ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" грудня 2016 р.Справа № 916/2417/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Бєляновського В.В.,
суддів: Величко Т.А., Поліщук Л.В.
при секретарі - Колбасовій О.Ф.
За участю представників:
Від позивача: ОСОБА_1
Від відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесагаз - Постачання"
на рішення господарського суду Одеської області
від 22 вересня 2016 року
у справі № 916/2417/16
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесагаз - Постачання"
до відповідача: Комунального закладу В«Ренійський центр первинної медико-санітарної допомоги"
про стягнення пені у сумі 5 612 грн. 71 коп. та 3% річних у сумі 427 грн. 27 коп.
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Одесагаз - Постачання" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального закладу В«Ренійський центр первинної медико-санітарної допомоги" про стягнення пені в сумі 5 612 грн. 71 коп. та 3% річних у сумі 427 грн. 27 коп., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, передбачених п. 5.5 договору № 022015 на постачання природного газу для споживачів, що не є побутовими (для бюджетних установ та організацій) від 15.03.2016р., укладеного між сторонами, щодо своєчасної оплати поставленого природного газу у лютому, березні та квітні 2016 року. Позовні вимоги обґрунтовувалися посиланнями на ст. ст. 193, 264, 265 ГК України та ст. ст. 525, 526, 530, 611, 625, 712 ЦК України.
Комунальний заклад В«Ренійський центр первинної медико-санітарної допомоги" визнав позов частково посилаючись на відсутність своєї вини у порушенні строків оплати спожитого природного газу та просив зменшити розмір стягуваних пені та процентів річних у зв'язку з відсутністю коштів для їх оплати.
Рішенням господарського суду Одеської області від 22 вересня 2016 року (суддя - Рога Н.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального закладу В«Ренійський центр первинної медико-санітарної допомоги" на користь ТОВ "Одесагаз-ПостачанняВ» пеню у розмірі 1 грн., 3% річних у розмірі 427 грн. 27 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 378 грн. В решті позову відмовлено.
Судове рішення мотивовано встановленими по справі обставинами доведеності неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого природного газу та відповідності обчисленого позивачем розрахунку процентів річних та пені вимогам чинного законодавства. Разом з тим, користуючись своїм правом, передбаченим ч. 3 ст. 83 ГПК України, ч. 2 ст. 233 ГК України суд визнав за можливе зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, до 1 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ "Одесагаз-ПостачанняВ» просить зазначене рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 5612,71 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення зазначеної суми пені. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 233 ГК України, ст. ст. 549-552 ЦК України, 4-2, 43, 83, 84 ГПК України.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 15 березня 2016 року між ТОВ "Одесагаз - Постачання" (постачальник) та Комунальним закладом «Ренійський центр первинної медико-санітарної допомоги" (споживач) будо укладено договір на постачання природного газу для споживачів, що не є побутовими (для бюджетних установ та організацій) № 022015, за умовами п. 2.1 якого постачальник постачає природний газ споживачеві в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 3.6 договору обсяг спожитого природного газу підтверджується підписаним сторонами Актом прийому-передачі природного газу, що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку.
Акти прийому-передачі природного газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником (п.3.9 договору).
Обсяги постачання природного газу з розбивкою по місяцям зазначені у п.3.10 договору.
За умовами розділу V договору постачання природного газу здійснюється за ціною, що встановлюється між постачальником та споживачем та оприлюднюється постачальником на своєму сайті. Датою оплати (здійснення розрахунку) визначається дата , на яку були зараховані кошти на поточний рахунок постачальника. Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до п. 5.1 договору, є обов'язковою для сторін з дати набрання нею чинності. Визначена на її основі вартість газу буде застосовуватись сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та у розрахунках за газ згідно умовам договору. Розрахунковий період за договором становить один місяць. Місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу на загальну кількість реалізованого газу, визначену згідно з розділом 3 договору. Вартість послуг по договору складається з місячних сум вартості договірних обсягів постачання газу споживачеві і орієнтовно складає 237 986 грн. 72 коп.
Оплата за природний газ здійснюється споживачем грошовими коштами шляхом поточного перерахування на розрахунковий рахунок постачальника 100% вартості запланованих обсягів газу на підставі рахунку - фактури. У випадку недоплати вартості послуг за спожитий у розрахунковому періоді природний газ, споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 5.5 договору).
Звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу споживачем та акта приймання-передачі газу 1 раз на квартал, або протягом 10 днів з дати пред'явлення вимоги однієї з сторін. Акт звірки є підставою для остаточних розрахунків (п. 5.7 договору).
Згідно з п. 6.3.2 договору споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість послуг згідно з умовами договору.
Відповідно до п. 7.2.1 договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом V договору, із споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Згідно п. 11.1 договір набирає чинності з дня його підписання та укладається у частині постачання природного газу на термін до 31.12.2016р., а у частині оплати за надані послуги - до їх повного здійснення. Даний договір розповсюджує свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.02.2016р. згідно з п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України.
На виконання своїх зобов'язань за укладеним договором позивач поставив відповідачу природний газ у лютому 2016 року - 5093 куб. м на суму 43340,41 грн., у березні 2016 року - 1956 куб. м на суму 16 682,74 грн., у квітні 2016 року - 150 куб. м на суму 1218,42 грн., що підтверджується наявними в справі актами приймання-передачі природного газу від 29.02.2016р., від 31.03.2016р., від 30.04.2016р. та відповідачем не заперечується.
Але, комунальний заклад В«Ренійський центр первинної медико-санітарної допомоги" за отриманий газ розрахувався несвоєчасно, у зв'язку з чим позивач за прострочення виконання грошового зобов'язання нарахував відповідачеві пеню в сумі 5 612,71 грн. та 427,27 грн. 3% річних за період з 11.03.2016р. по 07.07.2016р., які просить стягнути з останнього.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не заперечуючи по суті і обсягу отриманого від позивача природного газу, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку у встановлений договором строк, внаслідок чого за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач правомірно на підставі умов п. 7.2.1 договору нарахував відповідачеві 5 612,71 грн. пені, а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 427,27 грн. 3% річних.
Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і договір є обов'язковим до виконання.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору строку виконання грошового зобов'язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не заперечується, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних є обґрунтованою.
Перевіривши обчислені позивачем розрахунки пені та процентів річних господарський суд першої інстанції правильно встановив, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору поставки та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, а тому дійшов до підставного висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Разом з тим, господарським судом першої інстанції правомірно враховано, що згідно з приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008р. № 01-8/211, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, Ренійський центр первинної медико-санітарної допомоги є комунальним закладом охорони здоров'я Ренійської районної ради та об'єктом права спільної власності територіальних громад сіл та міста Ренійського району, фінансування якого здійснюється з державного бюджету по медичній субвенції (що підтверджується положеннями статуту відповідача, планом асигнувань загального фонду бюджету на 01.09.2016р., листом Департаменту фінансів Одеської облдержадміністрації від 26.04.2016р.).
Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем вживались дії, спрямовані на своєчасне погашення заборгованості перед позивачем у повному обсязі, що підтверджується наявним у справі листуванням між відповідачем та Департаментом фінансів і Департаментом охорони здоров'я та соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації.
З урахуванням вищевикладеного та обставини сплати Комунальним закладом В«Ренійський центр первинної медико-санітарної допомоги" суми основного боргу у повному обсязі, колегія суддів вважає, що наявні усі фактичні підстави для застосування приписів п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, ст.233 ГК України, ст. 551 ЦК України, взявши до уваги при цьому, ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, а також відсутність в матеріалах справи будь - яких доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати отриманого природного газу.
Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду. На підставі аналізу поданих доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки за прострочення строку оплати поставленого природного газу.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду щодо зменшення розміру стягуваної пені до 1 грн.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Одеської області від 22 вересня 2016 року у справі № 916/2417/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесагаз - Постачання" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Величко Т.А.
ОСОБА_3
Суд | Одеський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 13.12.2016 |
Оприлюднено | 19.12.2016 |
Номер документу | 63435291 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Одеський апеляційний господарський суд
Бєляновський В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні