Рішення

від 08.12.2016 по справі 132/1755/16-ц

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 132/1755/16-ц

Провадження № 2/132/932/16

РІШЕННЯ

Іменем України

08.12.2016 Калинівський районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Павленко І.В.

при секретарі Жовті С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Калинівка справу за позовом ОСОБА_1 до Калинівської районної державної адміністрації, за участю третьої особи, що не заявляє вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування розпорядження, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до Калинівської районної державної адміністрації, за участю третьої особи, що не заявляє вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування розпорядження.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 лютого 1998 року на підставі рішення Калинівської районної ради народних депутатів він отримав акт на право постійного користування землею для ведення фермерського господарства площею 49,5 га та зареєстрованого Книзі записів державних актів на право постійного землекористування за №19.

Зазначеною земельною ділянкою в подальшому він користувався для ведення сільськогосподарської діяльності з 1998 по 2011 для товарного сільськогосподарського виробництва та сумлінно платив земельний податок.

У 2012 році Калинівська РДА безпідставно вилучила у підприємства 20 га землі, що належала йому на праві постійного землекористування.

На численні його звернення до Калинівської райдерджадміністрації з приводу надання роз'яснень щодо згаданої ситуації в телефонному режимі повідомлено, що акт постійного землекористування визнаний недійсним.

В подальшому його повідомили про те, що зазначеною інформацією райдержадміністрація не володіє, оскільки повноваження щодо надання земельних ділянок у користування передано відповідному районному центру Деркомзему.

В липні 2015 року він дізнався з мережі Інтернет про те, що належні йому на праві постійного землекористування 20 га землі передано в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства згідно розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 02.08.2012 року №333 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_2 на території Писарівської сільської ради для ведення фермерського господарства».

Вважає, що розпорядження Калинівської РДА від 02 серпня 2012 року №333 є неправомірним та таким, що грубо порушує його майнові права. За вказаних обставин він вимушений звертатись в суд з даним позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник на підставі довіреності ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали, з мотивів наведених у позові. Просили поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду, оскільки із змістом розпорядження Калинівської РДА від 02 серпня 2012 року №333 він ознайомився лише в липні 2015 року, визнати незаконним та скасувати розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 02.08.2012 року №333 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_2 на території Писарівської сільської ради для ведення фермерського господарства».

Представник відповідача на підставі довіреності ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з мотивів наведених у запереченні. Крім того, просив відмовити позивачу в поновленні строку для звернення до суду, оскільки про існування оскаржуваного розпорядження ОСОБА_1 стало відомо в грудні 2014 року.

Третя особа, що не заявляє вимог на предмет спору на стороні відповідача- Ференець ОСОБА_5 в судовому засідання заперечував проти задоволення позову, мотивуючи тим, що розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 02.08.2012 року №333 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення йому в оренду земельної ділянки на території Писарівської сільської ради для ведення фермерського господарства» є законним, а тому підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача та третьої особи? що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Так, 25 лютого 1998 року на підставі рішення Калинівської районної ради народних депутатів ОСОБА_1 отримав державний акт на право постійного користування землею серії ВН на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 49,5 га, розташовану на території с.Писарівка Писарівської сільської ради та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №19 (а.с.10).

На підставі цього було створене селянське фермерське господарство «Діброва-1».

22 жовтня 2007 року на підставі розпорядження Калинівської РДА №470 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо організації території земельних ділянок та складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам-членам фермерського господарства «Діброва-1» на території Писарівської сільської ради» від 22.10.2007 року було передано безоплатно у власність земельні ділянки із земель фермерського господарства «Діброва-1» та видано державні акти на право власності на земельні ділянки з визначенням цільового використання-«для ведення фермерського господарства» п'ятьом громадянам за списком згідно з додатком, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.144, 145).

В 2008 році ОСОБА_1 ліквідував селянське фермерське господарство «Діброва-1», однак продовжував сплачувати земельний податок за земельну ділянку площею 49,5 га згідно державного акта на право постійного користування землею (а.с.174).

Зазначеною земельною ділянкою ОСОБА_1 користувався для ведення сільськогосподарської діяльності з 1998 по 2012 роки для товарного сільськогосподарського виробництва та сумлінно плачував земельний податок, що підтверджується квитанціями на прийом податкових платежів та довідкою Калинівського відділення Калинівського ОДПІ №1606/10/1200 від 22.06.2016 року (а.с.62-65, 175-176). За вказаних обставин заперечення представника відповідача в судовому засіданні щодо відсутності доказів про сплату земельного податку є безпідставними.

Згідно розпорядження Калинівської РДА від 30.03.2011 року №105 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 для створення фермерського господарства на території Писарівської сільської ради», ОСОБА_2 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 20,0 га ріллі із земель запасу Писарівської сільської ради для створення фермерського господарства за межами населеного пункту с.Писарівка (а.с.104).

19.01.2012 року постійна діюча комісія з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою у Калинівському районі Вінницької області згідно «Висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» дійшла висновку: Проект землеустрою щодо відведення земель запасу в оренду земельної ділянки площею 20,0000 га громадянину ОСОБА_2 для створення фермерського господарства, яка розташована на території Писарівської сільської ради (за межами населеного пункту) Калинівського району Вінницької області ПОГОДЖУЄТЬСЯ (а.с.115).

27 грудня 2012 року між Калинівською РДА та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі №239/12 земельної ділянки загальною площею 20,000 га ріллі, в тому числі: із земель запасу площею - 20,000 га, на території Писарівської сільської рад Калинівського району Вінницької області, кадастровий номер:0521686500:03:000:0001 (а.с.116-118).

Зазначений вище договір зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 17.06.2014 року (а.с.78).

Починаючи з 2012 року позивач використовує 29,5 га, земельної ділянки, так як 20 га користується ОСОБА_2

В березні 2014 року ОСОБА_1 було створене фермерське господарство «Діброва-3» відповідно державного акту акт на право постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства площею 49,5 га, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АВ №186820 від 06.03.2014 року (а.с.177).

16 квітня 2014 року позивачем, як керівником ФГ «Діброва-3» було надіслано вимогу до ОСОБА_2 про надання дозвільних документів на використання земельної ділянки прощею 20 га, яка належить ФГ «Діброва-3», однак відповідь не отримав (а.с.173).

В липні 2015 року позивач дізнався з мережі Інтернет про те, що належні йому на праві постійного землекористування 20 га землі передано в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства згідно розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 02.08.2012 року №333 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_2 на території Писарівської сільської ради для ведення фермерського господарства» (а.с.7).

Вважає, що розпорядження Калинівської РДА від 02 серпня 2012 року №333 є неправомірним та таким, що грубо порушує його майнові права .

Серед іншого позивач просить поновити йому строк звернення до суду, оскільки зі змістом оскаржуваного розпорядження ознайомився лише в липні 2015 року, а тому вважає, що строк звернення до суду був пропущений з поважних причин.

При вирішенні питання про поновлення позивачу строку звернення до суду суд виходить із наступного.

Так, згідно ст.256 ЦК України позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Тобто, розпочинати рахувати строк звернення до суду можна лише з того моменту коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила та підтвердити факт цієї можливості відповідними доказами або обставинами.

Так, обґрунтовуючи дану позовну вимоги про поновлення строку звернення до суду позивач в судовому засіданні зазначив, що про фізичне існування розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 02.08.2012 року №333 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_2 на території Писарівської сільської ради для ведення фермерського господарства» та його реквізити йому стало відомо ще у 2014 року, однак із змістом цього розпорядження він ознайомився лише в липні 2015 року через мережу Інтернет, тому до цього моменту, не будучи ознайомленим із змістом рішення, він був позбавлений можливості з'ясувати обсяг тих прав, які могли бути порушені. Також зазначив, що з метою ознайомлення із змістом цього рішення він та його представник неодноразово зверталися до Калинівської районної державної адміністрації із відповідними заявами, проте жодних відповідей на такі звернення не отримували. Протилежного в судовому засіданні доведено не було.

Відповідно до ч.1 ст.73 ЦПК України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

В даному випадку судом встановлено, що дії спрямовані на ознайомлення із розпорядженням №333 від 02.08.2012 року позивачем вчинялись ще починаючи з грудня 2014 року, однак його зміст став відомий лише в липні 2015 року, а тому враховуючи те, що до цього моменту (липень 2015 року) ОСОБА_1 був позбавлений можливості з'ясувати обсяг тих прав, які могли бути порушені відповідним оскаржуваним рішенням, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Так, розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 02.08.2012 року №333 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_2 на території Писарівської сільської ради для ведення фермерського господарства» є неправомірним, таким, що грубо порушує майнові права ОСОБА_1 та підлягає до скасування, виходячи із наступного.

У відповідності до ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У відповідності до ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; г) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч.1 ст. 125 ЗК України).

