Рішення

від 26.01.2017 по справі 554/7911/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/7911/15-ц Номер провадження 22-ц/786/403/17Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі :

Головуючого судді : Абрамова П.С.

Суддів : Лобова О.А. Гальонкіна С.А.

При секретарі: Маладиці Л.В.

за участю: скаржника ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_4

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, з участю третьої особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Куликово про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції,

зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, з участю третьої особи: ТОВ Агрофірма Куликово , про визнання договору позики удаваним правочином, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 згідно з вимогами ст.ст.625, 1046-1049 ЦК України борг з врахуванням індексу інфляції в розмірі 170496,82 грн. та судові витрати в розмірі 6109,7 грн. Вказував, що у відповідності з письмовою розпискою від 24 березня 2014 року він передав відповідачу у борг грошову суму в розмірі 97850 грн. на строк до 31 серпня 2014 року , яку відповідач на неодноразову вимоги не віддає.(а.с..262 т.1 )

В липні 2016 року ОСОБА_4, з підстав передбачених ст. 215, 235 ЦК України прохав визнати договір позики за борговою розпискою удаваним п правочином з метою приховання іншого правочину договору купівлі продажу сівалки зернової від 24.03.2014 року укладеного між ОСОБА_2ІВ. та ОСОБА_4 як головою ФГ Воля Агро .

Визнати недійсним договір купівлі продажу сівалки зернової від 24.03.2014 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Вказував, що він грошові кошти не позичав, а розписка була написана в рахунок оплати вартості сівалки за договором купівлі продажу укладеним 24.03.2014 року між ТОВ Агрофірма Куликово та ТОВ ФГ Воля Агро , а вони являлися керівниками цих підприємств., позивач у справі колишнім керівником.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічних позовних вимогах ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 прохав рішення суду змінити в частині відмови в задоволенні його позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення , вказуючи, що місцевим судом невірно оцінено зміст розписки, яка по своїй суті є саме договором позики, що відповідачем належними доказами не спростовано.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 прохав рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні його позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення , вказуючи, що суд неповно з'ясував обставини справи , невірно оцінив наявні в справі докази та невірно відмовив в задоволенні його позовних вимог про визнання правочину удаваним.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У відповідності з вимогами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були ним одержані у меншій кількості ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

У справі № 6-63 цс13 , № 6-50 цс 16 та в інших справах Верховний Суд України зробив правовий висновок у відповідності до якого :

Письмова форма договору позики внаслідок його реального

характеру є доказом не лише факту укладення договору , але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином в даній справі підлягає з'ясуванню правова природа договору , чи мав місце договір позики та чи було здійснено передачу грошових коштів .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики місцевий суд прийшов до висновку, що при укладенні договору позики 24 березня 2014 року грошові кошти передані не були, що у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 640 ЦК України свідчить про те, що договір позики укладений не був.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 місцевий суд прийшов до висновку, що оскільки фактично договір позики укладений не був підстав визнавати його удаваним немає.

У відповідності з вимогами ст. 212 ЦПК України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

З матеріалів справи вбачається, що 24.03.2014 року ОСОБА_4 було написано розписку у відповідності до якої він зобов'язувався до 31 серпня 2014 року повернути ОСОБА_2 97850 грн.

У відповідності з вимогами ст. 625 ЦК України з врахуванням індексу інфляції , сума боргу на час розгляду справи місцевим судом становить 97850 * сумарний індекс інфляції за період з вересня 2014 року по жовтень 2016 року становить 170 ,2 % /100 = 170496,82 грн.

Факт написання розписки сторонами не оспорював ся.

У відповідності з Академічним тлумачним словником української мови (1970- 1980) ( http://sum.in.ua/s/povertaty) слово повертати ( в контексті розписки) необхідно тлумачити як Віддавати назад що-небудь узяте .

Оцінюючи зміст розписки, колегія суддів приходить до висновку, що за формою та змістом вказана розписка містить всі необхідні умови передбачені договором позики, а саме містить посилання на отримання цих коштів , суму позики та строк позики, тому повинна бути розцінена саме як договір позики.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_4 вказав, що розписка була безгрошова , написана ним як домовленість із ОСОБА_2 про доплату йому коштів за придбану сівалку , як колишньому керівнику ТОВ Агрофірма Куликово , тобто є удаваним правочином, який є недійсним.

Перевіряючи доводи ОСОБА_4 колегія суддів виходить з наступного :

Сторонами договору купівлі - продажу сівалки укладеного 11 березня 2014 року були дві юридичні особи ТОВ Агрофірма Куліково колишнім керівником якого був ОСОБА_2. та Фермерським господарством Воля Агро , головою якого є ОСОБА_4

Зазначений договір містить всі необхідні умови, в тому числі ціну договору яку у відповідності з вимогами п.1.2 договору сторони визначили в розмірі 62150, 52 грн. також договір був належним чином виконаний сторонами.

Згідно з вимогами ст. 204 ЦПК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності з вимогами ст. 362 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його укладення не допускається.

Оцінюючи зазначені докази колегія суддів враховує, що сторони договору були дві юридичні особи, представники яких підписали договір. ОСОБА_2 стороною договору чи представником юридичної особи не був. Власником предмету договору - купівлі продажу сівалки також не був, правомочностями щодо розпорядженням нею не наділявся.

Таким чином доводи ОСОБА_4 про те, що розписка є удаваним правочином, та що мало місце доплата вартості сівалки свого підтвердження не знайшло.

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не могли виникнути правовідносини купівлі продажу сівалки з зазначених вище підстав ( власником сівалки була юридична особа та договір купівлі продажу сівалки укладався між юридичними особами ).

До правоохоронних органів з приводу незаконних дій ОСОБА_2 ОСОБА_4 не звертався.

У відповідності з вимогами п.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином апелянтом ОСОБА_6 не доведено факту удаваності даного договору, його недійсності чи факту , що грошові кошти за розпискою не передавалися ( безгрошовість розписки) .

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду зроблені всупереч вимог матеріального та процесуального права та наявним в справі доказам.

Рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 необхідно скасувати, та постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 в ході апеляційного розгляду справи свого підтвердження не знайшли.

У відповідності з вимогами ст. 79, 84, 88 ЦПК України на користь позивача ОСОБА_2 необхідно також стягнути документально підтверджені судові витрати, які складаються з: судового збору 978 грн. 50 коп. (а.с. 1 Т-1), 580 грн. 00 коп. (а.с. 122 Т-1), 551 грн. 20 коп. ( а.с. 260 Т-1), витрат на правову допомогу - 4000 гривень 9а.с. 20, 112 Т-1), а всього по суду першої інстанції - 6109 грн. 70 копійок, та 232 гривень 67 копійок судових витрат за подачу апеляційної скарги, ( а. с. 7 Т-2)

Керуючись ст. 303, 307, п.3,4, ч.1 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити,

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 170496,82 грн. боргу та судові витрати в розмірі 6109 грн. 70 копійок в суді першої інстанції та 2320 грн. 67 копійок судового збору в суді апеляційної інстанції.

В іншій частині Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2016 року залишити без змін.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти діб шляхом подачі касаційної карги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді : /підписи/

КОПІЯ ВІРНО:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області