Ухвала

від 21.12.2016 по справі 826/868/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/868/16 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

21 грудня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.

Федотова І.В.,

при секретарі: Нікітіній А.В.

за участю:

представника позивача Мартиненка В.В.

представника відповідача Білик А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 жовтня 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Де Ново» до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Де Ново», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 05.01.2016р. №0000281304, №0000271304 та №0000392203.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом установлено, що ГУ ДФС у м. Києві проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Де Ново» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012р. по 31.12.2014р.

За наслідками перевірки складено акт перевірки від 17.12.2015р. №11/26-15-13-04-15, яким встановлено порушення позивачем:

- пп. 14.1.27., 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 138.8, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування в сумі 324 183 грн.;

- строків сплати (перерахування) податків до бюджету по договору позики від 01.08.2010 № 3, укладеного з нерезидентом «Denovo Overseas Holdings», а саме: платіжне доручення № 13 від 15.10.2014 на загальну суму 109837,25 дол. США (1422616,24 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 28452,39 грн. фактично надійшов до бюджету згідно облікової картки платника ТОВ «Де Ново» 16.10.2014; платіжне доручення №14 від 20.10.2014 на загальну суму 114219,18 дол. США (1479271,56 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 29585,38 грн. фактично надійшов до бюджету 21.10.2014; платіжне доручення №15 від 28.10.2014 на загальну суму 115457,44 дол. США (1495282,96 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 31700,42 грн. фактично надійшов до бюджету 29.10.2014;

- порушення строків сплати (перерахування) податків до бюджету по договору оренди нежитлового приміщення від 11.02.2011 № 11-02/2011, укладеному з нерезидентом «KM CORE LIMITED (Cyprus)», а саме: платіжне доручення №102 від 25.03.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (205246,84 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 34589,05 грн. фактично надійшов до бюджету 27.03.2014 року; платіжне доручення №107 від 26.03.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (209195,03 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 39916,76 грн. фактично надійшов до бюджету 27.03.2014 року; платіжне доручення №2 від 08.05.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (229332,28 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 40510,89 грн. фактично надійшов до бюджету 13.05.2014 року; платіжне доручення №3 від 08.07.2014 на загальну суму 39561,08 дол. США (463350,92 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 40883,87 грн. фактично надійшов до бюджету 28.07.2014 року; платіжне доручення №8 від 12.09.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (256159,62 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 45204,59 грн. фактично надійшов до бюджету 15.09.2014 року; платіжне доручення №11 від 15.10.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (256198,31 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 45211,42 грн. фактично надійшов до бюджету 16.10.2014 року; платіжне доручення №17 від 24.11.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (297910,64 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 52696,14 грн. фактично надійшов до бюджету 26.11.2014 року; платіжне доручення №18 від 17.12.2014 на загальну суму 19780,54 дол. США (312115,30 грн.) та податок на доходи нерезидентів на загальну суму 55079,11 грн. фактично надійшов до бюджету 18.12.2014 року. Таким чином, порушено п.127.1 ст.127 ПК України, а саме несвоєчасно сплачено суми податку з доходу нерезидентів («Denovo Overseas Holdings» та «KM CORE LIMITED (Cyprus)») до бюджету за період з 01.07.2012 по 31.12.2014 всього у сумі 443 830,02 грн.

На підставі акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.01.2016р.:

- №0000281304, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 324 183 грн.;

- №0000271304, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 62 331,08 грн. за основним платежем та на 31 165,54 грн. за штрафними санкціями;

- №0000392203, відповідно до якого позивачу на підставі п.127.1 ст.127 ПК України збільшено грошове зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями за платежем «податок на прибуток іноземних юридичних осіб» на 110 957,51 грн.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач, як суб»єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішень, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Так, вирішуючи спір в частині правомірності віднесення позивачем до складу витрат та податкового кредиту з ПДВ сум коштів, сплачених за отримання транспортних послуг (таксі), суд зазначає наступне.

П.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Отже, формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що генеральним директором ТОВ «Де Ново» видано наказ №26.1 від 01.06.2010р. «Про використання послуг таксі», відповідно до якого у зв'язку із виробничою необхідністю здійснення робочих поїздок співробітниками в межах міста Києва та Київської області та з метою оптимізації витрат робочого часу під час проведення виїзних зустрічей з клієнтами підприємства, затверджено та введено в дію Інструкцію про використання автотранспорту співробітниками ТОВ «Де Ново» в службових цілях.

У зв'язку із наведеним позивачем у перевіряємому періоді були укладені договори про надання транспортних послуг з перевізником ТОВ «Т-Каштан», ПП «Назарі» та ПП «Аспект-транссервіс» (таксі «Еталон»), відповідно до умов яких останні з метою забезпечення господарської діяльності замовника (позивача) зобов'язувалися надавати послуги з пасажирських перевезень легковими автомобілями загального користування, а замовник оплачувати такі послуги.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано: договори, акти виконаних робіт (послуг), податкові накладні, звіти про користування послугами таксі працівниками підприємства.

При цьому, як зазначає суд першої інстанції, факт отримання позивачем вказаних послуг, їх ціна, достовірність задекларованих позивачем та контрагентами сум ПДВ та їх відповідність даним, зазначеним у виписаних позивачу податкових накладних, а також наявність у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності відповідачем не заперечується та визнається.

Щодо посилання відповідача на відсутність виробничої необхідності у понесених позивачем витратах та економічної мети операцій,слід зазначити наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.36 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Так, позивачем як при перевірці, так і в суді, були надані звіти про використання співробітниками позивача послуг таксі по укладеним договорам, в яких чітко зазначено прізвище, ім'я та по-батькові, мета поїздки, маршрут поїздки. Договорами щодо надання транспортних послуг (таксі) передбачено, що замовлення послуг таксі здійснюється в усному порядку із зазначенням маршруту руху, при цьому вартість послуг визначається диспетчером служби таксі відповідно до тарифів перевізника. У зв'язку з тим, що у ТОВ «Де Ново» немає ні власного, ні орендованого автомобільного транспорту, про що зазначено й в акті перевірки та підтверджено позивачем фінансовими звітами по підприємству (балансами), враховуючи специфіку надання послуг, є необхідність у використанні автомобільного транспорту, тому для виробничих потреб і були укладені договори на послуги таксі.

При цьому, положеннями ПК України не заборонено підприємствам використовувати у своїй діяльності автомобільний транспорт (таксі).

Щодо посилань податкового органу на відсутність кошторисів вартості проїзду за маршрутами, слід зазначити, що надання кошторису не передбачено ні договорами, укладеними з перевізниками, ні чинним законодавством України.

Таким чином, як вірно зазначає суд першої інстанції, доводи відповідача про відсутність виробничої необхідності у понесених позивачем витратах є безпідставними та спростовуються наявними матеріалами справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну оцінку первинним документам у їх сукупності, які підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, та встановлено умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів позивача.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо спростування встановлених відповідачем порушень п.127.1 ст.127 ПК України, суд першої інстанції виходив з наступного.

Так, положеннями пункту 160.2 ст. 160 ПК України (у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до п. 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Водночас пунктом 127.1 статті 127 ПК України передбачено, що ненарахування і неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1096 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку склад правопорушення, виявленого відповідачем і відображеного в акті перевірки, підпадає під дію статті 126 ПК України, в той час, як в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні посилання йдеться на статтю 127 ПКУ, що свідчить про неправильне застосування матеріальної норми права, тому це рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 31 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Ухвала в повному обсязі складена 22 грудня 2016 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Ю.А.Ісаєнко

І.В.Федотов

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.