Постанова

від 08.12.2016 по справі 923/427/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2016 р.Справа № 923/427/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Петрова М.С.

суддів: Разюк Г.П., Лисенко В.А.

(Склад судової колегії змінено відповідно до розпорядження в. о. керівника апарату суду № 943 від 02.12.2016 року щодо повторного автоматизованого розподілу справи у зв'язку з перебуванням судді - члена колегії Колоколова С.І. у відпустці з 05.12.2016 по 13.12.2016)

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н, дата видачі : 28.11.16;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № б/н, дата видачі : 25.10.16

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми "Агролісінвест"

на рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.2016р.

у справі №923/427/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-ЛІЗИНГ"

до Приватної виробничо-комерційної фірми "Агролісінвест"

про стягнення 1466960 грн. 00 коп.

В С Т А Н О В И В :

27 квітня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛД-ЛІЗИНГ" (далі ТОВ - "ЛД-ЛІЗИНГ") звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Приватної виробничо-комерційної фірми "Агролісінвест" (далі ПВКФ"Агролісінвест"), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 16.05.16, про стягнення збитків у розмірі 1466960 грн. 00 коп., спричинених відповідачем внаслідок втрати гірчиці жовтої, кількістю 88 тонн, що була передана йому на зберігання за договором зберігання товару №24/07/2014 від 24 липня 2014 року. Також позивач просив покласти судові витрати на відповідача

Провадження у справі зупинялось з 26.05.16 по 26.08.16 у зв'язку з призначенням по справі судової товарознавчої експертизи.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.10.2016р. (суддя Гридасова Ю.В.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-ЛІЗИНГ" задоволено частково, стягнуто з Приватної виробничо - комерційної фірми "Агролісінвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-ЛІЗИНГ" 1 320 000грн. 00 коп. збитків за втрачений товар, 19 800грн.01коп. витрат по сплаті судового збору, в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 1320000грн. збитків за втрачений товар на підставі ст. 526, п. 1 ч.1 ст. 951 ЦК України, п. 7.2 договору, а також враховуючи висновок № 249 судово-товарознавчої експертизи від 12.08.16, проведеної по справі, відповідно до якого загальна ринкова вартість не представленого на дослідження майна, гірчиці жовтої в кількості 88,0 тон, що належить поклажодавцю - ТОВ "ЛД-ЛІЗИНГ" за договором № 24/07/2014 зберігання товару від 24 липня 2014 року, укладеним з ПВКФ "Агролісінвест", станом на день пред'явлення позову - 22.04.2016 року з урахуванням ПДВ, становить 1 320 000, 00 грн.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Херсонської області від 11.10.16р., Приватно виробничо-комерційна фірма "Агролісінвест" через господарський суд Херсонської області звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити апеляційну скаргу та зазначене рішення місцевого господарського суду скасувати, оскільки воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник звертає увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутні докази як того, що відповідач втратив товар, так і того що він ухиляється від повернення товару на вимогу позивача.

Скаржник стверджує, що позивач не намагався забрати товар зі складу, розташованого у м. Херсон, вул. Макарова, 7, про своє прибуття за товаром 10.02.2016р. о 10:00 не повідомляв, і хоча представник відповідача і отримував 05.02.2016р. рекомендованого листа від позивача, однак у даному листі були примірники первинних бухгалтерських документів відповідача, а не лист вимога від 01.02.2016р.

Скаржник вважає, що наданий позивачем акт від 10.02.2016р., про те, що товар, якій повинен був бути повернений зі зберігання зберігачем на місті зберігання відсутній не є належним доказом втрати товару, оскільки, відсутні докази які б підтвердили повноваження осіб, які склали цей акт. ОСОБА_1 того, його складено без участі представників відповідача, а також відсутні докази прибуття представників ТОВ - "ЛД-ЛІЗИНГ" 10.02.2016р. на територію розташування складських приміщень відповідача.

ОСОБА_1 того, скаржник зазначає, по позивач начебто намагався забрати товар 10.02.2016р., однак вартість зберігання оплатив лише 12.02.2016р. платіжним дорученням №418 від 12.02.2016р., а тому у відповідача станом на 10.02.2016р. існувало право притримання речі в силу ст. 594 ЦК України.

На думку скаржника висновок судової товарознавчої експертизи від 12.08.2016 №249 не є достатнім доказом розміру збитків, оскільки зроблений без достовірних даних про якість спірного товару, переданого на зберігання; у дослідженні немає відомостей про зміну природних властивостей товару протягом періоду зберігання та їх вплив на вартість товару на момент пред'явлення позову, а також в основу оцінки покладено ціни на гірчицю жовтня 2016 року врожаю станом на період проведення експертизи (серпень 2016 року), до висновку не надано матеріалів дослідження, які б містили відомості про вартість гірчиці жовтої 2014року врожаю станом на 22.04.2016 р.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін, вважаючи його обґрунтованим та таким, що відповідає наявним матеріалам справи і чинному законодавству.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

24 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю В«ЛД-ЛІЗИНГВ» (надалі за текстом рішення - Позивач, Поклажедавець) та Приватною виробничо-комерційною фірмою В«АГРОЛІСШВЕСТВ» (надалі за текстом рішення - Відповідач, зберігач) укладено договір зберігання товару № 24/07/2014(надалі за текстом рішення - Договір), предметом якого є зберігання сільськогосподарської продукції, що вирощена в Україні врожаю 2014 р.

Види сільськогосподарської продукції, їх кількість та основні якісні характеристики на кожну партію товару зазначаються в актах приймання-передавання на зберігання (п.1.3 договору).

Місце зберігання кожної партії товару за умовами п.п. 2.1.1 договору сторонами визначено за адресою м. Херсон, вул. Макарова,7.

Згідно із п.п.2.1.2, 2.1.3, 2.1.4 Зберігач зобов'язався вживати всіх заходів для забезпечення схоронності наданого Поклажедавцем товару. Забезпечити умови зберігання товару, які не будуть погіршувати показники якості товару. Забезпечити збереження товару у здоровому стані.

За умовами п.2.1.6 договору Зберігач зобов'язався за першою вимогою Поклажодавця повернути товар із зберігання в стані не гіршому, ніж він був прийнятий на зберігання.

Згідно із п.4.2 договору однією із умов оплати за зберігання товару є повне виконання Зберігачем своїх зобов'язань за вказаним договором.

Відповідно до умов п. 7.2. Договору він діє з моменту підписання його сторонами до 31 грудня 2014 року. Дія Договору припиняється за умови повного виконання Сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до умов п. 7.3. Договору за спільною згодою Сторін даний Договір може бути пролонгований на такий самий термін, при цьому Поклажодавець зобов'язаний попередити Зберігача про такий намір за 10 (десять) календарних днів до закінчення строку дії Договору.

Відповідно до цього Договору Позивач передав на зберігання Відповідачеві ОСОБА_3, а саме: гірчиця жовта, кількість - 200 тонн (надалі за текстом рішення - ОСОБА_3).

ОСОБА_3 був переданий Відповідачеві на зберігання 02 вересня 2014 року відповідно до ОСОБА_2 приймання-передавання ОСОБА_3 на зберігання від 02.09.2014 р.

ОСОБА_3, що був наданий на зберігання пройшов відповідні випробування, що підтверджується протоколом випробувань від 29.04.2015 р. № 1175.

19 травня 2015 року частина ОСОБА_3 в кількості 112 тонн, відповідно до ОСОБА_2 приймання-передавання ОСОБА_3 № 1 була повернена зі зберігання і реалізована Позивачем іншому підприємству. Даний ОСОБА_2 приймання-передавання ОСОБА_3 № 1 був укладений на виконання Договору купівлі-продажу № 5 від 03.05.2015 року, укладеного між ТОВ В«ЛД-ЛІЗИНГВ» та ТОВ В«ЕКСПАНСІЯВ» .

Після цього на зберіганні у Відповідача залишилось 88 тонн гірчиці жовтої.

Як зазначалося вище, відповідно до умов пункту 2.1.6 Договору Відповідач зобов'язаний повернути ОСОБА_3 Позивачеві за його першою вимогою у стані не гіршому за той, в якому він був переданий Відповідачеві на зберігання.

