Постанова

від 08.12.2016 по справі 910/9825/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2016 р. Справа№ 910/9825/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Калатай Н.Ф.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Яценко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 року

у справі № 910/9825/16 ( суддя - Лиськов М.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал»

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс»

2.Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД»

3.Приватного акціонерного товариства «Іванівський льонозавод»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»

про стягнення 1 814 166,69 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Сакідон А.О., довіреність №85 від 27.09.2016

від відповідача-1: Наухатько О.М., директор, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Ленінградським РВ ГУ МВС України в місті Києві

від відповідача-2: Романюк О.В., директор

від відповідача-3: Боженко А.Є., довіреність б/н від 05.12.2016

від третьої особи: Шабліовська В.В., довіреність №37 від 31.08.2016

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Український капітал» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс» (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД» (відповідач-2), Приватного акціонерного товариства «Іванівський льонозавод» (відповідач-3) про стягнення 1 814 166, 69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс» взятого зобов'язання за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №436 від 28.04.2011 щодо повернення у визначений договором строк (а саме до 24.11.2015) суми кредиту та сплати нарахованих процентів. Враховуючи, що виконання зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс» було забезпечено за договором поруки №436-1 від 28.04.2011 та іпотечним договором від 28.04.2011, укладеного з ВАТ «Іванівський льонозавод» (в подальшому - Приватне акціонерне товариство «Іванівський льонозавод») та за договором поруки №436-2 від 28.04.2011, укладеного з ТОВ «Пеллі ЛТД», позивач просить суд стягнути суму заборгованості з відповідачів солідарно. Обґрунтовуючи своє право вимоги до відповідачів, Публічне акціонерне товариство «Банк «Український капітал» посилається на укладення 29.04.2015 з Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» договору купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» відступило на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал» своє право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс» за договором про надання траншевої кредитної лінії №436 від 28.04.2011 та за договорами забезпечення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Іванівський льонозавод» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал» 1 493 115,00 грн - простроченої заборгованості за кредитом, 321 051,69 грн - простроченої заборгованості по відсотках та 27 212,50 грн судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» подало апеляційну скаргу № 01-10/1951 від 29.09.2016, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» посилається на невідповідність висновків місцевого господарського суду дійсним обставинам справи, оскільки, як стверджує третя особа, судом першої інстанції не було належним чином та в повному обсязі досліджено обставини, на які посилалось Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк», як на підстави нікчемності правочину від 29.04.2015 про відступлення на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал» права вимоги за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №436 від 28.04.2011 та за договорами забезпечення. З огляду на зазначене, позивач вважає себе належним кредитором у зобов'язаннях, що виникли на підставі договору про відкриття траншевої кредитної лінії №436 від 28.04.2011 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс», а тому вважає безпідставними позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 апеляційну скаргу № 01-10/1951 від 29.09.2016 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Дикунська С.Я. та призначено розгляд справи на 02.11.2016.

Протоколом автоматичної зміни складі колегії суддів від 01.11.2016, у зв'язку з перебування судді Дикунської С.Я. у відпустці, справу передано для розгляду колегії суддів: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Калатай Н.Ф, Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 апеляційну скаргу №01-10/1951 від 29.09.2016 Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Калатай Н.Ф. та призначено розгляд справи на 02.11.2016.

02.11.2016 до Київського апеляційного господарського суду від позивача у справі надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу третьої особи, в яких позивач погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а тому просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 було залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД та Відкрите акціонерне товариство «Іванівський льонозавод», в якості відповідачів, та залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк», в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Розгляд справи було відкладено на 08.12.2016.

У судовому засіданні 08.12.2016 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні 08.12.2016 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає безпідставними доводи третьої особи та стверджує про законність стягнення на його користь з відповідачів суми заборгованості.

Представники відповідачів у справі у судовому засіданні 08.12.2016 не заперечували проти існування заборгованості за кредитним договором, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс» зазначив, що однією із підстав несплати суми заборгованості є відсутність достовірних відомостей про особу кредитора, на користь якого слід здійснювати оплату.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

28.04.2011 між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (банк за договором, третя особа у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс» (позичальник за договором, відповідач-1 у справі) укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії №436, відповідно до п. 1.1. якого банк зобов'язався відкрити позичальнику відкличну кредитну лінію в межах суми 1 500 000,00 грн терміном до 25 квітня 2014 на проведення комплексу весняно-польових та осінньо-польових робіт.

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору, забезпеченням виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором перед банком, є майнова поруку ВАТ «Іванівський льонозавод» (договір поруки № 436-1 від 28.04.2011 та іпотечний договір від 28.04.2011 ) та порука ТОВ «Пеллі ЛТД» (договір поруки № 436-2 від 28.04.2011 ) та порука Романюка О.В. (договір поруки №436-3 від 28.04.2011).

Як передбачено п. 2.2. кредитного договору, кредитні ресурси, надані банком, забезпечуються всім належним позичальнику майном та коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому чинним законодавством України, у разі недостатності суми, отриманої від реалізації заставленого майна.

Згідно п. 9.1. договору, він набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 25.04.2014, а в частині невиконаних зобов'язань позичальника, передбачених цим договором та всіма Додатковими договорами до нього - до повного та належного їх виконання.

Сторонами неодноразово вносились зміни до договору, зокрема в частині суми кредиту, строків його погашення, відсоткової ставки за користування кредитними коштами та строку дії договору (а.с. 26-96 том 1).

Додатковим договором від 25.11.2014 (а.с. 25 том 1), який укладено між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс», сторони внесли зміни в п.1.1. договору та виклали його в наступній редакції: «банк надає позичальнику кредит на суму 1 499 115,00 грн терміном до 24.11.2015 на проведення комплексу весняно-польових та осінньо-польових робіт», та визначили графік погашення кредиту, починаючи з грудня 2014. Одночасно, сторонами було продовжено строк дії договору до 24.11.2015, передбаченого п. 9.1.

28.04.2011 між Відкритим акціонерним товариством «Іванівський льонозавод», Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс» укладено договір поруки №436-1 (а.с. 97 том 1), відповідно до п. 1.2. якого поручитель - Відкрите акціонерне товариство «Іванівський льонозавод» (в подальшому Приватне акціонерне товариство «Іванівський льонозавод») взяв на себе зобов'язання в повному обсязі відповідати перед банком як солідарний боржник за кредитним договором. Договір поруки згідно п.3.1., діє до повного виконання позичальником та/або поручителем зобов'язань за кредитним договором №436 від 28.04.2011.

На виконання п. 2.1. кредитного договору, 28.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД» (поручитель за договором), Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс» укладено договір поруки №436-2 (а.с. 101 том 1), відповідно до п. 1.2. якого поручитель - Товариство з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД» взяв на себе зобов'язання в повному обсязі відповідати перед банком як солідарний боржник за кредитним договором. Договір поруки згідно п.3.1., діє до повного виконання позичальником та/або поручителем зобов'язань за кредитним договором №436 від 28.04.2011.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що на виконання умов кредитного договору Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» було надано відповідачу кредит, відповідно до умов п.п.1.1., 3.1. кредитного договору окремими траншами на підставі додаткових договорів, в яких вказувалась необхідна сума кредиту, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника №2600219601 у ПАТ «УПБ» код банку 300205, ідентифікаційний код 32821534.

Позичальник зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням і повернути грошові кошти у повному обсязі та сплатити нараховані проценти до 24.11.2015.

За своєю правовою природою укладений договір є договором кредиту.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України унормовано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається з матеріалів справи, банком було надано кредитні кошти в розмірі 1 493 115 грн. Отже, позивач в повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором щодо надання відповідачеві кредитних коштів.

Відповідно до ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Як зазначає позивач, позичальник свої зобов'язання за кредитним договором у строк встановлений договором не виконав, дану обставину ТОВ «Українська лляна компанія плюс» не заперечує.

Доказів здійснення оплати ТОВ «Українська лляна компанія плюс» суми заборгованості по кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами, в тому числі в установлені строки, суду не надано. Оскільки, позичальником умови кредитного договору не виконувалися: не погашався кредит та не сплачувалися проценти, то з урахуванням поданих сторонами документів місцевим господарським судом вірно встановлено, що станом на 16.03.2016 прострочена заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс» по процентах становить 321 051,69 грн, заборгованість по кредиту у розмірі 1 493 115,00 гривень.

Колегія суддів зазначає, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Відповідно до статті 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.

З урахуванням викладеного, а також встановлених обставин щодо укладення з ТОВ «Пеллі-ЛТД» та Приватним акціонерним товариством «Іванівський льонозавод» договорів поруки, останні несуть солідарну відповідальність разом з ТОВ «Українська лляна компанія плюс» за невиконання позивальником зобов'язань зо договором про відкриття траншевої кредитної лінії №436 від 28.04.2011.

Разом з цим, право вимоги кредитора полягає у тому, що він може вимагати відповідного виконання зобов'язання у боржника, і особа, яка реалізує свої права кредитора, повинна бути володільцем (набувачем) відповідних прав у встановленому законом порядку.

Як свідчать матеріали справи, 29.04.2015 між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Публічним акціонерним товариством «Банк «Український капітал» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (а.с. 14-20 том 1), згідно якого Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» відступило на користь ПАТ «Банк «Український капітал» своє право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс» за договором про надання траншевої кредитної лінії №436 від 28.04.2011 та за договорами забезпечення.

Згідно п. 2.1. договору продавець погодився продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцеві, а покупець погодився купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Відповідно до п. 2.3. договору, сторони погодили, що права вимоги переходять від продавця до покупця в день підписання цього договору, при цьому обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі прав вимоги (незалежно від сплати загальної купівельної ціни).

Пунктом 3.1. договору визначено, що за продаж (відступлення) продавцем права вимоги за цим договором покупець зобов'язаний сплатити продавцеві загальну купівельну ціну в наступному порядку 17 700 000,00 не пізніше 30 квітня 2015 на рахунок продавця №3739709892 в ПАТ «УПБ» за умови передачі продавцем покупцю за Актом приймання-передачі оригіналів кредитних договорів та договорів забезпечення; 3 519 621,54 грн - не пізніше 15 травня 2015 на рахунок продавця №181967259 в ПАТ «УПБ».

Договір відповідно до п.8.1. набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і залишається чинним до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань за ним у повному обсязі.

З наданого до матеріалів справи договору купівлі-продажу, вбачається, що він був підписаний уповноваженими представниками обох сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Войтовським В.С. 29.04.2015 та зареєстрований в реєстрі під № 1253.

На підставі вищезазначеного договору, судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ «УПБ» передав, а ПАТ «Банк «Український капітал» прийняв відступлені права вимоги та прийняв оригінали всіх договорів згідно Додатку №1 договору купівлі-продажу права вимоги від 29.04.2015.

З поданих сторонами документів, апеляційним господарським судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк», згідно з яким Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було призначено Пантіну Л.О.

Постановою Правління Національного банку України № 562 від 28.08.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Український професійний банк» та прийнято рішення про ліквідацію Банку.

На виконання вказаної постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте відповідне рішення № 158 від 28.08.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким було припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк» і розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український професійний банк» з 31.08.2015 по 30.08.2016. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український професійний банк» призначено Пантіну Л.О.

Частинами 1, 2, 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Подані позивачем документи свідчать, що за результатами проведеної робочою комісією з перевірки договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених в ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», було встановлено, що при укладанні договору про відступлення права вимоги від 29.04.2015 було допущено ряд порушень законодавства та обмежень, встановлених Національним банком України, що свідчить про його нікчемність відповідно до п. п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Матеріалами справи підтверджується, що повідомленням № 01-10/5090 від 28.09.2015 (а.с. 225 том 1) Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Український професійний банк» повідомила Публічне акціонерне товариство «Банк «Український капітал» про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 29.04.2015 згідно з положеннями ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та вимагала повернути документи, отримані за Актом приймання-передачі.

Вважаючи укладений з ПАТ «Банк «Український капітал» договір відступлення прав вимоги від 29.04.2015 нікчемним, апелянт зазначає про наявність саме у ПАТ «Український професійний банк» права вимоги виконання грошового зобов'язання, що виникло у ТОВ «Українська лляна компанія плюс» на підставі договору про відкриття траншевої кредитної лінії №436 від 28.04.2011, а тому ПАТ «Український професійний банк» вважає необґрунтованим задоволення судом вимоги про стягнення з відповідачів на користь ПАТ «Банк «Український капітал» суми заборгованості. Однак, колегія суддів відхиляє зазначені доводи апелянта та вважає правомірними висновки Господарського суду міста Києва з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Спірний договір відступлення права вимоги від 29.04.2015 за кредитним договором відповідає вимогам статтей 512-519 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними зокрема з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Обґрунтовуючи свої вимоги апеляційної скарги про безпідставність стягнення на користь позивача заборгованості, апелянт посилається на нікчемність договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги, укладеного 29.04.2015 з ПАТ «Банк «Український капітал», оскільки останній укладено з порушенням вимог постанови Національного банку України № 73/БТ від 30.01.2015, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні були проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України, в той час як всі розрахунки за спірним договором проводились через внутрішні рахунки банку шляхом штучних внутрішніх транзакцій ; також позивач стверджує, що умови договору відступлення прямо передбачають передачу контрагенту (ПАТ «Банк «Український капітал»), що є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитним договором та договорами забезпечення, отже, надають кредитору переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку; що договір відступлення права вимоги вчинено безоплатно.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.3.1. договору визначено, що за продаж (відступлення) продавцем права вимоги за цим договором покупець зобов'язаний сплатити продавцеві загальну купівельну ціну в наступному порядку 17 700 000,00 не пізніше 30 квітня 2015; а 3 519 621,54 грн - не пізніше 15 травня 2015.

Розрахунки за договором були проведені 30.04.2015 шляхом перерахування коштів у розмірі 17 700 000,00 грн. на рахунок №3739709892 ПАТ «УПБ» згідно меморіального ордеру №22771017 (а.с. 222 том 1) з рахунку 1600907259, відкритого в ПАТ «УПБ», та шляхом перерахування коштів 30.04.2015 у розмірі 3 519 621,54 грн згідно меморіального ордеру №22772218 на рахунок №3739709892 ПАТ «УПБ» (а.с.219 том 1).

Як стверджує апелянт, такі операції з перерахунку коштів були проведені штучно через внутрішні рахунки банку, всупереч обмежень Національного банку України, введених згідно постанови №73/БТ, відповідно до якої всі операції ПАТ «УПБ» повинні були проводитись виключно через кореспондентські рахунки, відкриті в Національному банку України. Оскільки такі операції проведені штучно шляхом вчинення облікового запису, апелянт стверджує про безоплатність спірного договору, оскільки фактично коштів від позивача за купівлю права вимоги до ПАТ «УПБ» не надходило.

Разом з цим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Постановою Правління Національного банку України №73/БТ від 30.01.2015 у діяльності ПАТ «Український професійний банк», як юридичної особи, що входить до банківської системи України, були встановлені обмеження, зокрема був призначений куратор банку з числа працівників Національного банку, заборонено банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Отже, постановою Правління Національного банку України № 73/БТ від 30.01.2015 були встановлені обмеження у діяльності ПАТ «Український професійний банк», при цьому, колегія суддів зазначає, що вказана постанова не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, чинність якого була направлена індивідуально тільки на третю особу - ПАТ «Український професійний банк». Крім зазначеного слід звернути увагу, що постанова Правління Національного банку України № 73/БТ від 30.01.2015 року містить гриф «банківська таємниця» (а.с. 228 том 1), та не може встановлювати обов'язки та обмежувати права інших осіб, на яких дія такого акту не поширюється (в тому числі з огляду на те, що він не міг бути відомий інший особам, крім самого банку). Наслідком порушення акту індивідуальної дії може бути лише застосування Національним банком України до позивача заходів впливу за порушення банківського законодавства відповідно до ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Постанови Правління НБУ від 17.08.2012 № 346 «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу», а не визнання правочину недійсним.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що заборона ПАТ «Український професійний банк» використовувати для розрахунків в національній валюті прямі кореспондентські рахунки та його зобов'язання здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок в НБУ (п.5 та п. 6 Постанови НБУ від 30.01.2015) стосувались міжбанківських переказів позивача і не поширюються на його внутрішньобанківські операції, окрім того існування такої заборони не свідчить про фактичну неможливість проведення таких розрахунків. Як свідчать обставини даної справи, проведена ПАТ «Банк «Український капітал» оплата не відноситься до міжбанківських переказів, оскільки грошові кошти за договором купівлі-продажу права вимоги від 29.04.2015 були перераховані ПАТ «Банк «Український капітал» позивачу саме шляхом внутрішньобанківського переказу коштів з рахунку, який було відкрито в ПАТ «Український професійний банк» на рахунок, відкритий також в ПАТ «Український професійний банк». Таким чином, розрахунки між сторонами, які були проведені за договором про відступлення права вимоги, не були міжбанківськими переказами і відповідно до чинного законодавства не здійснювалися через кореспондентський рахунок в іншому банку.

Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що такі розрахунки реально були проведені, про що міститься відмітка банку «Про проведення розрахункового документа» з підписом відповідальної особи, що також підтверджує і апелянт у своїй апеляційній скарзі, де зазначає, що перекази були проведені шляхом внутрішньобанківського переказу всупереч обмежень, встановлених Національним банком України, отже твердження про безоплатність угоди є такими, що спростовується матеріалами справи.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, на які посилається апелянт в обґрунтування нікчемності правочину купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015, які передбачені п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Колегія суддів також зазначає, що підстава нікчемності правочину, на яку посилається позивач та яка, зазначена в п. 2 ч. 3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не має місця у даному випадку, оскільки апелянтом не наведено обставин з відповідним документальним підтвердженням того, що укладення саме спірного договору відступлення 29.04.2015 року призвело до визнання банку неплатоспроможним, враховуючи також при цьому, що ще 30.01.2015 ПАТ «УПБ» було віднесено Національним банком України до категорії проблемних.

Щодо підстави нікчемності договору, передбаченої п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та яка передбачає нікчемність правочину у випадку, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, то колегія суддів зазначає наступне. На підтвердження надання позивачу переваг, ПАТ «Український професійний банк» посилається на те, що за рахунок прав вимоги, які отримав ПАТ «Банк «Український капітал», останній позачергово задовольнив свої вимоги як кредитора у відносинах з ПАТ «УПБ». Однак колегія суддів зазначає, що ПАТ «Банк «Український капітал», уклавши договір купівлі-продажу права вимоги 29.04.2015 не отримав від апелянта будь-яких виплат, навпаки згідно договору сплатив на користь ПАТ «УПБ» купівельну ціну прав вимоги, і за спірним правочином внаслідок виконання зобов'язань позичальника він набув права вимоги сплати грошових коштів з боржника, який допустив тривале прострочення виконання зобов'язань перед банком, тобто отримав право вимоги від ТОВ «Українська лляна компанія плюс», а не від банку.

Отже, оскільки за укладеним договором купівлі-продажу прав вимоги не відбулося вчинення ПАТ «УПБ» платежу на користь його кредитора чи передачі будь-якого майна, що належить банку, кредитор також не мав переваг перед іншими вкладниками, оскільки право нового кредитора вимагати від боржника повернення сплачених на виконання кредитного договору коштів передбачено нормами чинного законодавства, тому підстави стверджувати про нікчемність договору відповідно до п. 7 ч. ст.. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутні.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 № 6-301цс15).

Обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з фактичних обставин справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апелянтом не доведено обставини, з якими положення статей 215 Цивільного кодексу України, ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» пов'язують недійсність правочину, а саме Договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2015 укладеного з Публічним акціонерним товариством «Банк «Український капітал».

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає правомірними висновки Господарського суду міста Києва про те, що станом на дату розгляду справи ПАТ «Банк «Український капітал» є єдиним кредитором за Договором про відкриття траншевої кредитної лінії №436 від 28.04.2011 та договорами, що забезпечують його виконання та відповідно особою, яка володіє правом вимагати від боржників сплати заборгованості за таким договором.

Беручи до уваги зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про правомірність та обґрунтованість стягнення солідарно з відповідачів суми заборгованості по кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом саме на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал».

Разом з цим, під час розгляду справи у суді першої інстанції Господарським судом міста Києва були допущені порушення норм процесуального права. З позовних матеріалів вбачається, що Публічне акціонерне товариство «Банк «Український капітал» пред'явив позов до трьох відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД», Приватного акціонерного товариства «Іванівський льонозавод» про солідарне стягнення суми боргу.

Однак, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2016 (а.с. 1 том 1) було порушено провадження у справі лише до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс», в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД», Приватного акціонерного товариства «Іванівський льонозавод» Господарський суд міста Києва не прийняв рішення: ні про відмову у прийнятті до провадження позовних вимог до даних відповідачів, ні про повернення без розгляду, ні про порушення провадження у справі за позовом щодо даних відповідачів. В подальшому, як свідчать протоколи судових засідань, ухвали про відкладення розгляду справи, суд першої інстанції розглядав позовні вимоги лише до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс». Разом з тим, рішення по суті спору місцевий господарський суд вже прийняв про солідарну відповідальність всіх трьох відповідачів (як визначено в позовній заяві позивачем), не порушивши при цьому провадження у справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД» та Приватного акціонерного товариства «Іванівський льонозавод» та не надавши зазначеним юридичним особам статусу відповідачів.

Згідно з ч. 2. ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ч.1 ст. 24 ГПК України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.08.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України», згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розподілом ХІІ ГПК України. Норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції первинних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого ст. 24 ГПК України права залучати до участі у справі іншого відповідача.

Таким чином, враховуючи подання позивачем позову до трьох відповідачів, Господарським судом міста Києва порушено норми процесуального права, зокрема порушено провадження у справі лише щодо одного відповідача і не визначено правовий статус інших осіб, відтак, колегія суддів з метою забезпечення права позивача на розгляд його позовних вимог в повному обсязі та задля захисту та забезпечення дотримання прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД», Приватного акціонерного товариства «Іванівський льонозавод», щодо яких було прийнято рішення у справі, однак яких не було залучено до її розгляду, задля забезпечення загальних принципів судочинства, а саме змагальності та рівності сторін під час розгляд справи у суді, залучила в якості відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД», Приватне акціонерне товариство «Іванівський льонозавод», про що було винесено відповідну ухвалу.

Відповідно до п.3 ч. 3 ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що по суті рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 є правильним, однак таке рішення було прийнято про права та обов'язки, в тому числі, Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД», Приватного акціонерного товариства «Іванівський льонозавод», яких не було залучено до участі у справі як відповідачів, Київський апеляційний господарський суд скасовує рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у справі №910/9825/16 на підставі п. 3 ч. 3 ст. 104 ГПК України та приймає нове рішення про задоволення в повному обсязі позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД», Приватного акціонерного товариства «Іванівський льонозавод». Враховуючи зазначене, вимоги апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про прийняття нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову Київським апеляційним господарським судом залишаються без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта (Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п.3 ч.3 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 року у справі №910/9825/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 року у справі №910/9825/16 скасувати та прийняти нове рішення:

«1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лляна компанія плюс» ( 03022, м. Київ, вулиця Васильківська, будинок 30, код ЄДРПОУ 32821534), Товариства з обмеженою відповідальністю «Пеллі-ЛТД» (03141, м. Київ, вулиця Солом’янська, будинок 41, корпус 2, квартира 30, код ЄДРПОУ 21554530), Приватного акціонерного товариства «Іванівський льонозавод» (15432, Чернігівська обл., Семенівський район, село Іванпуть, вулиця Молодіжна, будинок 3, код ЄДРПОУ 00306319) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Український капітал» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 67, код ЄДРПОУ 22868414) 1 493 115 (один мільйон чотириста дев'яносто три тисячі сто п'ятнадцять) грн. 00 коп - простроченої заборгованості за кредитом, 321 051 (триста двадцять одну тисячу п'ятдесят одну) грн. 69 коп. - простроченої заборгованості по відсотках та 27 212 (двадцять сім тисяч двісті дванадцять) грн. 50 коп. - судового збору.»

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду.

4. Справу №910/9825/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді Н.Ф. Калатай

А.О. Мальченко