Ухвала

від 22.12.2016 по справі 5006/19/44/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02

У Х В А Л А

22.12.2016 Справа № 5006/19/44/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Курило Г.Є.

розглянувши матеріали скарги Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», м.Київ

на дії Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь ГТУЮ в Донецької області

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Марина Логістік», м. Маріуполь

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В. - Євротранс», с. Прибузьке Жовтневого р-н. Миколаївської області

про стягнення кредитної заборгованості в розмірі 203423,28 грн.

За участю представників:

від позивача (стягувача): не з'явились;

від відповідача (боржника): не з'явились;

від третьої особи: не з'явились;

від ВДВС: не з’явились.

01.11.2016 на адресу господарського суду Донецької області надійшла скарга Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», м. Київ, відповідно до якої банк просить визнати дії старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь ГТУЮ в Донецькій області ОСОБА_1 щодо винесення повідомлення від 13.10.2016 №В-10/991 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до примусового виконання наказу по справі № 5006/19/44/2012 від 12.10.2012; незаконними; скасувати повідомлення від 13.10.2016 №В-10/991 старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь ГТУЮ в Донецькій області ОСОБА_1 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до примусового виконання наказу по справі № 5006/19/44/2012 від 12.10.2012; зобов`язати старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь ГТУЮ в Донецькій області ОСОБА_1, вжити передбачених законодавством заходів для виконання наказу по справі № 5006/19/44/2012 від 12.10.2012.

Виходячи зі змісту скарги, позивач стверджує про неправомірність дій Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь ГТУЮ в Донецької області щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до примусового виконання від 13.10.2016 №В-10/991, оскільки виконавчий документ було направлено органу ДВС поштою 04.10.2016, тобто до набрання чинності 05.10.2016 Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016. Таким чином, за поясненнями позивача, в даному випадку державним виконавцем повинні вчинятися виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV, який не передбачав сплату авансового внеску та повернення виконавчого документу без прийняття до виконання з вказаної ДВС підстави.

Розпорядженням керівника апарату від 02.11.16 №01-02/1219 справа №5006/19/44/2012 призначена до повторного автоматичного розподілу у зв’язку із закінченням повноважень судді Демідової П.В. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.16 суддею призначено ОСОБА_2

У зв’язку з активною фазою проведення антитерористичної операції в Донецькій області матеріали справи №5006/19/44/2012, які необхідні для розгляду вказаної скарги було втрачено.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03.11.2016 по справі №5006/19/44/2012 відновлені наступні документи втраченої справи №5006/19/44/2012: ухвала про порушення провадження у справі від 01.08.2012, протокол судового засідання від 13.08.2012, ухвала про відкладання розгляду справи від 13.08.2012, протокол судового засідання від 27.08.2012, протокол судового засідання від 27.08.2012, ухвала про відкладання розгляду справи від 27.08.2012, протокол судового засідання від 10.09.2012, протокол судового засідання від 24.09.2012, рішення господарського суду Донецької області від 24.09.2012, наказ від 12.10.2012, ухвала від 20.11.2012, ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 24.10.2012, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.2012, розгляд скарги призначено на 15.11.2016.

14.11.2016 від Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», м. Київ надійшло клопотання про розгляд скарги без участі скаржника. Суд задовольняє клопотання позивача.

До господарського суду Донецької області 22.11.2016 від Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь ГТУЮ в Донецької області надійшов відзив на скаргу від 11.11.2016 №В-10/991,992, відповідно до якого ВДВС просить відмовити в задоволенні скарги, оскільки згідно конверту в якому знаходилась заява № 7283 від 04.10.2016 про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області у справі № 5006/19/44/2012 скаржника та наказ неможливо встановити дату відправки документів.

07.12.2016 від Центрального відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь ГТУЮ в Донецькій області надійшло клопотання в порядку ст.22 ГПК України, в якому орган ВДВС просить розглянути скаргу без участі його представника з урахуванням письмово відзиву на подану скаргу та доданих до неї доказів. Суд задовольняє клопотання виконавчої служби.

Представники відповідача та третьої особи в судові засідання не з’явились, пояснень по суті скарги не надали, про час та місце розгляду справи були повідомлені чином шляхом направлення їм ухвал на адреси, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Розгляд скарги відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали скарги та надані документи, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.09.2012 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марина Логістік», за участю третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «С.В. - Євротранс» про стягнення кредитної заборгованості в сумі 203423,28 грн. задоволені. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марина Логістік» на користь Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк" заборгованість за кредитним договором №59-П-07/МО1 від 19.12.2007 в сумі 203423,28 грн., судовий збір в сумі 4068,46грн.

12.10.2012 на виконання зазначеного рішення видано відповідний наказ.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.2012 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«Марина ЛогістікВ» , м. Маріуполь залишено без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 24.09.2012 - без змін.

04.10.2016 Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» направило через поштове відділення зв’язку №57 УДППЗ «Укрпошта» на адресу виконавчої служби заяву №7283 від 04.10.2016 про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області у справі № 5006/19/44/2012, долучивши до заяви оригінал судового наказу. Звертаючись з виконавчим документом для виконання, стягувач керувався нормами Закону України "Про виконавче провадження" в редакції закону від 21.04.1999 № 606-XIV (зі змінами), яка діяла станом на 04.10.2016.

21.10.2016 на адресу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» надійшло повідомлення від 13.10.2016 №В-10/991 від Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя ГТУЮ в Донецькій області про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. У повідомленні міститься посилання на п.8 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404- VIII від 02.06.2016, відповідно до змісту якого виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо: стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску.

Стягувач, Публічне акціонерне товариство В«БрокбізнесбанкВ» , м. Київ звернувся до суду зі скаргою дії Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя ГТУЮ в Донецькій області, посилаючись на незаконність дій органу виконавчої служби.

Дослідивши матеріали скарги і матеріали виконавчого провадження в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Як передбачено ст.ст. 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 року набрав чинності 05.10.2016.

Відповідно до частини 2 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 визнано такими, що втратили чинність з дня набрання чинності цим Законом, зокрема, Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999, крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.

В силу вимог ч.3 ст. 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Крім того, пунктом 7 перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, за загальним правилом, новий акт законодавства застосовується до тих прав та обов’язків, що виникли після набрання ним чинності.

Дані висновки містять рішення Конституційного суду України від 05.04.2001 №3-рп/2001 та від 09.02.1999 №1-рп/99.

Відповідно до ч. 4 ст. 51 ГПК України процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

У відповідності до ст. 255 Цивільного кодексу України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Здача документів до установи зв'язку є юридично значимою дією та є пред'явленням наказу до виконання. Даний спосіб пред'явлення виконавчого документу не протиричить вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до реєстру рекомендованих листів поштового відділення № 57 та фікскального чеку №2131 заява про примусове виконання рішення від 04.10.2016 № 7283 була направлена 04.10.16 ПАТ «Брокбізнесбанк» через УДППЗ "Укрпошта" цінним листом з описом на адресу виконавчої служби, коли діяв Закон України «Про виконавче провадження» в редакції від 21.04.1999, відповідно до якого, сплата авансу щодо виконавчого провадження не вимагалося, тому державним виконавцем помилково було застосовано положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 та повернуто виконавчий документ стягувачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст. 129 Конституції України одним із засад судочинства є обов'язковість рішень суду. Статтею 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено поняття обов’язковість судових рішень, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", згідно якого Європейський суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

За таких обставин, та враховуючи конституційний принцип доступності до правосуддя всіх осіб, застосовану у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обов’язковою для національних судів згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», враховуючи справедливий баланс інтересів стягувача та боржника, а також принцип незворотності дії закону в часі, суд приходить до висновку про визнання дій Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь ГТУЮ в Донецькій області щодо винесення повідомлення від 13.10.2016 №В-10/991 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання наказу № 5006/19/44/2012 від 12.10.2012 незаконними.

Відповідно до положень п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 року, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов’язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Враховуючи приписи Господарського процесуального кодексу України, пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», у суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів Державної виконавчої служби. Натомість встановивши обґрунтованість доводів заявника, суд може визнати постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною. Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-08/369 від 29.06.2010 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акта органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідної постанови (акта), а не про визнання його недійсним.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог скаржника про визнання недійсним повідомлення від 13.10.2016 №В-10/991 Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь ГТУЮ в Донецькій області про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання наказу №5006/19/44/2012 від 12.10.2012.

Щодо вимоги про зобов`язання старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь ГТУЮ в Донецькій області, вжити передбачених законодавством заходів для виконання наказу, суд зазначає наступне.

Суд може при задоволені скарги про визнання бездіяльності ДВС протиправною зобов'язати ДВС вчинити певні виконавчі дії, від вчинення яких ДВС ухиляється. Проте у даному випадку скаржником не оскаржується бездіяльність ДВС по не прийняттю наказу господарського суду Донецької області до виконання, оскільки ДВС було вчинено дію - наказ до виконання прийнято не було, а після визнання недійсним Повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 13.10.2016, скаржник до ДВС з заявою про відкриття виконавчого провадження не звертався, тому на даний час бездіяльність ДВС відсутня. Крім того, вжити передбачених законодавством заходів для виконання наказу можливе лише за умови виконання стягувачем певних дій. Враховуючи, що наказ на теперішній час знаходиться у стягувача, а рішення (ухвала) суду не може бути умовними, суд не вправі зобов'язати державного виконавця передбачених законодавством заходів для виконання наказу. Відтак, у задоволенні вимоги про зобов'язання ДВС прийняти до виконання наказ суд відмовляє.

При цьому суд зауважує, що при новому пред'явленні виконавчого документа датою такого пред'явлення, у зв'язку зі визнанням недійсним Повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 13.10.2016 №В-10/991, слід вважати 04.10.2016, та питання про прийняття наказу до виконання слід вирішувати згідно з положеннями законодавства, яке діяло станом на 04.10.2016.

Заперечення відділу ДВС відносно поданої позивачем (стягувачем) скарги не спростовують викладене, а отже судом не беруться до уваги.

На підставі Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 21.04.1999, керуючись ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на дії Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь ГТУЮ в Донецькій області задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Центрального відділу державної виконавчої служби м.Маріуполь ГТУЮ в Донецькій області щодо винесення повідомлення від 13.10.2016 №В-10/991 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання наказу № 5006/19/44/2012 від 12.10.2012.

Визнати недійсним повідомлення Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь ГТУЮ в Донецькій області від 13.10.2016 №В-10/991 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання наказу №5006/19/44/2012 від 12.10.2012.

В іншій частині скарги відмовити.

Ухвала господарського суду набирає чинності в день її винесення судом.

Ухвалу може бути оскаржено до Донецького апеляційного господарського суду у порядку, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України через господарський суд Донецької області.

Суддя Г.Є. Курило