Рішення

від 20.12.2016 по справі 719/715/14-ц

НОВОДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 719/715/14-ц

Номер провадження 2/719/11/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року

м. Новодністровськ

Новодністровський міський суд Чернівецької області в складі:

судді Луців О.В.,

секретаря Матковської А.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача

та третьої особи на стороні

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Новодністровськ, Чернівецької області, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ремонтно-будівельне підприємство», третя особа на стороні відповідача: Кельменецька районна рада Чернівецької області, про стягнення заробітної плати, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, компенсацію за затримку розрахунку і відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

24 грудня 2014 року на виконання ухвали Кельменецького районного суду Чернівецької області від 08.12.2014 року до Новодністровського міського суду Чернівецької області надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до КП «Ремонтно-будівельне підприємство», третя особа на стороні відповідача - Кельменецька районна рада Чернівецької області, про стягнення заробітної плати, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, компенсацію за затримку розрахунку і відшкодування моральної шкоди.

Як на підставу задоволення позовних вимог, позивач посилається на те, що він працював на посаді директора КП «Ремонтно-будівельне підприємство» та був звільнений з цієї посади у зв'язку із закінченням терміну дії контракту. За період роботи ОСОБА_1 у комунальному підприємстві утворилася заборгованість по заробітній платі в сумі 7579,89 грн.. В подальшому, при звільненні позивача та станом на сьогоднішній день розрахунок із ним не проведений, а тому він просить суд: стягнути з КП «Ремонтно-будівельне підприємство» заборгованість по заробітній платі з урахуванням інфляції в сумі 10075 грн. 16 коп. з утриманням з даної суми обов'язкових податків та інших платежів, передбачених законодавством; середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі у сумі 195228 грн. з утриманням з даної суми обов'язкових податків та інших платежів, передбачених законодавством; 5000 грн. відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу у сумі 800 грн..

13 грудня 2016 року ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги, зокрема, просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 4719,89 грн., компенсацію інфляційних втрат за період з січня 2010 року по листопад 2016 року включно у сумі 7105,71 грн., відшкодування за час затримки розрахунку по заробітній платі з 01.01.2010 року по 01.12.2016 року в сумі 192726 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 800 грн.

При цьому, вказав, що підприємство безпідставно стягнуло в лютому 2010 року із нарахованої позивачу заробітної плати 5900 грн. із вказівкою «згідно акту КРУ», оскільки через допущену ОСОБА_1 нестачу на підприємстві, виявлену під час перевірки КРУ, за його заявою вже було зменшено суму заборгованості відповідача перед позивачем на 8760 грн., а тому КП «Ремонтно-будівельне підприємство» заборгувало йому станом на 01.01.2010 року 4719,89 грн. заробітної плати.

Позивач у судовому засіданні підтримав свої уточнені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи на стороні відповідача у судовому засіданні не визнала уточнені позовні вимоги в повному обсязі та заперечила проти їх задоволення, так як вважала, що з серпня по грудень 2009 року підприємство безпідставно нараховувало зарплату позивачу, оскільки останній в силу припинення контракту не перебував вже більше в трудових відносинах з підприємством. При цьому, керівником підприємства у вищезазначений період був ОСОБА_3, який позивача не приймав на роботу, жодних договорів чи контрактів з ним не укладав, а тому нарахування заробітної плати ОСОБА_1 в розмірі окладу керівника є незаконним.

Також, зазначила, що на період відсторонення від посади керівника ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах лише із Кельменецькою районною радою, а не підприємством, тільки районна рада могла визначати розмір заробітної плати та умови її виплати, відтак позивач не міг отримувати на період відсторонення від посади заробітну плату. У зв'язку з цим, вказувала, що в.о. керівника ОСОБА_3 незаконно нараховував позивачу заробітну плату за роботу керівника, який таку не здійснював.

Окрім цього, представник ОСОБА_2 зауважила, що Розпорядження про звільнення ОСОБА_1 з'явилось 30.12.2009 року з його вини, у зв'язку з тим, що він перешкоджав проведенню перевірки, а тому на підставі ст. 5 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» позивач немає права на отримання такої компенсації.

Посилається на акт ревізії підприємства від 11.12.2009 року №21-25/120 як неспростовний доказ того, що ОСОБА_1 був керівником лише до 28.07.2009 року і в підприємства була відсутня заборгованість перед працівниками станом на 01.10.2009 року. Однак ОСОБА_2 в своєму запереченні визнала, що на 01.11.2009 року КП «Ремонтно-будівельне підприємство» мало заборгованість по заробітній платі перед позивачем за період січень-липень 2009 року 3604,01 грн.

Вказувала, окрім іншого, на невірні розрахунки в книзі по заробітній платі за 2009 рік та пропущення ОСОБА_1 трьохмісячного строку звернення до суду про стягнення заробітної плати, яка є спірною. Не погоджувалась із наданим ним розрахунком до уточненої позовної заяви, оскільки вважала його помилковим.

На думку представника відповідача та третьої особи ОСОБА_2, позивач несе повну матеріальну відповідальність за завдані підприємству збитки на підставі контракту та Статуту підприємства, а тому повинен відшкодувати відповідачу 5155,99 грн.

Свідок ОСОБА_3, який з 12.08.2009 року виконував обов'язки керівника підприємства, показав, що з серпня по грудень 2009 року позивач, хоча і був відсторонений від посади керівника, однак допомагав йому щоденно по роботі, у зв'язку з чим він табелював ОСОБА_1 та нараховував йому заробітну плату. Додав при цьому, що з серпня по листопад 2009 року включно бухгалтера на підприємстві не було, а тому він заповняв книгу по заробітні платі особисто, консультуючись із знайомим бухгалтером. Підтвердив, що станом на 01.01.2010 року на підприємстві рахувалась заборгованість перед позивачем.

Свідок ОСОБА_4, яка працювала в КП «Ремонтно-будівельне підприємство» на посаді бухгалтера з грудня 2009 року, зазначила, що виплата заробітної плати здійснювалась лише на картку працівника, чому заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 в 2010 році виплачена не була за умови виплати заробітної плати іншим працівникам пояснити не змогла. Також вказала, що 5900 грн. могли бути відраховані із заробітної плати позивача лише на підставі розпорядження чи наказу, проте чи були останні вона не пам'ятає. Додала, що нарахування здійснювались працівникам, в тому числі ОСОБА_1, на підставі первинних бухгалтерських документів, а саме, табелів обліку робочого часу.

Суд, заслухавши думку позивача та представника відповідача і третьої особи на стороні відповідача, їх доводи та заперечення, покази свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням VII сесії V скликання Кельменецької районної ради Чернівецької області № 142.7-5/07 від 26 липня 2007 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника «Ремонтно-будівельного підприємства» (а.с. 34, т. 1).

Пунктом 4.4 Розділу IV Статуту «Ремонтно-будівельного підприємства» (а.с. 67-73, т.3) передбачено, що керівник (начальник) підприємства призначається та звільняється відповідно до чинного законодавства України, Положення «Про порядок призначення та звільнення з посади керівників об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селища району» на контрактній основі.

Згідно п. 1.1, 3.1 Положення «Про порядок призначення та звільнення з посади керівників об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селища району», затвердженого рішенням V сесії районної ради V скликання №105.5-5/07 від 28.02.2007 року (а.с. 72-73, т.3) призначення на посаду керівника підприємства та звільнення, зокрема, у випадку закінчення терміну дії контракту, здійснюється рішенням сесії районної ради. У контракті передбачаються строки його дії, вимоги до професійної діяльності, ефективного використання та збереження майна, права, обов'язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці, розірвання контракту, соціально-побутові умови, необхідні для виконання визначених зобов'язань (п. 2.3 Положення).

Так, 28.07.2008 року між Кельменецькою районною радою в особі заступника голови районної ради ОСОБА_5 та позивачем було укладено трудовий контракт строком на один рік, а саме, по 28.09.2009 року (а.с. 36-40, т.1) з додатком до нього (а.с.11, т.1), відповідно до якого ОСОБА_1 як керівнику підприємства було встановлено посадовий оклад в розмірі 2322 грн. та надбавки за високі досягнення в праці 45% до посадового окладу в розмірі 1044 грн.

Частиною 3 ст.21 КЗпП України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законом.

Відповідно до ст.24 КЗпП України контракт укладається в письмовій формі і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення керівника на посаду (наймання на роботу) з дня, встановленого за угодою сторін у контракті.

27 травня 2009 року начальник відділу з питань управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селища району, приватизації об'єктів комунальної власності ОСОБА_2 запропонувала голові районної ради не переукладати контракт з позивачем (а.с.68, т.1), внаслідок чого 23.06.2009 року та 10.07.2009 року голова постійної комісії з питань промисловості, транспорту, зв'язку, будівництва та житлово-комунального господарства ОСОБА_6 рекомендував Кельменецькій районній раді Чернівецької області не переукладати контракт з позивачем, провести прийом-передачу товаро-матеріальних цінностей підприємства та погодити кандидатуру ОСОБА_3 на посаду керівника підприємства (а.с.65-66, т.1).

23 липня 2009 року рішенням XIX сесії V скликання Кельменецької районної ради Чернівецької області № 386.19-5/09 задоволено заяву ОСОБА_1 від 21.07.2009 року (а.с. 64, т.1) про звільнення із займаної посади в зв'язку із закінченням терміну дії контракту та вказано голові районної ради ОСОБА_7 звільнити директора КП «Ремонтно-будівельне підприємство» ОСОБА_1 після завершення прийому-передачі товаро-матеріальних цінностей підприємства (а.с. 35, т.1).

Відповідно до ст. 36 ч.2 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення визначеного в трудовому контракті строку (пункт 2 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно зі ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

11 серпня 2009 року на підставі рекомендації начальника відділу з питань управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селища району, приватизації об'єктів комунальної власності ОСОБА_2 від 11.08.2009 року №03-28/21.09 (а.с. 67, т.1) розпорядженням заступника голови районної ради ОСОБА_8 №25 (а.с. 62, т.1) ОСОБА_1 був відсторонений від виконання обов'язків начальника КП «Ремонтно-будівельне підприємство» на період до завершення роботи комісії по перевірці окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства та прийому-передачі товаро-матеріальних цінностей підприємства у зв'язку з тим, що він перешкоджає проведенню перевірки. Згідно п. 2 даного розпорядження з 12 серпня 2009 року тимчасово виконуючим обов'язки начальника КП «Ремонтно-будівельне підприємство» призначено виконроба даного підприємства ОСОБА_3

Як вбачається із показів свідка ОСОБА_3 та встановлено судом, позивач з серпня 2009 року по грудень 2009 року працював на підприємстві, допомагав в.о. керівника ОСОБА_3 у здачі актів виконаних робіт та виконував інші його доручення, внаслідок чого ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата.

В подальшому, 30 грудня 2009 року голова Кельменецької районної ради Чернівецької області ОСОБА_7 виніс розпорядження № 55 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП «Ремонтно-будівельне підприємство» у зв'язку із закінченням терміну дії контракту (а.с. 7, т. 1), на підставі якого було внесено відповідний запису в трудову книжку (а.с. 80, т.3).

Оскільки ОСОБА_1 був звільнений 30.12.2009 року, з часу припинення дії контракту фактично перебував у трудових відносинах із підприємством і жодна із сторін не вимагала припинення цих відносин до 30.12.2009 року, суд дійшов висновку, що на підставі ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України дія контракту була продовжена з 28.07.2009 року на невизначений строк на умовах, визначених контрактом від 28.07.2008 року.

При цьому суд відхиляє доводи представника ОСОБА_2 про безпідставність нарахування позивачу заробітної плати в розмірі, визначеному контрактом, який був припинений з 28.07.2009 року, та невиконанням ним обов'язків керівника через відсторонення останнього від посади, з огляду на наступне.

Стаття 46 КЗпП України передбачає, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

В Статуті «Ремонтно-будівельного підприємства» (а.с. 67-73, т.3), Положенні «Про порядок призначення та звільнення з посади керівників об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селища району», затвердженого рішенням V сесії районної ради V скликання №105.5-5/07 від 28.02.2007 року (а.с. 72-73, т.3) та Контракті від 28.07.2008 року відсутні будь-які положення щодо порядку відсторонення від посади та нарахування заробітної плати працівнику у випадку відсторонення від посади.

Окрім того, відсторонення від посади не являється ототожненням припинення трудових відносин із роботодавцем, що в свою чергу спростовує доводи ОСОБА_2 про перебування під час відсторонення ОСОБА_1 у трудових відносинах із районною радою.

