Ухвала

від 15.12.2016 по справі 10/6

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2016 року м. Київ К/800/48396/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області на постанову Господарського суду Чернівецької області від 27 травня 2010 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, Підприємець) звернувся до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Чернівці (далі - відповідач, Державна податкова інспекція) від 17 червня 2008 року №001269171/0, від 19 серпня 2008 року №001269171/1, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, за основним платежем на суму 219 263,84 грн. та від 14 жовтня 2008 року №001269171/2, від 26 грудня 2008 року №001269171/3, якими визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, за основним платежем на суму 219 163,84 грн.

Постановою Господарського суду Чернівецької області від 27 травня 2010 року позов задоволено частково, визнано недійсними податкові повідомлення - рішення від 17 червня 2008 року №001269171/0, від 19 серпня 2008 року №001269171/1, від 14 жовтня 2008 року №001269171/2 та від 26 грудня 2008 року №001269171/3 у частині донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб на суму 33 559,04 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог обґрунтовано тим, що позивачем на розрахунковий рахунок внесено власні заощадження в сумі 239 838,68 грн., які фактично не є виручкою Підприємця, а тому вказана сума підлягає виключенню із суми валового доходу і відповідно нарахований податковим органом податок з доходів фізичних осіб за відповідні періоди підлягає зменшенню на 33 559,04 грн. Разом з тим суд дійшов висновку, що датою збільшення валового доходу Підприємця є саме дата надходження виручки в касу або на його поточний рахунок, оскільки порядок нарахування і сплати податку з доходів фізичних осіб визначається Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» і Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», а отже обчислення позивачем валового доходу за правилом першої події - фактом відвантаження товару є безпідставним.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Підприємця задоволено, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Судове рішення обґрунтовано тим, що податкове законодавство чинне на момент виникнення спірних правовідносин не передбачає касового методу як виключного методу обчислення валового доходу для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, а отже позивач мав право обчислювати валовий дохід за правилом першої події, тобто за фактом відвантаження товару. Поряд з цим суд погодився з висновком суду першої інстанції, що внесення позивачем власних коштів в сумі 239 838,68 грн. на розрахунковий рахунок не є виручкою від здійснення підприємницької діяльності та не підлягає оподаткуванню.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено виїзну позапланову перевірку Підприємця з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період із 01.04.2006 року по 30.04.2008 року, за результатами якої складено акт від 10.06.2008 року.

Відповідно до висновків, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та ст. 128 Господарського кодексу України - неналежне ведення обліку доходів та витрат, так як не відображено назву реалізованого товару; пп. «в» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» і відображення в деклараціях про отримані доходи за 2006 - 2007 роки недостовірних відомостей, зокрема, не включено до декларації про отримані доходи за 2006 рік виручку 288 802,13 грн. за період із 1 квітня по 31 грудня 2006 року та не включення до декларації про отримані доходи за 2007 рік виручки в сумі 1 182 056,11грн., яка надійшла за період із 1 січня по 31 грудня 2007 року; п. 14.2 ст. 14 Розділу ІV Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної Державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12, у результаті чого позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 219 263,84 грн.

Державна податкова інспекція зазначила, що позивач є фізичною особою-підприємцем та не є платником податку на прибуток, а відповідно визначати валовий дохід він має не правилом першої події, в даному випадку за фактом відвантаження товару, що передувало розрахункам за такий товар, а за фактом надходженням виручки в касу чи на розрахунковий рахунок.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків Державна податкова інспекція прийняла оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 17 червня 2008 року, №001269171/0, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, за основним платежем на суму 219 263,84 грн. За результатами адміністративного оскарження суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб було зменшено на 100,00 грн. та прийнято відповідні податкові повідомлення - рішення від 14 жовтня 2008 року №001269171/2, від 26 грудня 2008 року №001269171/3.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так відповідно, до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вказані норми Декрету кореспондуються з нормами п. 13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року №12, якою, зокрема, також передбачено, що оподаткуванню підлягають доходи, одержані за звітний податковий період фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно ст. 4 п. 4.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовим доходом є сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України так і за її межами.

А, відповідно до пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь - яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку на оплату товарів, що підлягають продажу, у разі продажу товарів за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що твердження контролюючого органу, з якими погодився суд першої інстанції, щодо обов'язку позивача визначати валовий дохід виключно за фактом надходження грошових коштів в касу чи на розрахунковий рахунок, тобто за касовим методом, не ґрунтується на положеннях законодавства, оскільки податкове законодавство, що було чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачає касового методу як виключного методу обчислення валового доходу для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб - підприємців, що перебувають на загальній системі оподаткування, обліку та звітності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у періоді, що підлягав перевірці (з 01.04.2006 року по 30.04.2008 року) позивач перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності.

Згідно декларацій про доходи, одержані в період із 01 січня по 31 грудня 2006 року та із 01 січня по 31 грудня 2007 року позивачем задекларовано наступне:

у 2006 році: 8 114 809,32 грн. - валовий дохід, 8 113 652,51 грн. - витрати, пов'язані з одержанням доходу та 1 156,81 грн. - чистий дохід;

у 2007 році - 8 773 130,03 грн. - валовий дохід, 8 766 813,64 грн. - витрати, пов'язаних з одержанням доходу і 6 316,39 грн. - чистий дохід.

Також судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачем були задекларовані валові доходи за фактом першої події - відвантаження товарів, а оплата за поставлений товар була другою подією в розумінні ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем цілком правомірно, у відповідності до вимог законодавства, обчислено валовий дохід, а визначений податковим органом в ході перевірки дохід, що становить різницю між даними самого позивача і отриманими в ході перевірки даними, фактично був задекларований позивачем у попередніх періодах за першою подією, тобто за фактом відвантаження товару.

Отже, визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, згідно оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є безпідставним.

Крім того, вищезазначене підтверджується також і висновком судово - економічної експертизи від 26 березня 2010 року №182, яка була призначена у справі. Згідно висновку вказаної експертизи сума чистого доходу позивача від здійснення підприємницької діяльності у 2006 році становить 994,20 грн., у 2007 році - 6 282,00 грн. Також, у висновку вказано, що нормативно і документально підтверджується розмір валового доходу позивача, визначеного ним у деклараціях про доходи за 2006 - 2007 роки і не підтверджується розмір донарахованого податку з доходів фізичних осіб за даними перевірки, викладеними в акті від 10 червня 2008 року.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи контролюючого органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області відхилити, а Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року у справі № 10/6 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

Т.М.Шипуліна