Аналогічний обов'язок Зберігача передбачений статтею 953 Цивільного кодексу України.

01 лютого 2016 року Позивач відправив Відповідачеві листа від 01.02.2016 року за вих. № 3 з вимогою передати ОСОБА_3 10.02.2016 року о 10:00.

Вказаний лист був отриманий Відповідачем 05.02.2016 року, що підтверджується копією поштового повідомлення з відміткою про вручення (а. с. 30 -31).

10 лютого 2016 року Позивачем не було отримано ОСОБА_3 від Відповідача, оскільки Відповідач і ОСОБА_3 були відсутні за місцем зберігання ОСОБА_3, про причини відсутності Позивачеві повідомлено не було, про що Позивачем було складено ОСОБА_2 від 10 лютого 2016 року (а.с.64). До цього часу ОСОБА_3 Позивачеві зі зберігання повернено не було.

12 лютого Позивачем було сплачено Відповідачеві всю вартість зберігання відповідно до пункту 4.1 Договору, що підтверджується платіжним дорученням №814 від 12 лютого 2016 року.

Відповідно до умов пунктів 6.1, 6.2 Договору Відповідач несе відповідальність за втрату, нестачу і пошкодження ОСОБА_3 і зобов'язаний нести відповідальність перед Позивачем за збитки, заподіяні цим.

Згідно ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.1 ст.623 ЦК України боржник який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно ст.ст.224, 225 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних кредитором доходів, які б він одержав, коли зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідальності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст.623 ЦК України.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

При цьому, обов'язковими умовами покладання відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Не доведення хоч би одного із них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у справах про відшкодування збитків (постанова від 04.07 2011 у справі №42/78-10).

За умовами ст.ст.949, 950 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Стаття 951 ЦК України передбачає, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Слід зазначити, що за правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 23.06.2009 у справі №34/136-08-2506 та від 21.01.2015 у справі №918/407/14, зберігач, за договором схову, зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання або відповідну кількість речей такого самого роду, а збитки, про які йде мова у ст.951 ЦК України підлягають стягненню лише у випадку втрати (нестачі) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, за наявності складу цивільного правопорушення..

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, обов'язковим під час розгляду даного спору є доведення факту втрати майна, переданого на зберігання та встановлення наявності всіх елементів складу правопорушення: наявність збитків, протиправність дій особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Як вбачається із матеріалів справи факт втрати майна позивача, переданого на зберігання відповідачу підтверджується актом від 10 лютого 2016 року, складеним представниками позивача. Доводи відповідача про те, що вказаний акт, складений позивачем в односторонньому порядку і не є належним доказом втрати майна позивача, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки із змісту цього акту вбачається, що за місцем зберігання товару, визначеним у договорі, представники відповідача були відсутні, хоча були повідомлені позивачем про час прибуття останнього за товаром, а тому акт був складений тільки представниками позивача.

ОСОБА_1 того, зазначений акт позивача, судом 1 інстанції оцінювався у сукупності із іншими доказами у справі.

Так, в ході розгляду справи по суті, судом 1 інстанції була призначена судова товарознавча експертиза для визначення ринкової ціни втраченого відповідачем товару станом на день подачі позову.

Судовим експертом для проведення вказаної експертизи було заявлено клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для складання висновку (а.с.119).

У зв'язку із цим судом 1 інстанції ухвалою від 20.07.16 р. зобов'язав відповідача надати відомості щодо проведення перевірок якісних характеристик гірчиці жовтої під час знаходження її на зберіганні у ПВКФ «Агролісінвест» (з травня по лютий 2016 р. Однак, відповідач повідомив, що з травня 2015 р. по лютий 2016 р. перевірок якісних характеристик переданого позивачем на зберігання товару не проводив, не вказавши причини не проведення таких перевірок.

Вказані обставини свідчать про втрату відповідачем товару позивача, що знаходився у нього на зберіганні, оскільки у зворотному випадку відповідач, якщо й не проводів перевірки якісних характеристик гірчиці, то надав би документи про якісні характеристики гірчиці станом на час проведення експертизи, які б підтверджували зміну якісних характеристик гірчиці, для того щоб звернути увагу експерта на те, що на час подачі позову якісні характеристики могли також змінитися. В апеляційній скарзі відповідач саме на це й звертає увагу апеляційного суду і зазначає, що експерт неправильно визначив вартість 88 тон. гірчиці жовтої, переданої на зберігання. ОСОБА_1 того, стверджуючи про наявність переданого йому на зберігання товару, відповідач не вимагав його дослідження судовим експертом з метою підтвердження факту наявності товару, його якісних характеристик і вартості.

При цьому слід зазначити, що твердження відповідача про наявність у нього 88 тон гірчиці жовтої на зберіганні є голослівними, жодного доказу а ні до суду 1 інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції він всупереч вимогам ст.33 ГПК України не надав, отже, надані позивачем докази та доводи не спростував.

Відповідно до висновку № 249 судово-товарознавчої експертизи від 12.08.16, проведеної по справі, загальна ринкова вартість не представленого на дослідження майна, гірчиці жовтої в кількості 88,0 тон, що належить поклажодавцю - ТОВ "ЛД-ЛІЗИНГ" за договором № 24/07/2014 зберігання товару від 24 липня 2014 року, укладеним з ПВКФ "Агролісінвест", станом на день пред'явлення позову - 22.04.2016 року з урахуванням ПДВ, становила 1 320 000, 00 грн.

З огляду на вказані обставини, суд 1 інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ЛД-ЛІЗИНГ», стягнувши з відповідача 1 320 000 грн. 00 коп. збитків, спричинених останнім в результаті порушення умов договору зберігання від 24.07.14 р.

Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, оскільки вони жодним доказом не підтверджені. В той же час, піддаючи сумніву надані позивачем докази, відповідач з огляду на предмет доказування у даній справі, не надав до суду жодного документу, підтверджуючого наявність переданого йому позивачем на зберігання товару, який би міг спростувати всі надані позивачем докази та доводи щодо втрати товару. Намагання відповідача піддати сумніву наявні у матеріалах справи докази є спробою уникнути відповідальності за втрачений товар, який позивач передав йому на зберігання.

Так, скаржник в апеляційній скарзі стверджує, що поштове відправлення позивача 05.02.16 р. він отримував, але в ньому не було листа позивача від 01.02.16 р. із вимогою підготувати товар для відвантаження у 10 годині 10.02.16 р. і повідомити про готовність товару до відвантаження, оскільки у цьому відправленні були первинні бухгалтерські документи позивача. При цьому скаржник не надав до суду цього поштового відправлення та документів, що знаходилися в ньому, на підтвердження своїх доводів.

Доводи скаржника про те, що суд 1 інстанції не перевірив повноваження осіб на складання акту від 10.02.16 р. також не заслуговують на увагу, оскільки цей акт підписано учасниками ТОВ «ЛД-ЛИЗИНГ» ОСОБА_4, який був директором підприємства позивача на час складання акту, та ОСОБА_5

Посилання скаржника на несплату позивачем послуг зберігання станом на 10.02.16 р. і можливість притримання ним (відповідачем) товару, як на підставу для скасування оскарженого рішення суду є безпідставними, оскільки відповідно із п.4.2 договору зберігання винагорода за весь термін дії договору Поклажодавець сплачує протягом 3-х банківських днів з дати, коли Поклажодавець перестане користуватися послугами зберігання товару, а Зберігач повністю виконає свої зобов'язання по даному договору.

Оспорювання скаржником висновку судової товарознавчої експертизи також не заслуговує на увагу, оскільки вона проводилася на підставі наданих сторонами документів, при цьому жодного доказу на спростування її висновків скаржником не надано.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ПВКФ «Агролісінвест» без задоволення, рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.16 р. - без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми "Агролісінвест" залишити без задоволення, рішення господарського суду Херсонської області від 11.10.16 р. - без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку. Повний текст постанови складено 09.12.2016 р.

Головуючий суддя Петров М.С.

Суддя Разюк Г.П.

Суддя Лисенко В.А.