Рішення

від 20.12.2016 по справі 920/1114/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.12.2016 Справа № 920/1114/16 Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1114/16

за позовом - Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона № 34», м. Суми,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-СФЕРА ЛОГІСТІК», м. Суми,

про стягнення 40237,89 грн.,

за участю представників:

позивача - директора ОСОБА_1 згідно наказу № 2-к від 21.04.2014,

відповідача - директора ОСОБА_2 згідно виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14.11.2014.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з орендної плати в сумі 40237,89 грн. згідно договору оренди нежитлового приміщення та стоянки б/н від 01.04.2013 року.

Відповідач у відзиві на позов заперечує проти позовних вимог позивача і просить суд відмовити йому в задоволенні позову посилаючись на те, що позивач намагається стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в сумі 32044,28 грн. на підставі договору № 2-04/12 від 10.04.2012 року, який на думку відповідача, у встановленому законом порядку не укладено. А договір оренди від 01.04.2013 року на ці ж самі об'єкти відповідач вважає не укладеним, оскільки сторони не розірвали попередній договір № 2-04/12 від 10.04.2012 року.

Відповідач вважає, що позивач просить суд стягнути з нього заборгованість з орендної плати в сумі 40237,89 грн. не наводячи ні юридичних підстав, ні відповідного розрахунку стягуваної суми, за яким можна було б перевірити обґрунтованість його позовних вимог та доказів існування орендних правовідносин між сторонами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2013 року між сторонами укладено договір б/н (далі - договір), відповідно до умов якого позивач передав на умовах визначених договором, а відповідач прийняв в оренду нежитлові приміщення, площадку, що розташовані за адресою: м. Суми, вул. Героїчна, 32 для стоянки автотранспорту та ремонтних робіт, пов'язаних з технічним обслуговуванням вантажних автомобілів (пункти 1.1, 2.2 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору, сума орендної плати за нежитлові приміщення та площадку за один календарний місяць складає 4000,00 грн.

Пунктом 4.2 договору визначено, що орендна плата та плата за комунальні послуги самостійно перераховується відповідачем щомісяця не пізніше 5 числа наступного за розрахунковим місяцем згідно виставленого рахунку.

Згідно з пунктів 5.2 договору, про припинення використання орендованого майна орендар (відповідач) за місяць письмово повідомляє орендодавця (позивача). При звільнені орендарем нежитлового приміщення та стоянки без письмового попередження, а також складання акту про здачу майна в справності, орендар (відповідач) несе повну матеріальну відповідальність за причинені збитки, при цьому орендар не звільняється від внесення орендної плати до повернення приміщення орендодавцю.

Пунктами 6.1, 6.2 договору визначено, що строк дії договору встановлюється з 01.04.2013 року. Даний договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.09.2013 року. У випадку, якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону про свій намір припинити дію даного договору не пізніше ніж один місяць до закінчення першого та кожного з наступних строків його дії, договір автоматично продовжується на кожний наступний рік.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на 01.11.2016 року заборгованість відповідача перед позивачем за договором оренди складає 40237,89 грн.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно частини шостої статті 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 759, 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статей 526, 629 Цивільного кодексу України, пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору від 01.04.2013 року, зокрема пунктами 4.1 та 4.2 передбачено, що орендна плата в сумі 4000,00 грн. повинна перераховуватися відповідачем щомісячно не пізніше п'ятого числа наступного за розрахунковим місяцем.

Виходячи з умов наведених пунктів договору заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати за період з 01.01.2016 року по 01.11.2016 року, тобто, як зазначає позивач, станом на 01.11.2016 року, складає 40000,00 грн. (4000,00 грн. х 10 місяців) та повністю підтверджується матеріалами справи, тому суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є правомірними та обґрунтованими, а заперечення відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи та нормам діючого законодавства, а доказів сплати орендної плати за період з січня по жовтень 2016 року відповідач суду не подав

Твердження відповідача про відсутність орендних правовідносин між сторонами спростовується матеріалами справи, зокрема, поданими позивачем та відповідачем суду копіями одного і того ж договору від 01.04.2013 року, за умовами якого орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає на умовах, визначених договором, в оренду нежитлові приміщення, площадку, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Героїчна, 32, для стоянки автотранспорту та ремонтних робіт, пов'язаних з технічним обслуговуванням вантажних автомобілів. Пунктами 4.1 та 4.2 договору від 01.04.2013 року сторони узгодили суму щомісячної орендної плати - 4000,00 грн. та строк її сплати - щомісяця не пізніше п'ятого числа наступного за розрахунковим місяцем.

Копіями банківських виписок (а.с. 17-42) підтверджується сплати відповідачем позивачеві орендної плати в розмірі 4000,00 грн. у період з 2013-2015 років. При цьому останній платіж орендної плати за грудень 2015 року був здійснений відповідачем 16.02.2016 року, після чого відповідач здійснював позивачеві платежі лише на відшкодування послуг з електропостачання.

Факт сплати відповідачем позивачеві орендної плати у визначеному сторонами в договорі від 01.04.2013 року розмірі у період з 2013 по 2015 рік (останній платіж - 16.02.2016 року за грудень 2015 року) підтверджує наявність орендних договірних правовідносин сторін саме за договором від 01.04.2013 року.

Відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору оренди та вищевказаних правових норм, користувався майном позивача не сплачував орендну плату у встановленому договором розмірі та строки, а тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 40000,00 грн. є правомірними і підлягають задоволенню, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 237,89 грн. заборгованості з орендної плати суд відмовляє, у зв'язку з їх необгрунтованістю та безпідставністю, оскільки у своїй позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача лише заборгованість по орендній платі , а загальна сума несплаченої за 10 місяців 2016 року орендної плати складає 40000,00 грн. (4000х10).

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-СФЕРА ЛОГІСТІК» (40034, м. Суми, вул. Д. Коротченка, буд. 19/2, ідентифікаційний код 38397498) на користь Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона № 34» (40020, м. Суми, вул. Героїчна, буд 32, ідентифікаційний код 05515068) заборгованість з орендної плати в сумі 40000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору 1378,00 грн.

3. В частині позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 237,89 грн. відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.12.2016.

Суддя ОСОБА_3