Постанова

від 22.11.2016 по справі 820/12264/14

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоГриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,- розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватної фірми «Прайд» (далі - Фірма) до державного реєстратора прав на нерухоме майно Луценка Павла Геннадійовича реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області (далі - державний реєстратор) про визнання рішень протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

встановила:

У червні 2014 року Фірма звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати неправомірним та скасувати рішення державного реєстратора від 23 травня 2014 року № 13282830 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора від 6 червня 2014 року № 13603472 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень; зобов'язати державного реєстратора повторно розглянути заяву Фірми від 20 травня 2014 року за реєстраційним номером 6681839 про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю зупиночного павільйону загальною площею 24,8 кв. м, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, зупинка «Белгородське шосе» у центрі.

На обґрунтування позову позивач вказав, що 23 травня 2014 року державний реєстратор прийняв рішення про зупинення розгляду заяви Фірми про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У цьому рішенні зазначено, що для подальшого розгляду заяви необхідно надати документ, що підтверджує присвоєння поштової адреси нерухомому майну, на яке заявлене право. Позивач вказав, що в п'ятиденний строк зазначений документ був наданий. Проте 6 червня 2014 року державний реєстратор прийняв рішення, яким відмовив Фірмі у державній реєстрації права власності належного підприємству об'єкта нерухомості на підставі пунктів 20, 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, та пунктом 4 статті 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV) у зв'язку з тим, що заявник у п'ятиденний строк не усунув обставини, що була підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, - не надав документ, що підтверджує присвоєння нерухомому майну, на яке заявлене право, поштової адреси.

Суди встановили, що Фірма на праві приватної власності з 1997 року володіє капітальною нежитловою будівлею - зупиночним павільйоном очікування транспорту з вбудованими приміщеннями для дрібно-роздрібної торгівлі із зазначеними площею та адресою. Державна реєстрація права власності на зазначений об'єкт нерухомості здійснена в державному комунальному підприємстві - Харківському міському бюро технічної інвентаризації № 1, яке на час реєстрації було наділено повноваженнями на державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно згідно з Правилами державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56. Ця будівля має технічний паспорт, внесена до Генерального плану м. Харкова, на земельну ділянку під будівлю укладено договір оренди.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 8 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2015 року, позовні вимоги задовольнив. Суд виходив із того, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно Фірми, яке вже є зареєстрованим відповідно до законодавства, що діяло на момент цієї реєстрації, не підпадає під наведений перелік випадків, коли для державної реєстрації прав та їх обтяжень вимагається подання документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси. З огляду на це у відповідача не було законодавчо визначених підстав для відмови у реєстрації права власності позивача на нежитлову будівлю, розташовану за зазначеною адресою.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, державний реєстратор звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України пункту 4 статті 24 Закону № 1952-ІV у подібних правовідносинах. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2015 року та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм права посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2014 року (справа № К/800/30864/14), 26 березня 2015 року (справа № К/800/27978/14), 19 травня 2015 року (справа № К/800/5727/15).

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з правовим висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач надав усі необхідні документи для здійснення реєстрації права власності на належний йому об'єкт нерухомого майна, а державний реєстратор діяв не відповідно до порядку та у спосіб, що передбачені нормами права, які регулюють реєстраційні відносини права власності.

У рішеннях, наданих для порівняння, як видно з їхнього змісту, спірні правовідносини також виникли у сфері державної реєстрації. У цих справах суд касаційної інстанції послався на норми матеріального права, застосування яких оспорюється, і в межах конкретних обставин справ дійшов висновків, зокрема:

- в ухвалі від 23 жовтня 2014 року - про те, що всупереч Закону

№ 1952-ІV, прийнявши рішення про зобов'язання відповідача провести державну реєстрацію права, суди залишили поза увагою заявочний принцип проведення державної реєстрації, чим перебрали на себе повноваження відповідача та втрутилися в його дискреційні повноваження;

- в ухвалі від 19 травня 2015 року - про те, що за наявності факту подання документів не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, відповідно до вимог статті 22 Закону № 1952-ІV державний реєстратор повинен у строк, встановлений частинами п'ятою, сьомою і восьмою статті 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, прийняти рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та обтяжень і письмово повідомити про це заявника, рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень державний реєстратор приймає у разі невиконання зазначених вимог Закону.

Посилання на ухвалу від 26 березня 2015 року не можна визнати прийнятним, позаяк у цьому судовому акті не сформульовано правового висновку щодо застосування норм матеріального права, а з огляду на неповноту встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення у справі скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дає підстави вважати, що в них ідеться про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права, що регулюють порядок проведення державної реєстрації державним реєстратором, яке зумовлене різними за змістом та характером фактичними обставинами справ. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви державного реєстратора слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви державного реєстратора прав на нерухоме майно Луценка Павла Геннадійовича реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко