Постанова

від 06.12.2016 по справі 916/1575/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2016 р. Справа№ 916/1575/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Скрипки І.М.

Корсакової Г.В.

За участі представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Провідна" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 (суддя Мудрий С.М.) у справі № 916/1575/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Провідна"

про стягнення 64 277,41 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 по справі №916/1575/16 позов задоволено частково, а саме: присуджено до стягнення з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 25, код ЄДРПОУ 23510137) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта" (65031, м. Одеса, вул. Михайла Грушевського, 39 і, код ЄДРПОУ 31506572) страхове відшкодування в розмірі 29 005 (двадцять дев'ять тисяч п'ять) грн. 23 коп., 3 % річних в розмірі 1 208 (одна тисяча двісті вісім) 68 грн., індекс інфляції в розмірі 13 393 (тринадцять тисяч триста дев'яносто три) грн. 17 коп., судовий збір в 934 (дев'ятсот тридцять чотири) грн. 84 коп. В решті позовних вимог про стягнення, зокрема і пені, - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову в частині присудження розміру страхового відшкодування мотивовано тим, що з урахуванням вимог пункту 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", наявність платіжного доручення № 138 від 11.11.2014 р. та акту здачі-приймання виконаної роботи від 11.11.2014 р. фірми "Радуга-N" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, яке надало послуги з відновлювального ремонту пошкодженого майна, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по ремонту майна, яке пошкоджене внаслідок ДТП. Враховуючи положення абз. 2 ч. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд першої інстанції дійшов висновку що розмір страхового відшкодування складає 29 005,23 грн.: 39 800,00 грн. (сплачена сума) - 10 294,77 грн. (частково сплачена відповідачем сума страхового відшкодування) - 500,00 грн. (франшиза) = 29 005,23 грн. Також, судом першої інстанції з посиланням на припис статті 625 Цивільного кодексу України, за результатами здійсненого перерахунку, були задоволені вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені мотивовано тим, що обумовлені законом підстави для її нарахування - відсутні.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 по справі №916/1575/16,відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 по справі №916/1575/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до висновків, які не відповідають обставинам справи.

Так, апелянт наголошував на тому, що судом першої інстанції було порушено ст. 31 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка визначає, що розмір шкоди пов'язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням матеріальних цінностей визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства. Так, відповідач, з метою визначення розміру завданої позивачу шкоди, звернувся до суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Експертум-Аве», яке виконало звіт про незалежну оцінку вартості матеріального збитку від 13.01.2015, виконаного оцінювачем ОСОБА_2, відповідно до якого розмір матеріального збитку, завданого власнику майна, що знаходиться за адресою: 10 км автодороги Одеса-Б.Дністровський-Монаши складає 12 953,72 грн., в т.ч. 20% ПДВ. Крім того, апелянт наголошував на тому, що позивачем не подано документів, що організація, яка здійснила виготовлення та встановлення пошкоджених ролет, є платником ПДВ. Таким чином, відповідач наголошує, що належний до виплати розмір страхового відшкодування позивачу складає 10 294,77 грн. (12 953,72 грн. - 20% непідтверджений ПДВ - 500 грн. франшиза). Крім того, апелянт посилався на те, що підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України - відсутні, оскільки на виплату страхового відшкодування припис наведеної статті не розповсюджуються.

Відповідно до автоматизованого розподілу справи 916/1575/16 між суддями, справу для розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Провідна" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 у справі № 916/1575/16 розподілено для розгляду колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2016 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Провідна" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 у справі № 916/1575/16 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.12.2016.

В судове засідання 06.12.2016 представники сторін своїх представників не направили, через канцелярію суду заяв та клопотань не подавали, про розгляд справи були повідомлені належним чином за адресами свого місцезнаходження (позивач отримав ухвалу про прийняття апеляційної скарги до провадження - поштове повідомлення про вручення 0103257476220; від відповідача надійшло поштове відправлення 0411614050632 про повернення відправлення).

Відповідно до п.3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.11р. №18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст.64 та ст.87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом зазначеної ст.64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, зокрема і апелянт, неявка представників сторін не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, між ОСОБА_3 (страхувальник) та ПрАТ «СК «Провідна» (страховик) укладено поліс обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АС/4211000, строком дії з 15.11.2013 по 14.11.2014, відповідно до якого застраховано цивільно - правову відповідальність осіб, які на законних підставах експлуатують забезпечений транспортний засіб «Volvo», д.н.з. НОМЕР_1.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди за участі транспортного засобу марки Volvo, д.н. НОМЕР_1, яка мала місце 15.07.2014 р. пошкоджено майно, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Дельта", а саме: ролетні ворота, розміром 4470*4450, скріплені петлі 21 шт., ролики із петлями 18 шт., ребра жесті 3 шт., механізм підйому воріт, підйомний трос, зазначено в акті огляду про загибель, пошкодження, втрату майна, яке належить ТОВ "Дельта" від 16.07.2014.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта" та фірма "Радуга-N" у формі товариства з обмеженою відповідальністю уклали договір № 11/11/14 на виготовлення і встановлення, відповідно до якого виконавець зобов'язаний виготовити, встановити на об'єкті замовника і передати у власність замовнику полотно секційних воріт (4500*4500мм) в кількості 1 комплект, а замовник зобов'язується прийняти товар, роботи по його встановленню і оплатити на умовах даного договору.

Згідно з п. 3.1. договору, загальна вартість даного договору складає 39 800,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 6633,33 грн.

Відповідно до п. 3.2. даного договору, оплата за товар і роботу по його установці здійснюється на розрахунковий рахунок виконавця: 26005010314947 в ПАТ "Міжнародний інвестиційний банк",МФО 380582, ЄДРПОУ 3104921.

На підставі виставленого рахунку замовник здійснює повну передплату загальної вартості даного договору в розмірі 39 800,00 грн., в т.ч. ПДВ. Оплата здійснюється в національній валюті України. Вид розрахунків: безготівковий.

На виконання умов договору від 11.11.2014 позивач здійснив передплату в розмірі 39800,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 138 від 11.11.2014.

Сторони за договором № 11/11/14 на виготовлення і встановлення від 11.11.2014, підписали акт здачі-приймання виконаної роботи від 11.11.2014, згідно якого позивач прийняв виконані роботи по виготовленню та встановленню полотна секційних воріт (4500*4500мм) в кількості 1 комплект на суму 39 800,00 грн.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що у договорі № 11/11/14 від 11.11.2014, додатку № до договору, та акті здачі-приймання виконаної роботи від 11.11.2014, містяться відомості пр. те, що фірма "Радуга-N" у формі товариства з обмеженою відповідальністю є платником ПДВ і містяться відомості щодо відповідного свідоцтва № 22683630.

На підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Volvo, д.н. НОМЕР_1 застрахована у приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальність власників наземних транспортних засобів № АС/4211000, ліміт відповідальності - 50 000,00 грн., франшиза за вказаним полісом становить 500,00 грн.

Статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР) страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно зі статтею 16 цього Закону договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній в договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (зокрема і полісу № АС/4211000) є страхувальник (фізична особа) та страховик (відповідач). При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам внаслідок завдання шкоди забезпеченим транспортним засобом ( у даному випадку «Volvo», д.н.з. НОМЕР_1). Завдання позивачу, як потерпілому, шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик. При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що між позивачем, як потерпілим, і відповідачем, як страховиком за полісом № АС/4211000, внаслідок завдання шкоди позивачку застрахованим відповідачем транспортним засобом, виникли правовідносин з відшкодування шкоди згідно з ст. 1166 Цивільного кодексу України, а також наведених приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування».

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що згідно з п. 36.2 статі 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

- разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

В матеріалах справи наявна відповідь відповідача № 23-03/1732 від 10.02.2015, адресована позивачу на його звернення від 30.01.2015, в якій відповідач вказував про те, що на звернення позивача за виплатною справою № 2300052422 було визначено розмір страхового відшкодування за Звітом № 10320/0115, складеного ТОВ «Експертум-Аве», і підстави для перегляду визначеної суми - відсутні.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" 16.01.2015 частково сплатило суму страхового відшкодування в розмірі 10 294,77 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, і що сторонами по справі не заперечувалось.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач звертався до відповідача з вимогами про здійснення страхової виплати, проте, відповідачем не було задоволено вказану вимогу позивача у повному обсязі, у зв'язку з чим і виник відповідний спір.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідач у відзиві на позов зазначав, що відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості матеріального збитку, завданого майну, що знаходиться за адресою: вул.. 10 км автодороги Одеса-Б.Дністровський-Монаши № 10320/0115 від 13.01.2015 загальна вартість матеріального збитку становить 12 953,72 грн., а тому розмір страхового відшкодування становить 10 294,77 грн. = 12 953,77 грн. (вартість матеріального збитку по звіту) - 20% (непідтверджений податок на додану вартість) - 500, 00 грн. (франшизи).

При цьому, судом апеляційної інстанції досліджено Звіт про незалежну оцінку вартості матеріального збитку від 13.01.2015, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертум-АВЕ» (оцінювач ОСОБА_2.), за умовами якого оцінювачем зроблено висновок про те, що вартість матеріального збитку становить 12 953,72 грн. При цьому, оцінювачем розмір збитку розраховано за формулою, яка передбачає наявність таких показників, як вартість ремонтних робіт без матеріалів (визначена оцінювачем в сумі 2 128,89 грн.), вартість використаних будівельних матеріалів виробів та конструкцій (визначена оцінювачем в сумі 14 433,11 грн.), коефіцієнт фізичного зносу будівельних матеріалів, виробів та конструкцій (визначений оцінювачем у розмірі 25% = 3 608,28 грн.), вартість експлуатації машин та механізмів (0,00 грн.), і вказані показники розраховані оцінювачем на підставі доданих до звіту локальної смети на будівельні роботи на суму 13 626,07 грн., зведеної розрахункової відомості об'єкта, загальної відомості ресурсів, договірної ціни на суму 16 562,29 грн. Вказані документи долучені оцінювачем до звіту, проте, у звіті не міститься посилань на підставі чого вони складені, які показники в них застосовані та на підставі чого, вказані документи не засвідчені жодним підписом та печаткою.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не може прийняти вказаний Звіт про незалежну оцінку вартості матеріального збитку від 13.01.2015, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Експертум-АВЕ» (оцінювач ОСОБА_2.) як належний та допустимий доказ в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, який би підтверджував вартість оціненого матеріального збитку.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується і з висновком місцевого господарського суду про те, що звіт про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, яка необхідна для відновлення пошкодженого майна, а реальним підтвердженням виплати суми за відновлювальний ремонт пошкодженого майна, є платіжний документ про здійснення такої виплати.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновокм місцевого господарського суду про те, що з урахуванням вимог пункту 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", наявність платіжного доручення № 138 від 11.11.2014 та акту здачі-приймання виконаної роботи від 11.11.2014 р. фірми "Радуга-N" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, яке надало послуги з відновлювального ремонту пошкодженого майна, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по ремонту майна, яке пошкоджене внаслідок ДТП.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 10.12.2014 р. № 910/7163/14.

