Постанова

від 14.12.2016 по справі 911/668/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р. Справа№ 911/668/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Станіка С.Р.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Щиголь В.В. - дов. б/н від 01.04.2016р.

від відповідача: Василенко А.В. - дов. б/н від 01.07.2016р.

від третьої особи-1: не з'явились

від третьої особи-2: Василенко А.В. - дов. б/н від 01.04.2016р.

від третьої особи-3: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Споживчого товариства "Крокус" на рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2016р.

у справі № 911/668/16 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Споживчого товариства "Крокус"

до Броварського районного споживчого товариства

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал"

(третя особа-1)

Броварська районна спілка споживчих товариств(третя особа-2)

Споживче товариство "Лелека" (третя особа-3)

про стягнення коштів та визнання недійсним договору оренди

В судовому засіданні 14.12.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Споживче товариство "Крокус" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Броварського районного споживчого товариства (далі - відповідач) про визнання договору оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011 р. недійсним та стягнення 256050,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на момент укладення договору оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011 р. відповідач не був власником майна, що передавалось в оренду, що свідчить про те, що зміст спірного договору суперечить статтям 319, 320, 321, 761 ЦК України, що є порушенням ч.1 ст. 203 ЦК України. Крім того, відповідач завідомо ввів позивача в оману щодо своїх повноважень, у зв'язку з чим, на думку позивача, даний договір має бути визнаний недійсним. Посилаючись на ч. 1 ст. 216 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти у сумі 256050,00 грн., які були ним перераховані як орендна плата за договором.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.05.2016р. у справі №911/668/16 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зокрема, на думку апелянта, ним не пропущено строк позовної давності, оскільки, дізнавшись про своє порушене право, позивач одразу звернувся до суду за його захистом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Споживчого товариства "Крокус" 16.06.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2016р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду .

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, склад колегії суддів змінювався, у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, останній раз на 14.12.2016р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 14.12.2016р. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній та доповненнях до неї, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача та третьої особи-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції 14.12.2016р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники третіх осіб-1,3 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи. Оскільки їх явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи у їх відсутність.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.06.2011р. між Броварським районним споживчим товариством (орендодавець) та споживчим товариством "Крокус" (орендар) укладено договір оренди об'єкта нерухомості (договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування приміщення загальною площею 1384,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Бровари, вул. Богунська, 22 (об'єкт оренди).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що об'єкт оренди передається орендарю у термін не пізніше 2 днів після укладення договору за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток №1).

Даний договір діє з 01.06.2011р. до 01.06.2012р. включно (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору загальний розмір орендної плати за користування об'єктом оренди становить 7950 грн. (сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят грн. 00 коп.).

Відповідно до акта прийому-передачі основних засобів б/н від 01.06.2011 р., підписаного та скріпленого печатками сторін, відповідач передав, а позивач прийняв приміщення загальною площею 1384,2 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Бровари, вул. Богунського, 22: складське приміщення - 829,5 кв. м.; промисловий ангар - 508,2 кв. м.; будівля вагової - 46,5 кв. м.

Додатковою угодою від 01.06.2012р. до договору від 01.06.2011р. договір було пролонговано до 01.06.2013р., а додатковою угодою від 01.06.2013р. - договір пролонговано до 01.06.2014р.

Додатковою угодою від 31.05.2014р. до договору від 01.06.2011р. сторони дійшли згоди розірвати договір оренди від 01.06.2011р. з 01.06.2014р.

Таким чином, договір припинив свою дію з 01.06.2014р. за взаємною згодою сторін.

Позивач на виконання умов договору протягом періоду з 01.06.2011р. по 01.06.2014р. сплатив відповідачу орендну плату у загальній сумі 256050,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Позивач стверджує, що відповідач на момент укладення договору оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011р. не був власником майна, що передавалось в оренду і завідомо ввів позивача в оману щодо своїх повноважень.

28.01.2016р. позивачем на адресу відповідача була направлена вимога б/н від 27.01.2016р., в якій позивач просив відповідача повернути безпідставно отримані кошти у сумі 294150 грн. у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Проте, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що на момент укладення договору оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011р. він не був власником майна. Власником об'єктів оренди за даним договором була Броварська районна спілка споживчих товариств, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24980935 від 05.01.2010р. на об'єкт: склад будівельних матеріалів, який знаходиться за адресою Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська 22/13 та №24984827 від 05.01.2010р. на об'єкт: ангар, який знаходиться за адресою Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська 22/1 та витягами з реєстру прав власності на нерухоме майно №32727896 від 28.12.2011 р. та №32728586 від 28.12.2011 р., копії яких містяться в матеріалах справи, яка передала майно на баланс відповідачу.

Судом встановлено, що постановою правління Броварської районної спілки споживчих товариств від 08.12.2009р. було прийнято рішення про передачу відповідачу права корпоративного управління власними підприємствами та організаціями Броварської райспоживспілки з правом володіння, користування та розпорядження переданим підприємствами та організаціями як власними згідно додатків № 1, 2, 3, що є невід'ємною частиною постанови. Передача майна підтверджується актом прийому-здачі основних засобів від 14.12.2009р., відповідно до якого Броварська районна спілка споживчих товариств передала Броварському районному споживчому товариству склад будівельних матеріалів та ангар, що є об'єктом оренди за договором від 01.06.2011р.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007р. у справі №2-3496/2007р. зустрічний позов Броварської районної спілки споживчих товариств і Броварського міського споживчого товариства до ОСОБА_4, Плосківського споживчого товариства про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна задоволено та визнано право власності за Броварською районною спілкою споживчих товариств на нерухоме майно, у тому числі на об'єкти оренди за спірним договором.

Проте, рішенням апеляційного суду Київської області від 08.10.2009р. у справі №22Ц-2616/2008р. рішення Броварського міськрайонного суду від 12.10.2007р. у справі №2-3496/2007р. скасовано в частині задоволення зустрічних позовів Броварської районної спілки споживчих товариств, Броварської міської спілки споживчих товариств до ОСОБА_4, Плосківського споживчого товариства про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна - скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Враховуючи вищевикладене, на момент прийняття постанови правління Броварської районної спілки споживчих товариств від 08.12.2009р., якою було передане майно відповідачу з правом володіння, користування та розпорядження, у Броварської районної спілки споживчих товариств не було повноважень для передачі нерухомого майна відповідачу.

Докази, які підтверджують право власності Броварської районної спілки споживчих товариств станом на 08.12.2009р. на об'єкти оренди за договором від 01.06.2011р. в матеріалах справи відсутні.

Водночас, Броварською районною спілкою споживчих товариств надано копії витягів №24980935 від 05.01.2010р. та №24984827 від 05.01.2010р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно, які підтверджують право власності на момент укладення спірного договору.

Постановою позачергової конференції Броварської районної спілки споживчих товариств від 12.12.2011р. було вирішено продати об'єкти нерухомості, які є предметом спірного договору оренди, споживчому товариству "Лелека".

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.11.2012р. у справі №5009/4223/12, яке набрало законної сили, визнано право власності за споживчим товариством "Лелека" на нерухоме майно, що є об'єктом договору оренди.

Рішенням загальних зборів членів споживчого товариства "Лелека" від 02.01.2013р., оформленим протоколом №14, було вирішено безоплатно передати основні засоби споживчого товариства "Лелека" Броварському районному споживчому товариству, а відповідно до акта прийому-передачі об'єктів від 02.01.2013р. передано відповідачу об'єкти, які є об'єктами оренди за спірним договором.

Проте, рішенням загальних зборів членів споживчого товариства "Лелека" від 02.01.2013р., оформленим протоколом №14, не надано відповідачу права розпоряджатись нерухомим майном, яке є об'єктом спірного договору.

Як вбачається з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, які надані третьою особою 1, з червня 2013р. товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" є власником об'єктів нерухомості нежитлових приміщень за адресою Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська, буд. 22, в тому числі склад будівельних матеріалів площею 674,4 кв.м. та ангар площею 538 кв.м.

08.06.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" (орендодавець) та Броварським районним споживчим товариством (орендар) було укладено договір оренди №06/13, відповідно до умов якого орендодавець передає в платне строкове користування орендарю, а орендар приймає в орендодавця в оренду на весь строк оренди нежилі приміщення загальною площею 2668 м.кв. (у тому числі ангар та склад будівельних матеріалів), які розташовані за адресою: м. Бровари, вул. Богунська, 22 (п. 1.1. в редакції додаткової угоди №1 від 02.09.2013р. до договору оренди №06/13 від 08.06.2013р.).

Відповідно до п. 7.1. договору оренди №06/13 від 08.06.2013р. орендар має право без письмової згоди орендодавця передавати як в цілому так і частину приміщень в суборенду іншій організації (особі). Строк такого договору суборенди не може перевищувати строку дії даного договору, в разі дострокового припинення дії даного договору, договір суборенди також автоматично припиняється. Відповідальність за будь-які дії суборендаря, з яким буде укладено договір, несе орендар.

Проте, на момент укладення додаткової угоди від 01.06.2013р. до договору оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011р., якою останній було пролонговано до 01.06.2014р., відповідач не мав права передавати майно в оренду, оскільки рішенням загальних зборів членів споживчого товариства "Лелека" від 02.01.2013р., оформленим протоколом №14, не надано відповідачу права розпоряджатись нерухомим майном, а договір оренди №06/13 від 08.06.2013р. укладено після підписання сторонами додаткової угоди від 01.06.2013р. до договору оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011р.

Таким чином, протягом дії спірного договору з 01.06.2011р. по 01.06.2013р. (дата підписання останньої додаткової угоди) у відповідача було відсутнє як право власності на об'єкти оренди, так і право передавати це майно в оренду.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що договір оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011р., укладений між Броварським районним споживчим товариством (орендодавець) та споживчим товариством "Крокус" (орендар), суперечить ст. 319 ЦК України та ч. 1 ст. 761 ЦК України, а тому, є підстави для визнання зазначеного договору недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд застосував наслідки спливу строку позовної давності за заявою відповідача, однак колегія суддів, не погоджується з таким висновком суду, ввжає його помилковим виходячи з наступного.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Проте, щодо окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК).

Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

ЦК України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).(постанова Вищого господарського суду України від 02.07.2013р. у справі №15-2/145-08-3033).

Як стверджує позивач, на вимогу Відповідача, договір оренди від 01.06.2011 року було укладено у простій письмовій формі, який в подальшому неодноразово переукладався - 01.06.2012р., 31.05.2014р.

Позивач, є суб'єктом господарської діяльності, який діє на підставі статуту, зареєстрованого в установленому порядку.

У своїй діяльності споживче товариство «Крокус» керується виключно законами та нормативними актами, що діють на території України.

Укладаючи договір оренди об'єкта нерухомості із Відповідачем, СТ «Крокус» (Позивач) не мав юридичної можливості вимагати у Відповідача правовстановлюючі документи на об'єкт оренди.

Водночас, відповідно до ч.2 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно у позивача не було правових підстав для сумнівів щодо обсягу повноважень для укладення правочину у керівника відповідача - ОСОБА_5, оскільки позивач мав всі юридичні правові можливості їх перевірки, включаючи вільний доступ до реєстру підприємств, установ і організацій України.

У той же час, позивач абсолютно не мав правових підстав для вільного доступу до реєстру прав нерухомості з метою пересвідчитись у приналежності об'єкту оренди Відповідачу, оскільки відкритого доступу, на час укладення договору оренди 01.06.2011 року до реєстру не було.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину. У той же час, норми Цивільного кодексу України та Господарського Кодексу України не дають права стороні договору оренди вимагати у протилежної сторони правовстановлюючі документи на об'єкт оренди у разі укладення його у простій письмовій формі.

Висновок суду першої інстанції про те, що Позивач з 31.12.2010р. входить до складу Броварської районної спілки споживчих товариств, що підтверджується договором б/н від 31.12.2010р. делегованих повноважень та виконання окремих функцій, а згідно п. 10 Статуту Броварської районної спілки споживчих товариств члени райспоживспілки мають право брати участь в управлінні справами райспоживспілки, обговорення та прийняття рішень, одержувати від виборчих органів і службових осіб апарату райспоживспілки інформацію з будь-якого питання її діяльності, окрім тієї, що пов'язана із комерційною таємницею, оскаржувати конференції на Раді райспоживспілки неправильні дії правління і ревізійної комісії є підтвердженням того, що позивач не міг знати про об'єкти власності, що належать Відповідачу.

Пункт 10 Статуту Броварської районної спілки споживчих товариств свідчить про те, що учасник може вимагати отримання інформації виключно в об'ємах, що стосуються корпоративного управління та інформації господарської діяльності відповідача.

У той же час, інформація щодо власності відповідача залишилися закритою для його учасників.

Будучи учасником Броварської районної спілки споживчих товариств, Позивач володів виключно корпоративними правами у структурі Відповідача, і управляв ним виключно шляхом обрання Голови правління.

Таким чином, позивач не міг у законний спосіб станом на момент укладення спірного договору 01.06.2016р. і до відкриття реєстрів власників нерухомості дізнатися про об'єкти нерухомості, які могли належати чи не належати відповідачу на праві власності.

Крім того, як зазначає позивач у додаткових поясненнях до апеляційної скарги, дії керівника Відповідача - ОСОБА_5 не викликали сумнівів до 05 січня 2016 року, коли слідчим СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київської області Дзюбою Ш.М. було допитано керівника СТ «Крокус» - ОСОБА_7 в якості свідка у кримінальному провадженні №1201511000000554 від 19.11.2015 року, порушеного у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України.

Позивач стверджує, що дана обставина стала відомою керівнику позивача із листа-відповіді заступника прокурора Київської області від 26.11.2015 року № 04/2-8672 вих. №15, про те, що за його заявою розпочато кримінальне провадження за фактом вчинення посадовими особами Броварської районної спілки кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст 358 КК України та ч.5 ст 191 КК України.

З матеріалів справи вбачається, що реальні обставини щодо діяльності відповідача не могли бути відомі керівнику позивача, тим більше обставини, що стосуються власності Відповідача.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про можливість позивача саме 01.06.2011р. довідатись про відсутність у відповідача права на передачу майна, що є предметом договору, в оренду є лише припущенням.

Висновок суду про пропуск позивачем строку позовної давності не відповідає встановленим обставинам, оскільки як вбачається з матеріалів справи, дізнавшись про своє порушене право позивач відразу звернувся до суду за його захистом 29.02.2016р., про що свідчить відмітка на позовній заяві.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про звернення позивача до суду з позовом в межах строку позовної давності, у зв'язку з чим заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, подана в суді першої інстанції, задоволенню не підлягає.

Оскільки недодержання сторонами (стороною) в момент вчинення правочину хоча б однієї встановленої ст. 203 ЦК України вимоги, відповідно до правила ст. 215 ЦК України є підставою для визнання такого правочину недійсним, отже укладений 01.06.2011р. між відповідачем та СТ "Крокус" договір б/н про передачу в оренду нежитлових приміщень загальною площею 1185,1 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Бровари, вул. Богунська, 22, підлягає визнанню недійсним.

Також, позивач просив застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти у сумі 256 050,00 грн., які були перераховані позивачем як орендна плата спірним за договором оренди від 01.06.2011р., який визнаний судом недійсним.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Верховним Судом України у листі від 24.11.2008 року "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у розділі "Застосування правових наслідків недійсності правочину" до відома судів доведено, що визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Крім того, у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, за загальним правилом недійсності правочину є застосування до сторін двосторонньої реституції або відшкодування збитків винною особою.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами недійсного правочину є Броварське районне споживче товариство та споживче товариство "Крокус".

На виконання умов недійсного правочину Позивачем було сплачено Відповідачу грошові кошти у розмірі 256 050,00 грн. що підтверджується належним чином завіреними банківськими виписками про операції за розрахунковими рахунками позивача, наявними у матеріалах справи (т.1 а.с. 18-56).

Таким чином, з урахуванням вищенаведених обставин справи та зазначених приписів законодавства, з огляду на доведеність факту сплати позивачем грошових коштів у розмірі 256 050,00 грн. на виконання умов Договору оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011р., який у подальшому судом визнаний недійсним, отримані грошові кошти за вказаним договором підлягають поверненню Відповідачем.

Разом з цим, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 256 050,00 грн.

У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2016р. у даній справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення у відповідності до п.2 ч.1 ст. 103 ГПК України про задоволення позову та визнання договору оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011р. недійсним та стягнення 256 050,00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Споживчого товариства "Крокус" на рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2016р. у справі № 911/668/16 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2016р. у справі № 911/668/16 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним договір оренди об'єкта нерухомості, укладений 01.06.2011р. між Споживчим товариством "Крокус" та Броварським районним споживчим товариством.

5. Стягнути з Броварського районного споживчого товариства (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 139; код ЄДРПОУ 35115300) на користь Споживчого товариства "Крокус" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська, 22; код ЄДРПОУ 31463382) грошові кошти у розмірі 256 050 (двісті п'ятдесят шість тисяч п'ятдесят) грн. 00 коп.

6. Стягнути з Броварського районного споживчого товариства (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 139; код ЄДРПОУ 35115300) на користь Споживчого товариства "Крокус" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська, 22; код ЄДРПОУ 31463382) 5 218, 75 грн. судового збору за подання позовної заяви та 5740, 63 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду Київської області видати накази.

8. Матеріали справи № 911/668/16 повернути до Господарського суду Київської області .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.Р. Станік

Ю.Б. Михальська