Ухвала

від 19.12.2016 по справі 18/2996/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення апеляційної скарги

"19" грудня 2016 р. Справа № 18/2996/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.,

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вх.№3368 П/2) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.12.2015р. у справі № 18/2996/11,

за заявою Спільного українсько-шведського підприємства "Умак" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Полтава,

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 01.12.2015р. у справі №18/2996/11 (суддя Білоусов С.М.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Спільного українсько-шведського підприємства "Умак" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, вул. Кагамлика, 37-а, м. Полтава, 36008 (ідентифікаційний код 24830172). Ліквідовано Спільне українсько-шведське підприємство "Умак" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, вул. Кагамлика, 37-а, м. Полтава, 36008 (ідентифікаційний код 24830172). Зобов'язано державного реєстратора вчинити дії, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та спрямовані на припинення державної реєстрації Спільного українсько-шведського підприємства "Умак" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, вул. Кагамлика, 37-а, м. Полтава, 36008 (ідентифікаційний код 24830172). Припинено провадження у справі.

Не погодившись з ухвалою господарського суду Полтавської області, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.12.2015р. у справі № 18/2996/11 повністю, справу № 18/2996/11 про банкрутство Спільно українсько-шведського підприємства «Умак» передати на розгляд господарського суду Полтавської області.

Одночасно, матеріали апеляційної скарги містять клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду з посиланням на те, що він був пропущений з поважних причин.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для прийняття апеляційної скарги до провадження та відновлення строку на подання апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 статті 93 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України, встановлений законом строк оскарження ухвали суду від 01.12.2015р. у справі №18/2996/11 закінчився 07.12.2015р.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 звернувся з даною апеляційною скаргою від 07.12.2016р. лише 08.12.2016р., що вбачається з штемпелю вхідної кореспонденції господарського суду Полтавської області, який міститься на першому аркуші апеляційної скарги.

Відповідно до стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Виходячи зі змісту положень процесуального закону, поважними можна вважати лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи процесуальних дій.

Отже, у кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Як встановлено суддею-доповідачем при розгляді клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги, апелянт, як на єдину поважну обставину пропуску відповідного строку, посилається на відсутність особистого отримання копії ухвали суду від 01.12.2015р., що підтверджується відмінністю підпису особи - отримувача на повідомленні про вручення поштового відправлення з підписом ФОП ОСОБА_1, який міститься в матеріалах справи, а також ознайомлення з змістом оскаржуваного процесуального документу лише 29.11.2016р. після ознайомлення представника з матеріалами справи № 18/2996/11.

Разом з тим, копію ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.12.2015р. у справі № 18/2996/11 було направлено у встановленому Законом порядку всім учасникам судового процесу за їх юридичними адресами, що підтверджується відміткою на зворотному боці останнього аркушу ухвали суду та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.5, а.с. 157-163).

Зокрема, копію оскаржуваної ухвали суду було направлено ФОП ОСОБА_1 за адресою, вказаною в заяві про визнання кредиторських вимог (АДРЕСА_1) та отримано останнім за відповідною адресою 10.12.2015р. (т.5, а.с. 166).

При цьому, заявником не наведено належних доказів на підтвердження обставин, які ставлять під сумнів отримання оскаржуваного процесуального документу кредитором, на якого покладено обов'язок щодо належного користування наданими Законом правами учасника судового процесу, в тому числі, особистого отримання процесуальних документів за відповідною адресою особи та приймання участі у розгляді справи з метою ознайомлення з ходом проведення відносно боржника процедур в межах справи про банкрутство.

Як встановлено судом, матеріали справи містять інші повідомлення про вручення поштового відправлення щодо отримання інших процесуальних документів у справі вказаним учасником процесу, які містять підпис представника ФОП ОСОБА_1, ідентичний підпису на повідомлені, з яким оскаржувану ухвалу суду було направлено апелянту у справі (зокрема, т.2, а.с. 103, 151, т.3, а.с. 39 тощо).

Крім того, електрону копію оскаржуваного процесуального документа було направлено до автоматизованої системи збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень - Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є загальнодоступною для ознайомлення.

Слід зазначити, що відновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку.

Заявником не наведено жодних обставин, які б були для нього об'єктивно непереборними та пов'язаними з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій, а також не надано належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження протягом року з дня винесення оскаржуваної ухвали суду.

Отже, можливість вчасного подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.12.2015р. залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб'єктивний характер, якою він вчасно не скористався, що у даному випадку свідчить про відсутність правових підстав для відновлення пропущеного скаржником процесуального строку подання апеляційної скарги.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.

Стаття 6 Конвенції встановлює процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до усталеної практики Суду право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 N 23436/03).

Таким чином, необхідною передумовою здійснення стороною права на апеляційне оскарження є обізнаність з рішенням суду, що дає можливість заявнику викласти свої вимоги та зазначити підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення в апеляційному порядку, як того вимагає пункт 3 частини першої статті 94 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення.

У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Високий Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

Відповідна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду України від 13.07.2016р. у справі № 3-774гс16.

Разом з тим, апелянт за наявності для цього реальної можливості протягом тривалого часу не скористався наданим йому процесуальним законом правом на оскарження ухвали місцевого господарського суду від 01.12.2015р. в передбаченому процесуальним законодавством порядку.

Відповідно до частини 2 статті 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, встановлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відхилення клопотання ОСОБА_1 про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Полтавської області від 01.12.2015р. та повернення апеляційної скарги заявнику без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 86, 91, п. 4 ч.1 ст.97 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Полтавської області від 01.12.2015р. у справі №18/2996/11 з доданими до неї документами повернути заявникові.

Додаток: заявнику - матеріали скарги з додатками, всього на 24 арк., у тому числі оригінал квитанції про сплату судового збору від 05.12.2016р. №0.0.664027774.1 на 1 арк.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Здоровко Л.М.