Ухвала

від 07.12.2016 по справі 2а-16663/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" грудня 2016 р. м. Київ К/800/31821/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А. ,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013

у справі № 2а-16663/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Приватного акціонерного товариства «Укрспецконструкція»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 12.11.2012 № 0005102220, № 0005112220.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача за липень 2012 року розміру від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту з ПДВ, збільшення грошових зобов'язань із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 18.10.2012 № 461/22-205/31030585.

Згідно з цим актом товариство порушило норми пунктів 198.2, 198.3. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищив податковий кредит на 260700,00 грн. у податковому обліку за липень 2012 року за наслідками нікчемного правочину з поставки від ТОВ «Приємна пропозиція» товарів (феротитан чистий, алюмінієві вироби, алюміній), у результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 40188,00 грн. у податковому обліку за липень 2012 року. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту з ПДВ за липень 2012 року на 220512,00 грн.

Висновок про нікчемність правочину між позивачем та цим постачальником обґрунтовано посиланням на відсутність у цього постачальника основних фондів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, які об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності.

За результатами перевірки контролюючим органом стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.11.2012: № 0005102220 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 40188,00 грн. за основним платежем та 10047,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); № 0005112220 - про зменшення розміру від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту у податковому обліку з ПДВ за липень 2012 року на 220512,00 грн.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Приємна пропозиція» товарів (феротитан чистий, алюмінієві вироби, алюміній) від імені цього постачальника виписано на адресу позивача накладні, податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податковому обліку за липень 2012 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІІІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із ПДВ.

Разом з тим, факт поставки позивачу від ТОВ «Приємна пропозиція» товару не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позов, суд перш інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Приємна пропозиція» товару, пославшись при цьому на підтвердження факту поставки специфікаціями до договору поставки від 02.07.2012 № 0207, накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними. Суд вважав недоведеним з боку ДПІ, що правочини між позивачем та цим постачальником є нікчемними, а господарські операції - безтоварними.

У той же час, поза увагою судів залишились доводи ДПІ, якими обґрунтовано правомірність зменшення у податковому обліку позивача суми податкового кредиту.

Так, заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, ДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які об'єктивно спростовують виконання поставки позивачу від ТОВ «Приємна пропозиція» товарів, як то: відсутність у ТОВ «Приємна пропозиція» матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності взагалі і поставки, зокрема; на ознаки фіктивності в діяльності ТОВ «Приємна пропозиція», в тому числі ухилення від виконання податкового обов'язку та від контролю з боку органів ДФС, інших уповноважених контролюючих органів у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням та приховуванням останнього особами, які діють від імені цього товариства.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Надаючи оцінку доказів у справі, зокрема товарно-транспортній накладній (а.с. 102), суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу, що вона засвідчує факт перевезення товару (алюміній вторинний чушковий) від позивача до ПАТ «Дніпровський меткомбінат», у той час як докази транспортування товару позивачу від ТОВ «Приємна пропозиція» у матеріалах справи відсутні. Такі докази, разом з тим, є необхідними для встановлення факту поставки товару позивачу від зазначеного постачальника з огляду на ті обставини, на які посилається ДПІ і які характеризують його діяльність і податкову поведінку. Згідно з пунктом 6 договору поставки № 0207 від 02.07.2012 між ПАТ «Укрспецконструкція» (покупець) та ТОВ «Приємна пропозиція» (постачальник) приймання товару за кількістю та якістю здійснюється на складі покупця (а.с. 29-30). Ні в договорі, ані в інших наданих позивачем документах, виписаних для оформлення господарських операцій з поставки товару, не вказано адресу складу, на який доставлявся товар, тоді як з наданої позивачем товарно-транспортної накладної, яку суди оцінили як доказ поставки, пункт завантаження алюмінію вторинного чушкового вказано м. Кривий Ріг, місцем розвантаження - м. Дніпродзержинськ (а.с. 102). Позивач не доводить, що має склад в м. Кривому Розі. Як позивач, так і ТОВ «Приємна пропозиція» зареєстровані за адресами по м. Києву.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум витрат та/чи податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до частин 2 та 4 ст. 227 КАС ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «Приємна пропозиція» товарів. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді: ПідписО.А. Веденяпін ПідписВ.П. Юрченко