Рішення

від 13.12.2016 по справі 554/7911/15-ц

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 13.12.2016 Справа № 554/7911/15-ц

Справа № 554/7911/15-ц

Провадження № 2/554/2692/2015

2/554/1419/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2016 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави в складі суду:

судді - Блажко І.О.

при секретарі - Гребенюк С.С.

за участю позивача/відповідача - ОСОБА_1

представника позивача/відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача/позивача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофирма «Куликово» про стягнення боргу, з урахуванням індексу інфляції, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа ТОВ «Агрофірма «Куликово» про визнання договору позики удаваним правочином, про визнання недійсним договору купівлі-продажу , -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу. В якому просив : стягнути з ОСОБА_4 грошовий борг у розмірі 97 850 грн. та судовий збір у розмірі 978 грн. 50 коп. В обґрунтування позову зазначив, що 24.03.2014 ОСОБА_4 написав розписку про те, що зобов'язується повернути до 31.08.2014 кошти в сумі 97 850 грн. йому - ОСОБА_1 ОСОБА_4 порушив умови її виконання не повернувши йому - ОСОБА_1 зазначену грошову суму в строк до 31.08.2014 року та на неодноразові вимоги ОСОБА_1 відмовляється з незрозумілих причин повертати борг, тому звертається до суду з даним позовом.

15.06.2016 ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 - ТОВ «Агрофирма «Куликово» (а.с.171-172).

13.07.2016 до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору позики удаваним правочином, який вчинений з метою приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу. В якому прохав: визнати правочин - договір позики за борговою розпискою від 24.03.2014, виданою ОСОБА_4,- удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу сівалки зернової SUNFLOWER 9412-20 від 24.03.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, як головою ФГ «ВОЛЯ АГРО»; визнати недійсним договір купівлі-продажу сівалки зернової SUNFLOWER 9412-20 від 24.03.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, як головою ФГ «ВОЛЯ АГРО». В обґрунтування позову зазначив, що в наданій ним, ОСОБА_4, розписці зазначено, що він зобов'язується повернути до 31.08.2014 кошти в сумі 97 850 грн. ОСОБА_1, а про те, що він отримав вказані кошти у позивача у його розписці не зазначено. А тому вважає, що, оскільки він фактично грошові кошти у ОСОБА_1 не позичав, то в силу правової природи договору позики, який є реальним договором, тому в даному випадку як такого його укладено не було. Фактично 24.03.2014 ним, ОСОБА_4, було підписано договір №11/03-14 купівлі-продажу від 11.03.2014, за умовами якого продавець ТОВ «Агрофірма «Куликово» зобов'язується передати у власність покупця ФГ «Воля АГРО» сівалку зернову SUNFLOWER 9412-20 вартістю 62 150,52 грн. Товар оплачується покупцем у наступному порядку: до 31.03.2014 в сумі 10 360,00 грн., решту вартості товару в сумі 51 790,52 грн. - до 31.08.2014. Частину коштів в сумі 62 150,52 грн. було перераховано ФГ «Воля АГРО» в безготівковому порядку, а решту в сумі 97 850,00 грн. він, ОСОБА_4, повинен був передати готівкою особисто ОСОБА_1, колишньому директору ТОВ «Агрофірма «Куликово». Написавши ОСОБА_1 розписку, він, ОСОБА_4, тим самим зобов'язався розрахуватися з ним за вказану зернову сівалку готівкою, а наміру укладати з ним договір позики у нього не було. В подальшому він - ОСОБА_4 віддав ОСОБА_1 грошові кошти повністю, а розписку не забирав, так як по суті не укладав договору позики (а.с.192-196).

13.07.2016 ухвалою суду зустрічну позовну заяву об'єднано в одне провадження з первісним позовом (а.с.198).

ОСОБА_1 неодноразово збільшував первісні позовні вимоги. 30.11.2016 ОСОБА_1 надав суду заяву про збільшення первісних позовних вимог. В якій остаточно прохав: стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошовий борг з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 170 496,82 грн. та судові витрати, які складаються з витрат: на правову допомогу - 4000 грн., сплати судового збору в розмірі : 978,50 грн., 580 грн., 551,20 грн., а всього 176 606,52 грн. (а.с.261-262).

В судовому засіданні ОСОБА_1 та представник ОСОБА_1 за ордером ОСОБА_2 первісний позов підтримали в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову прохали відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник ОСОБА_4, за ордером ОСОБА_3 первісний позов не визнала, зустрічний позов прохала задовольнити в повному обсязі.

Третя особа ТОВ «Агрофирма «Куликово»в судове засідання свого представника не направили, надіславши суду заяву про розгляд справи за відсутності особи, яка бере участь у справі, в якій прохали розглянути справу без участі представника ТОВ «Агрофірма «Куликово», зазначивши, що при винесенні рішення покладаються на розсуд суду (а.с.28).

Суд, заслухавши ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 за ордером ОСОБА_2, представника ОСОБА_4, за ордером ОСОБА_3, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні, як первісного так і зустрічного позовів.

Судом встановлено, що 24 березня 2014 року ОСОБА_4 написав розписку про те, що зобов'язується повернути до 31 серпня 2014 року кошти в сумі 97 850 грн. ОСОБА_1 (а.с.4, 28).

Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до вимог ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Статтею 202 ЦК України, визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Договір позики належить до групи реальних договорів і, відповідно, вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Права та обов'язки сторін не можуть виникнути до передачі грошей.

Із змісту ч.2 ст.640 ЦК України, слідує, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей не породжує у майбутньому обов»язку позичальника повернути обумовлену угодою суму грошей.

В судовому засіданні ОСОБА_4 зазначив, що у нього наміру укладати договір позики не було, він не отримував вказані кошти у ОСОБА_1, а тому фактично заявив про безгрошовість угоди.

Таким чином, оскільки ОСОБА_4 фактично грошові кошти у ОСОБА_1 не позичав, то в силу правової природи договору позики, який є реальним договором, тому в даному випадку як такого 24.03.2014 договір між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено не було.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову повністю у первісному позові. Оскільки, як в борговій розписці так і в судовому засіданні не встановлено отримання ОСОБА_4 коштів у сумі 97 850 грн., через що договору позики як такого укладено не було, в зв»язку з чим позовні вимоги про стягнення боргу, з урахуванням індексу інфляції не підлягають задоволенню повністю.

11.03.2014 між ТОВ «Агрофірма «Куликово» в особі директора ОСОБА_5 та ФГ «Воля АГРО» в особі голови ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу №11/03-14, згідно якої продавець зобов'язується передати у власність покупця сівалку зернову SUNFLOWER 9412-20, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в номенклатурі та кількості вказаних в накладних, сума договору складає 62 150 грн. (а.с.73).

Згідно наказу №б/н від 19.03.2013 ОСОБА_1 склав повноваження директора ТОВ «Агрофірма «Куликово» та повноваження з тимчасового виконання обов'язків головного бухгалтера з 19 березня 2013 року (а.с.211).

Для захисту інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця ст.1051 ЦК України, передбачена можливість оспорювання договору позики в зв'язку з його безгрошевістю.

За нормою ч.1 ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором.

Статтею 627 ЦК, закріплено принцип свободи договору, зокрема, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Недотримання умови свободи договору тягне за собою його недійсність.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як передбачено пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 : «…За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 визначено, що: «…Судам відповідно до статті 215 ЦК (435-15) необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду…».

Крім цього, Узагальненням Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 в розділі «Правові наслідки вчинення удаваного правочину» визначено, що:«…Удаваним є правочин, що вчиняється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). ОСОБА_1 сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них. Різниця полягає в тому, що за удаваного правочину настають інші права та обов'язки, ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі…».

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову. Оскільки удаваним правочином прохають визнати договір позики від 24.03.2014 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, котрий, як встановлено судом, сторони насправді не вчиняли.

При подачі первісного позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 2109,70 грн. (978,50+580+551,20). (а.с.1, 122, 260).

При подачі зустрічного позову ОСОБА_4 сплачено судовий збір у розмірі 551грн. 20 коп. (а.с.191).

Керуючись ст.ст.10, 60, 61, 76, 88, 169, 208-209, 212-215 ЦПК України , суд , -

В И Р І Ш И В :

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофирма «Куликово» про стягнення боргу- відмовити.

У зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа ТОВ «Агрофірма «Куликово» про визнання договору позики удаваним правочином, про визнання недійсним договору купівлі-продажу - відмовити.

Судові витрати віднести на користь держави.

Складання повного тексту рішення відкладено на 5 (п»ять) робочих днів 20 грудня 2016 року.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом 10 днів з дня отримання рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після спливу строку на подачу апеляційної скарги, якщо така скарга не буде подана.

Суддя І.О.Блажко