Постанова

від 08.12.2016 по справі 344/10352/16-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 року № 876/7944/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника позивача Козак Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр Н» на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр Н» до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ТзОВ «Епіцентр Н» 14.07.2016 звернулося в суд з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №1268/51-08/23 від 15.06.2016, яким ТзОВ «Епіцентр Н» було відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень згідно заяви №172073 від 07.06.2016 на забудову власної земельної ділянки площею 7,5276 га (кадастровий номер 2610100000:126001:0360), яка розташована в м. Івано-Франківськ по вул. В.Івасюка,17 та зобов'язати Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надати ТзОВ «Епіцентр Н» містобудівні умови та обмеження на забудову власної земельної ділянки площею 7,5276 га (кадастровий номер 2610100000:126001:0360), яка розташована в м. Івано-Франківськ по вул. В.Івасюка,17 згідно поданої заяви №172073 від 07.06.2016.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління ТзОВ «Епіцентр Н» оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Апелянт зазначає, що є власником земельної ділянки площею 7,5276 га по вул. Івасюка,17 в м. Івано-Франківськ, яка з 2006 року передана Івано- Франківською міською радою спочатку в орендне користування, а пізніше у власність для цільового використання - для будівництва і обслуговування будівель торгівлі. На вказаній ділянці в 2007 році збудовано торговий об'єкт - магазин будівельних матеріалів та в 2011 році було проведено прибудову до даного магазину, та введено в експлуатацію встановленому законом порядку.

Вказує, що незважаючи на наявність існуючої споруди супермаркету будівельних матеріалів та на зареєстроване право власності на земельну ділянку з визначеним цільовим призначенням, в 2016 році Департаментом містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради протиправно відмовлено в отриманні містобудівних умов і обмежень з метою проведення реконструкції з прибудовою торгового об'єкту.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 грудня 2006 року між Івано-Франківською міською радою та Приватним підприємством «Гредо» було укладено договір оренди землі для будівництва торгового центру декоративного садівництва, елементів благоустрою та будівельних матеріалів на вул. В.Івасюка - І.Миколайчука, в м. Івано-Франківську площею 7,5276 га. Договір укладено на підставі п. 1.24 рішення X сесії Івано - Франківської міської ради від 07.12.2006 « Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», який зареєстрований 10.01.2007.

Вказана земельна ділянка 04 червня 2007 року передана ПП «Гредо» в суборенду ТзОВ «Епіцентр К». Суборендар на даній землі провів будівництво торгового об'єкту, а саме торгового центру декоративного садівництва, елементів благоустрою та будівельних матеріалів. Об'єкт будівництва введено в експлуатацію та 07.08.2007 зареєстровано в установленому порядку право власності та присвоєно адресу - вул. Івасюка,17 в м. Івано-Франківську.

25 грудня 2008 року TзOB «Епіцентр К» придбало спірну земельну ділянку у Івано- Франківської міської ради за договором купівлі-продажу, яка попередньо 24 грудня 2008 року прийняла рішення «Про надання дозволу на продаж земельної ділянки ТзОВ «Епіцентр К» зазначивши її цільове призначення.

Відповідно до копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК №958055 від 29.12.2011 ТзОВ «Епіцентр Н» на підставі протоколу загальних зборів № 31/10/2011 від 31.10.2011 є власником земельної ділянки площею 7,5276 га, яка розташована в м. Івано-Франківську по вул. В.Івасюка 17 Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області. Цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування торгового центру будівельних матеріалів.

Листом Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини від 15.06.2016 №1268/51-08/23 на №172073 від 07.06.2016 ТзОВ «Епіцентр Н» відмовлено стосовно надання містобудівних умов та обмежень для реконструкції торговельного комплексу на вул. В.Івасюка 17 в м. Івано-Франківську з причини невідповідності намірів будівництва генеральному плану міста (території зелених насаджень загального користування).

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції погодився з відповідачами, тобто виходив з невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам генерального плану міста (територія зелених насаджень загального користування), а не для обслуговування торгового центру будівельних матеріалів.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 8 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.

Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви.

Відповідно до п. 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженим Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №109 від 07.07.2011 (надалі - Порядок №109), визначено, що розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом №3038-VI.

При цьому, єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. (ч. 5 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»)

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів звертає увагу на норму ст. 20 Земельного кодексу України, згідно якої віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Як видно з матеріалів справи, генеральний план м. Івано-Франківська було затверджено в 2001 році, відтак при наданні земельної ділянки площею 7,5276 га міською радою спочатку в оренду в 2006 році, а пізніше -у власність позивачу внаслідок договору купівлі-продажі (2011 рік) з цільовим призначенням для обслуговування торгового центру будівельних матеріалів, орган місцевого самоврядування, який затверджує генеральний план міста Івано-Франківська вже вирішив питання цільового використання спірної земельної ділянки.

Надавши спірну земельну ділянку для обслуговування торгового центру будівельних матеріалів позивачу у власність, на якій за генеральним планом повинні бути зелені насадження загального користування, Івано-Франківська міська рада фактично внесла корективи у генеральний план міста.

