Ухвала

від 26.12.2016 по справі 707/2166/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1895/16Головуючий по 1 інстанції Категорія : 47 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2 суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 червня 2016 року у справі за позовом Черкаської місцевої прокуратури до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області, реєстраційної служби Черкаського районного управління юстиції, третя особа: управління Держгеокадастру у Черкаському районі Черкаської області про визнання розпорядження незаконним, визнання незаконним свідоцтва, скасування рішення.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

31 серпня 2015 року керівник Черкаської місцевої прокуратури (згідно ЗУ «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ правонаступником прокуратури Черкаського району стала Черкаська місцева прокуратура) звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що розпорядженням першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації від 13 лютого 2014 року № 30 надано дозвіл 18 громадянам, у тому числі ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на розробку проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва, що розташовані в адміністративних межах Будищенської сільської ради за межами населеного пункту.

Того ж дня, було видано розпорядження першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації № 28, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок загальною площею 12,5166 га. в адміністративних межах Будищенської сільської ради за межами населеного пункту Черкаського району Черкаської області. Вказаним розпорядженням для масиву земельних ділянок, серед яких є і спірні, визначено вид угідь - «піски» та віднесено до земель загального користування.

Відповідно до розпорядження першого заступника голови державної адміністрації № 73 від 21 березня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в адміністративних межах Будищенської сільської ради за межами населеного пункту та безоплатно передано у власність громадянам для ведення індивідуального дачного будівництва, зокрема і ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Черкаського РУЮ Черкаської області здійснено реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку, а відповідачам ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 видано свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Прокурор вважає, що при постановленні розпорядження № 73 від 21 березня 2014 року Черкаською РДА порушено порядок зміни цільового призначення земельної ділянки, оскільки указані земельні ділянки були землями загального користування категорії лісогосподарського призначення, а спірним розпорядженням таке цільове призначення було змінено на землі рекреаційного призначення, з порушенням вимог ч.7 ст. 20 Земельного Кодексу України, відповідно до вимог якої зміна цільового призначення земель лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності здійснюється за погодженням з КМУ, чого зроблено не було. Також, прокурор вважає, що затвердженням проекту землеустрою порушено порядок надання висновку про його погодження територіальним органом архітектури та містобудування, такого висновку отримано не було. Також не розроблявся та не затверджувався детальний план території Будищенської сільської ради та була відсутня містобудівна документація, відсутнє погодження проекту землеустрою органами центральної влади, що регулює відносини у сфері лісогосподарських земель, не проведено обов'язкової експертизи землевпорядної документації, що є порушенням ч.6 ст. 186-1 ЗК України. Указане призвело до порушень загального порядку безоплатної передачі у власність земельних ділянок для здійснення індивідуального дачного будівництва.

Враховуючи вищевказані порушення вимог земельного законодавства при виданні першим заступником голови Черкаської РДА оскаржуваного розпорядження, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та визнати незаконним і скасувати розпорядження першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації від 21 березня 2014 року № 73 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність», в частині передачі у власність ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 розташованих в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту.

Визнати недійсним свідоцтва на право власності на земельні ділянки та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Черкаського районного управління юстиції про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки відповідачів - фізичних осіб.

У судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги, зокрема виправив описку в зазначенні номеру та дати спірного розпорядження та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22 червня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження першого заступника голови Черкаської районної державної адміністрації від 21 березня 2014 року №73 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянки у власність» в частині передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,076 га., ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0763 га., ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,076 га., ОСОБА_10 земельної ділянки площею 0,0606 га., розташованих в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

Визнано недійсними свідоцтва:

серії САК № 928247 від 03 квітня 2014 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,076 га., видане ОСОБА_9;

серії САК № 928249 від 03 квітня 2014 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,0606 га., видане ОСОБА_10;

серії САК № 928816 від 04 квітня 2014 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,076 га, видане ОСОБА_8;

серії САК № 928809 від 03 квітня 2014 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,0763 га, видане ОСОБА_6.

Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Черкаського районного управління юстиції від 03 квітня 2014 року № 12136373 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_9, за кадастровим номером 7124981500:01:001:2083, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту, площею 0,0786 га.

Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Черкаського районного управління юстиції від 03 квітня 2014 року № 12167957 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_10 за кадастровим номером 7124981500:01:001:2084, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту, площею 0,0606 га.

Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Черкаського районного управління юстиції від 04 квітня 2014 року № 12172792 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_8, за кадастровим номером 7124981500:01:001:2086, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту, площею 0,076 га.

Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Черкаського районного управління юстиції від 03 квітня 2014 року № 12155654 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_6, за кадастровим номером 7124981500:01:001:2087, розташовану в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району за межами населеного пункту, площею 0,0762 га.

Стягнуто з Черкаської районної державної адміністрації, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь держави судові витрати по справі в сумі 243,60 грн., по 48,72 грн. з кожного.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 червня 2016 року як незаконне та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з слідуючих підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед значення. Суд оцінює належність, допустимість достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації №73 від 21 березня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення індивідуального дачного будівництва в адміністративних межах Будищенської сільської ради, за межами населеного пункту відповідно з додатком. Передано у власність земельні ділянки громадянами, для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташовані в адміністративних межах Будищенської сільської ради за межами населеного пункту. Земельні ділянки віднесено до категорії земель рекреаційного призначення.(а.с.21).

З додатку до вказаного розпорядження списку вбачається, що такі земельні ділянки надані ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_11.

На підставі зазначеного рішення вказаним громадянам були видані свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зареєстровано право власності, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.(а.с.33-36).

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки форми 6-зем від 09 січня 2014 року № 01-09/9116 (а.с. 23 зворотна сторона) управління держземагенства у Черкаському районі Черкаської області вбачається, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Вказана довідка відображає результат робіт із землеустрою - обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою. (ст.1 Закону України «Про землеустрій»)

ВСУ під час розгляду справи № 6-224цс14 в своїй поставі від 21 січня 2015 року вказав, що аналогічна за змістом довідка є доказом при встановленні цільового призначення землі.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що зміна цільового призначення спірних земельних ділянок проведена без погодження з КМУ, а тому був порушений порядок зміни цільового призначення землі, що тягне за собою наслідки передбачені ст. 21 ЗК України, а передачею у власність було порушено п. 5 ч. 1 ст. 27 ЛК України, відповідно до якої КМУ належить таке право як передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою (а.с. 218-222) представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 в обгрунтування її вимог вказав, що розпорядження Черкаської РДА № 28 від 13 лютого 2014 року є чинним і не скасованим, тому земельні ділянки правомірно віднесені до виду угідь «піски» за результатами інвентаризації земельних ділянок.

Такі доводи колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки статтею 35 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

З зазначеної норми слідує, що відносити до відповідної категорії можливо лише землі не віднесені до тієї чи іншої категорії, а як встановлено в судовому засіданні спірні земельні ділянки, на час проведення інвентаризації, були віднесені до відповідної категорії.

Крім того, рішення адміністративних судів, на які посилається представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, не мають преюдиційне значення, оскільки в даній справі беруть участь і інші особи.

Пунктом 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр», в редакції чинній на час виникнення правовідносин, встановлено, що до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій може здійснюватися на підставі матеріалів інвентаризації земель, проведеної за рішенням: у межах населених пунктів - сільських, селищних, міських рад, за їх межами - районних державних адміністрацій. Матеріали інвентаризації земель у такому разі підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються органами, які прийняли рішення про проведення інвентаризації.

Формування земельних ділянок у такому порядку може здійснюватися один раз. Порядок проведення інвентаризації земель затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 186-1 ЗК України, в редакції чинній на час виникнення правовідносин, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки:

- лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства.

Доказів того, що матеріали інвентаризації та проект землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок були погоджені Черкаським обласним управлінням лісового та мисливського господарства надано не було ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції, тому висновок суду в цій частині не спростований.

Разом з тим, посилання суду першої інстанції на відсутність погодження відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Черкаської РДА відведення земельних ділянок, є помилковим та спростовується матеріалами справи.

Згідно ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про основи містобудування» встановлено, що Містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про основи містобудування» визначення територій для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Виходячи з вказаних норм права та головних напрямків містобудівної діяльності встановлених статтею 2 Закону України «Про основи містобудування», забудова територій має відбуватись не хаотично, а згідно з планами.

Судом встановлено, що передбачений статтею 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план відсутній.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що до 1 січня 2015 року рішення щодо визначення та надання містобудівних умов і обмежень на територіях, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій, приймають уповноважені органи містобудування та архітектури з урахуванням попередніх планувальних рішень у межах встановленого законодавством строку.

Доказів того, що відведені земельні ділянки були заплановані під індивідуальне дачне будівництво, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції надано не було, а тому погодження відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Черкаської РДА відведення земельних ділянок є безпідставним.

Посилання в апеляційній скарзі на схему генплану, колегія суддів, вважає необґрунтованим, так як в п.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" застосовано такий термін як «попередні планувальні рішення», однак схема генплану на яку посилається апелянт не є попереднім, оскільки за часом затвердження фактично, співпадає з погодженням відведення земельних ділянок та з датою оспорюваного розпорядження.

Ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації», в редакції чинній на час виникнення правовідносин, встановлено, що обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки відносились до земель лісогосподарського призначення, а відтак проведення державної експертизи є обов'язковою.

Проведення державної експертизи є обов'язковим і щодо земель рекреаційного призначення, вказаного в спірному розпорядженні № 73 від 21 березня 2014 року, а зазначена апелянтом та обставина, що така категорія землі була визначена після передачі земельної ділянки у власність, а тому і експертиза не повинна була проводитись є помилковим, так як від категорії землі залежить порядок розпорядження землею, а тому прийняттю рішення про розпорядження землею передує визначення категорії землі, якщо така категорія не визначена або змінюється.

Доводи апеляційної скарги, що судом порушено ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо мирного володіння своїм майном, оскільки порушення були допущені з боку публічного органу, є необґрунтованими.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. У контексті цієї норми під майном розуміється ціла низка інтересів економічного характеру.

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій «пропорційності», використаний судом у справі, яка переглядається, передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому в питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).

Тому, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.(Постанова ВСУ в справі № 6-2902цс15 від 03 лютого 2016 року).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що право власності у даних спірних правовідносинах набуто без законних підстав, крім того предмет такого права є національним багатством (ст. 1 ЛК України), а тому таке право підлягає відновленню.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, не підтверджено доказами та не наведено підстав, визначених у ст. 309 ЦПК України, які б давали підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі.

Виходячи з викладеного, доводи апелянта носять суб'єктивний характер, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 червня 2016 року у справі за позовом Черкаської місцевої прокуратури до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області, реєстраційної служби Черкаського районного управління юстиції, третя особа: управління Держгеокадастру у Черкаському районі Черкаської області про визнання розпорядження незаконним, визнання незаконним свідоцтва, скасування рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :