Постанова

від 19.12.2016 по справі 917/2373/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2016 р. Справа № 917/2373/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

1-ї третьої особи - не з'явився;

2-ї третьої особи - не з'явився;

3-ї третьої особи - не з'явився;

4-ї третьої особи - не з'явився;

5-ї третьої особи - не з'явився;

6-ї третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ювента", м. Полтава (вх.№2936П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2016р.

у справі № 917/2373/15

за позовом Приватного підприємства "Ювента", м. Полтава

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтава - Сад", с. Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область

2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Яковлівська", Харківська обл.

3. Приватне підприємство "Ісіда - Д", Полтавська обл.

4. Приватне підприємство "Дорада", м. Полтава

5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіорентіна Імпекс", м. Полтава,

6. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ювента Агро", с. Терешки, Полтавський р-н, Полтавська обл.

про визнання недійсним кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 85618-89 від 26.12.2012р.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.10.2016р. у справі №917/2373/15 (суддя Безрук Т.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приватне підприємство "Ювента", м. Полтава з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2016р. у справі №917/2373/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апелянт в обґрунтування своєї правової позиції зазначає, зокрема, про те, що сторони при укладенні спірного договору не погодили його істотної умови - строку дії договору.

Крім того, на думку апелянта, в матеріалах справи відсутнє відповідне рішення (протокол) засновника уповноваження директора Приватного підприємства «Ювента» на підписання вказаного кредитного договору, що є підставою для визнання недійсним спірного договору.

Також, апелянт зазначає про те, що у відповідача відсутній письмовий дозвіл Національного банку України на право здійснення ПАТ «Банк «Київська Русь» операцій з валютними цінностями.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2016р. суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 22.11.2016р.; відстрочено апелянту сплату судового збору за подання апеляційної скарги до 22.11.2016р.

21.11.2016р. від представника позивача та третіх осіб, електронною поштою, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням представника. Крім того, до вказаного клопотання надане платіжне доручення про сплату судового збору від 18.11.2016р. №767 (в копії) - вх.№11688.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.11.2016р. розгляд справи відкладено на 19.12.2016р., у зв'язку з задоволенням клопотання апелянта та третіх осіб про відкладення розгляду справи.

12.12.2016р. на адресу суду від апелянта надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу платіжного доручення №767 від 18.11.2016р. про сплату судового збору за подання апеляційної скарги, яке долучено до матеріалів справи (вх.№12501).

16.12.2016р. на адресу суду від апелянта, електронною поштою надійшло клопотання, в якому останній просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, справу розглядати за відсутності представника та клопотання від представника третіх осіб, в якому останній просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, справу розглядати за відсутності представника (вх.№12743).

У судове засідання 19.12.2016р. представники позивача відповідача та 1-ї, 2-ї, 3-ї, 4-ї, 5-ї та 6-ї третіх осіб не з'явились, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень №6102219869494, №6102219860756, №6102219860764, №6102219869400, №6102219869486, №26102219869478, №6102219869460, проте не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Представник 6-ї третьої особи у судове засідання не з'явився, до суду повернулась копія ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 22.11.2016р. про відкладення розгляду справи, яка була направлена третій особі, з довідкою працівників УДППЗ Укрпошта - «за закінченням терміну зберігання».

Пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У судовому засіданні 22.11.2016р. представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

26.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством В«Банк В«Київська РусьВ» та Приватним підприємством В«ЮвентаВ» було підписано кредитний договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 85618-89 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, Банк зобов'язався відкрити позичальнику відкличну кредитну лінію та надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі. Сторони погодили, що кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: ліміт кредитної лінії - 250000,00 євро.

Згідно п. 1.2. договору. кінцевий термін повернення кредиту - 25 грудня 2013 року.

Позивач при зверненні до господарського суду Полтавської області з відповідним позовом, просив визнати недійсним даний договір з тих підстав, що при підписанні спірного кредитного договору сторони не погодили строк дії договору; у позивача відсутні відомості про повноваження директора ПП "Ювента" на підписання договору; директор ПП "Ювента" не підписував спірний кредитний договір, а також на те, що відповідач не має права на здійснення операцій з валютними цінностями.

17.10.2016р. господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позичальника про визнання недійсним кредитного договору, у зв'язку з незазначенням строку дії договору, підписанням директором позивача з перевищенням повноважень та відсутністю права відповідача на здійснення операцій з валютними цінностями.

Колегія суддів враховує наступне.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 6 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України ).

Приписами статті ст. 628 Цивільного кодексу України , зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з абз. 1 ч. 4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, позивач зазначає про те, що сторони при підписанні оспорюваного кредитного договору не погодили строк його дії.

Приписами частини 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Таким чином, непогодження сторонами істотних умов договору може бути лише підставою для визнання договору неукладеним.

Визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами; якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Вказаної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постановах від 06.07.2016р. у справі № 3-436гс16 та у справі № 914/4540/14.

Крім того, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 р. у справі № 3-58гс11.

Так, наданими відповідачем до господарського суду Полтавської області копіями меморіальних ордерів підтверджується факт здійснення ним дій щодо виконання спірного договору про надання позивачу кредиту.

За таких обставин, враховуючи той факт, що спірний договір є виконаним відповідачем, недосягнення сторонами згоди щодо строку його дії не є підставою для визнання спірного правочину недійсним.

Крім того, підписанням кредитного договору, позичальник засвідчив про свою згоду з усіма його умовами.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тобто, юридичні особи самостійно вирішують, з ким і які договори укладати та вільно узгоджують їх умови.

Позивачем не надано доказів, що умови договору не були погоджені сторонами договору, а також те, що він звертався з пропозицією внесення змін до договору.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Крім того, позивач посилається на те, що у нього відсутні відомості про повноваження директора Приватного підприємства "Ювента" на підписання договору.

Відповідно до пунктів 5.1.-5.3 Статуту Приватного підприємства "Ювента", керівництво підприємством здійснює його засновник. Засновник має право доручити поточне керівництво іншій особі, наділивши її усіма, або окремими повноваженнями, обов'язками і відповідальністю керівника підприємства в особі директора та заступників директора. Повноваження та правовий статус директора та заступників директора, вичерпно обумовлюються засновником при призначенні їх на посаду шляхом укладання з ними контракту або видачею доручення, в якому визначаються права, строки виконання повноважень, обов'язки і відповідальність директора і заступників перед засновником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених чинним законодавством та погоджених сторонами при укладанні контракту).

Зі змісту Рішення №6 власника Приватного підприємства "Ювента" від 25.12.2012р., ОСОБА_1, яка володіє 100% статутного капіталу Приватного підприємства "Ювента" надала згоду та уповноважила директора Приватного підприємства "Ювента" ОСОБА_2 отримати в ПАТ "Банк "Київська Русь" кредитні кошти у вигляді кредитної лінії у розмірі 250000,00 євро на 12 місяців зі сплатою 13% річних за користування кредитними коштами.

Так, спірний кредитний договір № 85618-89 від 26.12.2012р. укладено Приватним підприємством "Ювента" в особі директора ОСОБА_2.

Кінцевий термін повернення кредиту - 25 грудня 2013 року, тобто кредит надано на 12 місяців, процентна ставка за користування кредитом - 13 відсотків річних.

Отже, при підписанні кредитного договору № 85618-89 від 26.12.2012р. директор ПП "Ювента" не виходив за межі наданих йому власником підприємства повноважень щодо отримання кредитних коштів від відповідача.

За таких обставин, посилання апелянта на приписи частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України щодо відсутності у директора позивача необхідного обсягу цивільної дієздатності при підписанні спірного договору є безпідставними.

Також, позивач вказує на те, що директор Приватного підприємства "Ювента" не підписував спірний кредитний договір та додаток № 1 до нього.

Так, ухвалою господарського суду Полтавської області від 28.01.2016р. у справі призначалась судово-почеркознавча експертиза, на вирішення якої були поставлені, зокрема, наступні питання:

- Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2, що міститься навпроти його прізвища в укладеному 26.12.2012 р. між Приватним підприємством "Ювента" та Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" кредитним договором на відкриття відновлювальної кредитної лінії №85618-89 та в додатку № 1 до зазначеного договору чи іншою особою?

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 93 від 19.07.2016р. Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_3:

- підписи від імені директора ПП "Ювента" ОСОБА_2 у графах "Позичальник", "В.В. Штанько" в укладеному 26.12.2012 р. між Приватним підприємством "Ювента" та Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" кредитному договорі на відкриття відновлювальної кредитної лінії №85618-89 та в додатку № 1 до вказаного договору, виконані ОСОБА_2.

Отже, твердження апелянта про те, що спірний договір та додаток № 1 до нього підписаний не директором ПП "Ювента ОСОБА_2 є необґрунтованими.

Не приймаються, також, до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не має права на здійснення операцій з валютними цінностями.

Як вбачаться з копії банківської ліцензії № 19 від 13.10.2011р. на право надання банківських послуг, визначених частиною 3 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та копії генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій від 13.10.2011р. № 19 з додатком до неї, Публічному акціонерному товариству "Банк "Київська Русь" надано дозвіл на здійснення валютних операцій на валютному ринку України, які належать до фінансових послуг згідно зі статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг".

Підпунктом 6 пункту 1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Таким чином, у Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" наявний дозвіл (ліцензія) на здійснення валютних операцій, в тому числі на надання валютних коштів у позику, зокрема на умовах фінансового кредиту.

Враховуючи викладене, укладений між Публічним акціонерним товариством В«Банк В«Київська РусьВ» та Приватним підприємством В«ЮвентаВ» кредитний договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 85618-89, укладений з дотримання вимог чинного законодавства України, зокрема щодо наявності у кредитному договорі усіх істотних умов.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ювента", м. Полтава слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ювента", м. Полтава залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 17.10.2016р. у справі №917/2373/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 20.12.2016 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.