Проте, позивачу відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень для реконструкції торгівельних приміщень щодо її використання за цільовим призначенням.

Надаючи правову оцінку вказаній вище відмові, колегія суддів, відповідно до п. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, відповідно до ст. 1 Першого протоколу про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до рішення ЄСПЛ в справі «EAST/WEST ALLIANCE LIMITED» ПРОТИ УКРАЇНИ» (Заява № 19336/04) згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» [ВП], заява N 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії» [ВП], заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

В п. 167 вказаного рішення зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Відповідно до п. 168 зазначеного рішення ЄСПЛ, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Таким чином, визначення органом місцевого самоврядування позивачеві цільового використання земельної ділянки для обслуговування торгового центру будівельних матеріалів та ненадання йому містобудівних умов та обмежень, на підставі яких і реалізується цільове використання земельної ділянки, однозначно є порушенням права позивача на мирне володіння його власністю, що полягає у перешкоджанні у цільовому використанні земельної ділянки.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи те, що наміри позивача по забудові належної йому земельної ділянки відповідають цільовому призначенню зазначеному у державному акту серії ЯК №958055 на право власності позивача на земельну ділянку, а саме для обслуговування торгового центру будівельних матеріалів, то підстава відмови, наведена відповідачем, а саме невідповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам генерального плану міста, не відповідає фактичним обставинам та є неправомірною.

Також, статтею 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них, а містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Згідно частини 2 статті 22 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Крім того, режим створення, експлуатації та охорони зон зелених насаджень регулюється Правилами утримання зелених саджень у населених пунктах України, які затверджені наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006, в яких визначено, що зелені насадження загального користування - це зелені насадження, які розташовані на території загальноміських і районних парків, спеціалізованих парків, парків культури та відпочинку; на територіях зоопарків та ботанічних садів, міських садів і садів житлових районів, міжквартальних або при групі житлових будинків; скверів, бульварів, насадження і схилах, набережних, лісопарків, лугопарків, гідропарків і інших, які мають вільний доступ для відпочинку.

Проте, жодними із вищеперерахованих характеристик зона вказаної спірної земельної ділянки не наділена, оскільки це не є парк, сквер, луг чи вільнодоступне місце для відпочинку, а лише заасфальтована облаштована ділянка, на якій складуються будівельні матеріали, облаштована паркова транспортних засобів, тощо, а тому навіть за своїми ознаками спірна земельна ділянка не може бути віднесена до земель зелених насаджень загального користування та жодної шкоди внаслідок забудови (реконструкції) торгового об'єкту не буде завдано ні навколишньому середовищу, ні зеленим насадженням.

Таким чином, посилання відповідачів на те, що вказана земельна ділянка є зоною зелених насаджень є також безпідставними та не враховується судом апеляційної інстанції.

Щодо способу захисту порушеного права, колегія суддів звертає увагу на те, що вимога позивача - зобов'язати Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надати ТзОВ «Епіцентр Н» містобудівні умови та обмеження на забудову власної земельної ділянки площею 7,5276 га (кадастровий номер 2610100000:126001:0360), яка розташована в м. Івано-Франківськ по вул. В.Івасюка,17 згідно поданої заяви №172073 від 07.06.2016 не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Виходячи з того, що Порядок №109 передбачає лише єдину підставу для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень - невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, а факту такої невідповідності встановлено не було (Івано-Франківська міська рада сама надала земельну ділянку з цільовим призначенням для обслуговування торгового центру будівельних матеріалів), то підстави для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень забудови вказаної земельної ділянки були відсутні.

Під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. У спірних правовідносинах відповідач не має права відмовити у видачі містобудівних умов та обмежень, якщо відсутня підстава для такої відмови, яка передбачена у п. 2.4 Порядок №109, що свідчить про відсутність у відповідача можливості вибору конкретного рішення з певного кола варіантів на власний розсуд.

Вказана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №К/800/13317/15.

Суд першої інстанції не з'ясував вищевказані обставини та не надав їм належної правової оцінки.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198 п. 3, 202 п. 4, 205 ч. 2, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр Н» задовольнити.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2016 року у справі №344/10352/16-а скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр Н» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №1268/51-08/23 від 15.06.2016, яким ТзОВ «Епіцентр Н» було відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень згідно заяви №172073 від 07.06.2016 на забудову власної земельної ділянки площею 7,5276 га (кадастровий номер 2610100000:126001:0360), яка розташована в м. Івано-Франківськ по вул. В.Івасюка,17.

Зобов'язати Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надати ТзОВ «Епіцентр Н» містобудівні умови та обмеження на забудову власної земельної ділянки площею 7,5276 га (кадастровий номер 2610100000:126001:0360), яка розташована в м. Івано-Франківськ по вул. В.Івасюка,17 згідно поданої заяви №172073 від 07.06.2016.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М.Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І.Рибачук

Постанова у повному обсязі складена 13.12.2016 року.