Крім того, доводи апелянта про те, що позивачем не подано документів, що організація, яка здійснила виготовлення та встановлення пошкоджених ролет, є платником ПДВ, у зв'язку з чим відсутні підстави для включення до суми виплати 20% ПДВ - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки як зазначено вище між позивачем та фірмою "Радуга-N" у формі товариства з обмеженою відповідальністю укладено договір № 11/11/14 на виготовлення і встановлення, відповідно п. 3.1. договору, загальна вартість даного договору складає 39 800,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 6633,33 грн., також у погоджених між сторонами документах наявні відомості про те, що контрагент позивача є платником ПДВ, а також зазначено дані свідоцтва ПДВ № 22683630.

Згідно абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки відповідач не довів факт того, що шкоду завдану майну товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта", було завдано внаслідок непереборної сили або умислу водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди, а також згідно з положеннями абз. 2 ч. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір страхового відшкодування, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 29 005,23 грн., виходячи з наступного розрахунку: 39 800,00 грн. (сплачена сума) - 10 294,77 грн. (частково сплачена відповідачем сума страхового відшкодування) - 500,00 грн. (франшиза) = 29 005,23 грн.

Крім того, позивач у позові просив суд стягнути з відповідача індекс інфляції в розмірі 13 580,96 грн. та три проценти річних у розмірі 1 229,52 грн., і вимоги позивача були задоволені судом першої інстанції частково, згідно зробленого перерахунку, а саме: 3 % річних в розмірі 1 208, 68 грн., індекс інфляції в розмірі 13 393, 17 грн., визначивши період прострочення з 17.01.2015 (оскільки 16.01.2015 відповідачем було частково сплачено страхове відшкодування) по 06.06.2016 (гранична дата нарахування, визначена позивачем самостійно), а також ставку нарахування - 29 005,23 грн.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку розрахунку вказаних показників судом першої інстанції щодо строків, сум та ставок нарахувань, погоджується з розрахунком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням, процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На спільному засідання судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України, при розгляді справи № 6-112цс13, у постанові від 25.12.2013 Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого при здійснені страховиком страхової виплати у вигляді відшкодування шкоди за договором добровільного страхування на користь потерпілої особи (згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України) відбувається заміна кредитора - страхувальник передає страховикові, який здійснив таку страхову виплату, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

За змістом статті 514 Цивільного кодекс України зміна кредитора у зобов'язанні (в т.ч. внаслідок переходу права вимоги на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування") у передбачений чинним законодавством спосіб не виключає нарахування інфляційних витрат та 3% річних, які є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, у зв'язку з чим вимоги позивача про їх стягнення є законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 1 208, 68 грн., індекс інфляції в розмірі 13 393, 17 грн., визначивши період прострочення з 17.01.2015 (оскільки 16.01.2015 відповідачем було частково сплачено страхове відшкодування) по 06.06.2016 (гранична дата нарахування, визначена позивачем самостійно), а також ставку нарахування - 29 005,23 грн., і підстави для скасування рішення місцевого господарського суду в цій частині - відсутні.

Крім того, оскаржуваним рішенням було відмовлено у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 19 961,70 грн.

Колегія суддів, дослідивши наявні матеріали справи, погоджується з висновком місцевого господарського суду в цій частині з огляду на те, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні зобов'язання, які б були забезпечені неустойкою у вигляді пені, а Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено стягнення неустойки (пені).

Наведене випливає з вимог ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов ТОВ «Дельта» підлягає частковому задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягають стягненню страхове відшкодування в розмірі 29 005,23 грн., 3 % річних в розмірі 1 208,68 грн., індекс інфляції в розмірі 13 393,17 грн., які обгрунтовано задоволені судом першої інстанції, а в решті позовних вимог позов задоволенню не підлягає, у зв'язку з чим судом першої інстанції мотивовано було відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в оскаржуваному апелянтом рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 у справі № 916/1575/16 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Провідна" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 у справі № 916/1575/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 у справі № 916/1575/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 916/1575/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді І.М. Скрипка

Г.В. Корсакова