Рішення

від 21.12.2016 по справі 902/884/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 грудня 2016 р. Справа № 902/884/16

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м.Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "РСУ "Ремонтник", м.Вінниця

про стягнення 1 429 419,77 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № Юр/2301 від 09.08.2016 р., паспорт серії АВ № 074314 виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 27.01.2000 р.

відповідача: ОСОБА_2, директор ТОВ "РСУ "Ремонтник", паспорт серії АА № 322325 виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 24.07.1996 р.

ВСТАНОВИВ :

Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "РСУ "Ремонтник" про стягнення 1 711 592,01 грн заборгованості за договорами підряду від 03.03.2014 р. № 03/14 та від 03.06.2013 р. № 03-06, з яких 1 102 273,36 грн боргу, 538 889,68 грн інфляційних втрат, 70 428,97 грн 3 % річних.

Ухвалою суду від 17.10.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/884/16 та призначено до розгляду на 09.11.2016 р.

Ухвалою суду від 09.11.2016 р. розгляд справи відкладено до 30.11.2016 р.

Ухвалою суду від 30.11.2016 р. розгляд справи відкладено до 14.12.2016 р.

14.12.2016 р. на адресу суду від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, яка судом прийнята до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст. 22 ГПК України.

14.12.2016 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 21.12.2016 р. з метою надання сторонами всіх витребуваних документів в обґрунтування своїх доводів та заперечень.

20.12.2016 р. відповідачем через канцелярію суду подано заяву про залученню третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 "Енергоресурс-інвест", м.Львів.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Представник позивача щодо заяви відповідача про залучення третьої особи до справи заперечив в повному обсязі.

Розглянувши клопотання відповідача про залучення третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 "Енергоресурс - Інвест", м.Львів мотивоване наявністю укладеного договору із вказаною особою та наявністю заборгованості у ОСОБА_3 "Енергоресурс - Інвест", суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі (ч.2 ст.27 ГПК України).

При цьому суд відзначає, що третя особа без самостійних вимог, має знаходитися з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Причому предмет спору повинен бути за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що прийняття рішення у даній справі ніяким чином не вплине на права та обов'язки ОСОБА_3 "Енергоресурс - Інвест", позаяк правовідносини між ОСОБА_3 та відповідачем врегульовані окремим договором, які виходячи із умов вказаного договору не зазнають змін у зв'язку із прийняттям цього рішення, а тому клопотання відповідача про залучення вказаної особи до участі у справі судом відхиляється.

В судовому засіданні представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 1 010 703,43 грн боргу, 370 724,34 грн інфляційних втрат та 47 992, 00 грн 3 % річних.

Розглянувши вказану заяву суд з огляду на її зміст розцінив її як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Оскільки у відповідності до приписів ст.22 ГПК України збільшення або зменшення розміру позовних вимог позивачем допускається до прийняття рішення, суд дійшов висновку про її прийняття до розгляду.

З урахуванням наведеного вище, раніше поданому клопотанню позивача від 14.12.2016 р. судом не надається відповідна юридична оцінка, а розгляд справи здійснюється виходячи із розміру позовних вимог вказаних у заяві про зменшення позовних вимог від 21.12.2016 р.

Не приймаючи до уваги заяву про зменшення розміру позовних вимог від 14.12.2016 р. суд також враховує, що вона подана представником позивача (ОСОБА_4В.) у якого відсутні повноваження на зменшення розміру позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

03.06.2013 р. та 03.03.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю РСУ "Ремонтник" (Замовник) та Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (Виконавець) укладено ідентичні за своїм змістом договора підряду від 03.03.2014 р. № 03/14 та від 03.06.2013 р. № 03-06 (а.с. 9-11, 14-15 т.1).

За умовами укладених Договорів Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виконання ізоляції по місцю термоусадкових муфт поліуретановою піною діаметром оболонки від 110 до 560 мм та 110 до 630 мм відповідно та встановлення кінцевих рукавів на трубопроводах з діаметром оболонки від 110 до 560 мм та 110 до 630 мм мікрорайону по вул.К.Маркса та Баженова, 15 а в м.Вінниці та надати належно підготовлену виконавчу документацію (в тому числі акти виконаних робіт) (п.1.1 Договорів).

Вказані роботи повинні бути виконаними до 15.09.2013 р. по Договору від 03.06.2013 р. та до 31.12.2014 р. по Договору від 03.03.2014 р.

Розділом 2 Договорів сторони визначили порядок розрахунків за виконані роботи.

Так, по Договору № 03-06 від 03.06.2013 р. за виконання робіт Замовник виплачує Виконавцю 423 750,00 грн та по Договору № 03/14 від 03.03.2014 р. оплата становить в розмірі 678 523,36 грн (п.2.1 Договорів).

Оплата за виконані роботи проводиться протягом 10-ти банківських днів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця після підписання Акту приймання - передачі виконаних робіт.

Здавання виконаних робіт Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформлюються Актом приймання - передачі виконаних робіт, який підписується повноважними представниками сторін протягом 10 робочих днів після виконання робіт (п.п.2.2, 2.3 Договорів).

Сторони також домовились, що про завершення робіт Виконавець повідомляє Замовника і направляє йому Акт приймання - передачі виконаних робіт, а Замовник зобов'язується протягом 10 днів підписати вказані документи і передати Виконавцю або у випадку виявлення недоліків виконання робіт чи виконавчої документації повернути Акт без підпису та викласти свої зауваження (п.3.1 Договорів).

Як стверджується матеріалами справи, Виконавець (позивач по справі) по вказаних вище Договорах виконав роботи на об'єктах. обумовлених в договорах на загальну суму 1 102 273,36 грн, про що свідчать акти приймання - передання виконаних робіт за грудень 2013 р. та грудень 2014 р., які знаходяться в справі.

Проте, відповідач по укладених Договорах не здійснив жодних розрахунків з позивачем за виконану роботу отриману на умовах Договору по позову (що ним не заперечується у наданих поясненнях в засіданні суду).

Разом з тим, 31.01.2015 р. між сторонами укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до якої зобов'язання сторін по оплаті за вищевказаними договорами припиняються на суму 91 569,93 грн зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Таким чином станом на день звернення з даним позовом до суду, борг відповідача перед позивачем складає 1 010 703,43 грн (з яких 377 965,00 грн за договором підряду від 03.06.2013 р. № 03-06 та 632 738,40 грн за договором підряду від 03.03.2014 р. № 03/14).

Доказів сплати заборгованості відповідачем матеріали справи не містять.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч.1 ст.839 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч.ч.2, 3 ст.843 ЦК України якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові (ч.1 ст.853 ЦК України).

Статтею 854 ЦК України унормовано, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З врахуванням викладеного позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 1 010 703,43 грн з відповідача за виконані роботи за договорами підряду від 03.03.2014 р. № 03/14 та від 03.06.2013 р. № 03-06 є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають умовам договору та чинному законодавству, а тому підлягають повному задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача (з урахування заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача 370 724,34 грн інфляційних втрат та 47 992, 00 грн 3 % річних (186 127,57 грн інфляційних втрат та 23 796,43 грн 3 % річних за договором підряду від 03.06.2013 р. № 03-06 за період з 22.01.2014 р. по 13.10.2016 р. та 184 596,97 грн інфляційних втрат та 24 195,57 грн 3 % річних за договором підряду від 03.03.2014 р. № 03/14 за період з 21.01.2015 р. по 13.10.2016 р.), за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні кінцевих сум.

Так, при перерахунку 3 % річних та інфляційних втрат з врахуванням допущених позивачем помилок за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом отримано 604 977,45 грн інфляційних втрат та 65 889,97 грн 3 % річних (301 800,97 грн інфляційних втрат та 32 383,61 грн 3 % річних за договором підряду від 03.06.2013 р. № 03-06 та 303 176,48 грн інфляційних втрат та 32 905,36 грн 3 % річних за договором підряду від 03.03.2014 р. № 03/14).

При цьому, враховуючи те, що визначення ціни позову належить до виключної прерогативи позивача і на момент проведення судового засідання останнім не було подано, з поміж іншого, заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд задовольняє заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі вказаному позивачем у позовній заяві.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних, інфляційних втрат.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ч.2 ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, при розподілі судових витрат, судом враховано положення норм чинного законодавства щодо повернення позивачу з Державного бюджету України сплаченого судового збору.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України " Про судовий збір" в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Оскільки позивачем не подано заяви про повернення з державного бюджету України сплаченої суми судового збору дане питання не вирішується судом в даному судовому засіданні.

21.12.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РСУ "Ремонтник", вул.Київська, 182, м.Вінниця, 21022 (ідентифікаційний код-01028443) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця, 21100 (ідентифікаційний код - 33126849) - 1 010 703 грн 43 коп. - боргу, 370 724 грн 34 коп. - інфляційних втрат, 47 992 грн 00 коп. - 3 % річних, 21 441 грн 30 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено

Суддя О.О. Банасько

віддук. прим:

1- до справи