Ухвала

від 23.11.2016 по справі 2а-7838/09/0470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. Київ К/800/36200/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А. ,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (МДПІ)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2010

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012

у справі № 2а-7838/09/0470 Дніпропетровського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Севл»

до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2010, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Північної МДПІ у м. Кривому Розі від 21.05.2009 № 0005172301/0.

У касаційній скарзі МДПІ просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання із податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 15.05.2009 № 39/231/21885346. Згідно з актом товариство порушило норми підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), внаслідок заниження суми валового доходу на загальну суму 660726,00 грн. (у тому числі: занижено на 1273051,33 грн. та завищено на 612325,16 грн.) у податковому обліку за 3-й та 4-й квартали 2007 року, 1-й, 2-й та 3-й квартали 2008 року. Конкретними порушеннями ТОВ «Севл» податкового законодавства, згідно з актом перевірки, зазначено такі порушення: занижено валовий доход на 8604,00 грн. за операціями зі здачі в оренду нежитлового приміщення (офісу) пов'язаній особі ОСОБА_2 за цінами нижче звичайних; завищено на 612325,16 грн. за операціями з реалізації товару, які не мали реального характеру на користь ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, який заперечив операції з позивачем; занижено приріст балансової вартості запасів на 599747,33 грн. за рахунок неврахування балансової вартості товарів, які відображені як реалізовані на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4; занижено валовий доход на 664700,00 грн., що відповідає сумі безповоротної фінансової допомоги, отриманої від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (вартість товарів, які фактично реалізовані цим суб'єктам підприємницької діяльності не були), у результаті чого занижено податок на прибуток у податковому обліку за 3-й та 4-й квартали 2007 року, 1-й, 2-й та 3-й квартали 2008 року у загальній сумі 165181,00 грн.

За наслідками висновків акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.05.2009 № 0005172301/0 про збільшення ТОВ «Севл» грошового зобов'язання із податку на прибуток на 243169,00 грн., у тому числі: 165181,00 грн. за основним платежем та на 77988,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

У судовому процесі встановлено, що позивач надавав в оренду нежитлове приміщення (офіс) ОСОБА_2 за орендну плату, яка нижче ціни оренди іншим орендарям, зокрема: ТОВ «Оптима Телеком», ТОВ «Центробуд», ТОВ «Орезонт». З огляду на ці обставини МДПІ було зроблено висновок про не відповідність вартості оренди офісу ОСОБА_2 рівню звичайних цін.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.2 цієї статті для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу. Також враховуються при укладенні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін (підпункт 1.20.8 цієї ж статті).

Суди попередніх інстанцій, встановивши у судовому процесі, що ОСОБА_2 в оренду надане нежитлове приміщення, яке потребує ремонту, чого не було у випадках надання в оренду приміщень ТОВ «Оптима Телеком», ТОВ «Центробуд», ТОВ «Орезонт», зробили правильний висновок щодо не співставності умов операцій із оренди, які МДПІ брались для порівняння формування цін оренди.

У судовому процесі встановлено, що за наслідками реалізації на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 товарів, позивач збільшив значення валового доходу у власному податковому обліку за 3-й та 4-й квартали 2007 року, 1-й, 2-й та 3-й квартали 2008 року на суму отриманих від цих покупців коштів за товар. Встановивши у процесі здійснення заходів податкового контролю обставини смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, та заперечення ОСОБА_4 щодо здійснення господарських операцій із позивачем, ДПІ зробила висновок про відсутність реального характеру цих операцій. Ці обставини стали підставою для висновку про завищення позивачем валового доходу за цими операціями, заниження показників приросту балансової вартості запасів на вартість не реалізованих товарів, а також заниження валового доходу на суму безповоротної фінансової допомоги, отриманої від ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідно до пункту 4.1 ст.4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону) (підпункт 4.1.1 цього пункту).

Суди попередніх інстанцій, встановивши на підставі оцінки приєднаних до матеріалів справи доказів (рахунки-фактури, видаткові накладні, банківські виписки з рахунку, постанова Жовтневого РВ Криворізького міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 24.06.2009 за заявою директора ТОВ «Севл» ОСОБА_5 стосовно осіб, які діяли від імені суб'єктів підприємницької діяльності ОСОБА_3 та ОСОБА_4.) обставини щодо придбання позивачем товару (запасні частини, вузли до техніки), який у подальшому був реалізований на адресу суб'єктів підприємницької діяльності ОСОБА_3 та ОСОБА_4, надходження на розрахунковий рахунок позивача грошових коштів з посиланням на ці операції з поставки, які були проведені у бухгалтерському обліку, зробили правильний висновок про недоведеність з боку МДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності здійснених змін у податковому обліку позивача з посиланням на відсутність реального характеру поставки товару на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Оцінка доказів судами попередніх інстанцій зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді: ПідписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко