Постанова

від 13.12.2016 по справі 904/5880/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016 року Справа № 904/5880/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Джихур О.В. (доповідач)

суддів Дмитренко Г.К., Антонік С.Г.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність б/н від 17.11.2016 р.;

представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Корум Криворізький завод гірничого обладнання", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року у справі №904/5880/16

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Верум Логістік", м. Дніпро

до Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс", м. Київ

про стягнення 661 274,01 грн.,-

/

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року (суддя Воронько В.Д.) позов задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Верум Логістік" 110 023, 27 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу, 32 956, 59 грн. 3% річних, 2 144, 70 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення господарського суду мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору на транспортне обслуговування №КС-КК310-01.2014 від 01 травня 2014 року, невиконанням відповідачем рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2016 року по справі №904/995/16, яке набрало законної сили і яким стягнуто з відповідача основний борг в розмірі 2 610 862, 45 грн.

Відмовляючи в стягненні пені, господарський суд дійшов висновку, що в договорі відсутній пункт 2.5, а в п.п.1.1 та 1.1.1 договору не визначено вид порушень, за які відповідач несе відповідальність у вигляді сплати пені.

Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерне товариство "Корум Криворізький завод гірничого обладнання" оскаржує його на предмет порушення судом норм матеріального та процесуального права в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Верум Логістік" 3% річних у сумі 32 956, 59 грн., інфляційних втрат у сумі 110 023, 27 грн. та 2 144, 51 грн. судового збору.

Апелянт вважає неправомірним стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, стверджує що законодавством, а саме Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено право кредитора вимагати сплати 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу, за період примусового виконання відповідного рішення, у зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Посилаючись на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2016 року у справі №904/995/16, яким позовні вимоги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Верум Логістік" до Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" задоволено частково, стягнуто суму основного боргу, 3% річних та інфляційні втрати, а в іншій частині позову відмовлено, зазначає, що оскільки вже є рішення, яке набрало законної сили між тими самими сторонами, то в силу ст.61 Конституції України притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення є незаконним.

Апелянт не погоджується з сумами боргу, які були нараховані позивачем на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) та посилаючись на п.1.12 Постанови №14 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань" від 17 грудня 2013 року, ч.1 ст.4 7 , ст.43 Господарського процесуального кодексу України вважає, що господарський суд повинен був провести перерахунок суми нарахувань.

Зазначає, що позивачем не надано доказів на підставі яких розраховано інфляційні втрати, у зв’язку з чим не можливо перевірити та проаналізувати розрахунок наданий позивачем; стверджує, що розрахунок 3% річних у сумі 32 956, 59 грн., наданий позивачем, є недостовірним та необґрунтованим, у зв’язку з недотриманням вимог ст.254 Цивільного кодексу України, оскільки період прострочення має бути не з 09 лютого 2016 року по 12 липня 2016 року, а з 09 лютого 2016 року по 11 липня 2016 року.

Акціонерне товариство "Корум Криворізький завод гірничого обладнання" просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Верум Логістік" 3% річних у сумі 32 956, 59 грн., інфляційних втрат у сумі 110 023, 27 грн. та 2 144, 51 грн. судового збору та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Верум Логістік" до Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" про стягнення заборгованості відмовити.

Позивач доводи апеляційної скарги заперечує, вважає рішення господарського суду законним, посилається на те, що рішення у справі №904/995/16 не виконано відповідачем, а тому він вправі вимагати стягнення з боржника інфляційних нарахувань та 3% річних, просить рішення господарського суду від 26 вересня 2016 року залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

12 жовтня 2016 року до Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства "Корум Криворізький завод гірничого обладнання", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року у справі №904/5880/16.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2016 колегією суддів у складі: головуючий суддя Джихур О.В. (доповідач), судді Виноградник О.М., Антонік С.Г. вказану апеляційну скаргу прийнято до розгляду, який призначено на 22 листопада 2016 року на 10:30 год.

22 листопада 2016 року розгляд справи відкладався до 13 грудня 2016 року.

Розпорядженням керівника апарату суду ОСОБА_3 від 12 грудня 2016 року №1751/16, у зв’язку із звільненням судді Вмноградник О.М. призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі № 904/5880/16.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12 грудня 2016 року визначено для розгляду справи №904/5880/16колегію суддів у складі головуючого судді Джихур О.В. (доповідач), суддів Дмитренко Г.К., Антонік С.Г.

Ухвалою суду від 13 грудня 2016 року апеляційна скарга Акціонерного товариства "Корум Криворізький завод гірничого обладнання", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року у справі №904/5880/16 прийнята до свого провадження зазначеною колегією суддів.

В судове засідання 13 грудня 2016 року представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що 01 травня 2014 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Верум Логістік" (виконавець, позивач) та Приватним акціонерним товариством "Криворізький завод гірничого обладнання" (замовник, відповідач), від імені та за рахунок якого діє ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс" (повірений) на підставі договору доручення №КС-КЗГО/49-14 від 01 квітня 2014 року, було укладено договір на транспортне обслуговування №КС-ККЗГО-01.2014.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2016 року по справі №904/665/16 (а.с.18), яке набрало законної сили 24 травня 2016 року згідно постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду і даній справі (а.с.27-35), з відповідача на користь позивача стягнуто 2 610 862, 45 грн. основної заборгованості. 521 771, 34 грн. інфляційних втрат, нарахованих по січень 2016 року, 36 508, 36 грн. 3% річних, нарахованих по 08 лютого 2016 року, 47 537, 13 грн. судового збору.

Вказаним судовими актами встановлено неналежне виконання відповідачем, наданих позивачем послуг на транспортне обслуговування згідно договору № КС-ККЗГО-01.2014 в частині своєчасної оплати.

Рішення господарського суду в справі №904/665/16 не виконано відповідачем ані в примусовому порядку, ані добровільно, що змусило позивача 14 липня 2016 року звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача пені за прострочку виконання грошового зобов’зання у розмірі 518 294, 15 грн., інфляційні втрати у розмірі 110 023, 27 грн. за період з лютого 2016 року по травень 2016 року, 3% річних у розмірі 32 956, 59 грн., нарахованих за період з 09 лютого 2016 року по 12 липня 2016 року.

Згідно ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 В«Совтрансавто-ХолдінгВ» проти УкраїниВ» , а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 В«Брумареску проти РумуніїВ» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року № 01-06/1624/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, у тому числі стосовно яких є ухвала про відстрочку або розстрочку виконання, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належєним чином.

Відповідно до п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань" саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов’язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу Укпаїни сум.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, 3% річних, наданих позивачем, апеляційний господарський суд вважає, що цей розрахунок відповідає діючому законодавству, обставинам справи, правильно враховує періоди нарахувань, не містить арифметичних помилок, у зв’язку з чим вважає правомірним висновок господарського суду щодо стягнення з відповідача 110 023, 27 грн. інфляційних нарахувань, 32 956, 59 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання.

Згідно з ч.2 ст.551 Цивільного Кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.

Пунктом 9.2. договору встановлено, що за порушення строків оплати послуг, вказаних у п.2.5. даного договору замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла за період за який сплачується пеня, від вартості несплачених в строк послуг за кожен день прострочки.

Проте, в договорі від 01 травня 2014 року (а.с.110) пункт 2.5 відсутній, а тому неможливо встановити, за порушення строків оплати яких послуг нараховується пеня.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду щодо відмови у позові в частині стягнення пені в сумі 518 294, 15 грн.

В спростування доводів апелянта слід зазначити, що відповідач двічі не притягався до юридичної відповідальності, оскільки інфляційні втрати та 3% річних нараховані за різні періоди прострочення виконання договірного зобов’язання. Як вже зазначено, основне зобов’язання відповідачем не виконано, і в силу приписів ст.599 Цивільного кодексу України воно не вважається припиненим, у зв’язку з чим наявні правові підстави для нарахування 3% річних і інфляційних втрат.

Твердження апелянта, що розрахунок 3% річних і інфляційних втрат є недостовірним і невірним не відповідає дійсності, апеляційний господарський суд перевірив ці розрахунки і вважає їх правильними. В той же час в обґрунтування своїх тверджень, відповідач контррозрахунок зазначених нарахувань апеляційному господарському суду не надав.

З огляду на викладене, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року відповідає діючому законодавству, обставинам справи, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.49, 99, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2016 року у справі №904/5880/16 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Корум Криворізький завод гірничого обладнання", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Джихур

Суддя Г.К. Дмитренко

Суддя С.Г. Антонік

(Дата підписання постанови в повному обсязі 14.12.16 р.)