Ухвала

від 20.12.2016 по справі 20/112

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

20.12.2016 Справа № 20/112

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк", вул.Північно-Сирецька,1-3, м.Київ, 04136; поштова адреса: ОСОБА_1, 04070, м.Київ, вул.Петра Сагайдачного,17

на дії Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України(01001, м.Київ, вул.Городецького,13) щодо виконання наказу по справі 20/112

за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк", вул.Північно-Сирецька,1-3, м.Київ, 04136

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб "Спорт лайн", вул.Халаменюка,1, м.Кременчук, 39626

про стягнення 12617155,35 грн.

Суддя Киричук О.А.

Представники :

від скаржника(стягувача): не з"явився

від боржника: не з"явився

від ВДВС: ОСОБА_2, дов. № 20.22/668 від 30.12.2016р.

Розглядається скарга Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на дії Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України щодо виконання наказу по справі 20/112.

Так, в поданій скарзі скаржник просить:

1. Визнати незаконними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України ОСОБА_3 при винесенні повідомлення №20-1.567/17 від 17.10.2016 р., про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

2. Скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №20-1.567/17 від 17.10.2016 р.

Скаржник та боржник в судове засідання не з"явилися, про день та час розгляду скарги повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 121-2 ГПК України, неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника ДВС в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

ВДВС в судове засідання 20.12.2016р. надав заперечення на скаргу.

Представник ВДВС в судовому засіданні проти скарги заперечив за обґрунтуванням, наведеним у запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.10.2011 року по справі 20/112 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Клуб «Спорт лайн»на користь Публічного акціонерного товариства «РОДОВІД БАНК»суму основного боргу 915 000,00 євро та 478 300,00 грн, прострочену заборгованість за процентами - 57415,06 євро, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 5 533,34 євро та 2 219,88 грн., пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за основною сумою боргу - 95 623,77 євро та 49 986,63 грн., витрати по сплаті державного мита у розмірі 25 500 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн. 00 коп.

Зазначене рішення набрало законної сили, 08.11.2011 року на виконання рішення видано відповідний наказ.

04.10.2016 року стягувач подав заяву про відкриття виконавчого провадження №13-11-6.6/5070.

17.10.2016р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України повернуто виконавчий документ - наказ господарського суду Полтавської області від 08.11.2011 року № 20/112 - стягувачеві без прийняття до виконання з посиланням на п.8 ч.4 ст.4 ЗУ "Про виконавче провадження", оскільки стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску.

До суду звернулось ПАТ "Родовід Банк" зі скаргою Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України щодо виконання наказу по справі 20/112.

В обгрунтування скарги ПАТ "Родовід Банк" зазначає, що оскільки заява про відкриття виконавчого провадження була подана до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України під час дії Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, який не передбачав оплату авансового внеску за пред'явлення виконавчого листа до виконання, повернення виконавчого документу без прийняття до виконання з посиланням на п.8 ч.4 ст.4 ЗУ "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII є незаконним.

У скарзі, ПАТ "Родовід Банк" вказує про отримання ним повідомлення від 17.10.2016р. про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання № 20-1.567/17 31.10.2016, чому підтвердженням за твердженням скаржника є реєстраційний №8999.

Доказів протилежного суду не представлено, з матеріалів справи не вбачається.

З огляду на вказане, скаржником дотримано термін звернення до суду із скаргою.

ВДВС у відзиві просить відмовити у задоволенні скарги, оскільки повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання винесено з посиланням на п.8 ч.4 ст.4 ЗУ "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII з урахуванням дати отримання вхідної кореспонденції.

При розгляді скарги суд приймає до уваги наступне.

Згідно із ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обовязкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

За приписом ст.115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обовязковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження.

При цьому, відповідно до ст.116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України Про виконавче провадження, як спеціальний нормативний акт, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.10.2016 року стягувач подав заяву про відкриття виконавчого провадження №13-11-6.6/5070, проте 17.10.2016р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України повернуто виконавчий документ - наказ господарського суду Полтавської області від 08.11.2011 року № 20/112 - стягувачеві без прийняття до виконання з посиланням на п.8 ч.4 ст.4 ЗУ "Про виконавче провадження", оскільки стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску.

Суд погоджується з твердженням скаржника, що старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ ОСОБА_3 винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з порушенням норм чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Частиною 2 ст.255 Цивільного кодексу України передбачено, що письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Відповідно до ст.51 Господарського процесуального кодексу України процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Як слідує з матеріалів скарги, заяву №13-11-6.6/5070 про відкриття виконавчого провадження за наказом № 20/112 від 08.11.2011р. позивачем (стягувачем, скаржником) надіслано на адресу відділу ДВС 04.10.2016р., про що свідчить фіскальний чек КМД УДППЗ «Укрпошта» Київ-70 №3708 від 04.10.2016р.

Таким чином, із поштового відправлення, яким направлено заяву про відкриття виконавчого провадження разом з наказом № 20/112 від 08.11.2011р., вбачається, що її здано на пошту 04.10.2016р., тобто до набрання чинності нової редакції Закону України «Про виконавче провадження» (05.10.2016р.), згідно із ст.26 якого до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закон та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

В силу вимог ч.3 ст. 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обовязків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, загальним та таким, що поширюється на всі акти цивільного законодавства, є правило, відповідно до якого новий акт цивільного законодавства застосовується до тих прав та обов"язків, що виникли після набрання ним чинності, і до тих юридичних фактів, що настали після набрання чинності таким актом. Тобто, усі ті юридичні наслідки, які відповідно до юридичних фактів, що відбулися в минулому, вже настали, за загальним правилом, зберігають свою силу. Натомість усі юридичні факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію.

Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватись на правовідносини, які виникли і закінчились до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довір до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено ч.1 ст.58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти помякшують або скасовують відповідальність особи.

Так, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Дані висновки містять рішення Конституційного суду України від 05.04.2001р. №3-рп/2001 та від 09.02.1999р. №1-рп/99.

Крім того, пунктом 7 перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІІ встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року набрав чинності 05.10.2016 року. Відтак, при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження державний виконавець повинен був керуватися нормами редакції Закону України «Про виконавче провадження» N606-XIV від 21 квітня 1999 року, яка не передбачала сплату авансового внеску та повернення виконавчого документу без прийняття до виконання з вказаної підстави.

Однак державним виконавцем не враховано того, що скаржником подано заяву до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, тобто до 05.10.2016р. та винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №20-1.567/17 від 17.10.2016 р. на підставі п.8 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред"явлення, якщо, зокрема, стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов"язковим.

Відповідно до ч.2 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст.13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб'єктів власності перед законом.

Згідно ст.129 Конституції України одним із засад судочинства є обов'язковість рішень суду. Статтею 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів визначено поняття обов'язковість судових рішень, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Таким чином, повідомлення державного виконавця № 20-1.567/17 від 17.10.2016 р. винесено безпідставно.

Разом з цим, скаржник просить суд скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №20-1.567/17 від 17.10.2016 р.

Статтею 121-2 Господарського кодексу України передбачений порядок розгляду господарськими судами скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень господарських судів, а також порядок такого оскарження у процедурі виконання судових рішень.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верхового Суду України №14 від 26.12.2003р. Про практику розгляду судами скарги на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов"язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

У п.9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України №9 від 17.10.2012р. зазначено, що при вирішенні питань, повязаних із застосуванням ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам слід мати на увазі таке.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Якщо під час розгляду скарги господарським судом буде виявлено порушення законності або недоліки в діяльності органу Державної виконавчої служби, учасників виконавчого провадження, суд має вжити заходів, передбачених частинами першою і другою статті 90 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, ані Господарський процесуальний кодекс України, ані Закон України Про виконавче провадження не надає повноважень відповідному суду скасувати акти державної виконавчої служби. З метою поновлення порушеного права, господарський суд вправі постанову державної виконавчої служби або наслідки виконавчих дій визнати недійсними.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

За приписами статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку щодо правомірності доводів заявника, та з огляду на це задовольняє скаргу шляхом визнання незаконними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України ОСОБА_3 при винесенні повідомлення №20-1.567/17 від 17.10.2016 р. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, та визнання недійсним повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №20-1.567/17 від 17.10.2016 р.

Заперечення відділу ДВС відносно поданої позивачем (стягувачем) скарги не спростовують викладене, а отже судом не беруться до уваги.

Керуючись ст. ст. 86, 121-2 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на дії Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України щодо виконання наказу по справі 20/112 задовольнити.

2. Визнати незаконними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ України ОСОБА_3 при винесенні повідомлення №20-1.567/17 від 17.10.2016 р., про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

3. Визнати недійсним повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №20-1.567/17 від 17.10.2016 р.

4. Копію ухвали направити сторонам та Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України.

Суддя Киричук О. А.