Постанова

від 13.12.2016 по справі 911/2388/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р. Справа№ 911/2388/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Гройсберг К.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Чеботарьова І.Г. - представник, дов. № 14-124 від 13.05.2014;

від відповідача: Кушнєрова М.І. - представник, дов. № 14-91 від 18.04.2014;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства „Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 95)"

на рішення господарського суду Київської області від 17.10.2016

у справі № 911/2388/16 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України"

до Державного підприємства „Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 95)"

про стягнення 32 716,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Київської області звернулося Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" з позовом до Державного підприємства „Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 95)" про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 18 683,02 грн., 3% річних у розмірі 1 003,79 грн. та інфляційних втрат 13 029,62 грн.

Рішенням від 17.10.2016 господарський суд Київської області позов задовольнив повністю. Стягнув з Державного підприємства „Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 95)" на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" 18 683,02 грн. пені, 1 003,79 грн. 3% річних, 13 029,62 грн. інфляційних втрат, 1 378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду Підприємство Березанської виправної колонії (№ 95) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на оскарження та скасувати рішення господарського суду Київської області від 17.10.2016 у справі № 911/2388/16 і припинити провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В., апеляційну скаргу Державного підприємства „Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 95)" на рішення господарського суду Київської області від 17.10.2016 у справі № 911/2388/16 прийнято до провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 13.12.2016 у судовому засіданні за участю представників сторін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги. Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 30.12.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір № 2414/15-БО-17 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору якого, позивач, за договором продавець, зобов'язується передати у власність відповідача, за договором покупцю, у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору; газ, що продається за договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Згідно з п. 2.1 договору позивач передає відповідачу з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 61 тис. куб.м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м): I квартал (січень - 14 тис. куб. м, лютий - 12 тис. куб. м, березень - 11 тис. куб. м); VI квартал (жовтень - 2 тис. куб. м, листопад - 8 тис. куб. м, грудень - 14 тис. куб. м).

Відповідно до п.п. 3.3, 3.4 договору № 2414/15-БО-17 приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обіку газу відповідача; не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачу підписані та скріплені печатками відповідача та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість; позивач не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути відповідачу та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта; акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно із п. 6.1 договору № 2414/15-БО-17 оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Додатковими угодами № 1-9 від 30.12.2014 (а.с. 21-29) сторонами були внесені зміни до договору № 2414/15-БО-17.

Позивач на виконання вимог п.п. 1.1, 2.1 договору № 2414/15-БО-17 передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 318 698,10 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 за січень 2015р. на суму 105 592,73 грн., від 28.02.2015 за лютий 2015р. на суму 89 736,35 грн., від 31.03.2015 за березень 2015р. на суму 102 886,78 грн., від 31.10.2015 за жовтень 2015р. на суму 20 482,24 грн., підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств.

Проте, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно із договором № 2414/15-БО-17 від 30.12.2014 станом на 15.11.2015 було погашено повністю.

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано порушення останнім строків виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строк, визначений п. 6.1 договору № 2414/15-БО-17.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2 договору № 2414/15-БО-17 сторони погодили умову про те, що в разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 договору, він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок пені, доданий позивачем до позовної заяви, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що сума пені у розмірі 18 683,02 грн. є правильною.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, перевіривши розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних за період, який заявлений позивачем у розрахунку, доданому до позовної заяви, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність задоволення господарським судом першої інстанції позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань на суму боргу у розмірі 13 029,62 та 3% річних у розмірі 1 003,79 грн., вважає зазначені суми правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Відповідач, заперечуючи проти нарахування позивачем пені, інфляційних та 3% річних, вказує на те, що у зв'язку з некомпетентністю його співробітника відбулось вчасне, проте помилкове перерахування коштів за використаний природній газ не на основний рахунок позивача, а на рахунок для нарахування штрафів, тому, заборгованість за спірним договором, відсутня.

Відповідно до п. 6.3 договору № 2414/15-БО-17 оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця з нормативами перерахування коштів, затвердженими відповідною постановою уповноваженого органу, та зараховується як оплата за газ, поставлений продавцем покупцю в порядку, визначеному нормами чинного законодавства; сторони погоджуються, що при перерахуванні коштів в призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується позивачем та відповідачем, позивачем 30.09.2015 отримано лист № 31/563, у якому відповідач просить перенести переплату за договором № 1263/14-БО-17 від 10.12.2013 в сумі 52 563,59 грн. та зарахувати дану суму в рахунок погашення заборгованості по договору № 2414/15-БО-17 від 30.12.2014, тому саме з відповідної дати вважаються погашеними зобов'язання за спірним договором поставки газу в цій частині.

Таким чином, датою сплати заборгованості у розмірі 52 563,59 грн. за договором № 2414/15-БО-17 є 30.09.2015.

Твердження скаржника про те, що позивачем неодноразово здійснювалось перенесення грошових коштів з одного рахунку на інший є безпідставним, оскільки нормами законодавства не передбачено, що отримувач коштів може самостійно змінювати призначення платежу, а враховуючи те, що без письмового погодження відповідача позивач не міг самостійно зарахувати кошти, сплачені по інших договорах в рахунок оплати по договору № 2414/15-БО-17, датою сплати вважається дата фактичного зарахування надмірно сплачених грошових коштів перерахованих за іншими договорами, в рахунок оплати за договором № 2414/15-БО-17.

Відповідальність за неправильне спрямування коштів покладається на платника і не є підставою для звільнення від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем.

Слід зазначити, що питання про користування позивачем надмірно сплаченими грошовими коштами за іншими договорами, не є предметом спору у справі № 911/2388/16.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржника не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Підприємство Березанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 95)" на рішення господарського суду Київської області від 17.10.2016 у справі № 911/2388/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 17.10.2016 у справі № 911/2388/16 залишити без змін.

3. Справу № 911/2388/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім