Рішення

від 31.10.2016 по справі 183/4638/16

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/4638/16

№ 2/183/2492/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого: судді Парфьонова Д.О., за участі: секретаря судового засідання Соловйової Т.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Приватного нотаріуса Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_4 про визнання права засновника та права користування в порядку спадкування за заповітом,

встановив:

позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати за ОСОБА_1 права засновника Селянського (фермерського) господарства «Фільченко» ідентифікаційний код 21897557 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_5, померлого 27 квітня 2013 року; визнати за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га., яка складається з двох ділянок, одна площею 47,5 га, а інша 2,5 га розташовані на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_5, померлого 27 квітня 2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 квітня 2013 року помер батько позивача - ОСОБА_5, який був засновником Фермерського Господарства «Фільченко», яке розташоване в с. Василівка вул. Першотравнева, 20 Новомосковського району, Дніпропетровської області. Також, за життя 14 березня 1994 року ОСОБА_5 отримав право постійного користування земельною ділянкою, площею 50,0 га, яка складається з двох земельних ділянок, площею 47,5 га та 2,5 га розташованих на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області для ведення селянського (фермерського) господарства. Позивач, як спадкоємець першої черги спадкування за законом, після смерті батька у встановлений законом шестимісячний строк, маючи намір продовжити діяльність фермерського господарства, звернувся до Новомосковської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, але постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в частині фермерського господарства «Фільченко» в зв`язку з не наданням правовстановлюючих документів на майно господарства та землі. У зв'язку з відмовою нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в частині фермерського господарства «Фільченко» позивач не має можливості здійснити державну реєстрацію зміни засновника фермерського господарства «Фільченко», що в свою чергу унеможливлює набуття прав засновника фермерського господарства і є підставою для звернення до суду.

Позивач та його представник до суду не з`явилися. Позивач надав суду заяву, згідно з якою позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, розглянувши справу за його відсутності.

Відповідачі у справі, представник третьої особи в судове засідання не з`явилися, кожен окремо надали суду заяви, згідно з якими не заперечили проти задоволення позову та просили суд про розгляд справи у їх відсутність.

У зв'язку з тим, що сторони в судове засідання не з'явились фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

27 квітня 2013 року помер батько позивача та відповідачів -1, -2 - ОСОБА_5 /а.с.7/.

Встановлено, що за життя ОСОБА_5 був засновником Фермерського господарства «Фільченко» (код ЄДРПОУ 21897557), яке знаходиться за адресою: 51273, вул. Першотравнева, буд. 20, с. Василівка, Новомосковський район, Дніпропетровська область, що підтверджується Статутом господарства, свідоцтвом про державну реєстрації юридичної особи, відомостями з ЄДРПОУ.

Також, на підставі рішення Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 17 лютого 1994 року № 15/4 ОСОБА_5 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 50,0 га в межах згідно з планом, розташовану на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, про що видано Державний акт на право постійного користування землею ДП Нв № 000022 зареєстрований 14 березня 1994 року в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10.

28 вересня 2009 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем Виконавчого комітету Василівської сільської ради за № 60, у відповідності до якого все належне майно де б воно не знаходилося і в чому б воно не містилося, і взагалі все те, що буде належати на день його смерті і на що він по закону буде мати право, житловий будинок, який знаходиться за адресою: с. Василівка вул. Перше Травня, 20 (свідоцтво про право власності: за № 275 від 23 вересня 1988 року видане виконавчим комітетом Новомосковської районної ради), а також право на земельну частку (пай) посвідчене державним актом серія ІУ-ДП № 080315 , виданим Новомосковською районною державною адміністрацією від 05 липня 2001 року, площею 3,300 га, та державним актом на присадибну ділянку, яка розташована в с. Василівка вул. Перше Травня, 20 (серія: І-ДП № 082653 виданим Новомосковська районною державною адміністрацією від 06 серпня 1999 року, площа якого становить - 0,7077 га) та грошових внесків з належними до них відсотками, компенсаціями та індексаціями на підставі ощадної книжки Ощадного банку СРСР, що знаходиться в філії № 2991/041 Новомосковського відділення Ощадного банку України в с. Губиниха, за рахунком: № 195 заповів дітям: ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

У відповідності до отриманої судом копії спадкової справи, 25 вересня 2013 року ОСОБА_3 подано заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_515 жовтня 2013 року ОСОБА_1 подано заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 15 жовтня 2013 року ОСОБА_2 подано заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5

Постановами нотаріуса від 10 серпня 2016 року та від 13 вересня 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_3 відповідно відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом по 1/3 частці на кожного після смерті ОСОБА_5, померлого 27 квітня 2013 року. Постанова мотивована тим, що вчинити нотаріальну дію, а саме, видати на ім'я заявника свідоцтво про право на спадщину є неможливим, з наступних підстав - ОСОБА_1 надано державний акт на право користування землею площею 50,0 га, серії ДП № 000022, виданий Новомосковською районною Радою народних депутатів 14 березня 1994 року, який не може бути прийнятий в якості документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, оскільки відповідно до п. 4.15 п. 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Розглядаючи позовні вимоги в частині права засновника фермерського господарства, суд виходить з наступного.

