Рішення

від 15.11.2016 по справі 906/824/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "15" листопада 2016 р. Справа № 906/824/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Воронченко К.М.- довіреність від 10.08.2016;

від відповідача: Нікитюк Т.С.- голова правління ( постанова №1 від 09.12.2013);

Беседовська Л.В., довіреність №104 від 27.09.2016;

Дрозд Г.А., довіреність №105 від 27.09.2016.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс - АШ"

до Коростенської районної спілки споживчих товариств Житомирської області

про стягнення 353220,56 грн.

Позивач подав позов про стягнення з відповідача коштів в розмірі 353220,56 грн., з яких: 153720,00 грн. - грошові кошти отримані без достатньої правової підстави; 10747,00 грн. - 3% річних; 119691,61грн. - інфляційні; 69061,23 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою від 02.09.2016 господарський суд порушив провадження у справі та призначив до розгляду на 27.09.2016.

Ухвалою від 27.09.2016 суд відклав розгляд справи на 17.10.2016

В судовому засіданні від 17.10.2016 в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 20.10.2016.

Ухвалою від 20.10.2016 суд, в порядку ст. 69 ГПК України, продовжив строк розгляду спору до 17.11.2016 та відклав розгляд справи на 15.11.2016.

07.11.2016 від Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції на запит суду надійшла відповідь щодо відображення в податковому обліку придбання товару згідно видаткової накладної № 157 від 29.11.2013.

Представник позивача позовні вимоги підтримала, з підстав викладених у позовній заяві та письмових поясненнях (а.с.162, )

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях ( а.с. 70-72,92,164,174-175).

В ході вирішення спору судом оглядались матеріали справ:

- № 906/1788/15 за позовом Коростенської районної спілки споживчих товариств Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-АШ" про стягнення 236086,07грн;

- № 906/1473/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-АШ" до Коростенської районної спілки споживчих товариств Житомирської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- Підприємства споживчої кооперації автотранспортного підприємства КОростенської райспоживспілки про визнання попереднього договору купівлі-продажу основних засобів від 10.02.2014 дійсним, зобов'язання укласти основний договір.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вказує позивач, 10.02.2014 між Коростенською районною спілкою споживчих товариств (продавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-АШ» (покупець, позивач) був укладений попередній договір купівлі - продажу основних засобів (а.с. 13).

Відповідно до умов п.1 договору продавець продає, а покупець купує основні засоби і нерухоме майно (нежитлові приміщення), що розташовані за адресою: Житомирська область, м. Коростень, вул. Грушевського, 108, згідно переліку визначеному в наведеній специфікації на загальну вартість 253000,00 грн.

Згідно п. 2 попереднього договору, 100% оплата вартості основних засобів здійснюється покупцем в термін до 31.04.2014.

Позивачем на розрахунковий рахунок відповідача на виконання умов попереднього договору було перераховано 123000,00грн, що підтверджується квитанціями: № 11523856 від 14.02.2014, № N11VZ54073 від 14.02.2014, № 11565390 від 21.02.2014, № NOKKD53365 від 21.02.2014, № QS000025052101 від 25.04.2014,№ N11VZ52498 dsl 25/04/2014, № 11890867 від 25.04.2014, № QS000025695001 від 0.04.2014,№ QS000038821501 від 06.08.2014, № N11V750515 від 06.08.2014, № N11VZ56475 від 17.09.2014, № QS000044231001 від 18.09.2014, № QS000044071601 від 17.09.2014, № NOZJ443318 від 30.04.2014 (а.с. 14-20).

07.08.2015 за вих.№ 14 Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-АШ" звернулось до Коростенської районної спілки споживчих товариств з повідомленням про дату та місце укладання основного договору (а.с.24). Проте відповідач не погодився на укладення основного договору.

З огляду на те, що відповідач відмовився від укладення основного договору купівлі-продажу основних засобів, ТОВ "Транс-АШ" звернулось до суду з позовом про визнання попереднього договору купівлі-продажу основних засобів від 10.02.2014 дійсним та зобов'язання укласти основний договір.

Господарський суд Житомирської області своїм рішенням від 15.01.2016 у справі № 906/1473/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-АШ" до Коростенської районної спілки споживчих товариств за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Підприємства споживчої кооперації автотранспортного підприємства Коростенської райспоживспілки про визнання попереднього договору купівлі-продажу основних засобів від 10.02.2014р. дійсним та зобов'язання укласти основний договір у позові відмовив.

При розгляді справи № 906/1473/15 суд дійшов висновку, що попередній договір купівлі-продажу основних засобів від 10.02.2014 щодо нерухомого майна (нежитлових приміщень) є правочином, який підлягав нотаріальному посвідченню в обов'язковому порядку. Оскільки нотаріального посвідчення останнього не відбулось, суд дійшов висновку, що попередній договір купівлі-продажу основних засобів є нікчемним в силу приписів ст. 220 ЦК України.

Позивач вважає, що наслідком неукладення сторонами вищевказаного договору за обставин перерахування позивачем відповідачу частини грошових коштів на виконання неіснуючого зобов'язання, є набуття відповідачем майна (грошових коштів) без достатньої правової підстави.

Оскільки відповідач кошти, які отримав від позивача без достатньої правової підстави самостійно не повернув, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про стягнення з відповідача 123000,00 грн. безпідставно отриманих коштів.

Крім того, позивачем на підставі ст.ст. 536, 1214, 1048 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача 54025,08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на суму 123000,00грн.

Водночас, з посиланням на ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення з відповідача 8098,00 грн. 3 % річних та 94690,85 грн. інфляційних, оскільки вважає, що неповернення відповідачем безпідставно отриманих коштів в сумі 123000,00 грн. є порушенням грошового зобов'язання.

Разом з тим, позивач, звертаючись з даним позовом, зазначає, що TOB «Транс-АШ», окрім попередньо сплачених коштів в сумі 123000,00грн., на рахунок Коростенської спілки споживчих товариства перерахувало кошти в сумі 30720,00 грн.

Зазначає, що Коростенською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області було подано позов до господарського суду Житомирської області про стягнення орендної плати за договором оренди від 11.03.2013, укладеного між Коростенською районною спілкою споживчих товариств як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-АШ" як орендарем.

Так, при розгляді господарським судом Житомирської області справи № 906/1788/15 за позовом Коростенської районної спілки споживчих товариств Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-АШ" про стягнення заборгованості за договором оренди від 11.03.2013р. суд дійшов висновку, що кошти в сумі 30720,00грн. Коростенською районною спілкою споживчих товариств Житомирської області не були зараховані в рахунок орендної плати згідно договору 11.03.2013р., оскільки наявні докази зарахування даних коштів за іншим зобов'язанням відповідача, а саме за купівлю-продаж основних засобів на суму 30720,00 грн. згідно рахунку від 31.03.2013 на оплату основних засобів, який повністю був оплачений за меморіальними ордерами № ps 14863602 від 01.07.2013 на суму 3000,00 грн., №ps15013615 від 16.07.2013 на суму 10000,00 грн., №ps16122959 від 14.11.2013 на суму 10000,00 грн, №ps16236766 від 27.11.2013 на суму 5000,00 грн, № 171847-К/2 від 27.11.2013 на суму 10000,00 грн.

Оскільки, за меморіальним ордером № 171847-К/2 від 27.11.2013 оплата перевищувала наявний борг за рахунком від 31.03.2013, кошти в сумі в сумі 2720,00 грн. були частково віднесені в погашення заборгованості за купівлю-продаж основних засобів, а решту - 7280,00 грн. зараховано в погашення заборгованості за оренду.

Відповідно до ст. 35 ГПК України вищевикладені обставини, встановлені при вирішеня справи № 906/1788/15 не підлягають доказуванню.

Водночас позивач вважає, оскільки між ТОВ "Транс-АШ" та Коростенською спілкою споживчих товариств договір купівлі-продажу основних засобів не укладався та жодних основних засобів позивач від відповідача не отримував, кошти в сумі 30720,00 грн. відповідачем також отримані безпідставно, тому просить їх стягнути з відповідача.

Крім того, на вищевказану суму, на підставі ст.ст. 536, 1214, 1048 ЦК України позивачем нараховано проценти за користування чужими коштами в сумі 15036,15 грн. та заявлено до стягнення з відповідача з посиланням на ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання 2649,00 грн. 3 % річних та 25000,76 грн. інфляційних.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що відповідно до рішення господарського суду Житомирської області від 15.03.2016 у справі № 906/1788/15, ТОВ "Транс-АШ" мало перед відповідачем непогашене грошове зобов'язання в розмірі 234785,6 грн. (166607,60 грн боргу по сплаті орендної плати; 42729,48 грн інфляційних втрат; 4256,34 грн. - 3% річних; 21192,27 грн пені), яке виникло на підставі договору оренди нежитлових приміщень, укладеного між сторонами 11.03.2013.

Разом з тим не заперечує, що на виконання попереднього договору купівлі-продажу основних засобів від 10.02.2014 позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 123000,00 грн.

Оскільки рішенням суду у справі № 906/1473/15 вказано про нікчемність попереднього договору купівлі-продажу основних засобів, відповідач не заперечує щодо того, що кошти в сумі 123000,00грн. підлягають поверненню позивачу.

Водночас, відповідач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 601 ЦК України, 12.09.2016 направив ТОВ "Транс-АШ" заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої:

- грошове зобов'язання у сумі 234785,69 грн., яке виникло на підставі Договору оренди нежитлових приміщень площею 210,7 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Коростень, вул. Грушевського, 108, укладеного між сторонами 11.03.2013 та рішення господарського суду Житомирської області від 15.03.2016 у справі № 906/1788/15 таким, що припинено частково. Заборгованість ТОВ "Транс-АШ" перед Коростенською райспоживспілкою становить 111785,69 грн.

- грошове зобов'язання в сумі 123000,00 грн., яке виникло відповідно до рішення господарського суду Житомирської області від 15.01.2016 у справі № 906/1473/15, попереднього договору купівлі-продажу основних засобів, укладеного між сторонами, таким, що припинено у повному обсязі. (а.с.78-80).

Щодо стягнення з відповідача 30720,00грн., то зазначає, що вказані кошти відповідач отримав від позивача за продаж основних засобів на підставі видаткової накладної № 157 від 29.11.2013.

Вказує, що дані обставини досліджувались при розгляді господарським судом Житомирської області справи № 906/1788/15.

Крім того, зауважує, що відповідачем 31.03.2013 р. був виставлено рахунок на оплату 30720,00 грн. та була виписана податкова накладна на поставку товару на суму 30720,00грн. (а.с. 95).

Після проведення повного розрахунку, відповідачем була виписана видаткова накладна № 157 від 29.11.2013 р. та податкова накладна № 2/719 від 29.11.2013 р. (а.с. 94а), яка ТОВ "Транс-АШ" була включена до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ звітного податкового періоду, що на думку відповідача свідчить про отримання товару.

Вимоги позивача щодо стягнення процентів за користування чужими коштами, 3% річних та інфляційних вважає необґрунтованими та безпідставними.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов наступних висновків.

Щодо стягнення з відповідача 123000,00 грн. безпідставно отриманих коштів суд вважає, що в цій частині позовних вимог провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечуються самими сторонами кошти в сумі 123000,00 грн. позивачем були перераховані відповідачу на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу основних засобів від 10.02.2014. (а.с. 14-20).

З огляду на те, що в ході вирішення справи № 906/1473/15 суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу є нікчемним, оскільки є нотаріально не посвідченим, суд вважає, що кошти в сумі 123200,00грн., перераховані позивачем за платіжними документами: № 11523856 від 14.02.2014, № N11VZ54073 від 14.02.2014, № 11565390 від 21.02.2014, № NOKKD53365 від 21.02.2014, № QS000025052101 від 25.04.2014,№ N11VZ52498 dsl 25/04/2014, № 11890867 від 25.04.2014, № QS000025695001 від 0.04.2014,№ QS000038821501 від 06.08.2014, № N11V750515 від 06.08.2014, № N11VZ56475 від 17.09.2014, № QS000044231001 від 18.09.2014, № QS000044071601 від 17.09.2014, № NOZJ443318 від 30.04.2014, Коростенською районною спілкою споживчих товариств отримані без належної правової підстави.

Загальні підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Необхідно також зазначити, що зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, закону тощо.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

Частиною 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Враховуючи вищевикладене, оскільки суд дійшов висновку, що кошти в сумі 123000,00грн., отримані відповідачем, є безпідставно отриманими коштами, у останнього виник обов'язок повернути їх позивачу.

Проте, в процесі вирішення даного спору в суді, відповідачем до матеріалів справи подано заяву від 12.09.2016, яка була направлена на адресу позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 123000,00 грн. (а.с.78-80).

З поданої заяви вбачається, що позивач має перед відповідачем невиконані грошові зобов'язання в сумі 234785,69грн., з яких: 166607,60 грн боргу по сплаті орендної плати; 42729,48 грн інфляційних втрат; 4256,34 грн. - 3% річних; 21192,27 грн пені, які підтверджені рішенням суду у справі № 906/1788/15.

Водночас, відповідач має зобов'язання щодо повернення позивачу безпідставно отриманих коштів в сумі 123000,00грн., що також встановлено в процесі вирішення даного спору.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За правилами, визначеними ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, за змістом ч. 1 статті 601 Цивільного кодексу України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Суд, дослідивши заяву відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, встановив, що остання не суперечить чинному законодавству та відповідає принципам, визначеним ст. 601 ЦК України .

Таким чином, зобов'язання щодо повернення відповідачем позивачу безпідставно отриманих коштів в сумі 123000,00грн. припинились шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви відповідача від 12.09.2016.

Відтак, оскільки припинення зобов'язання в частині повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 123000,00 грн. фактично відбулось в процесі вирішення даного спору, станом на день вирішення спору предмет спору в цій частині перестав існувати.

Відповідно до п. 1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладені обставини, провадження у справі в частині стягнення з відповідача 123000,00грн. безпідставно отриманих коштів слід припинити за п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 54025,08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 8098,00 грн. 3 % річних та 94690,85 грн. інфляційних суд зауважує про наступне.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача 54025,08 грн. процентів за користування чужими коштами, позивач вказав, що кошти були отримані відповідачем без належної правової підстави. Оскільки відповідач не повернув зазначених коштів самостійно, позивач посилаючись на норми ст. 536, ст. 1048, ч. 2 ст. 1214 ЦК України заявив до стягнення з відповідача проценти за користування вказаними коштами в сумі 54025,08грн.

Згідно розрахунку позивача (а.с.39), розмір процентів за користування чужими грошовими коштами позивачем визначений, виходячи з облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, за період з 15.02.2014 по 05.08.2016.

Приписами частини другої статті 1214 ЦК України з посиланням на статтю 536 цього Кодексу передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, між сторонами відсутні договірні взаємовідносини, розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин сторонами не визначений.

Разом з тим, суд зауважує, що проценти за користування чужими грошовими коштами не є штрафними санкціями, тому позивач безпідставно вважає можливим нарахування процентів за аналогією з порядком нарахування штрафних санкцій в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Крім того, суд вважає безпідставним посилання позивача на статтю 1048 ЦК України щодо визначення розміру процентів за користування чужими коштами, оскільки згаданою статтею регулюються відносини щодо визначення процентів саме за договором позики і в даному випадку не можуть бути застосовані до правовідносин зі стягнення безпідставно отриманих коштів.

Зважаючи на викладені обставини, оскільки ні законом, ні іншим актом цивільною законодавства, як цього вимагає стаття 536 Цивільного кодексу України, не передбачений розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами, задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що не підлягають й задоволенню вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8098,00 грн. та 94690,85 грн. інфляційних , оскільки стягнення таких коштів згідно ст. 625 ЦК України передбачається в разі, якщо боржник прострочив виконання грошового зобов'язання.

Так, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Пунктом 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилась від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Як встановлено судом, кошти, на які позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні за своєю правовою природою є коштами, які отримані відповідачем без достатньої правової підстави, тому нарахування 3% річних та інфляційних в сумі на вказані кошти є безпідставним.

З огляду на викладене суд відмовляє в позові в цій частині вимог.

Щодо стягнення з відповідача 30720,00 грн., то при розгляді даної вимоги суд дійшов наступних висновків.

Обґрунтовуючи вищевказану вимогу позивач вказує, що договір купівлі-продажу основних засобів, на виконання якого позивачем відповідачу були перераховані кошти в сумі 30720,00 грн., сторонами не укладався та жодних основних засобів позивач від відповідача не отримував. Відтак кошти в сумі 30720,00грн. вважає такими, що перераховані відповідачу без належної правової підстави.

За поясненнями представників відповідача, на суму коштів 30720,00грн., які були перераховані позивачем, відповідачем був поставлений товар згідно видаткової накладної № 157 від 29.11.2013, тобто між сторонами склались правовідносини щодо поставки товару.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В матеріалах справи міститься рахунок-фактура від 31.03.2013 р., виставлений відповідачем позивачу на сплату 30720,00 грн. за автомобіль САЗ 35-08 № 85-91; автомобіль ГАЗ 53 № 15-40, станок токарний, станок для обкаток, станок сверлильний, кран консольний, котел для нагріву води.

Крім того, в матеріалах справи міститься видаткова накладна № 157 від 29.11.2013 на поставку ТОВ "Транс-АШ" наступних товарів: автомобіля САЗ 35-08 № 85-91; автомобіля ГАЗ 53 № 15-40, станка токарного, станка для обкаток, станка сверлильного, крану консольного, котла для нагріву води на загальну суму 30720,00грн. (а.с. 93).

Позивач факт поставки за вищевказаною накладною заперечує. При цьому, позивач не заперечує того факту, що ним була зареєстрована податкова накладна, виписана відповідачем на суму 30720,00 грн., оскільки була виписана на дату зарахування коштів на банківський рахунок відповідача та містила всі необхідні реквізити згідно ст. 201.1 ПКУ.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В силу частини 8 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

Тобто, факт здійснення господарської операції, а саме, поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, видаткова накладна № 157 від 29.11.2013 мала б підтверджувати факт отримання позивачем від відповідача товару на загальну суму 30720,00грн.

Враховуючи, що позивач заперечує факт отримання товару згідно видаткової накладної № 157 від 29.11.2013, суд дослідив її відповідність вимогам до первинного документа та встановив, що остання не відповідає приписам Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Так, в графі "Відвантажив(ла)" відсутні посада, прізвище та підпис особи відповідальної за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Видаткова накладна не містить підпису особи, відповідальної за здійснення господарської операції з боку ТОВ "Транс-АШ" та відтиску печатки ТОВ "Транс-АШ".

За вказаних обставин, суд вважає, що факт поставки відповідачем товару у кількості та вартості, зазначеній у видатковій накладній № 157 від 29.11.2013 не підтверджений належними та допустимими доказами. Будь-яких інших доказів в підтвердження поставки позивачу товару на суму 30720,00грн. сторонами не надано.

За відсутності обов'язкових реквізитів видаткові накладні, на яких позивач ґрунтує свої вимоги, не можуть бути доказом того, що господарська операція (в даному випадку - передача товару) фактично відбулась.

Щодо того, що відповідачем виписана податкова накладна № 2/179 від 29.11.2013 на підставі видаткової накладної № 157 від 29.11.2013 та була включена ТОВ "Транс-АШ" до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ звітного податкового кредиту, то суд зауважує, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За таких обставин, податкова накладна не є первинним документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції, зокрема, щодо поставки товару на певну суму.

Відповідно до відповіді Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції, за результатами поданої звітності з податку на додану вартість до Коростенської ОДПІ ТОВ "Транс-АШ" задекларовано обсяг придбання у Коростенської райспоживспілки у декларації за грудень 2013р. на загальну суму 31433,33грн., сума ПДВ складає 6286,67 грн., а саме за періодом виписки - 11.2013 на суму 5833,33грн, сума ПДВ складає 1166,67 грн. та за періодом виписки 03.2013 на суму 25600,00 грн., ПДВ складає 5120,00грн.

При цього зазначено, що інформацією щодо підтвердження первинними документами та чи підтверджено ТОВ "Транс-АШ" у регістрах бухгалтерського обліку інших документах, ведення яких передбачено законодавством України, Коростенська ОДПІ не володіє (а.с. 171-172).

Дослідивши правову природу коштів в сумі 30720,00грн., які позивач вважає такими, що отримані відповідачем без належної правової підстави, суд не погоджується з таким твердженням, оскільки за приписами ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін кошти в сумі 30720,00 грн. були перераховані позивачем на підставі виставленого відповідачем рахунку б/н від 31.03.2013 (а.с. 94).

У видатковій накладній № 157 від 29.11.2013 відповідачем зазначено умову продажу "Договір" (а.с. 93).

В податковій накладній, виписаній відповідачем на суму 30720,00грн. зазначено, що обліковується операція за договором купівлі-продажу від 31.03.2013 (а.с. 95).

Матеріалами справи підтверджено, що кошти в сумі 30720,00грн. були сплачені позивачем згідно квитанцій № 10204652 від 16.07.2013 в сумі 10000,00 грн., № 11084017 від 27.11.2013 в сумі 5000,00 грн., № 171847-К/1 від 27.11.2013 в сумі 10000,00грн., № 11004922 від 14.11.2013 в сумі 10000,00 грн., банківської виписки № 140 від 01.07.2013 (а.с. 21-23, 179, 180).

З призначення платежу вищевказаних платіжних документів вбачається, що позивач, здійснюючи перерахування даних коштів, зазначав, що така оплата здійснюється "згідно договору" та за згідно рахунку від 31.03.2013 р.

Таким чином, аналізуючи документи, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що кошти в сумі 30720,00грн. були перераховані відповідачу, однак такі кошти були перераховані на виконання "договору", про що зазначено як призначенні платежу так і видатковій та податковій накладній, що вказує на існування між сторонами договірних правовідносин.

За вказаних обставин кошти, отримані відповідачем в сумі 30720,00грн. не є коштами, отриманими без належної правової підстави, оскільк наявні в справі документи дають підстави вважати, що між сторонами існували договірні правовідносини, зокрема, щодо купівлі-продажу основних засобів і спірні кошти перераховувались відповідачу на відповідній правовій підставі.

До того ж, віднесення позивачем коштів в сумі 30720,00грн на податковий кредит, свідчить про те, що кошти перераховувались на відповідній правовій основі.

Податковий кредит являє собою суму (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного податку), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених Законом.

Відтак, з огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що кошти в сумі 30720,00грн. мають іншу правову природу, тому вимога про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в сумі 30720,00 грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Водночас суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутись до відповідача в порядку ст. 693 ЦК України з вимогою про поставку товару, зазначеного в рахунку б/н від 31.03.2013 та видатковій накладній № 157 від 29.11.2013 або вимагати повернення попередньої оплати за товар, який не був поставлений згідно вказаної видаткової накладної.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в частині задоволення позову про стягнення з відповідача 30720,00 грн. безпідставно отриманих коштів, не підлягають й задоволенню похідні вимоги про стягнення нарахувань здійснених на суму 30720,00 грн., зокрема стягнення: 15036,15грн. процентів за користування чужими коштами, 2649,00грн. 3% річних та 25000,00грн. інфляційних.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України, передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до ст. 49 ГПК України, судовий збір суд покладає на відповідача в частині позову, провадження за яким припинено на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, в решті судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині стягнення 123000,00грн. за п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

2. В решті позову відмовити.

3. Стягнути з Коростенської районної спілки споживчих товариств (11500, Житомирська область, м.Коростень, вул. Шевченка,4, код ЄДРПОУ 01749303)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-АШ" (11500, Житомирська область, м.Коростень, вул. Грушевського,72А, к.3, код ЄДРПОУ 33557849) 1844,99 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 21.11.16

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2- позивачу (01032, м.Київ, вул. Т.Шевченка, 54/1, оф. 416) (рек. з повід)

3- відповідачу (рек. з повід.)