Рішення

від 21.11.2016 по справі 921/555/16-г/3

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" листопада 2016 р.Справа № 921/555/16-г/3

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровець Я.Я.

Розглянув справу

за позовом Управління стратегічного розвитку міста Тернопільської міської ради, м. Тернопіль

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Тернопіль", м. Тернопіль

про cтягнення заборгованості в сумі 52 041,69 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

За участю представників сторін від:

Позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 493/2 від 26.09.2016 р.);

Відповідача: ОСОБА_3 - директор (наказ №1 від 29.11.1999р.).

Представникам сторін в судовому засіданні оголошено склад суду та роз'яснено їх права і обов'язки передбачені статтями 20, 22 ГПК України.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку статті 81-1 ГПК України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання сторін.

В судовому засіданні 21.11.2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Управління стратегічного розвитку міста Тернопільської міської ради звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Тернопіль" про cтягнення заборгованості в сумі 36 193,30 грн.

Ухвалою суду від 08.09.2016р. порушено провадження у даній справі та її розгляд призначено на 27.09.2016р., який на підставі статті 77 ГПК України відкладався на 10.10.2016р. та на 27.10.2016р. з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду, а також у судових засіданнях оголошувались перерви до 07.11.2016р. та до 21.11.2016р., про що зазначено в формулярах (протоколах) судових засіданнях.

27.09.2016р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 27.10.2016 року заяву позивача (вх. №18474 від 26.10.2016р.) про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду. Таким чином, ціна позову, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог становить 52 041,69 грн, з яких: 28 000,00 грн - основний борг; 7 314,97 грн - пеня; 2 001,70 грн - 3% річних; 14 725,02 грн - інфляційних втрат.

На задоволення клопотання (вх. № 19171 від 07.11.2016р.) представника відповідача про продовження строку розгляду справи, ухвалою суду від 07.11.2016 року строк розгляду справи в порядку частини 3 статті 69 ГПК України продовжено на 15 днів.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить позов задоволити повністю. Також, через канцелярію суду подав додаткові документи (вх.№ 19172 від 07.11.2016р. та №20046 від 21.11.2016р.).

Представник відповідача в судових засіданнях заперечила щодо позовних вимог з підстав, викладених у письмових поясненнях (вх. № 17829 від 17.10.2016р. та №19901 від 18.11.2016р.), просила суд в позові відмовити.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, щзаслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є Договори та інші правочини.

25 квітня 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 24.04.2008 року №742 видано дозвола на розміщення зовнішньої реклами №258/07-1, №258/07-2, №258/07-3, №258/07-4, №258/07-5, №258/07-6, №258/07-7 ПП Трухіну ОСОБА_4.

26 лютого 2010 року ФОП ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Тернопіль" прийняло рекламні конструкції розміщенні на території міста Тернополя, про що свідчить акт приймання - передачі майна №26, підписаний повноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

31.03.2010 р. Тернопільською міською радою на виконання Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" №2067 від 29.12.2003р. та враховуючи заяву ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Тернопіль" від 26.02.2010р., та акт приймання - передачі майна №26 від 26.02.2010р. внесено зміни в дозвола №258/07-1, №258/07-2, №258/07-3, №258/07-4, №258/07-5, №258/07-6, №258/07-7 та викладено в новій редакції: "Дозвола №258/07-1, №258/07-2, №258/07-3, №258/07-4, №258/07-5, №258/07-6, №258/07-7 на розміщення зовнішньої реклами виданий 25 квітня 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 24.04.2008 року №742 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Тернопіль" з 01.04.2010р." Внести зміни до Договору №258/07.

01 квітня 2012 року між Управлінням стратегічного розвитку міста Тернопільської міської ради (надалі, Управління/позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Тернопіль" (Розповсюджувач/відповідач) укладено договір №258/07 на тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності, відповідно до умов якого Управління, на правах уповноваженого органу, на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради надає Розповсюджувачу в тимчасове користування місце для розташування рекламних засобів, шо перебуває в комунальній власності для розміщення зовнішньої реклами згідно додатку №1 (специфікація - додаток №1 до даного договору). Розповсюджувач бере в тимчасове користування місце для розташування власних рекламних засобів і сплачує до бюджету міста Тернополя плату за надані йому місця відповідно до умов даного договору (п.1.1, п.1.2 Договору).

Згідно п.3.2 Договору, Управління зобов"язується надати Розповсюджувачу по акту прийому - передачі місця (згідно додатку №2 до даного договору), що зазначені у заяві, дозволі на розміщення зовнішньої реклами протягом трьох днів з дня надання такого дозволу.

В свою чергу, відповідно до п. 3.4 Договору Розповсюджувач зобов"язується своєчасно та в повному обсязі на умовах визначених у р.4 договору перерахувати до бюджету міста Тернополя плату за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності.

Розділом 4 Договору, визначено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності визначається згідно специфікації (додаток №1 до договору). Оплата проводиться помісячно не пізніше 20-го числа кожного наступного місяця. Сума оплати може щорічно коригуватись з врахуванням інфляції. Форма розрахунків - безготівкова.

Розділом 5 Договору, сторони домовились, що Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін із 01.04.2012р. Термін дії договору становить термін дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, тобто до 24.03.2013р. включно. У випадку невиконання розповсюджувачем умов договору Управління має право в односторонньому порядку розірвати даний договір та скасувати дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, письмово попередивши не менше ніж за двадцять днів. У випадку продовження терміну дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами даний договір автоматично пролонгується на термін дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Розповсюджувач погоджується на одностороннє розірвання даного договору та скасування відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами, у відповідності із розділом п"ятим даного договору - у випадку систематичного невиконання умов даного договору (заборгованості по оплаті більше двох місяців).

Також, між сторонами підписано Додаток №1 до Договору №258/07 на тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності - Специфікацію, якою сторони погодили власника рекламного засобу - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Тернопіль"; адреси місця розташування рекламного засобу - вул. ОСОБА_6 - Львівська, а також суму оплати в розмірі 4000,75 грн.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв місце розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності, за адресами у місті Тернополі: вул. ОСОБА_6 - Львівська, про що свідчить акт прийому - передачі місця розташування рекламного засобу від 01.04.2012р., підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Гарантійним листом від 02.09.2014р. відповідач гарантував сплату боргу за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів згідно договору рівними частинами з вересня 2014 року до червня 2015 року.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору щодо оплати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, у зв"язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 28 000,00 грн, про що свідчить картка рахунок та яку просить суд стягнути з відповідача.

Крім того, позивач зазначив, що 10.09.2014 р. Управлінням стратегічного розвитку міста Тернополя ТМР наказами №258/07-1, №258/07-2, №258/07-3, №258/07-4, №258/07-5, №258/07-6, №258/07-7 внесено зміни у Дозвола №258/07-1, №258/07-2, №258/07-3, №258/07-4, №258/07-5, №258/07-6, №258/07-7 на розміщення зовнішньої реклами від 11.03.2008р., а саме: "Дозвола №258/07-1, №258/07-2, №258/07-3, №258/07-4, №258/07-5, №258/07-6, №258/07-7 на розміщення зовнішньої реклами виданий 25.04.2008р. на підставі рішення виконавчого комітету ТМР від 24.04.2008р. №742 ТОВ "ОСОБА_7 ТЕРНОПІЛЬ" з 10.09.2014р.".

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, за своєю правовою природою останній має ознаки договору найму, адже опосередковує тимчасове платне користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають в комунальній власності для розміщення зовнішньої реклами, що зумовлює висновок суду про застосування до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст. 759, 762 Цивільного кодексу України, що передбачають обов"язок наймача (орендаря) за користування майном на умовах оренди сплачувати орендну плату.

Отже, укладений між позивачем та відповідачем договір про тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів № 258/07 від 01.04.2012 р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов"язань, визначених його умовами.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України "Про рекламу", Постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003р. "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами", інших нормативних актів, та умовами укладеного між сторонами договору.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України "Про рекламу", реклама це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Зовнішня реклама - що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067 затверджено "Типові правила розміщення зовнішньої реклами", які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Пунктом 32 Типових правил, визначено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору №258/07 на тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності (відповідно до умов якого Управління, на правах уповноваженого органу, на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради надає Розповсюджувачу в тимчасове користування місце для розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності для розміщення зовнішньої реклами, а Розповсюджувач бере в тимчасове користування місце для розташування власних рекламних засобів і сплачує до бюджету міста Тернополя плату за надані йому місця відповідно до умов даного договору (п.1.1, п.1.2 Договору)) позивач надав відповідачу в тимчасове користування місце для розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності для розміщення зовнішньої реклами за адресою вул.С.Будного - Львівська, в свою чергу відповідач прийняв дане місце, що підтверджується актом прийому - передачі місця розташування рекламного засобу від 01.04.2012р., підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб (міститься в матеріалах справах).

Так, згідно п.3.2 Договору, Управління зобов"язується надати Розповсюджувачу по акту прийому - передачі місця (згідно додатку №2 до даного договору), що зазначені у заяві, дозволі на розміщення зовнішньої реклами протягом трьох днів з дня надання такого дозволу. В свою чергу, відповідно до п. 3.4 Договору Розповсюджувач зобов"язується своєчасно та в повному обсязі на умовах визначених у р.4 договору перерахувати до бюджету міста Тернополя плату за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності.

Розділом 4 Договору, сторони домовились, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності визначається згідно специфікації (додаток №1 до договору). Оплата проводиться помісячно не пізніше 20-го числа кожного наступного місяця. Сума оплати може щорічно коригуватись з врахуванням інфляції. Форма розрахунків - безготівкова.

Також, між сторонами підписано Додаток №1 до Договору №258/07 на тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває в комунальній власності - Специфікацію, якою сторони погодили власника рекламного засобу - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Тернопіль"; адреси місця розташування рекламного засобу - вул.С.Будного - Львівська, а також суму оплати в розмірі 4000,75 грн.

Гарантійним листом від 02.09.2014р. відповідач гарантував сплату боргу за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів згідно договору рівними частинами з вересня 2014 року до червня 2015 року.

Однак, відповідач порушив умови договору щодо сплати за користування місцем розміщення зовнішньої реклами, у зв"язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 28 000,00 грн, що підтверджується карткою рахунка відповідача, долученої позивачем.

Як визначено положеннями частини 1 статті 16 Закону України "Про рекламу" передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Типових правил, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Дозвіл - це документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Як встановлено пунктом 6 Типових правил, до повноважень робочого органу належить зокрема розгляд заяв розповсюджувачів зовнішньої реклами на надання дозволу, внесення змін у дозвіл, переоформлення дозволу та продовження строку його дії та видача дозволу на підставі рішення виконавчого органу ради.

Згідно п. 24 Типових правил, виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.

Судом встановлено, що 25 квітня 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 24.04.2008 року №742 видано дозвола на розміщення зовнішньої реклами №258/07-1, №258/07-2, №258/07-3, №258/07-4, №258/07-5, №258/07-6, №258/07-7 ПП Трухіну ОСОБА_4.

26 лютого 2010 року ФОП ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Тернопіль" прийняло рекламні конструкції розміщенні на території міста Тернополя, про що свідчить акт приймання - передачі майна №26, підписаний повноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

31.03.2010р. Тернопільською міською радою на виконання Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" №2067 від 29.12.2003р. та враховуючи заяву ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Тернопіль" від 26.02.2010р., та акт приймання - передачі майна №26 від 26.02.2010р. внесено зміни в дозвола №258/07-1, №258/07-2, №258/07-3, №258/07-4, №258/07-5, №258/07-6, №258/07-7 та викладено в новій редакції: "Дозвола №258/07-1, №258/07-2, №258/07-3, №258/07-4, №258/07-5, №258/07-6, №258/07-7 на розміщення зовнішньої реклами виданий 25 квітня 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 24.04.2008 року №742 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Тернопіль" з 01.04.2010р." Внести зміни до Договору №258/07.

Розділом 5 Договору, сторони домовились, що Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін із 01.04.2012р. Термін дії договору становить термін дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, тобто до 24.04.2013р. включно. У випадку невиконання розповсюджувачем умов договору Управління має право в односторонньому порядку розірвати даний договір та скасувати дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, письмово попередивши не менше ніж за двадцять днів. У випадку продовження терміну дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами даний договір автоматично пролонгується на термін дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Розповсюджувач погоджується на одностороннє розірвання даного договору та скасування відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами, у відповідності із розділом п"ятим даного договору - у випадку систематичного невиконання умов даного договору (заборгованості по оплаті більше двох місяців).

А тому, 10.09.2014 р. Управлінням стратегічного розвитку міста Тернополя ТМР наказами №258/07-1, №258/07-2, №258/07-3, №258/07-4, №258/07-5, №258/07-6, №258/07-7 внесено зміни у Дозвола №258/07-1, №258/07-2, №258/07-3, №258/07-4, №258/07-5, №258/07-6, №258/07-7 на розміщення зовнішньої реклами від 11.03.2008р., а саме: "Дозвола №258/07-1, №258/07-2, №258/07-3, №258/07-4, №258/07-5, №258/07-6, №258/07-7 на розміщення зовнішньої реклами виданий 25.04.2008р. на підставі рішення виконавчого комітету ТМР від 24.04.2008р. №742 ТОВ "ОСОБА_7 ТЕРНОПІЛЬ" з 10.09.2014р.".

Положенням статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги, що згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 28 000,00 грн, які неоплачені станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем належними доказами.

В силу статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина 1 стаття 216 Господарксього кодексу України).

У силу вимог частин 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218 Господарського кодексу України зазначає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Аналогічна правова позиція визначена в пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого роз'яснено - даним приписом (частиною 6 статті 232 ГК України) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно ст.ст.1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до п.6.5 Договору у випадку невиконання п.4.2 Розповсюджувач сплачує пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми заборгованості.

У зв'язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 7 314,97 грн, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, зокрема: за період з 31.08.2013р. по 01.10.2013р. виходячи із суми боргу в розмірі 11 573,59 грн; за період з 01.10.2013р. по 31.10.2013р. виходячи із суми боргу в розмірі 4000,75 грн; за період з 20.06.2014р. по 20.07.2014р. виходячи із суми боргу в розмірі 25 000,00 грн; за період з 20.07.2014р. по 20.08.2014р. виходячи із суми боргу в розмірі 33 001,50 грн; за період з 20.08.2014р. по 20.09.2014р. виходячи із суми боргу в розмірі 29 700,00 грн; за період з 20.09.2014р. по 20.10.2014р. виходячи із суми боргу в розмірі 30 600,23 грн; за період з 20.10.2014р. по 20.11.2014р. виходячи із суми боргу в розмірі 30 000,00 грн; за період з 19.11.2014р. по 20.12.2014р. виходячи із суми боргу в розмірі 30 000,00 грн; за період з 20.12.2014р. по 20.01.2015р. виходячи із суми боргу в розмірі 29 700,00 грн; за період з 20.01.2015р. по 20.02.2015р. виходячи із суми боргу в розмірі 29 400,00 грн; за період з 20.02.2015р. по 20.03.2015р. виходячи із суми боргу в розмірі 29 100,00 грн; за період з 08.09.2015р. по 19.09.2015р. виходячи із суми боргу в розмірі 28 800,00 грн.

Як визначено в п. 4.2 Договору оплата проводиться помісячно не пізніше 20-го числа кожного наступного місяця.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що на вказані дати у відповідача існувала заборгованість у вказаних сумах, у зв"язку з чим суд не може самостійно визначити суми пені та інших нарахувань.

В пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь- якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

При таких обставинах підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені відсутні.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 2 001,70 грн та інфляційні втрати у розмірі 14 725,02 грн. (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як вже зазначалось вище в матеріалах справи відсутні докази того, що на вказані дати у відповідача існувала заборгованість у вказаних сумах.

Також, як вбачається із розрахунку ціни позову долученого до заяви про збільшення позовних вимог позивачем вказано суму інфляційних втрат, проте самого розрахунку не надано, крім розрахунку у розмірі 5673,60 грн за період з 20.03.2015р. по 08.09.2016р. на суму боргу 28 800,00 грн.

А тому, суд прийшов до висновку, що підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних і інфляційних втрат відсутні.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача на користь позивача 28 000,00 грн основного боргу. У решті частин позовних вимог суд у задоволенні позову відмовляє.

Згідно частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Суд вважає, що спір виник виключно з вини відповідача, а отже судові витрати у вигляді судового збору слід покласти на нього повністю.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1, 2, 4-3, 12, 22, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Тернопіль", вул. Сагайдачного, 1, м. Тернопіль, 46001 (ідентифікаційний код 30622616) на користь Управління стратегічного розвитку міста Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, 46001 (ідентифікаційний код 37710766) 28 000 грн. 00 коп. основного боргу та 1 378 грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати згідно статті 116 ГПК України.

4. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).

6. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано "13" грудня 2016 року.

Суддя Я.Я. Боровець