Статтею 63 Господарського кодексу України встановлені види та організаційні форми підприємств в Україні, в тому числі - приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи).

У відповідності до ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього. Держава гарантує захист майнових прав підприємства.

У відповідності до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Аналогічні норми містяться і в ст. 191 ЦК України, відповідно до якої, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

В той же час, у відповідності до ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство», що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

П. 4 ст. 35 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що діяльність фермерського господарства припиняється, зокрема, у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

У відповідності до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

В зв'язку з наведеним, суд приходить до переконання, що до позивача, як спадкоємця за заповітом засновника фермерського господарства, який висловив бажання продовжити діяльність господарства, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження бажання інших спадкоємців продовжити діяльність господарства, повинні перейти права засновника зазначеного господарства.

Розглядаючи позовні вимоги в частині права постійного користування земельною ділянкою, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 23 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса і оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За статтею 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В пункті 5.2. Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року зазначено, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України, громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливість такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Так, на момент набуття спадкодавцем права користування земельною ділянкою діяли норми ЗК України 1991 року, у відповідності до ст. 7 якого, постійним користуванням визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності в тому числі і громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Ст.23 ЗК України 1991 року визначала, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу (ст.ст.27 ЗК України 1991 року).

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 92 чинного на момент смерті спадкодавця ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування». Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».

Статтею 407 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу. Означена норма також узгоджується із положеннями глави 16-1 чинного ЗК України, якою, крім іншого встановлено положення щодо строку користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови, який не може перевищувати 50 років.

Також, за приписами ст. 141 ЗК України смерть особи - користувача земельної ділянки, не є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Таким чином, за діючим на момент смерті спадкодавця законодавством, не передбачено можливості передачі у постійне користування земельної ділянки для сільськогосподарських потреб яка перебуває у державній або комунальній власності фізичній особі.

Зокрема, нормою ч.ч.4-5 ст.102-1 чинного ЗК України визначено, що строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може перевищувати 50 років. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України без укладання договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Водночас, як зазначено вище, право постійного користування земельними ділянками у спадкодавця виникло у 2000 році - до дати набрання чинності ЗК України (який набрав чинності з 01 січня 2002 року), а рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано неконституційним положення п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов'язання громадян, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди на них.

У пункті 5.3. Рішення Конституційного Суду України у справі про постійне користування земельними ділянками від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у контексті розвитку земельного законодавства, «поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з не переоформленням правового титулу».

З наведеного вбачається, що громадяни, які свого часу набули у встановленому законодавством порядку право постійного користування земельною ділянкою, мають право продовжувати користуватись нею, і не ґрунтуються на нормах законодавства вимоги до таких громадян оформити право власності або ж укласти договір оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 Цивільного кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

П. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (із збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з гарантій, встановлених законами України і не можуть порушувати норми ст. 22 Конституції України, які є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 21 та 64 Конституції України права громадянина є непорушними та такими, що не можуть бути відчужені, вони також не можуть бути обмежені, крім випадків, прямо передбачених законом.

За приписом ст. 3 Цивільного процесуального Кодексу України (далі за текстом ЦПК України), який дублюється у ст. 15 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Оскільки земельна ділянка передана в постійне користування фізичної особи - ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, позивач у відповідності до отриманої судом копії спадкової справи є одним з трьох спадкоємців за заповітом - право користування зазначеною земельною ділянкою є об'єктом спадкування, та до позивача, як до одного зі спадкоємців за заповітом перейшло право постійного користування 1/3 частиною спірної земельної ділянки в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 і позов в цій частині підлягає задоволенню частково.

Розглядаючи посилання позивача, щодо виникнення у нього права користування всією земельною ділянкою, належною померлому, суд виходить з того, що ч.2 ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» встановлено - якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону.

Водночас, доказів того, що спірна земельна ділянка входить до майна фермерського господарства, як цілісного майнового комплексу суду не надано. Згідно наданих документів майно передано в користування фізичній особі. Відтак - послання позивача в цій частині суд не приймає до уваги, як безпідставні.

За таких обставин, позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а відтак підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 207, 209, 212-215,224-226 ЦПК України, суд -

вирішив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Приватного нотаріуса Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_4 про визнання права засновника та права користування в порядку спадкування за заповітом - задовольнити частково .

Визнати за ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, право засновника Фермерського господарства «Фільченко» (код ЄДРПОУ 21897557), яке знаходиться за адресою: вул. Першотравнева, буд. 20, с. Василівка, Новомосковський район, Дніпропетровська область в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлого 27 квітня 2013 року.

Визнати за ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, право постійного користування 1/3 частиною земельної ділянки площею 50,0 га, розташованої на території Василівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Новомосковської районної Ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області від 17 лютого 1994 року № 15/4 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлого 27 квітня 2013 року .

В решті позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.О. Парфьонов