Відповідно до ч.3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян (пункт «а» названої частини статті) та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт "в" названої частини статті). Частина 5 статті 116 ЗК України передбачає, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 5 ст.116 Земельного кодексу України передбачено, що надання у користування земельної ділянки, яка перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У відповідності до ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б)вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в)припинення діяльності релігійних організацій, державних чи

комунальних підприємств, установ та організацій;

г)використання земельної ділянки способами, які суперечать

екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д)систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Частинами 3 та 4 ст. 142 Земельного кодексу України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Однак, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 не звертався до Калинівської РДА з заявою про відчуження належної йому на праві постійного користування земельної ділянки. Крім того, відсутні підстави припинення права користування земельною ділянкою, передбачені ст.141 ЗК України.

Відповідно до положень ст.124 Земельного кодексу України - передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу чи оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно ст.122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади

району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням

вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, виходячи зі змісту норм чинного законодавства на даний час розпоряджатися частинами відведених в оренду земельних ділянок належить: Головному управлінню Держземагенства у Вінницькій області, щодо складу угідь - ріллі (відповідно до кадастрового плану) та Вінницькій обласній адміністрації - щодо складу угідь сіножаті - прибережна захисна смуга (відповідно до кадастрового плану).

Так, статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Цією ж статтею визначено чіткий перелік суб'єктів, що набувають права постійного користування земельною ділянкою, а саме:

-підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

-громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

-релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

-публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Тобто, стаття 92 ЗК України обмежує перелік суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою і не передбачає можливості набуття певними різновидами підприємств (у т.ч. господарськими товариствами) такого права.

Слід зазначити, що із набранням чинності Земельного Кодексу України (з 01.01.2002 р.) виникла ситуація, коли земельна ділянка державної або комунальної власності належала на праві постійного користування підприємствам, для яких не було законодавчо передбачено можливості використання землі на такому праві.

Пунктом 6 розділу 10 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Однак, відповідно до п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 пункт 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до п. 3 статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Аналогічну правову позицію закріплено у п.27 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (далі - постанова пленуму ВГСУ № 6), а саме, норма статті 92 ЗК України не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими способами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 р.

Отже, якщо право постійного користування виникло в суб'єкта господарювання до 01.01.2002 (дня набрання чинності діючим ЗК України), після цієї дати воно продовжує зберігатися.

Крім того, Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний з 01.01.2013 р.) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Таким чином, господарюючі суб'єкти, які користуються земельною ділянкою на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не зобов'язані вчиняти дії, пов'язані із переоформленням такого права.

Крім того, слід зазначити, що земельна ділянка була зареєстрована за ОСОБА_2 лише 17.06.2014 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У відповідності до ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів лише для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

В свою чергу, у відповідності до ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного суду України, іншим актам законодавства, скасовуються Президентом України, Кабінетом міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Так, згідно ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Крім того, згідно поданих Калинівською РДА заперечень у справі вбачається, що відповідач вважає свої дії стосовно укладення договору оренди землі з ОСОБА_2 правомірними лише на підставі того, що частина земельної ділянки за актом постійного землекористування була приватизованою.

Однак, приватизація частини земельної ділянки не є підставою для скасування акту постійного землекористування .

Згідно п. 2 Роз'яснень президії Вищого Арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 з наступними змінами підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняття відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - тобто позивача по справі.

Відповідно до роз'яснень, зазначених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 (в редакції із змінами і доповненнями, внесеними Постановою Пленуму ВСУ від 19.03.2010 року №2) "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", в п. 7 якої вказано, що при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 положення п.6 розділу X Перехідних положень ЗК України щодо обов'язкового переоформлення права постійного користування земельною ділянкою або права оренди, визнано неконституційними.

Пунктом 7 Розділу 10 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, передбачених раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Підпунктом «г» пункту 18 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16.04.2004 року, роз'яснено, що громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки, одержані ними до 01.01.2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Статтею 7 ЗК України, в редакції 1990 року, передбачалось, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років.

Відповідно до п.п.1, 2, 3, 4, 5 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1.ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, укладення договору оренди земельної ділянки за відсутності такого рішення є порушенням вимог законодавства.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 02.08.2012 року №333 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_2 на території Писарівської сільської ради для ведення фермерського господарства» є таким, що не відповідає закону і порушує права ОСОБА_1, у зв'язку з цим є незаконним і підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 17, 92, 93, 116, 122, 123, 124, 141, 142, 151, 155 ЗК України, ЗУ «Про оренду земля», ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», ст.ст. 10, 11, 60, 73, 212-215 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду.

Визнати недійсним та скасувати розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 02.08.2012 року №333 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_2 на території Писарівської сільської ради для ведення фермерського господарства».

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: