Постанова

від 29.03.2017 по справі 911/668/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Справа № 911/668/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Броварського районного споживчого товариства на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 року у справі № 911/668/16 за позовом споживчого товариства "Крокус" до Броварського районного споживчого товариства, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал", Броварська районна спілка споживчих товариств, споживче товариство "Лелека", про визнання недійсним договору оренди та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про визнання недійсним укладеного між ними договору оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011 року та стягнення безпідставно одержаних коштів в сумі 256 050 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано суперечністю договору вимогам закону та укладенням під впливом обману, оскільки на момент його укладення Броварське районне споживче товариство не було власником об'єкта оренди та умисно ввело позивача в оману щодо своїх повноважень. При цьому вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів обгрунтовано посиланням на ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Рішенням господарського суду Київської області від 17.05.2016 року (суддя Рябцева О.О.) в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 року (судді: Скрипка І.М., Станік С.Р., Михальська Ю.Б.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та позов задоволено, визнано недійсним договір оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011 року і стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 256 050 грн.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відзиви на касаційну скаргу від позивача та третіх осіб до суду не надходили.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 29.03.2017 року.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи Броварської районної спілки споживчих товариств, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 01.06.2011 року між Броварським районним споживчим товариством (орендодавець) та споживчим товариством "Крокус" (орендар) укладено договір оренди об'єкта нерухомості (договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування приміщення загальною площею 1384,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (об'єкт оренди).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що об'єкт оренди передається орендарю у термін не пізніше 2 днів після укладення договору за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток №1).

Даний договір діє з 01.06.2011 року до 01.06.2012 року включно (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору загальний розмір орендної плати за користування об'єктом оренди становить 7950 грн.

Згідно з актом прийому-передачі основних засобів б/н від 01.06.2011 року, підписаного та скріпленого печатками сторін, відповідач передав, а позивач прийняв приміщення загальною площею 1384,2 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1: складське приміщення - 829,5 кв. м; промисловий ангар - 508,2 кв. м; будівля вагової - 46,5 кв. м.

Додатковою угодою від 01.06.2012 року до договору від 01.06.2011 року договір було пролонговано до 01.06.2013 року, а додатковою угодою від 01.06.2013 року - до 01.06.2014 року.

Додатковою угодою від 31.05.2014 року до договору від 01.06.2011 року сторони погодили розірвати договір оренди від 01.06.2011 року з 01.06.2014 року.

Таким чином, договір припинив свою дію з 01.06.2014 року за взаємною згодою сторін.

Позивач на виконання умов договору протягом періоду з 01.06.2011 року по 01.06.2014 року сплатив відповідачу орендну плату у загальній сумі 256 050 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Постановою правління Броварської районної спілки споживчих товариств від 08.12.2009 року було прийнято рішення про передачу відповідачу права корпоративного управління власними підприємствами та організаціями Броварської райспоживспілки з правом володіння, користування та розпорядження переданим підприємствами та організаціями як власними згідно додатків № 1, 2, 3, що є невід'ємною частиною постанови. Передача майна підтверджується актом прийому-здачі основних засобів від 14.12.2009 року, відповідно до якого Броварська районна спілка споживчих товариств передала Броварському районному споживчому товариству склад будівельних матеріалів та ангар, що є об'єктом оренди за договором від 01.06.2011 року.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007 року у справі №2-3496/2007р. зустрічний позов Броварської районної спілки споживчих товариств і Броварського міського споживчого товариства до ОСОБА_4, Плосківського споживчого товариства про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна задоволено та визнано право власності за Броварською районною спілкою споживчих товариств на нерухоме майно, у тому числі на об'єкти оренди за спірним договором.

Проте, рішенням апеляційного суду Київської області від 08.10.2009 року у справі №22Ц-2616/2008р. рішення Броварського міськрайонного суду від 12.10.2007 року у справі №2-3496/2007р. в частині задоволення зустрічних позовів Броварської районної спілки споживчих товариств, Броварської міської спілки споживчих товариств до ОСОБА_4, Плосківського споживчого товариства про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна - скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Водночас, Броварською районною спілкою споживчих товариств надано копії витягів №24980935 від 05.01.2010 року та №24984827 від 05.01.2010 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Постановою позачергової конференції Броварської районної спілки споживчих товариств від 12.12.2011 року було вирішено продати об'єкти нерухомості, які є предметом спірного договору оренди, споживчому товариству "Лелека".

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 року у справі №5009/4223/12, яке набрало законної сили, визнано право власності за споживчим товариством "Лелека" на нерухоме майно, що є об'єктом спірного договору оренди.

Рішенням загальних зборів членів споживчого товариства "Лелека" від 02.01.2013 року, оформленим протоколом №14, було вирішено безоплатно передати основні засоби споживчого товариства "Лелека" Броварському районному споживчому товариству, а відповідно до акта прийому-передачі об'єктів від 02.01.2013 року передано відповідачу об'єкти, які є об'єктами оренди за спірним договором.

Рішенням загальних зборів членів споживчого товариства "Лелека" від 02.01.2013 року, оформленим протоколом № 14, не надано відповідачу права розпоряджатись нерухомим майном, яке є об'єктом спірного договору.

За витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з червня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" є власником об'єктів нерухомості нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1, в тому числі склад будівельних матеріалів площею 674,4 кв. м та ангар площею 538 кв. м.

08.06.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" (орендодавець) та Броварським районним споживчим товариством (орендар) було укладено договір оренди № 06/13, відповідно до умов якого орендодавець передає в платне строкове користування орендарю, а орендар приймає в орендодавця в оренду на весь строк оренди нежилі приміщення загальною площею 2668 кв. м (у тому числі ангар та склад будівельних матеріалів), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1. в редакції додаткової угоди №1 від 02.09.2013 року до договору оренди № 06/13 від 08.06.2013 року).

Відповідно до п. 7.1. договору оренди № 06/13 від 08.06.2013 року орендар має право без письмової згоди орендодавця передавати як в цілому так і частину приміщень в суборенду іншій організації (особі). Строк такого договору суборенди не може перевищувати строку дії даного договору, в разі дострокового припинення дії даного договору, договір суборенди також автоматично припиняється. Відповідальність за будь-які дії суборендаря, з яким буде укладено договір, несе орендар.

Предметом даного судового розгляду є вимога орендаря до орендодавця про визнання недійсним договору оренди та застосування наслідків недійсності правочину у зв'язку з його суперечністю вимогам закону та укладенням під впливом обману.

Висновок суду першої інстанції про відмову в позові про визнання недійсним договору та стягнення коштів обгрунтовано суперечністю спірного договору вимогам закону, оскільки орендодавець на момент укладення не був власником майна, що є предметом оренди, та застосуванням наслідків спливу строку позовної давності за відсутності поважних причин пропуску такого строку.

Апеляційний господарський суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі виходив з доведеності обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними, оскільки спірний правочин суперечить ст. 319 ЦК України та ч. 1 ст. 761 ЦК України, а також необхідністю застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення відповідачем грошових коштів, перерахованих позивачем в якості орендної плати. При цьому суд дійшов висновку про звернення позивача з позовом до суду в межах строку позовної давності.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент прийняття постанови правління Броварської районної спілки споживчих товариств від 08.12.2009 року, якою було передане майно відповідачу з правом володіння, користування та розпорядження, у Броварської районної спілки споживчих товариств не було повноважень для передачі нерухомого майна відповідачу.

Докази, які підтверджують право власності Броварської районної спілки споживчих товариств станом на 08.12.2009 року на об'єкти оренди за договором від 01.06.2011 року в матеріалах справи відсутні.

До того ж, на момент укладення додаткової угоди від 01.06.2013 року до договору оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011 року, якою останній було пролонговано до 01.06.2014 року, відповідач не мав права передавати майно в оренду, оскільки рішенням загальних зборів членів споживчого товариства "Лелека" від 02.01.2013 року, оформленим протоколом №14, не надано відповідачу права розпоряджатись нерухомим майном, а договір оренди №06/13 від 08.06.2013 року укладено після підписання сторонами додаткової угоди від 01.06.2013 року до договору оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011 року.

Таким чином, протягом дії спірного договору з 01.06.2011 року по 01.06.2013 року (дата підписання останньої додаткової угоди) у відповідача було відсутнє як право власності на об'єкти оренди, так і право передавати це майно в оренду.

З огляду на викладене, спірний договір оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011 року, укладений між Броварським районним споживчим товариством (орендодавець) та споживчим товариством "Крокус" (орендар), суперечить ст. 319 ЦК України та ч. 1 ст. 761 ЦК України, що за правильним висновком судів є підставою для визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України.

В той же час, визнавши недійсним договір оренди об'єкта нерухомості від 01.06.2011 року, суд апеляційної інстанції стягнув з орендодавця на користь орендаря 256 050 грн. сплаченої орендної плати на підставі ст. 216 ЦК України.

За змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Способами захисту прав при цьому є двостороння реституція або, у разі її неможливості, - відшкодування вартості того, що одержано (частина 1), відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди (частина 2).

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом із тим ч. 3 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення (аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі № 910/24029/13, від 12.10.2016 року у справі № 910/24844/14, від 21.12.2016 року у справі № 910/24847/14).

Виходячи із викладеного, Київський апеляційний господарський суд, ухваливши рішення про повернення орендарю суми, сплаченої ним за договором оренди за весь час дії цього договору, на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України, допустив порушення наведених норм матеріального права.

Крім того, відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність установлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Водночас законодавець не допускає зміни порядку обчислення позовної давності, встановленого імперативними нормами статей 253-255 ЦК України.

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відтак, для юридичної особи як сторони правочину (договору), яка подає до суду позов про визнання недійсним такого правочину у зв'язку з суперечністю вимогам закону, днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Такий правовий висновок наведений і в постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 5013/492/12 та від 08.06.2016 року у справі № 5011-7/1603-2012.

Проте, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що початок перебігу строку позовної давності є днем, коли керівнику позивача стало відомо із листа заступника прокурора Київської області від 26.11.2015 року № 04/2-8672 № 15, про те, що за його заявою розпочато кримінальне провадження за фактом вчинення посадовими особами Броварської районної спілки кримінального правопорушення, та неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють правовідносини позовної давності.

Натомість висновок суду першої інстанції про відмову в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

За таких обставин, оскаржену постанову апеляційного господарського суду не можна визнати законною й обґрунтованою, і тому вона підлягає скасуванню, а законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Броварського районного споживчого товариства задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 року скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 17.05.2016 року залишити без змін.

Стягнути з споживчого товариства "Крокус" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська, 22, код ЄДРПОУ 31463382) на користь Броварського районного споживчого товариства (Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, буд. 139, код ЄДРПОУ 35115300) судовий збір в сумі 6 262,50 грн. за розгляд касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Київської області.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

Л.Стратієнко