Постанова

від 14.12.2016 по справі 922/4523/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р. Справа № 922/4523/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників

позивача - ОСОБА_1 (дов. № 19/09-16 від 19.09.2016)

відповідача - ОСОБА_2 (дов. б/н від 01.11.2016)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3, м. Харків (вх. №3025 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 20.10.15 у справі № 922/4523/15

за позовом ТОВ "Лідер - Продукт", м. Кмїв

до ФОП ОСОБА_3, м. Харків

про стягнення 186603,81 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Лідер-Продукт", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ФОП ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за договором поставки № 99/х від 01.02.2013р. у загальній сумі 186603,81 грн., а сааме: основної заборгованості - 79929,39 грн., пені - 41455,15 грн., інфляційних втрат - 61220,01 грн., 3% річних - 3999,26 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.10.2015 у справі № 922/4523/15 (судя ОСОБА_4О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Продукт" основну заборгованість у сумі 79929,39 грн., пеню в сумі 5816,53 грн., 3% річних у сумі 3723,33 грн., інфляційні втрати в сумі 61220,01 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3013,79 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 з рішенням господарського суду не погодилася, звернулася з апеляційної скаргою, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 20.10.2015 у справі № 922/4523/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позові відмовити.

В обґрунтування своєї позиції у справі відповідач посилається на те, що свою діяльність як фізична особа-підприємець не здійснює з 2012 року, договір поставки № 99/х від 01.02.2013 не укладала та не підписувала, товар за видатковими накладними, що зазначені в рішенні суду, не отримувала, оплати за вказаним договором не здійснювала. Таким чином, оскільки жодних дій, направлених на виконання цивільних прав та обов'язків за договором поставки ФОП ОСОБА_3 не здійснювала та не була суб'єктом спірних правовідносин, відповідач посилається на відсутність підстав для стягнення грошових коштів на підставі даного договору.

05.12.2016 відповідач надала додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких зокрема зазначає про те, що суд першої інстанції визнав доведеним факт підписання позивачем договору без перевірки наявності у особи повноважень на таке підписання. Відповідач звертає увагу, що договір містить посилання на патент ФОП ОСОБА_3, який припинив свою дію ще в 2009 році. Відповідач зазначає про відсутність заявки на товар, специфікації, які передбачені умовами договору, посилається на те, що надані позивачем документи не відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не підтверджують поставку товару саме ФОП ОСОБА_3

В судовому засіданні 05.12.2016 оголошено перерву до 14.12.2016.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Позивач наголошує, що договір між сторонами укладався та виконувався, відповідач приймав та сплачував вартість поставленого товару, що підтверджується видатковими накладними за 1 квартал 2013 року та прибутково касовими ордерами. Позивач заперечує наведені відповідачем доводи щодо відсутності заявок та специфікацій, посилаючись на наявність в матеріалах справи видаткових накладних.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальність "Лідер-Продукт" (постачальник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 99/х, за умовами якого продавець зобов'язався поставляти покупцю продукти харчування (товар), партіями в відповідності з письмовими заявками останнього, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплачувати його за умовами договору.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що на виконання умов договору позивачем у період з 25.09.2013 по 22.11.2013 поставлений відповідачу товар на загальну суму 79 929,39 грн. відповідно до видаткових накладних № ЛЛ-126201 від 25.09.2013, № ЛЛ-143451 від 13.11.2013, № ЛЛ-143342 від 14.11.2013, № ЛЛ-145341 від 18.11.2013, № ЛЛ-146654 від 22.11.2013.

Проте, відповідач за отриманий товар не розрахувався, в зв'язку з чим, за даними позивача, станом на 03.07.2015 заборгованість відповідача становила 79929,39 грн., на яку позивачем були нараховані 41 455,00 грн. пені, 61 220,01 грн. інфляційних та 3 999,26 грн. за період з 13.10.2013 по 22.06.2015.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції визнав доведеним факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару на загальну суму 108 435,97 грн. на підставі наданих позивачем копій видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, а також встановивши факт часткової оплати товару у розмірі 28 506,58 грн. та відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості, суд визнав правомірними позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 79929,39 грн. Разом з цим, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення суми пені, інфляційних та 3% річних, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в зазначеній частині частково, стягнувши з відповідача пеню в сумі 5816,53 грн., 3% річних у сумі 3723,33 грн., інфляційні втрати в сумі 61220,01 грн.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що здійснення місцевим господарським судом неналежної юридичної оцінки обставинам справи та наданим позивачем доказам, які в порушення норм процесуального права, без належного правового дослідження були прийняті судом, як достовірний доказ на підтвердження факту отримання відповідачем товару та наявності у відповідача зобов'язання по його оплаті, призвело до помилкових висновків про задоволення позовних вимог.

Згідно із ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений в період з 25.09.2013 по 22.11.2013 товар на умовах договору поставки № 99/х від 01.02.2013, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальність "Лідер-Продукт" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3.

