Постанова

від 09.12.2016 по справі 820/5860/16

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"09" грудня 2016 р. № 820/5860/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Хмелівська Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВІС" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОВІС", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

1. визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001381402, винесене Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області 13 жовтня 2016 року повністю;

2. визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001391402, винесене Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області 13 жовтня 2016 року повністю.

В обґрунтування позову зазначено, що на підставі Акту про результати документальної позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Овіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Верфест», податковий номер 39979399 за період листопад 2015 року Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області винесені податкові повідомлення-рішення № 0001381402 та № 0001391402 від 13.10.2016р., якими встановлені порушення п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями.

Позивач із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями № 0001381402 та № 0001391402 від 13.10.2016р. не погоджується, вважає їх незаконним та таким, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував.

Судом встановлено, що працівниками Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача ТОВ «Овіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ «Верф ест» за листопад 2015 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 3722/20-30-22-03/23320500 від 27.09.2016р. яким контролюючим органом встановлено наступні порушення:

- п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, ТОВ «Овіс» занижено фінансовий результат за 2015 рік всього в сумі 262 000,00 грн., що призвело до заниження сум податку на прибуток всього в розмірі 47 160,00грн. у 2015р..;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податковий кредит за період листопад 2015 року виявлено завищення суми залишку від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного періоду 52 400,00 грн. за листопад 2015 року.

На підставі викладених в акті перевірки № 3722/20-30-22-03/23320500 від 27.09.2016р. висновків, контролюючим органом були складені податкові повідомлення-рішення № 0001391402, яким Відповідачем визначене податкове зобов'язання Позивача за платежем з податку на додану вартість у сумі 52 400,00 гривень та податковим повідомлення-рішення № 0001381402, яким Відповідачем визначене податкове зобов'язання Позивача за платежем з податку на прибуток в сумі 47 160,00 гривень

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями.

Згідно п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

У відповідності до ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на принципі нарахування та відповідності доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

У відповідності до п.19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318 витрати на збут, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг) включають витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до підпункту 14.1.27 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку. З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, придбання активів (тобто товарів, послуг) передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника податків. Така мета є необхідною умовою для формування витрат платником податків. Крім того, всі витрати мають бути здійсненими в межах господарської діяльності платника податків.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, послуг є факт реального придбання останніх та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів/послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів/ послуг або ж призначення останніх для такого використання. Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на принципі превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення розміру витрат відповідачу необхідно було з'ясувати, зокрема, такі обставини: наявність у позивача первинних документів, які б підтверджували факт постачання (закупівлі) товарів, які перевозилися за замовленням позивача.

Судом встановлено та зазначений факт не заперечувався сторонами по справі, що між позивачем та його контрагентом TOB „Верфест" було укладено договір про надання рекламних послуг № 12 від 14.10.2015р.

Реклама - цілеспрямований інформативний вплив опосередкованого характеру на споживача для просування товарів і послуг на ринку збуту. Основними завданнями реклами є: - поширення знань про підприємство; - отримання запитів про інформацію щодо рекламованого товару; - вплив на процес прийняття рішення про купівлю; - допомога працівникам служби збуту під час їхніх переговорів з клієнтами; - подолання упередження щодо товару рекламодавця; - підтримання позитивних емоцій у осіб, що придбали товар; - формування позитивного ставлення до підприємства з боку громадськості з урахуванням участі підприємства у вирішенні різних соціальних завдань.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договору, який передбачає придбання послуг, вже є ознакою господарської діяльності. Зміст договору про надання послуг та їх особливість у цілому полягають в тому, що вони споживаються у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст. 901 ЦКУ).

Результат послуг, які надавалися контрагентом Позивача - ТОВ «Верфест» та придбавалися позивачем, стосувалися товарів, поставка/продаж яких є господарською діяльністю позивача, товари виготовлялись під торговими марками/знаками для товарів і послуг «ОВІС», які належать позивачу на праві власності. Придбані послуги безпосередньо впливали на результати діяльності позивача з продажу товарів та були направлені на отримання доходу. На підтвердженням того, що обсяги товарообороту та дохід позивача збільшився є надана до матеріалів справи декларація за жовтень 2015 та за листопад 2015р..

З досліджених судом документів про рух безготівкових коштів встановлений факт виконання Позивачем зобов'язань по оплаті вартості рекламних послуг на користь контрагента ТОВ «Верфест» шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. Доказів повернення цих коштів до Позивача, наявності у Позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання не встановлено. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податків призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, документи про рух безготівкових коштів є належними та допустимими доказами реальності вчинених між Позивачем та контрагентами господарських операцій.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ, розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, господарська діяльність є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Прибуток (доход) суб'єкта господарювання, в розумінні ст. 142 Господарського кодексу України, є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Таким чином, прибуток (доход) - це мета всієї діяльності та є показником діяльності за певний період, і береться до уваги дохід та витрати за звітний період, а не результат (доход) кожної окремої операції.

Отримання підприємством доходу (прибутку) завжди пов'язане з проведенням визначених витрат. Кожне підприємство діє на свій розсуд, воно самостійно планує свою діяльність, розпоряджується своїм майном, несе відповідальність перед кредиторами, тощо.

Згідно з ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг.

Також судом встановлено, що на підтвердження належного виконання зазначеного договору до матеріалів справи надані додатки до Договору про надання рекламних послу, а саме, звіт за витратами на рекламні послуги, який включає медіа-план ,фото-звіти, скрін-шоти фнтернет-сторінок, ефірні довідки тощо. За отримані рекламні послуги Позивачем здійснено оплату відповідно до платіжного доручення № 867 від 21 грудня 2015р. На підтвердження належного надання послуг між Позивачем та ТОВ «Верфест» складено та підписано акт надання послуг № 301115/41 від 30.11.2015р. Дана господарська операція проведено Позивачем в регістрах бухгалтерського обліку, що підтверджено карткою рахунку 631.

Так, згідно ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що виконання договору між позивачем та ТОВ «Верфест» (код 39979399) підтверджується складеними належним чином актом надання послуг, платіжним дорученням, звітом виконавця тощо, що відображено в акті перевірки. Договір про надання рекламних послуг виконаний належним чином, сторони претензій одна до одної не мають.

Отже суд приходить до висновку, що позивач та ТОВ «Верфест» (код 39979399) належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності. Будь які реальні зауваження щодо форми та змісту наданих первинних документів з боку контролюючого органу в акті перевірки відсутні.

Таким чином суд приходить до висновку, що господарська операція між Позивачем та ТОВ «Верфест» (код 39979399) мала реальний характер, призвела до зміни майнового стану учасників господарських відносин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Суд вказує, що відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладений правочини між позивачем та контрагентом ТОВ «Верфест» (код 39979399) є дійсним, виконаним сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженим та у судовому порядку не визнаний не дійсним.

Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні і п.2.4. ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Суд вваж є за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб, а отже посилання відповідача на інформацію, що є результатом опрацювання зібраної податкової інформації щодо ТОВ «Верфест , суд вважає безпідставним.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір про надання рекламних послуг між позивачем та ТОВ «Верфест» (код 39979399) за період перевірки було укладено у відповідності до норм чинного законодавства та є таким, що відповідає всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд також вважає за необхідним зазначити, що на час укладення вищевказаного договору контрагент позивача ТОВ «Верфест» (код 39979399) був зареєстрований як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мал індивідуальний податковий номер, отже, він мав право видавати позивачу належним чином оформлену податкову накладну, яка є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Відповідно до п. 73.5. ст..73 Податкового кодексу України - з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідно п.4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженому Постановою КМУ від 27.12.2010 р. N 1232 зазначається, що орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

Матеріали справи свідчать, що зустрічна перевірка з контрагентом ТОВ «Верфест» не була проведена в супереч вимогам діючого законодавства України.

Із викладеного вище вбачається, що висновки відповідача про нереальність господарських операцій з надання рекламних послуг ґрунтуються лише на припущеннях останнього.

Реальність здійснення господарських операцій з надання рекламних послуг також підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Послуги, які надавалися контрагентом Позивача - ТОВ «Верфест» та придбавалися позивачем, стосувалися товарів, поставка/продаж яких є господарською діяльністю позивача, товари виготовлялись під торговими марками/знаками для товарів і послуг, які належать позивачу на праві власності. Придбані послуги безпосередньо впливали на результати діяльності позивача з продажу товарів та були направлені на отримання доходу. Виходячи зі специфіки послуги, як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Наданий до матеріалів справи акт надання послуг № 301115/41 від 30.11.2015р. містить усі необхідні для первинних документів реквізити, в ньому визначено зміст господарської операції - надання рекламних послуг.

В судовому засідання представник відповідача пояснила, що первинні документи, надані позивачем до матеріалів справи, не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів реальності господарських операцій, оскільки вказані документи не надавалися державному інспектору під час проведення перевірки.

Наведені твердження відповідача спростовуються поясненнями представника позивача Бевзюк О.О. та додаванням всіх необхідних документів, яка пояснила про те, що під час проведення перевірки особисто Фінансовим директором ТОВ «Овіс» були надані державному інспектору всі документи, які були складені на виконання оспорюваного правочину, в тому числі Договір про надання рекламних послуг № 12 від 14.10.2015р., звіт за витратами на рекламні послуги, який включає медіа-план ,фото-звіти, ефірні довідки, . платіжне доручення № 867 від 21 грудня 2015р. , акт надання послуг № 301115/41 від 30.11.2015р., податкова накладна

У відповідності до ч.1 ст.76 Кодексу адміністративного судочинства України пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки.

Враховуючи той факт, що представник позивача в судовому засіденні дала пояснення про те, що особисто Фінансовим директором ТОВ «Овіс» надано податковому інспектору всі витребувані документи, в тому числі Договір про надання рекламних послуг, звіт за витратами на рекламні послуги, який включає медіа-план ,фото-звіти, ефірні довідки, скрін-шоти, платіжне доручення, акт надання послуг, твердження відповідача про ненадання йому під час перевірки документів є необґрунтованим та спростовується показаннями представника Позивача.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0001381402 від 13 жовтня 2016 року та № 0001391402 від 13 жовтня 2016 року винесені Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області з порушенням норм чинного законодавства України, а отже підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч. 1 ст. 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВІС" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001381402, винесене Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області 13 жовтня 2016 року .

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001391402, винесене Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області 13 жовтня 2016 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова у повному обсязі виготовлена 14 грудня 2016 року.

Суддя Спірідонов М.О.