Постанова

від 13.12.2016 по справі 910/12144/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р. Справа№ 910/12144/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Баранця О.М.

за участю секретаря судового засідання - Богатчук К.І.

представників сторін:

позивача - Діденко Ю.О.

відповідача - Бонтлаб В.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ - Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 (суддя Дупляк О.М.) по справі №910/12144/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс - центр"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ - сервіс"

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 по справі №910/12144/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення № 1/05-01/2014 укладений 26.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс - Центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ - Сервіс". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ - Сервіс" на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс - Центр", витрати по сплаті судового збору в сумі 1378 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду 13.12.2016.

12 грудня 2016 року представником відповідача, через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів, подано відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 13.12.2016 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва 13.10.2016.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва 13.10.2016.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

26 травня 2014 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення № 1/05-01/2014 від 26.05.2014 (далі - договір).

Відповідно до умов Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежилого приміщення, загальною площею складських приміщень1 поверх - 97, 80 грн кв. м. та загальною площею адміністративних приміщень 1, 2 поверх - 277, 60 кв. м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 82 "А", 1 поверх - площа складських приміщень складає кв. м. (складських приміщення: склад (25) - 97, 8 кв. м.), та площа адміністративних приміщень складає - 277, 60 кв. м. - (адміністративні приміщення 1 поверх: каб. (4) - 11, 20 кв. м., шоу - рум (2) - 115, 60 кв. м, каса (14) - 2, 10 кв. м.), кабінет логістики (16) - 48, 68 кв. м., 2 поверх площа адміністративних приміщень (50, 45, 46, 32) складає 100, 02 кв. м.

Згідно з п. 1.6. Договору орендодавець погоджує передачу приміщень в суборенду протягом терміну оренди без додаткового узгодження.

При передачі приміщення в оренду складається акт приймання - передачі, що підписується сторонами. Приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання - передачі, який є невід'ємною частиною договору. Орендна плата починає сплачуватися з 01.06.2014 (п. 2.3., 2.4. Договору).

Відповідно до п. 7.1. Договору термін оренди за договором складає 2 роки і 11 місяців та діє з 01.06.2014 до 30.04.2017 включно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Договір укладено від імені орендодавця ОСОБА_5 в інтересах орендаря, тобто договір направлений на реалізацію інтересів однієї особи, що є порушенням положень ст. 238 ЦК України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до приписів статей 202, 205, 207 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Місцевим господарським судом встановлено, що від імені позивача Договір підписано генеральним директором ОСОБА_5 та скріплений печаткою позивача, від відповідача договір підписаний ОСОБА_6 за довіреністю та скріплений печаткою відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, генеральний директор позивача - ОСОБА_5 призначена наказом № 1 від 05.03.2002, а звільнена з посади згідно з наказом № 1 - К від 30.05.2014.

Водночас, ОСОБА_5 на дату укладання спірного договору була єдиним засновником та директором відповідача, а довіреність на підставі якої ОСОБА_6 підписав спірний договір, видана останньому на підписання спірного договору саме ОСОБА_5, як Генеральним директором позивача.

Згідно зі ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Представництвом, відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Інститут представництва передбачає певні законодавчі обмеження. Так, відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Вищезазначена позиція також викладена в постанові Верховного суду від 23.09.2014 №3-110гс14.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що спірний Договір укладено ОСОБА_5 від імені позивача, якого вона представляє як директор, у своїх інтересах та інтересах відповідача, директором якої вона одночасно була, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог.

Крім того, місцевий господарський суд вірно відхилив посилання відповідача на ст.241 ЦК України, оскільки відповідні обставини в даному випадку не впливають на недійсність правочину, передбачену імперативною нормою ч. 3 ст. 238 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ - Сервіс" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 по справі №910/12144/16.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ - Сервіс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 по справі №910/12144/16 без змін.

2.Матеріали справи №910/12144/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

О.М. Баранець