Позивачем на підтвердження існування господарських правовідносин та факту поставки товару надані до матеріалів справи копії договору поставки № 99/х від 01.02.2013 (а.с. 8), копії видаткових накладних: № ЛЛ-126201 від 25.09.2013, № ЛЛ-143451 від 13.11.2013, № ЛЛ-143342 від 14.11.2013, № ЛЛ-145341 від 18.11.2013, № ЛЛ-146654 від 22.11.2013 (а.с. 9-13), копії товарно-транспортних накладнихтоварно - транспортних накладних № ЛЛ-263537 від 25.09.2013, № ЛЛ-278851 від 13.11.2013, № ЛЛ-278941 від 14.11.2013, № ЛЛ-279638 від 18.11.2013, № ЛЛ-279709 від 22.11.2013. (а.с. 68-80), копія акту звірки розрахунків (а.с. 14,15, 68-75); копія довідки щодо взаєморозрахунків товариства з контрагентами (а.с. 16).

ФОП ОСОБА_3 факт укладення договору, а також факт поставки товару та його отримання заперечує, вказує на те, що видаткові накладні вона не підписувала, товар не отримувала.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення.

Здійснивши аналіз вказаних накладних колегія суддів зазначає про те, що вони не відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Так, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Такий самий перелік реквізитів містить також і п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88.

Однак, надані позивачем копії видаткових накладних не містять даних, які дають змогу ідентифікувати особу, що отримала товар за накладними.

При цьому підпис особи від імені ФОП ОСОБА_3, що міститься на договорі поставки № 99/х від 01.02.2013, відрізняється від підпису особи, який міститься на копіях видаткових накладних.

Також, дослідженням наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних встановлено, що вони не містять даних про особу, яка отримувала товар з боку покупця, а підписи на всіх п'яти накладних відрізняються. Довіреності на підтвердження повноважень представника відповідача на отримання товару за видатковими накладними в матеріалах справи відсутні, позивачем до суду не надані.

Крім того, видаткові накладні містять вказівку, що покупцем є ОСОБА_3, тоді як у спірних правовідносинах стороною є ФОП ОСОБА_3

Отже, позивачем не надано ні до місцевого господарського суду, ні до суду апеляційної інстанції первинних документів бухгалтерського обліку на підтвердження поставки та отримання товару саме відповідачем - ФОП ОСОБА_3, не вказані прізвища осіб, що отримали товар, довіреності, або інші докази одержання відповідачем товару, в зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем копії накладних не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не містять особистого підпису відповідача або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, тому не можуть вважатися належним та допустимим доказом на підтвердження поставки товару ФОП ОСОБА_3

Колегія суддів звертає увагу, що при зверненні з позовною заявою позивач посилається на те, що в період з 25.09.2013 по 22.11.2013 позивач поставив відповідачу товар за вказаними видатковими накладними на загальну суму 79 929,39 грн., та у відповідача існує заборгованість:

за видатковою накладною № ЛЛ-126201 від 25.09.2013 - на суму 1028,19 грн.;

за видатковою накладною № ЛЛ-143451 від 13.11.2013 - на суму 23029,20 грн.;

за видатковою накладною № ЛЛ-143342 від 14.11.2013- на суму 15960,00 грн.;

за видатковою накладною № ЛЛ-145341 від 18.11.2013- на суму 36384,00 грн.;

за видатковою накладною № ЛЛ-146654 від 22.11.2013 - на суму 3528,00 грн.

Однак, як вбачається з копій видаткових накладних загальна сума поставки становить 108 435,97 грн.

При цьому, позивачем не надано при зверненні з позовною заявою належних доказів - відповідних платіжних доручень, інших банківських розрахункових документів на підтвердження оплати відповідачем спірної поставки за договором № 99/х від 01.02.2013, в зв'язку з чим висновки суду першої інстанції про те, що відповідач частково оплатив товар у розмірі 28 506,58 грн. жодним чином не підтверджені.

Копії актів звірки розрахунків (а.с. 14,15, 68-75); копія довідки щодо взаєморозрахунків товариства з контрагентами (а.с. 16) не можуть вважатися належними доказами, які свідчать про проведення відповідачем розрахунків з позивачем.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що доказом виконання відповідачем договору та доказом часткової сплати товару відповідачем є виписка по рахунку ТОВ "Лідер-Продукт" за 26.06.2014, відповідно до якої відповідач перерахував на рахунок позивача 3 000,00 грн., інші грошові кошти відповідач сплачував через прибутково касовий ордер, що передбачено умовами п. 6.1 договору.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що згідно виписки по рахунку ТОВ "Лідер-Продукт" за 26.06.2014 підтверджується оплата від ОСОБА_3 за товар по договору № 99/х від 01.02.2013 в розмірі 3 000,00 грн. Однак, стороною спірних правовідносин є ФОП ОСОБА_3, тому зазначена виписка не може вважатися належним доказом на підтвердження оплати товару саме відповідачем.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що наданий позивачем акт звірки між ТОВ "Лідер-Продукт" та ОСОБА_3 станом на 03.08.2015 (а.с. 14-15) містить інформацію про наявність на 01.01.2013 (тобто до укладання спірного договору від 01.02.2013) сальдо на користь позивача в сумі 206 707,79 грн. Даний акт відповідачем не підписаний.

Разом з цим, наданий позивачем акт звірки між ТОВ "Лідер-Продукт" та ФОП ОСОБА_3 станом на 01.01.2014 (а.с. 68-75) містить інформацію про господарські операції з 21.12.2012 (тобто також до укладання спірного договору від 01.02.2013). Даний акт підписано з боку відповідача невідомою особу, яку неможливо ідентифікувати.

Зазначені обставини свідчать про можливість існування правовідносин між позивачем та особисто ОСОБА_3, як фізичною особою, ще до укладання договору поставки № 99/х від 01.02.2013, а також можливість інших правовідносин між ТОВ "Лідер-Продукт" та ФОП ОСОБА_3 поза межами дії договору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що виписка по рахунку ТОВ "Лідер-Продукт" за 26.06.2014 не може вважатися безумовним доказом на підтвердження виконання договору саме відповідачем - ФОП ОСОБА_3

Що стосується прибуткових касових ордерів, на які посилається позивач, колегія суддів зазначає, що вони також не відповідають ознаками належних та допустимих доказів з огляду на наступне.

Так, заповнення прибуткового касового ордеру здійснюється у відповідності з вимогами

Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" затверджених постановою Правління НБУ від 15.12.04 № 637, за типовою формою таким чином:

- у рядку «Найменування підприємства (установи, організації)» вказується назва юридичної особи, яка приймає готівкові кошти;

- у рядку «Прибутковий касовий ордер №» ставиться номер та дата оформлення касового ордера;

- у колонках таблиці зазначаються номер кореспондуючого рахунку, код аналітичного рахунку, сума, код цільового призначення;

- у рядку «Прийнято від» вказується прізвище, ім'я, по батькові особи, яка вносить грошові кошти в касу підприємства;

- у рядку «Підстава» вказується підстава для внесення готівкових грошових коштів в касу підприємства. Такою підставою може бути наказ або усне розпорядження керівника про повернення грошових коштів, звіт про використання коштів, наряд-замовлення тощо;

- у рядку «Сума» вказується сума, яка оприбутковується, літерами, з великої букви;

- у рядку «Додатки» вказуються документи, пов'язані із здійсненням операції з внесення готівки в касу, додані до ПКО. Такими документами можуть бути: договір, наказ, наряд-замовлення тощо. Тут же можуть бути вказані дані документа, що засвідчує особу, яка вносить гроші в касу.

Однак, надані позивачем прибуткові касові ордери не містять підстави для їх складання, а також будь-яких інших посилань на документи, пов'язаних із здійсненням операції з внесення готівки за поставку товару згідно договору № 99/х від 01.02.2013, даних, що засвідчує особу, яка вносить гроші в касу.

Отже, прибуткові касові ордери, на які посилається позивач, також не є належними та допустимими доказами на підтвердження виконання договору відповідачем - ФОП ОСОБА_3

Крім того, за умовами договору продавець зобов'язався поставити покупцю товар у відповідності з письмовими заявками останнього, а покупець зобов'язався приймати товар і оплачувати його на умовах даного договору.

Згідно п. 2.1 договору заявка на товар складається покупцем на підстав специфікації, що є невід'ємною частиною договору. Заявка узгоджується з постачальником на предмет наявності товару, дати та умови поставки. Замовлення вважається узгодженим при умові підписання його уповноваженими особами обох сторін. Постачальник не зобов'язаний здійснювати поставку по неузгодженим заявкам.

Однак, в матеріалах справи відсутні заявки на товар, специфікація, яка є невід'ємною частиною договору. На вимогу суду такі документи позивачем не були надані. Тобто позивачем не доведено виконання умов договору щодо узгодження спірної поставки з відповідачем.

Щодо посилань позивача на товарно-транспортні накладні, то вони також не свідчать про виконання умов договору саме відповідачем, оскільки отримувачем зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Відповідно до п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту здійснення господарських операцій за видатковими накладеними, не доведено належними та допустимими доказами ані факту виконання договору поставки № 99/х від 01.02.2013, ані факту поставки та отримання відповідачем товару за вказаними накладними, а тому висновки суду першої інстанції про виникнення між сторонами зобов'язань з договору поставки № 99/х від 01.02.2013 та наявність у відповідача заборгованості з оплати товару в розмірі 79929,39 грн. є безпідставними, оскільки позбавлені документального обґрунтування. В зв'язку з недоведеністю позивачем факту наявності у відповідача суми основного боргу в розмірі 79929,39 грн., позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних та річних є також безпідставними.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Відповідачем ті обставини, на які він посилається в апеляційній скарзі в обґрунтування викладеної позиції, доведені належним чином, проте позивач не надав жодних документальних доказів, що підтверджують правомірність позовних вимог.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 20.10.15 у справі № 922/4523/15 не може бути залишеним в силі, та підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та покладенням витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 99, 101, п. 2 ст. 103, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст.ст. 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.10.2015 у справі № 922/4523/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Лідер - Продукт", м. Київ (код ЄДРПОУ 37500728) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4105,29 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Медуниця О.Є.