірним Договором частку (корпоративні права) у статутному капіталі ТОВ «БРИКЛЕЙЕРЗ», оскільки при зверненні до суду з даним позовом за вказаною вимогою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7 500, 00 грн. (1,5%) виходячи з вартості частки у статутному капіталі 500 000, 00 грн., тоді як відповідно до укладеної між сторонами Додаткової угоди № 1 від 25.12.2013 р. вартість цієї частки складає 600 000, 00 грн., від якої і повинен був обчислюватись судовий збір.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Дублон» (01025, місто Київ, вулиця Велика Житомирська, будинок 6/11, кімната 307; код ЄДРПОУ 38196911) на користь спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 500 (одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.12.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова