Постанова

від 13.12.2016 по справі 914/1625/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р. Справа № 914/1625/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Дубник О.П.

ОСОБА_1

При секретарі судового засідання Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю « 50х50» б/н від 29.09.2016 року та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Терміт» б/н і дати

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2016 року

у справі № 914/1625/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «50х50», м. Миколаїв Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Терміт», м. Львів

про стягнення 90 192,17 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - довіреність б/н від 05.10.2016 року

від відповідача: ОСОБА_3 - довіреність б/н від 29.07.2016 року

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ « 50х50» звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до ТзОВ «Фірма «Терміт» про стягнення 90 192,17 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.09.2016 року у справі № 914/1625/16 (суддя Мазовіта А.Б.) позов ТзОВ « 50х50» задоволено частково. Суд виніс рішення, яким стягнув з ТзОВ «Фірма «Терміт» на користь ТзОВ « 50х50» 37 089,67 грн. пені, 4 344,45 грн. 3% річних, 25 426,71 грн. інфляційних нарахувань. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ТзОВ « 50х50» подало апеляційну скаргу б/н від 29.09.2016 року, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2016 року скасувати частково та прийняти рішення про стягнення з відповідача 56 621,04 грн. пені, 4 344,45 грн. 3% річних, 25 426,71 грн. інфляційних нарахувань.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права. А саме скаржник стверджує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у стягненні пені в сумі 19 531,37 грн., у зв'язку з пропуском строку позовної давності, адже сторони у п .7.1.1. договору збільшили строк позовної давності щодо стягнення пені.

Також не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТзОВ «Фірма «Терміт» подало апеляційну скаргу б/н і дати, в якій просить змінити рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2016 року та стягнути на користь позивача 14 835,87 грн. пені., 4344,45 грн. 3% річних та 25.426,71 грн. інфляційних витрат.

Апеляційна скарга ТзОВ «Фірма «Терміт» мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно не задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Позивачем було подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н і дати, в якому стверджує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови відповідачу у зменшенні пені є законним, обґрунтованим та прийняте без порушень норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне .

Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2014 року між ТзОВ « 50х50» (продавець) та ТзОВ «Фірма «Терміт» (покупець) було укладено договір поставки №П-11 (надалі договір). Згідно умов договору продавець зобов'язувався поставити, а покупець прийняти й оплатити цемент та інші будівельні матеріали (далі-товар) та послуги у кількості, асортименті і за ціною відповідно до умов даного договору та додатково погоджених специфікацій, що є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 4.2. договору оплата покупцем за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця з відтермінуванням оплати 5 календарних днів з моменту відвантаження.

Судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості отриманого товару виконав з порушенням строків, встановлених п. 4.2. договору.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 58 068,22 грн. пені, 6 697,24 грн. 3% річних, 25 426,71 грн. інфляційних втрат.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок 3% річних та індексу інфляції та встановлено, що суд першої інстанції підставно задоволив позов в частині 4 344,42 грн. 3% річних (за період з 28.01.2014 року по 03.06.2016 року) та 25 426,71 грн. інфляційних нарахувань (за період лютий 2014 рік - квітень 2016 року). В цій частині рішення не оскаржується.

Щодо позовних вимог про стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 5.2. договору, у випадку порушення покупцем термінів оплати, згідно умов договору, він сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день протермінування.

З врахуванням цих положень, позивачем було нараховану пеню в розмірі 58 068,22 грн. за період з 28.01.2014 р. по 03.06.2016 р.

Судом встановлено, що позивачем при розрахунку суми пені допущено помилку в частині визначення початку періоду прострочення виконання зобов'язання відповідачем.

Так, оскільки останній день для оплати поставки товару згідно накладної №42 від 10.02.2014 року припав на вихідний день 15.02.2014 року, то розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 17.02.2014 р., тобто дня, з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно накладної №958 від 28.04.2014 р. останній день для оплати припав на вихідний день 03.05.2014 року, відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 05.05.2014 р.

Згідно накладної №4157 від 17.11.2014 р. останній день для оплати припав на вихідний день 22.11.2014 року, відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 24.11.2014 р.

Згідно накладної №РН-0001009 від 30.04.2015 р. останній день для оплати припав на 05.05.2015 року, відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 06.05.2015 року.

Згідно накладної №РН-0001816 від 15.06.2015 р. останній день для оплати припав на вихідний день 20.06.2015 року, відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 23.06.2015 р.

Згідно накладної №РН-0001999 від 22.06.2015 р. останній день для оплати припав на вихідний день 28.06.2015 р., відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 01.07.2015 р.

Згідно накладної №РН-0003187 від 26.08.2015 р. останнім днем строку виконання зобов'язання є 31.08.2015 р., відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 01.09.2015 р.

Згідно накладної №РН-0003491 від 14.09.2015 р. останній день для оплати припав на вихідний день 20.09.2015 р., відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 22.09.2015 р.

Згідно накладної №РН-0003707 від 28.09.2015 р. останній день для оплати припав на вихідний день 04.10.2015 р., відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 06.10.2015 р.

Позивачем за прострочення оплати вартості товару, поставленого згідно накладної №РН-0004685 від 16.12.2015 р. за період часу з 22.12.2015 р. по 18.05.2015 р. нараховано пеню в розмірі 5 102.61 грн. та згідно накладної №РН-0004756 від 25.12.2015 р. за період часу з 31.12.2015 р. по 03.06.2016 р. нараховано пеню в розмірі 6 508.16 грн. Як вбачається із розрахунку пені, при здійсненні розрахунку позивачем застосовано облікову ставку НБУ в розмірі 22%. Проте, з 22.04.2016 р. діяла ставка НБУ у розмірі 19%, а з 27.05.2016 р. - ставка НБУ у розмірі 18%.

Враховуючи вищенаведене, судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок позовних вимог щодо пені та встановлено, що позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають до задоволення в розмірі 56 516,94 грн.

Доводи відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення пені за порушення зобов'язання, згідно видаткових накладних датованих до 25.05.2015 року, колегією суддів оцінюється критично, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 даного Кодексу встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частина друга статті 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно п. 7.1.1. договору, сторони дійшли згоди, що термін стягнення пені становить 3 роки.

Твердження відповідача про те, що п. 7.1.1. договору сторони збільшили строк нарахування пені є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що укладаючи договір в редакції п. 7.1.1, сторони скористались своїм правом, наданим статтею 259 Цивільного кодексу України, та збільшили строк позовної давності щодо стягнення пені.

Позивачем в розрахунках до позовної заяви нараховано пеню протягом шести місяців з дня порушення зобов'язання відповідачем по строку оплати поставленого товару, згідно видаткових накладних, та у відповідності до п. 7.1.1. договору подано позов в межах збільшеного трьох річного строку позовної давності.

Щодо тверджень апелянта (ТзОВ «Фірма «Терміт») про те, що судом першої інстанції безпідставно не задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру пені, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до п. 3.7.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається із заперечення до позовної заяви відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені, при тому не наведено виняткових обставини.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також, судом встановлено, що відповідач, уклавши договір поставки, погодився на умови щодо нарахування пені.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

А відтак, суд першої інстанції підставно відмовив в задоволенні клопотання про зменшення пені.

Враховуючи вищенаведене рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2016 року слід скасувати в частині відмови в позові щодо 19 427,27 грн. пені, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити. В решті рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. В задоволенні апеляційної скарги ТзОВ «Фірма «Терміт» відмовити, а апеляційну скаргу ТзОВ « 50х50» задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.09.2016 року скасувати в частині відмови в позові щодо 19427,27 грн. пені. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити. В решті рішення залишити без змін: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Терміт» (м.Львів, вул. Ак.Єфремова, 35, ідентифікаційний код 23958579) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 50х50» (м. Миколаїв, вул. Болоня, 22, Львівська область, ідентифікаційний код 32991624) 56516,94 грн. пені, 4 344,45 грн. 3% річних, 25 426,71 грн. інфляційних нарахувань.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Терміт» (м.Львів, вул. Ак.Єфремова, 35, ідентифікаційний код 23958579) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 50х50» (м. Миколаїв, вул. Болоня, 22, Львівська область, ідентифікаційний код 32991624) 1318,35 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 1507,72 грн. судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку.

4. Доручити Господарському суду Львівської області видати накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Справу направити в Господарський суд Львівської області.

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Дубник О.П.

суддя Матущак О.І.