Постанова

від 12.12.2016 по справі 910/12936/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа№ 910/12936/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Хрипуна О.О.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання: Молокопой І.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Ангел-2001"

на рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2016

у справі № 910/12936/16 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Комунального підприємства ,,Київський метрополітен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Ангел-2001"

про стягнення 3 760,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство ,,Київський метрополітен" (далі - позивач) звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Ангел-2001" (далі - відповідач) про стягнення 3 760,97 грн. заборгованості за договором №В-67-10 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна від 16.07.2010, з яких: 3 232,40 грн. - заборгованість по договору; 493,49 грн. - пеня; 35,08 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.2016 у справі № 910/12936/16 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 3 232,40 грн., 3% річних у розмірі 35,07 грн., пеню в розмірі 490,87 грн. та судові витрати у розмірі 1 377,04 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на умови договору, положення ЦК України та ГК України, та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у даній справі та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2016 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки судом першої інстанції неправильно встановлені обставини, що мають значення для справи щодо дати закінчення терміну оренди та закінчення в зв'язку з цим строку дії договору №В-67-10 від 16.07.2010. Так, на думку скаржника, суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 626, ст. 628 ЦК України та не застосував норми матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 291 ГК України та ч. 2 ст. 26 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Ангел-2001" на рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2016 у справі № 910/12936/16 прийнято до провадження та призначено розгляд скарги на 14.11.2016.

Ухвалою суду від 14.11.2016 розгляд скарги у справі № 910/12936/16 відкладено на 12.12.2016 на підставі ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні 12.12.2016 представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином ухвалою суду від 14.11.2016, про що свідчить витяг з офіційного сайту УДППЗ ,,Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень. Згідно інформації, зазначеної в витязі, адресату повторно повідомлено про надходження на його адресу поштового відправлення.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто, повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Ангел-2001" знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Б. Гмирі, 3, кв. 159, та саме на цю адресу судом направлялась копія ухвали від 14.11.2016.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на належне повідомлення відповідача, відсутність його заяв про відкладення розгляду справи, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.07.2010 між Комунальним підприємством ,,Київський метрополітен" (далі - балансоутримувач, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Ангел-2001" (далі - орендар, відповідач) укладено договір № В-67-10 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, відповідно до п. 1.1 якого балансоутримувач забезпечує утримання об'єктів оренди відповідно до переліку, який є невід'ємною частиною договору (додаток №1) за цінами, визначеними в узагальненому розрахунку щомісячних витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, а орендар відшкодовує балансоутримувачу зазначені витрати.

Відповідно до п. 2.2 договору, орендар здійснює платіж по відшкодуванню витрат з утримання об'єкта оренди щоквартально не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом на підставі виданих балансоутримувачем розрахунків.

Розмір відшкодування витрат з утримання об'єктів оренди визначається відповідно до затвердженого узагальненого розрахунку витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, який є невід'ємною частиною цього договору, і який переглядається балансоутримувачем у випадку офіційних змін цін, тарифів, заробітної плати, тощо та загальної площі об'єктів оренди, вказаній в додатку №1 до цього договору, і фактичного використання орендарем об'єктів оренди. На момент укладання цього договору розмір відшкодування витрат із врахуванням ПДВ складає 276,24 грн. на місяць (п.2.3).

Пунктом 2.4 договору сторони погодили, що остаточний розрахунок витрат балансоутримувача з утримання об'єктів оренди проводиться станом на 31 грудня та складається акт звіряння розрахунків. У випадку неповного відшкодування балансоутримувачу витрат з утримання та обслуговування об'єкта оренди, орендар зобов'язується сплатити суму недоплати протягом 5-ти банківських днів після підписання акту звіряння розрахунків.

У відповідності до пп. 3.1.5, 3.1.6 договору оплата і нарахування зобов'язань після І кварталу 2010 року проводиться поквартально відповідно до розділу 2 даного договору.

Відповідно до пп. 3.2.1 договору орендар зобов'язався до 05 числа місяця, наступного за звітним кварталом самостійно отримувати рахунок (розрахунок) по відшкодуванню витрат та не пізніше 20 числа здійснювати платіж на поточний рахунок балансоутримувача.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за несвоєчасно перераховані платежі орендар сплачує на користь балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Договір, згідно з п. 6.1 договору, укладено строком на календарний рік і діє по 31.12.2010 включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. (п. 6.4).

Додатком №1 до договору сторони узгодили перелік об'єктів, які перебувають в користуванні орендаря, а саме: станція (перехід) ,,Видубичі", площею 11,40 кв.м.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що відповідачем в період з 21.01.2016 по 31.05.2016 не сплачувались платежі за договором, внаслідок чого виникла заборгованість, яка відповідно до розрахунку заборгованості та рахунку на оплату №6424 від 31.12.2015 становить 3 232,40 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував на ті обставини, що дія договору № В-67-10 від 16.07.2010 припинилася 29.03.2015, у зв'язку із закінченням строку дії основного договору - договору оренди.

Колегія суддів, з огляду на встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, з акту надання послуг №6424 від 31.12.2015 заборгованість відповідача перед позивачем з відшкодування витрат на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна за 2-4 квартали 2015 року, а також донарахування за 1 квартал 2015, становить 3 232,40 грн. Зазначений акт підписаний позивачем в односторонньому порядку.

Пунктом 3.2.2 договору передбачено обов'язок орендаря самостійно отримувати акти про надання послуг з утримання об'єктів та протягом двох робочих днів повертати їх підписаними балансоутримувачу.

Також матеріали справи містять рахунок на оплату № 6424 від 31.12.2015 за договором №В6710 від 16.07.2010 на суму 3 232,40 грн., який в силу п. 3.2.1 договору відповідач має отримувати самостійно та здійснювати платіж не пізніше 20 числа на рахунок балансоутримувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань згідно із п. 2.2, п. 2.4, п.п. 3.2.1 п. 3.2 договору відповідач не відшкодував позивачу витрати на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна за 2-4 квартали 2015 року та донарахування за 1 квартал 2015, у зв'язку з чим заборгованість перед позивачем становить 3 232,40 грн., доказів сплати якої матеріали справи не містять.

Заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, відповідач зазначав, що дія договору № В-67-10 від 16.07.2010 припинилася 29.03.2015, у зв'язку із закінченням строку дії основного договору - договору оренди та посилався на п. 6.5 договору, за яким його дія припиняється внаслідок, зокрема, закінчення терміну оренди.

Як зазначав відповідач, оскільки позивач листом № 266-НЗ від 23.03.2016 повідомив його про закінчення строку дії договору оренди саме з 29.03.2015, то, відповідно, договір № В-67-10 від 16.07.2010 припинив свою дію 29.03.2015, а тому нарахування витрат за період 2-4 квартал 2015 є неправомірним, у зв'язку з закінченням договору.

Такі доводи відповідача правомірно відхилено судом першої інстанції з огляду на таке.

Так, умовами п. 6.5 договору передбачено, що його дія припиняється внаслідок, зокрема, закінчення терміну оренди.

Наявним в матеріалах справи рішенням господарського суду міста Києва від 12.04.2016 у справі № 910/2267/16 за позовом ТОВ ,,Ангел-2001" до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства ,,Київський метрополітен" про визнання договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду № 247 від 03.05.2012 поновленим та продовженим, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2016, в задоволенні позову відмовлено. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що оскільки орендодавець фактично заперечив проти продовження терміну дії договору оренди № 247 від 03.05.2012, про що повідомив орендаря у встановлені законом строки, Договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду № 247 припинив свою дію 29.03.2015 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Зазначені обставини не підлягають доказуванню в силу положень ст. 35 ГПК України.

Матеріалами справи, а саме, актом приймання - передачі нерухомого майна від 03.05.2012 підтверджується передача орендарю в орендне користування частини переходу, що перебуває на балансі КП ,,Київський метрополітен", загальною площею 11,4 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, станція метро ,.Видубичі".

Однак, матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем об'єкта оренди по акту приймання-передачі після закінчення строку дії договору № 247 від 03.05.2012.

Таким чином, слід дійти висновку, що після закінчення строку дії договору № 247 від 03.05.2012 відповідач не повернув об'єкт оренди та продовжує ним користуватися, тобто, фактично користується об'єктом оренди без письмового укладення договору.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який обумовлено в договорі.

Фактичне користування об'єктом оренди припиняється з моменту підписання між сторонами акта приймання-передачі об'єкта з оренди.

Таким чином, оскільки фактичне користування об'єктом оренди не припинилося, то договір № В-67-10 від 16.07.2010 не припинив свою дію саме 29.03.2015, оскільки фактично оренда об'єкта триває без належних правових підстав.

Крім того, договір № В-67-10 від 16.07.2010 є самостійним договором на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. (п. 6.4 договору).

Листом від 18.01.2016 за вих. № 44-НЗ позивач повідомив відповідача, що договір № В-67-10 від 16.07.2010 закінчився 31.12.2015 та на новий термін продовжуватися не буде.

Тобто, після закінчення строку дії договору оренди протягом одного місяця позивач, на виконання п. 6.4 договору, повідомив відповідача про закінчення дії договору.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що строк дії Договору № В-67-10 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна від 16.07.2010 закінчився 31.12.2015.

Таким чином, доводи відповідача про закінчення строку дії договору 29.03.2015 є необґрунтованими, оскільки спростовуються наведеним вище.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки, відповідач, в порушення вищезазначених норм законодавства та умов договору, не здійснив оплату витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна в повному обсязі та доказів оплати невиконаного зобов'язання у сумі 3 232,40 грн. суду не надано, тому позовні вимоги про стягнення 3 232,40 грн. заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 35,08 грн. та пеню у розмірі 493,49 грн. за період з 21.01.2016 по 31.05.2016.

У відповідності до ст. 230 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати наданих послуг та виконаних робіт передбачена п. 5.2 договору, за змістом якого за несвоєчасно перераховані платежі орендар сплачує на користь балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Колегія суддів зазначає, що у даній справі судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по оплаті платежів за договором не виконав належним чином, у зв'язку з цим нарахування позивачем пені є правомірним.

Перевіривши розрахунок пені, виконаний судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що розрахунок є вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 493,49 грн. підлягають частковому задоволенню, а саме, в розмірі 490,87 грн. за період з 21.01.2016 по 31.05.2016.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За вірним розрахунком суду першої інстанції, здійсненим за період з 21.01.2016 по 31.05.2016 розмір 3% річних становить 35,07 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги висновків, викладених в судовому рішенні не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2016 у справі № 910/12936/16 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2016 у справі № 910/12936/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Ангел-2001" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді О.О. Хрипун

О.М. Коротун