Рішення

від 15.12.2016 по справі 924/995/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" грудня 2016 р.Справа № 924/995/16

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Виноградова В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ТОКОКАРСВ» , м. Хмельницький

до товариства з обмеженою відповідальністю „ТОКОПАРТСВ» , Мачежиш 05-850, Ожарув Мазовецький, ОСОБА_1

про стягнення 22600 євро

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю від 29.06.2016 р.

від відповідача: не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив: позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 22600,00 євро заборгованості за договором консигнації №1 від 14.04.2015 р. та додатковою угодою №1 від 22.06.2015 р. до договору. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договірного зобов'язання з перерахування частини грошових коштів (вартості товару) позивачу, положеннями ст. ст. 6, 526, 530, 612 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. 38 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльністьВ» , ст. ст. 43, 76 Закону України „Про міжнародне приватне правоВ» .

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив. На адресу суду надіслав лист (від 07.12.2016 р.), у якому заборгованість визнає в повному розмірі, проти позову не заперечує та просить розглядати справу без участі свого представника.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

14.04.2015 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Тококарс" (консигнант) та товариством з обмеженою відповідальністю "Токопартс" (консигнатор) укладено договір консигнації №1 (далі - договір), відповідно до п. 2.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, консигнант зобов'язується поставляти товари, визначені в п. 2 цього договору (товари), консигнатору для їх продажу, а консигнатор зобов'язується приймати товари на консигнацію та від свого імені і за обумовлену цим договором винагороду продавати ці товари третім особам на території республіки ОСОБА_1 та країн ЄС, протягом строку дії даного договору.

Предметом договору є автозапчастини та інше автомобільне приладдя, супутні товари, згідно додатків, рахунків-проформ, специфікацій до цього договору позначені торговою маркою "ТОКО" "LOVBY" "МХ" "ТАSHDO" або іншими торговими марками (п. 2.3 договору).

Сторони у п. 2.2 договору визначили, що строк консигнації, тобто термін, на який товари передаються консигнатору для подальшої реалізації третім особам, складає 24 календарні місяці з моменту оформлення вантажно - митної декларації консигнантом.

Консигнант поставляє товар на склад консигнатора на умовах "DАТ Мачежич, Польща" згідно міжнародних умов "Інкотермс" в редакції 2010, які застосовуються із урахуванням особливостей, що випливають із умов цього договору. Товар поставляється автомобільним транспортом. Всі ризики випадкової загибелі товару до моменту передання його на склад консигнації належать консигнанту. Відповідальність за збереження товару переходить до консигнатора з моменту вивантаження товару на склад консигнації (п. 2.4 договору).

Підтвердженням отримання товару консигнатором є підпис та печатка консигнатора в товарно-транспортній накладній (п. 4.3 договору).

У п. 5 договору сторони погодили, що ціни на товари встановлюються консигнантом в євро. Загальна вартість товарів, що поставляється консигнантом, зазначена в рахунках - проформах №0000129 від 14 квітня 2015 року, та №0000130 від 14 квітня 2015 року, які є невід'ємною частиною даного договору та складає 192190,01 євро.

Ціни на товари є динамічними та залежать від коливань курсу валюти договору, витрат, понесених консигнантом та/або консигнатором, станом ринку та підлягають коригуванню. Консигнатор реалізує товар покупцям з націнкою не більше ніж 50 відсотків від собівартості. Під собівартістю сторони розуміють наступні показники з їх додаванням: вартість товару зазначена в інвойсах, вартість митного очищення (п. 5.3 договору).

Згідно з п. 6 договору винагорода консигнатора встановлюється в розмірі націнки, яка передбачена п. 5.4 договору. Право на винагороду консигнатор отримує з моменту реалізації переданих на консигнацію за цим договором товарів. Консигнатор отримує плату шляхом утримання належних йому сум із коштів, отриманих після продажу товару, поставленого на консигнацію. Оплата доставки товару здійснюється консигнантом. Консигнатор самостійно оплачує митні збори та платежі, податки, послуги та роботи державних закладів, комерційних організацій, пов'язаних з процедурою декларування. Консигнатор зобов'язаний перерахувати грошові кошти, а саме вартість товару консигнанту протягом 21 календарного дня з моменту отримання грошових коштів при реалізації товару (п. п. 6.1-6.6 договору).

Пунктом 8.5 договору передбачено, що усі спори, що виникатимуть між сторонами вирішуються сторонами шляхом переговорів. У випадку не можливості розв'язання спорів шляхом переговорів, спір передається на вирішення господарського суду за місцем укладання даного договору. Рішення відповідного суду є кінцевим та обов'язковим для сторін. Сторони погодились, що при розгляді спорів будуть застосовуватись норми матеріального права України.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та (або) його скріплення печатками сторін та діє протягом 30 місяців. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Всі зміни, щодо внесення яких сторони досягнули згоди, оформлюються додатковими угодами та додатками до даного договору. У разі закінчення строку консигнації, консигнатор, за 14 календарних днів до дати такого закінчення, зобов'язується повернути отриманий на консигнацію, але не оплачений товар, або провести повний розрахунок за такий товар шляхом перерахування належної до сплати грошової суми (п. 9 договору).

Договір підписано представниками сторін, скріплено відтисками їх печаток.

22.06.2015 р. сторонами підписано та скріплено відтисками печаток додаткову угоду №1 до договору, якою викладено п. 6.6 договору в такій редакції: „Консигнатор зобов'язаний перерахувати грошові кошти, а саме вартість товару консигнанту протягом 21 календарного дня з моменту отримання грошових коштів при реалізації товару, але грошові надходження не повинні бути менші, ніж згідно графіку платежів по результату кварталу: до 30.06.2015р. - 5295,80 євро, до 30.09.2015р. - 16894,21 євро, до 22.12.2015р. - 16600,00 євро, до 31.03.2016р. - 16500,00 євро, до 30.06.2016р. - 20600,00 євро, до 30.09.2016р. - 22600,00 євро, до 20.12.2016р. - 19600,00 євро, до 28.03.2017р. - 19395,80 євро, до 01.04.2017р. - 60000 євроВ» .

У п. 3 зазначеної додаткової угоди вказано, що вона набуває чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін. Додаткова угода є невід'ємною частиною договору консигнації №1 від 14.04.2015 р.

Позивачем на виконання умов договору згідно міжнародних товарно-транспортних накладних №0706480, №0000578 від 16.04.2015 р., митних декларацій №400050000/2015/003404 від 20.05.2015 р. на суму 113353,83 євро та №400050000/2015/003414 від 20.05.2015 р. на суму 78836,18 євро було поставлено відповідачу товар на загальну суму 192190,01 євро.

Однак вартість поставленого позивачем товару відповідач оплатив лише частково на суму 55290,01 євро, що підтверджується банківськими виписками, а саме: на суму 5295,80 євро за 23.06.2015 р., на суму 11663,58 євро за 16.09.2015 р., на суму 14000,00 євро за 22.12.2015 р., на суму 2643,51 євро за 24.12.2015 р., на суму 19818,37 євро за 22.03.2016 р.

Зокрема, платіж у розмірі 22600,00 євро, строк сплати якого визначено додатковою угодою №1 від 22.06.2015 р. до 30.09.2016 р., відповідачем не здійснено.

01.09.2016 р. позивач звернувся до відповідача із листом (№21-1 від 01.09.2016 р.) щодо здійснення своєчасної оплати платежу в сумі 22600,00 євро відповідно до договору консигнації №1 від 14.04.2015 р. та додаткової угоди від 22.06.2015 р.

Оскільки відповідач не здійснив сплату чергового платежу на оплату вартості отриманого товару згідно з договором консигнації №1 від 14.04.2015 р. та додатковою угодою №1 від 22.06.2015 р., позивач звернувся із позовом до суду.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом п. 1 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається Господарським процесуальним кодексом України. Зокрема, підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема, і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України "Про міжнародне приватне право".

У ч. 1 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. за №04-5/608 „Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організаційВ» зазначено, що згідно зі статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону.

Як убачається з матеріалів справи, пунктом 8.5 договору сторони передбачили, що усі спори, що виникатимуть між сторонами вирішуються ними шляхом переговорів. У випадку не можливості розв'язання спорів шляхом переговорів, спір передається на вирішення господарського суду за місцем укладання даного договору. Рішення відповідного суду є кінцевим та обов'язковим для сторін. Сторони погодились, що при розгляді спорів будуть застосовуватись норми матеріального права України.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладені норми чинного законодавства та те, що спір виник внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором консигнації №1 від 14.04.2015 р., даний спір підвідомчий господарському суду Хмельницької області.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З матеріалів справи вбачається, що 14.04.2015 р. між сторонами був укладений договір консигнації №1, згідно з яким позивач зобов'язався поставляти товари, визначені в п. 2 цього договору відповідачу для їх продажу, а відповідач - приймати товари на консигнацію та від свого імені і за обумовлену договором винагороду продавати ці товари третім особам на території республіки ОСОБА_1 та країн ЄС, протягом строку дії даного договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як слідує з матеріалів справи, позивач на виконання зобов'язань за договором здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 192190,01 євро, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними №0706480, №0000578 від 16.04.2015 р. та митними деклараціями від 20.05.2015р.

При цьому додатковою угодою №1 від 22.06.2015 р. до договору сторони передбачили, що консигнатор зобов'язаний перерахувати грошові кошти, а саме: вартість товару консигнанту протягом 21 календарного дня з моменту отримання грошових коштів при реалізації товару, але грошові надходження не повинні бути менші, ніж згідно графіку платежів по результату кварталу: до 30.06.2015р. - 5295,80 євро, до 30.09.2015 р. - 16894,21 євро, до 22.12.2015 р. - 16600,00 євро, до 31.03.2016 р. - 16500,00 євро, до 30.06.2016 р. - 20600,00 євро, до 30.09.2016 р. - 22600,00 євро, до 20.12.2016 р. - 19600,00 євро, до 28.03.2017 р. - 19395,80 євро, до 01.04.2017 р. - 60000 євро.

Відповідачем було частково оплачено вартість товару. Натомість платіж у розмірі 22600 євро, строк сплати якого визначено додатковою угодою №1 від 22.06.2015 р. до 30.09.2016 р., відповідачем не здійснено.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи, що відповідач своїх зобов'язань щодо оплати одержаного товару в повному обсязі не виконав, позовні вимоги про стягнення 22600 євро є обґрунтованими, підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. Судом також береться до уваги, що відповідачем у відзиві не заперечується наявність заборгованості у розмірі 22600 євро.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір у справі покладається на відповідача у зв'язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 33, 43, 49, 82, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю „ТОКОКАРСВ» , м. Хмельницький до товариства з обмеженою відповідальністю „ТОКОПАРТСВ» , Мачежиш 05-850, Ожарув Мазовецький, ОСОБА_1 про стягнення 22600 євро задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „ТОКОПАРТСВ» , Мачежиш 05-850, Ожарув Мазовецький, ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, стат. номер 146070817) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тококарс", м. Хмельницький, вул. Львівське шосе, буд. 41 (код 35541076) 22600,00 євро (двадцять дві тисячі шістсот євро 00 євроцентів) боргу, 9873,17 грн. (дев'ять тисяч вісімсот сімдесят три гривні 17 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

Повне рішення складено 15.12.2016 р.

Суддя В.В. Виноградова

Віддрук. 2 прим.: 1 - до справи; 2 - позивачу (29016, м. Хмельницький, Львівський шосе, 41), 3 - відповідачу (вул. Славенчинська, 8, Мачежиш, 05-850, Ожарув Мазовецький, Польща) (TOKOPARTS Sp.z o.o., Slawecinska 8, Macierzysz, 05-850 Ozarow Mazowiecki, Poland).