З огляду на зазначене та висновків суду про продовження трудового договору на умовах, викладених, в тому числі в додатку до Контракту від 28.07.2008 року, на невизначений строк, суд дійшов висновку, що нарахування заробітної плати ОСОБА_1 з розрахунку окладу керівника підприємства в розмірі 2322 грн. було правомірним.

Як вбачається із виписок з рахунків позивача, відкритих в ПАТ КБ «ПриватБанк», на які відповідачем здійснювалось зарахування заробітної плати (а.с. 226-249, том.1, а.с. 30-47, т.2), ОСОБА_1 за 2009-2010 року заробітна плата виплачувалась 23.04.2009 року в сумі 2351,68 грн., 12.08.2009 року в сумі 2500 грн. та 26.10.2009 року в сумі 10000 грн., що в свою чергу відповідає записам, зробленим в книзі по заробітній платі за 2009 рік (а.с. 106-117, т.1).

Згідно зі ч. 1-3 ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Статті 10, 60 ЦПК України передбачають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. ОСОБА_3 сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки представник відповідача ОСОБА_2 не надала суду жодних доказів на підтвердження обгрунтованості стягнення із заробітної плати позивача в лютому 2010 року 5900 грн., враховуючи заперечення ОСОБА_1 стосовно погодження ним такого стягнення, суд дійшов висновку, що дане стягнення в сумі 5900 грн., яке перевищує середньомісячний заробіток позивача, було незаконним та безпідставним, так як здійснювалось без рішення суду.

Так як відповідач був зобов'язаний виплачувати позивачу заробітну плату на період відсторонення його від посади керівника в розмірі посадового окладу, з урахуванням книг по заробітній платі 2009-2010 року та виписок з банку, суд дійшов висновку, що станом на 01.01.2010 року заборгованість підприємства із заробітної плати перед ОСОБА_1 становила 13479,97 грн.

Однак, згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

А відтак, суд, керуючись принципом диспозитивності, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 4719,89 грн. є обгрунтованими і підлягають до задоволення.

При цьому, суд вважає помилковими твердження представника відповідача щодо помилкового розрахунку заборгованості заробітної плати позивача та відсутності підтверджуючих документів, внаслідок наступного.

11 серпня 2009 року голова районної ради ОСОБА_7 звернувся до начальника контрольно-ревізійного відділу в Кельменецькому районі з проханням провести ревізію фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства за 2007-2009 роки (а.с. 71, т.1).

Відповідно до вищевказаного звернення та плану контрольно-ревізійної роботи начальником КРВ в Кельменецькому районі ОСОБА_9 було проведено ревізію КП «Ремонтно-будівельне підприємство» за період роботи з 01.06.2008 року по 01.10.2009 року, в тому числі за участю ОСОБА_1

Як вбачається з акту ревізії №24-25/120 від 11.12.2009 року (а.с. 83-91, т.1, а.с. 155-250, т.2, а.с.1-44, т.3), перевірка проводилась з 14.09.2009 року по 04.12.2009 року (при цьому призупинялась з 05.10.2009 року по 13.11.2009 року для проведення зустрічних звірок) в присутності начальника КП «Ремонтно-будівельне підприємство» ОСОБА_1, в.о. начальника КП «Ремонтно-будівельне підприємство» ОСОБА_3 та головного бухгалтера ОСОБА_10

За результатами проведеної ревізії встановлено, що на підприємстві виявлено нестачу плитки облицювальної в кількості 22,5 кв.м. на суму 2860 грн. та дверей вартістю 1520 грн., однак відповідно до акту ревізії дана нестача в двократному розмірі в сумі 8760 грн. утримана із заробітної плати ОСОБА_1 по його заяві від 02.11.2009 року (а.с.223, т.2, а.с. 37-39, т.3).

Так, відхиляючи твердження представника відповідача та третьої особи про відсутність станом на 01.09.2010 року заборгованості по заробітній платі підприємства перед позивачем з огляду на вказівку про це в акті ревізії (а.с. 221, т.2), суд звертає увагу на те, що свідок ОСОБА_3 підтвердив ту обставину, що нарахування заробітної плати за серпень 2009 року здійснювалось після ревізії КРУ, а тому нарахування зарплат за серпень 2009 року відбувалось в жовтні 2009 року. Окрім того, серед перевірених КРУ в Кельменецькому районі документів, вказаних в додатку 1 (а.с. 234-235), не зазначено книги по нарахуванню заробітної плати як документу, який перевірявся, а тому висновки КРУ про відсутність заборгованості підприємства станом на 01 вересня 2009 року, враховуючи також покази свідка ОСОБА_3, є суперечливими, відтак судом до уваги не беруться.

Також, як вбачається із листа Кельменецького районного центру зайнятості та довідок про середню заробітну плату (дохід) (для розрахунку виплат на випадок безробіття) (а.с. 57-59, т.3), під час проведення звірки обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» було виявлено, що у відомостях по нарахуванні заробітної плати за серпень і листопад 2009 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалась і страхові внески не сплачувались. У вересні 2009 року у відомість по заробітній платі було нараховано заробітну плату і страхові внески за серпень, а в грудневій відомості по заробітній платі нараховано заробітну плату за листопад.

Окрім того, помилковим є твердження ОСОБА_2 про неправдивість відомостей, вказаних в акті ревізії щодо погашення ОСОБА_1 нестачі у двократному розмірі в сумі 8760 грн., з огляду на відсутність надходження вказаної суми в касу підприємства чи на його рахунок, оскільки на цю суму був зменшений борг підприємства із заробітної плати перед позивачем, тобто застосовувався принцип взаємозарахування.

При цьому, суд звертає увагу на те, що, хоча в книгах по заробітній платі за 2009-2010 роки не вказано про зменшення боргу відповідача із заробітної плати на суму нестачі в розмірі 8760 грн., як це відображено в додатку 25 до акту ревізії, однак позивач вважає таке стягнення правомірним та справедливим.

Суд не бере також до уваги надані представником відповідача та третьої особи копії фінансових звітів за 2009-2014 роки (а.с. 136-140, т.1) як підтвердження відсутності заборгованості підприємства перед позивачем, так як вони подаються безпосередньо самим підприємством і в розумінні ч. 2 ст. 59 ЦПК України не є доказом обґрунтованості ненарахування заробітної плати чи її невиплати, а тому являються недопустимими. Дані висновки суду підтверджуються також копією передавального акту з додатками, із якого вбачається, що КП «Ремонтно-будівельне підприємство» має спірну заборгованість перед ОСОБА_1 в сумі 7579,89 грн. (а.с. 169-173, т.1).

Як вбачається із листа голови ліквідаційної комісії ОСОБА_11 від 03.10.2014 року, адресованого прокурору Кельменецького району Чернівецької області (а.с. 8, т.1), у наданих ліквідаційній комісії документах КП «Ремонтно-будівельне підприємство» є заява ОСОБА_1 про виплату заборгованості, датована 10.04.2010 року, а в актах приймання-передачі документації керівниками підприємства: ОСОБА_12 (акт від 21.06.2013 р.), ОСОБА_13 (акт від 17.10.2013 року), ОСОБА_14 (акт від 23.10.2013 року) за період 2010-2013 роки в переліку документів відмічені дві заяви позивача щодо виплати йому заборгованості по заробітній платі.

Суд відхиляє також доводи ОСОБА_2 про те, що в головній книзі за 2009-2010 роки за кодом «661» (а.с. 84-93, т. 3) дебетова заборгованість не співпадає із заборгованістю, виведеною із книг по заробітній платі за 2009-2010 року, а відтак книга по заробітній платі не являється доказом наявності заборгованості підприємства перед працівником, з огляду на наступне.

Так, як вбачається із головної книги за 2009-2010 роки та книг по заробітній платі за 2009-2010 року, дійсно наявна різниця в дебіторській заборгованості відповідача по заробітній платі за кодом «661», однак із головної книги неможливо встановити по яким конкретно працівникам наявна така розбіжність і в якій саме сумі. При цьому, представник відповідача та третьої особи не оспорювала суми виплат ОСОБА_1 в 2009 році, вказаних в книзі по заробітній платі за 2009 рік, та не надала доказів на підтвердження наявності підстав для списання із позивача в лютому 2010 року 5900 грн., хоча в своїх запереченнях посилалась на книгу по заробітній платі за 2010 рік як підставу відсутності заборгованості та відомостей по списанню з позивача 8760 грн. за його заявою.

При цьому, суд вважає наданий представником відповідача розрахунок нарахування заробітної плати ОСОБА_1 помилковим, так як останній не враховує наявність заборгованості підприємства перед позивачем станом на 01.02.2009 року в сумі 466,54 грн. (а.с. 106, т.2), нарахування за січень 2009 року відпускних 1044,90 грн. та зарплати в сумі 2322 грн. і відповідно більші відрахування із зарплати, збільшення суму боргу підприємства на 2900 грн. як компенсацію за внесені особисті кошти ОСОБА_1 в рахунок сплати штрафу (а.с. 108, т.2) та заробітну плату, нараховану за листопад-грудень 2009 року.

Провівши арифметичний аналіз нарахованої та фактично виплаченої заробітної плати, стає очевидним, що відмінність між визначеною судом заборгованістю підприємства перед позивачем та вказаною у книзі по заробітній платі за 2009-2010 роки становить 0,08 грн. Оскільки дана розбіжність є незначною, суд дійшов висновку, що «Сальдо на початок 01.01.2010 року», вказаний у книзі по заробітній платі за 2010 рік в цілому визначено вірно.

Також, згідно Рішення КСУ у справі № 1-13/2013 «За конституційним зверненням громадянки ОСОБА_15 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 15.10.2013 року, положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на зазначене, позивач необмежений строком звернення до суду про стягнення належної йому до виплати заробітної плати, а відтак твердження представника ОСОБА_2 про пропущення ОСОБА_1 трьохмісячного строку є необґрунтованими та спростовуються дослідженими судом письмовими документами, зокрема.

Згідно книги по заробітній платі за 2010 роки перед ОСОБА_1 рахувалась заборгованість по заробітній платі до липня 2010 року, однак з невідомих представнику відповідача та третьої особи причин зникла з серпня 2010 року, хоча, як вбачається із виписок по банківських рахунках позивача, в 2010 році жодних виплат ОСОБА_1 не проводилось. Окрім того, відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 Форма ОК-5, останньому за серпень-грудень 2009 року для визначення розміру страхових внесків вказувалась заробітна плата приблизно 2322 грн. щомісячно, при цьому страхові внески за цей період сплачено не було (а.с.191-192, т.1).

А тому, суд вважає помилковими твердження ОСОБА_2 про спірний характер нарахованих ОСОБА_1 сум заробітної плати.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Враховуючи те, що на день постановлення рішення у справі КП «Ремонтно-будівельне підприємство» не погасило перед позивачем заборгованість по заробітній платі в сумі 4719,89 грн. з вини підприємства, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку, тобто з 01.01.2010 року по 30.11.2016 року включно.

При цьому, посилання представника відповідача на ст. 5 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III від 19.10.2000 р. (із змінами та доповненнями) як підставу для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині є помилковими, оскільки дохід ОСОБА_1 не отримав невчасно не зі своєї вини.

Проте, наданий позивачем суду розрахунок відшкодування за час затримки розрахунку є некоректним, оскільки проведений всупереч вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, а саме, обчислюючи середню заробітну плату використав формулу, за якою обраховано період затримки за календарні, а не за робочі дні.

Так, абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана ця виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати).

Так як ОСОБА_1 був звільнений 30.12.2009 року, для розрахунку середньоденного заробітку береться до уваги жовтень-листопад 2009 року, а тому він становить: (2322+2322)/2 (середньомісячний дохід) ділиться на 22 середньомісячні робочі дні ( 43(к-сть робочих днів)/2=21,5, що округляється до 22) =105,54 грн.

1707 робочих днів (з 01.01.2010 року по 30.11.2016 року) * 105,54 (середньоденний заробіток) = 180156,78 грн.

Відтак позовні вимоги в частині стягнення відшкодування за час затримки розрахунку по заробітній платі з 01.01.2010 року по 01.12.2016 року підлягають задоволення в частині 180156,78 грн.

За правилами ст.ст. 1-3 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III від 19.10.2000 р. (із змінами та доповненнями), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі-компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно ст. 2-4 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» затвердженого Постановою КМУ «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» № 159 від 21.02.2001 р. (із змінами та доповненнями), компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі-компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягає разом із сумою індексації заробітна плата (грошове забезпечення), яку одержують громадяни в гривнях на території України та яка не має разового характеру. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Так, відповідно до вищевказаного Порядку сума компенсації за частину втраченого позивачем доходу становить:

(1,018*1,019*1,009*0,997*0,994*0,996*0,998*1,012*1,029*1,005*1,003*1,008*1,010*1,009*1,014*1,013*1,008*1,004*0,987*0,996*1,001*1,000*1,001*1,002*1,002*1,002*1,003*1,000*0,997*0,997*0,998*0,997*1,001*1,000*0,999*1,002*1,002*0,999*1,000*1,000*1,001*1,000*0,999*0,993*1,000*1,004*1,002*1,005*1,002*1,006*1,022*1,033*1,038*1,010*1,004*1,008*1,029*1,024*1,019*1,030*1,031*1,053*1,108*1,140*1,022*1,004*0,990*0,992*1,023*0,987*1,020*1,007*1,009*0,996*1,010*1,035*1,001*0,998*0,999*0,997*1,018*1,028*1,018)*100=228% - індекс споживчих цін;

228%-100%=128% - величина приросту індексу споживчих цін;

4719,89*128%/100=6041,46 грн. - розмір компенсації за частину втраченого позивачем доходу.

З огляду на зазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат за період з січня 2010 року по листопад 2016 року включно підлягають частковому задоволенню, зокрема, у сумі 6041,46 грн.

Відтак в іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 1,3 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенні частково, а саме, 190918,13 із 202551,60 грн., а останній звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави слід стягнути (190918,13/204551,60)*2045,52 грн. (1% від ціни позову)= 1902,33 грн., а 143,19 грн. (2045,52-1902,33) - покласти на рахунок держави.

Що стосується понесених позивачем судових витрат на правову допомогу в сумі 800 грн., то останні не підтягається стягненню з відповідача з огляду на наступне.

Пункти 47-48 Постанови Пленуму ВССУ №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року передбачають, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що договір про надання правової допомоги (а.с. 13-15, т.1), акт прийому-передачі робіт (а.с.16, т. 1) та квитанція про оплату послуг адвоката (а.с. 17, т.) без розрахунку витрат на правову допомогу, в якому було б вказано кількість використаних годин на підготовку позову, надання юридичних консультацій тощо, недостатні на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, а відтак дані витрати стягненню не підлягають.

На підставі ст.ст. 21, 23-24, 36, 39-1, 46-47, 116-117, 136, 233 КЗпП України Закону України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», Рішення КСУ у справі № 1-13/2013 від 15.10.2013 року, Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III від 19.10.2000 р. (із змінами та доповненнями), Постанови КМУ від 08.12.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» № 159 від 21.02.2001 р. (із змінами та доповненнями) та керуючись ст.ст. 3, 10-11, 57-60, 62-64, 79, 84, 88-89, 158-1, 208-209, 212-215, 218, 223, 292, 294, 296 ЦПК України, Постановою Пленуму ВССУ №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ремонтно-будівельне підприємство», третя особа на стороні відповідача - Кельменецька районна рада Чернівецької області, про стягнення заборгованості по заробітній платі компенсації інфляційних втрат за період з січня 2010 року по листопад 2016 року включно, відшкодування за час затримки розрахунку по заробітній платі з 01.01.2010 року по 01.12.2016 року задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Ремонтно-будівельне підприємство», код ЄДРПОУ 01241906, що знаходиться за юридичною адресою - Чернівецька область, смт. Кельменці, вул. Партизанська, 13, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою - Чернівецька область, смт. Кельменці, вул.. Воробкевича, 13, заборгованість по заробітній платі в сумі 4719 (чотири тисячі сімсот дев'ятнадцять) грн. 89 коп., компенсацію інфляційних втрат за період з січня 2010 року по листопад 2016 року включно у сумі 6041 (шість тисяч сорок одну) грн. 46 коп., відшкодування за час затримки розрахунку по заробітній платі з 01.01.2010 року по 01.12.2016 року в сумі 180156 (сто вісімдесят тисяч сто п'ятдесят шість) грн. 78 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Ремонтно-будівельне підприємство», код ЄДРПОУ 01241906, що знаходиться за юридичною адресою - Чернівецька область, смт. Кельменці, вул.. Партизанська, 13, на користь держави судовий збір в сумі 1902 (одна тисяча дев'ятсот дві) грн. 33 коп.

Судовий збір в сумі 143 (сто сорок три) грн. 19 коп. покласти на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Чернівецької області протягом десяти днів з дня його проголошення через Новодністровський міський суд Чернівецької області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