Ухвала

від 16.11.2016 по справі 826/1045/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2016 року м. Київ К/800/29403/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А., суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Німецьке Індустріальне Представництво»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013

у справі № 826/1045/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Німецьке Індустріальне Представництво»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 28.09.2012 № 777/22-3/20010868. Згідно з цим актом товариство порушило норми підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, ст.. ст.. 185, 188, 189, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): занижено валовий доход у податковому обліку за ІІ квартал 2012 року на 4034,00 грн., що відповідає сумі умовно нарахованих відсотків на залишок позики, отриманої від ОСОБА_4, що залишилась неповерненою на кінець звітного періоду; завищено валові витрати у податковому обліку за ІІ, ІІІ та ІV квартали 2011 року, І квартал 2012 року на загальну суму 848904,00 грн. та податковий кредит за червень, жовтень, листопад 2011 року, лютий 2012 року на загальну суму 169780,00 грн. за операціями із поставки товарів від ТОВ «Індастріал Технік Сервіс» (акумуляторної батареї, зарядного пристрою, сума ПДВ 103639,00 грн.), ПП «Енерго-Комплекс» (електрообладнання, ремкомплекта, сума ПДВ 21386,67грн.), ТОВ «Адея Капітал» (паперу офісного, сума ПДВ 6000,00 грн.), ТОВ «Компанія «Алексус ЛТД» (тягова акумуляторна батарея, сума ПДВ 31264,00 грн.), які не мали реального характеру.

Висновки про відсутність реального характеру господарських операцій із поставки позивачу від цих постачальників товарів обґрунтовано посиланнями на ознаки нікчемності цих постачальників, як-то: відсутність за місцезнаходженням, неможливість провести зустрічну звірку, ознаки фіктивності у контрагентів по ланцюгу поставки, відсутність у ТОВ «Адея Капітал» основних фондів, необхідних для здійснення господарської операції.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.10.2012: № 0010382203 - про зменшення у податковому обліку позивача за ІІ квартал 2012 року суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 852938,00 грн. (оскаржується позивачем у сумі 843904,00 грн.); № 0010372203 - про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 169780,00 грн. за основним платежем та 8563,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (оскаржується позивачем у сумі 177343,00 грн., у т.ч.: 168780,00 грн. за основним платежем та 8563,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Індастріал Технік Сервіс», ПП «Енерго-Комплекс», ТОВ «Компанія Алексус ЛТД», товарів (тяглові кислотні акумуляторні батареї, зарядні пристрої, запчастини) від імені цих постачальників виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми витрат та податкового кредиту у податкових деклараціях з податку на прибуток та з ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, наряду з недоліками в наданих позивачем на підтвердження реальності операцій із поставки йому від ТОВ «Індастріал Технік Сервіс», ПП «Енерго-Комплекс», ТОВ «Компанія Алексус ЛТД» товарів копій видаткових накладних, податкових накладних (в останніх не вказано прізвище, ініціали особи, відповідальної за вчинення господарської операції з поставки), врахував відсутність доказів транспортування товарів від цих постачальників на адресу позивача; відсутність зазначених юридичних осіб за місцезнаходженням, відсутність у них матеріально-технічних, трудових ресурсів, без яких здійснення підприємницької діяльності неможливе.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому товарно-транспортні накладні повинні містити інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Висновки судів попередніх інстанцій відповідають позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Німецьке Індустріальне Представництво» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді: ПідписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко