Ухвала

від 14.12.2016 по справі 826/3002/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 року м. Київ К/800/51668/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Приходько І.В.

суддів Бухтіярової І.О.

ОСОБА_1

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 р.

у справі № 826/3002/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СМЦ Ніка»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю «СМЦ Ніка» (далі - позивач, ТОВ «СМЦ Ніка») подано до суду позов до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві) про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.02.2014 р. № НОМЕР_1.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 13.06.2014 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13.06.2014 р. скасовано. Прийнято нову постанову. Позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндходів у м.Києві від 27.02.2014 р. № НОМЕР_1.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові повністю, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідачем проведена виїзна позапланова документальна перевірка з питань контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою позивачем податків та зборів по взаємовідносинам з ТОВ «СМК Альтаір-2012» (код ЄДРПОУ 38463530) за період з 01.01.2013 р. по 30.06.2013 р., за результатами якої складено акт від 14.02.2014 р. № 140/26-54-22-02/38510449.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет всього у сумі 405 778 грн., в тому числі: березень 2013 р. - 117 735 грн, квітень 2013 р. - 110 652 грн, травень 2013 р. - 66 373 грн, червень 2013 р. - 111 018 грн.

27.02.2014 р. відповідачем на підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість всього в сумі 507 223 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 405 778 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 101 445 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, погодився з доводами податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту за операціями з ТОВ «СМК Альтаір-2012», оскільки відомості про фактичне виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору є недостовірні, а документи, які підтверджують такі відомості є наслідками укладення фіктивних угод.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що податковим органом, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності прийнятого рішення.

Судова колегія вважає за правильне погодитись з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.03.2013 р. між ТОВ «СМК Альтаір-2012» (постачальник) і ТОВ «СМЦ Ніка» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 10-4, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується продати та передати у власність покупця металопрокат (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар від постачальника та оплатити його згідно умов даного договору. За домовленістю сторін вантажовідправником товару можуть бути треті особи. Найменування, одиниці вимірювання, загальна кількість товару та його ціна визначаються в рахунках - фактурах. Додаткові характеристики товару можуть бути передбачені сторонами в специфікаціях або інших додатках до договору, які є його невід'ємними частинами. Якість товару, що постачається, підтверджується сертифікатом якості заводу-виробника.

Крім того, 01.03.2013 р. між позивачем і ТОВ «СМК Альтаір-2012» укладено договір надання послуг № 10-14, предметом якого є надання послуг по комплексній передпродажній підготовці, різанню та навантаженню металу, рухомого складу і металевих залізничних відходів на протязі 2013 року.

На виконання вищезазначених договорів ТОВ «СМК Альтаір-2012» виписано позивачу податкові накладні, на підставі яких останнім сформовано податковий кредит.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем, на підтвердження реального виконання господарських зобов?язань, надано: копії рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних та товарно-транспортних накладних, актів виконаних робіт, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін, які є первинними в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та були оцінені судом з дотриманням вимог ст.86 КАС України.

Судом апеляційної інстанції також досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагент позивача був зареєстрованим в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, та платником податку на додану вартість.

Відповідно до принципу офіційності податковий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов?язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, податковий орган в обґрунтування своїх доводів посилається виключно на висновки акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ «СМК Альтаір-2012».

Однак, акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача лише фіксують факт неможливості проведення зустрічної звірки та не може давати оцінку здійсненим господарським операціям без дослідження відповідних первинних документів.

У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов'язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами, та доведено, що укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що за результатом судового розгляду справи за позовом TOB «СМК АЛЬТАІР-2012» до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 11.11.2013 р. Окружним адміністративним судом м. Києва було ухвалено постанову, яка набрала законної сили, якою дії ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві по здійсненню відповідних заходів з метою проведення зустрічної звірки TOB «СМК Альтаір-2012» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинах з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за податкові періоди із 27.11.2012 р. по 22.07.2013 р. було визнано протиправними.

У розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Однак, наявності вищезазначених обставин, на підтвердження факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, судами не встановлено.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

За встановлених обставин, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для його скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві- відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 р.- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий суддя І.В.Приходько

Судді І.О.Бухтіярова

ОСОБА_1