Постанова

від 21.12.2016 по справі 923/736/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2016 р.Справа № 923/736/16 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.,

при секретарі судового засідання Максіміхіній Ю.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

від відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства «Стімул-73»

на рішення господарського суду Херсонської області від 31.10.2016

у справі № 923/736/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Каховка ОСОБА_3»

до Фермерського господарства «Стімул-73»

про стягнення заборгованості 179 090,98 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Представниками сторін в судовому засіданні не було заявлено клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, отже фіксація судового процесу не здійснювалась відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 21.12.2016 року відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Каховка ОСОБА_3» (далі - Товариство, позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області із позовом до Фермерського господарства «Стімул-73» (далі - Господарство, відповідач) про стягнення штрафних санкцій, а саме пеню за порушення строків поставки товару 32 090,98 грн. та штрафу за не поставку товару - 147 000,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконує належним чином умови договору поставки № 9 ПС/16 від 27.04.2016, а саме не передав позивачу узгодженої кількості товару у строк, зазначений у специфікаціях до договору, які є невід'ємною його частиною.

Розгляд даної справи зупинявся ухвалою господарського суду від 11.08.2016, у зв'язку з призначенням почеркознавчої експертизи.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 31.10.2016 позовні вимоги Товариства задоволені частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 9 627, 29 грн. пені, 44 100, 00 грн. - штрафу та 2 686,36 грн. - витрат по сплаті судового збору, в решті відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги Товариства є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи. На підставі ст. 233 ГК України, суд за власної ініціативи зменшив суми пені та штрафу до 30 % від нарахованих сум.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду , Господарство звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Скаржник посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, неповно з'ясовані та не доведені обставини, що мають значення для справи.

13.12.2016 до Одеського апеляційного господарського суду від Товариства надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє зазначає про безпідставність мотивів та тверджень в скарзі відповідача, натомість рішення господарського суду ухвалено у відповідності норм чинного законодавства України.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.12.2016 надав пояснення, якими підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню.

21.12.2016 в судому засіданні представник позивача надав пояснення в яких заперечував скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем доводено, що між Товариством (Покупець) та Господарством (Постачальник) укладено договір поставки № 9 ПС/16 від 27.04.2016, який підписаний сторонами, а підписи закріплені печатками підприємств.

Згідно п. 1.1. договору Постачальник зобов'язався поставити та передати Покупцю сою урожаю 2015 року (за договором «Товар»), а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити вартість ОСОБА_4 на умовах, викладеними в договорі. В Специфікаціях до договору, які є невід'ємною його частиною, визначається кількість та ціна на ОСОБА_4 (п. 1.2 договору). Умови поставки на кожну партію ОСОБА_4 визначається за погодженням Сторін та відображається у додатках до договору (п. 2.1. договору).

27 квітня 2016 року сторони уклали Специфікацію №2 до Договору, в якій відповідач зобов'язався передати позивачу ОСОБА_4 у кількості 50 тонн за ціною 9 800,00 грн. строком до 29.04.2016 включно, однак, до визначеного в Специфікації строку відповідач не передав позивачу узгодженої кількості ОСОБА_4.

17 травня 2016 року позивач звернувся до відповідача з листом -пропозицією здійснити поставку непоставленого ОСОБА_4 строком до 01.06.2016. Однак, відповідач даний лист, залишив без уваги і поставку договірного ОСОБА_4 у вказаний строк не здійснив.

02.06.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією № 430 від 02.06.2016 про сплату штрафних санкцій за порушення договору поставки № 9 ПС/16 але відповіді на претензію не надійшло.

На підставі вищевикладених доводів позивачем було здійснено нарахування штрафних санкцій у сумі 179 090, 98 грн., з яких 32 090,98 грн пеня за період з 30.04.2016 по 04.07.2016, а також штраф 147 000,00 грн.

Відповідач заперечував факт укладення сторонами Договору поставки № 9 ПС/16 та вважає, що він підписаний невідомою особою, тому не може породжувати будь-які договірні зобов'язання для Господарства та мати будь-які юридичні наслідки.

Суд для доведення зазначених доводів відповідача за його клопотанням призначив судову почеркознавчу експертизу щодо підписів на Договорі № 9 ПС/16, специфікаціях до договору головою Господарства ОСОБА_5

Згідно висновку № 319 судово-почеркознавчої експертизи від 29.09.2016, проведеної Херсонським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз встановлено, що підписи на згаданих документах вчинені не головою фермерського господарства.

В ході розгляду справи суд першої інстанції прийняв до уваги доводи позивача щодо системного використання підпису невідомої особи використаному на спірному договору на інших господарських документах, які відповідачем сприймаються як такі, що мають юридичні наслідки. Суд встановив, що відповідачу було відомо про існування договірних зобов'язань за спірним договором ще в червні 2016 року, що підтверджено надісланням позивачем на адресу відповідача претензії за вих. №430 від 02.06.2016 про невиконання зобов'язання по Договору але він ніяким чином не відреагував щодо законності укладання даного договору, оскільки не надав будь-якої відповіді щодо цього зобов'язання, а також не звернувся до правоохоронних органів з питання перевірки підробки підпису на спірному договору та встановлення в діях позивача можливих ознак, які переслідуються у кримінальному порядку. Така бездіяльність щодо захисту свого права з боку відповідача на думку суду може свідчити про визнання Договору поставки сої №9ПС/16 від 27.04.2016 чинним.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що завіряючи підпис невідомої особи печаткою голова фермерського господарства знав про укладення цього договору та погодив його укладення.

В сукупності доводів, встановлених фактів, аналізу чинного законодавства суд дійшов до висновку, що договір поставки сої № 9 ПС/16 від 27.04.2016 є правочином, який відображає волевиявлення сторін, є укладеним, чинним, та за ним виникли договірні зобов'язання у сторін.

ОСОБА_3, судова колегія не погоджується з висновками господарського суду, вважає їх передчасними та суперечливими обставинам справи, у зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що 27.04.2016 між Товариством (Покупець) та Господарством (Постачальник) укладено договір поставки №9ПС/16, який підписаний сторонами, а підписи закріплені печатками підприємств. 27 квітня 2016 року сторони уклали Специфікації №1 та № 2, які є невід'ємними частинами договору поставки №9 ПС/16 від 27.04.2016, в яких відповідач зобов'язався передати позивачу ОСОБА_4 у кількості 50 тонн за ціною 9 800,00 грн. строком до 29.04.2016 включно.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 24.03.2016 особою, яка уповноважена представляти Фермерське господарство «СТІМУЛ-73» був його керівник, підписант ОСОБА_5

Відповідно до Висновку експерта № 319 від 29.09.2016 судово-почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках даної справи Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз підписи в графах «від постачальника» та «Голова ФГ «Стімул-73» на третій сторінці в розділі 11 в договорі № 09 ПС/16 від 27.04.2016, на другій сторінці специфікації №1 та специфікації №2 виконані не ОСОБА_5, а іншою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Згідно роз'яснень, наведених у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», в силу припису ч.1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

За таких обставин, оскільки Договір поставки від імені відповідача не підписувався гр. ОСОБА_5, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний договір є не вчиненим (не укладеним) відповідно до ст. 207 ЦК України.

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції приймаючи рішення по даній справі мав право, керуючись п. 1 ст. 83 ГПК України, визнати не вчиненим договір, який є підставою даного позову, натомість господарський суд ігноруючи висновки експертизи № 319 від 29.09.2016 та всупереч нормам чинного законодавства встановив, що договір є чинним, а відповідач завіряючи підпис невідомої особи печаткою Фермерського господарства знав про укладення цього договору та погодив його укладення.

Судова колегія зазначає, що наявність печатки на договорі не доводить факту вчинення його відповідачем, адже відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» від 15.04.2014, скасовано обов'язковість застосування печаток для юридичних осіб приватного права, наявність печатки, яка не є обов'язком реквізитом документу, не може доводити факт виконання договору уповноваженим органом підприємства.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін (ч. 1 ст. 181 ГК України, ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції що відсутність активних дій з боку відповідача після отримання претензії від позивача та наявність підписів, тотожних виконаному на спірному договорі, на інших документах, які на думку суду відповідачем сприймаються, як такі, що мають юридичні наслідки.

В ч. 1 ст. 241 ЦК України крім іншого зазначено, що правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання, отже той факт, що відповідач не відреагував на претензію позивача не є дією, яка свідчить про схвалення договору. Тим більше, не можуть бути доказом схвалення Договору поставки, господарські документи, підписані тією ж особою, що й вказаний довір, проте за іншими правочинами, оскільки за положеннями ЦК України, правомірність правочинів, вчинених представником, не доводить законності взагалі всіх правочинів, які такий представник вчиняв.

Отже, господарський суд, досліджуючи питання щодо існування факту укладання між позивачем та відповідачем договору поставки №9ПС/16 (за наявності в матеріалах справи відомостей про те, що даний договір керівником господарства не був підписаний), мав встановити на підставі належних та допустимих доказів, чи відбулось схвалення правочину відповідачем, а не аналізувати попередні господарські відносини сторін.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія дослідивши факт підписання Договору від імені відповідача не уповноваженою на це особою та відсутність схвалення цієї угоди відповідачем, та вважає за необхідне скористатись своїм правом, застосовуючи положення передбачені п.1 ст.83 ГПК України, визнати вказаний договір не вчиненим, тому позов не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд встановив, що неповне з'ясування, та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав установленими, пов'язані з порушеннями процесу доказування, які допущені місцевим господарським судом.

Тобто, рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, адже обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Необґрунтованим є рішення, в якому неправильно встановлено або взагалі не встановлено фактичних обставин справи. Неповне з'ясування обставин справи свідчить про те, що господарський суд не поставив на свій розгляд і не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних чи доказових фактів, наявність або відсутність яких впливає на вирішення справи.

Недоведеність обставин, які мають значення для справи, що їх місцевий господарський суд визнав установленими, має місце в тих випадках, коли істотні для справи обставини не підтверджено доказами або підтверджено недопустимими чи недостовірними, суперечливими доказами, а також доказами, отриманими судом із порушенням норм процесуального права. Причиною недоведеності обставин, що мають значення для справи, є порушення судом правил дослідження й оцінки доказів.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що господарським судом не надано належної оцінки всім зазначеним вище обставинам, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, у зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задовольню, на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 104 ГПК України рішення господарського суду - скасуванню, позовні вимоги Товариства такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з їх безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Стімул-73» - задовольнити.

2. Рішення господарського суду Херсонської області від 31.10.2016 року - скасувати.

3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Каховка ОСОБА_3» - відмовити.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Гладишева Т.Я.

ОСОБА_6