Постанова

від 19.12.2016 по справі 5023/10186/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2016 р. Справа № 5023/10186/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

від апелянта - ОСОБА_1 - за довіреністю від 27.07.2016р.,

ліквідатор не з'явився,

від кредитора ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" - ОСОБА_2 - за довіреністю від 15.02.2016р.

від інших кредиторів - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 (вх.№2938 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. у справі №5023/10186/11,

за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м.Харків,

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. у справі №5023/10186/11 (суддя Міньковський С.В.) у задоволенні письмових клопотань представника ОСОБА_3 ОСОБА_1 щодо укладення мирової угоди, щодо залучення ТОВ "Сепіа Рент" та направлення повідомлення до прокуратури, щодо призначення судово-економічної експертизи відмовлено. Заяву ліквідатора ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності задоволено. Витребувано у ОСОБА_3 (іпн НОМЕР_1) на користь ФО-П ОСОБА_4 (іпн НОМЕР_2) нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: місто Харків, проспект Гагаріна, буд.181 (сто вісімдесят один). Визнано за ОСОБА_4 (іпн НОМЕР_2) право власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: місто Харків, проспект Гагаріна, буд.181 (сто вісімдесят один).

Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_3 звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. та припинити провадження за заявою арбітражного керуючого ОСОБА_5 про визнання права власності та витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог ОСОБА_3 зазначає, що відчуження нежитлових приміщень за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, 181, здійснено ТОВ "Альказар-К" за межами ліквідаційної процедури на підставі оплатного нотаріальної посвідченого договору купівлі-продажу від 29.04.2015р., який в судовому порядку не було визнано недійсним, за ціною, яка дорівнює 1510186,00 грн., у зв'язку з чим були придбані апелянтом на законних підставах.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2016р. апеляційну скаргу ОСОБА_3 прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" просить ухвалу господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення; судовий розгляд 22.11.2016р. провести без участі представника кредитора ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" (вх.№11645 від 18.11.2016р.).

У відзиві на апеляційну скаргу арбітражний керуючий ОСОБА_5 просить ухвалу господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення (вх.№11689 від 21.11.2016р.).

В обґрунтування своєї позиції у справі ліквідатор зазначає, що ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки, зважаючи на встановлені місцевим господарським судом обставини, на момент його придбання була обізнана про прийняття судового рішення, яким розірвано договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 20.11.2012р., укладений між ліквідатором ФОП ОСОБА_4 та ТОВ "Альказар-К".

ОСОБА_3 подано додаткові письмові обґрунтування правової позиції з розгляду апеляційної скарги (вх.№ 11718 від 22.11.2016р.).

В судовому засіданні оголошено перерву до 22.11.2016р. до 14:30 год.

В призначеному судовому засіданні ліквідатором надано для огляду суду договір купівлі-продажу від 20.11.2012р., укладений між ліквідатором ФОП ОСОБА_4 арбітражним керуючим ОСОБА_5 та ТОВ "Альказар-К" нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 за реєстраційним номером 2683.

Ліквідатором для долучення до матеріалів справи надано додаткові документи: копія договору купівлі-продажу від 20.11.2012р., витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень, копія ухвали господарського суду Харківської області від 05.03.2015р. у справі № 5023/10186/11 (вх.№ 11891 від 25.11.2016р.).

ОСОБА_3 подано додаткові письмові пояснення у справі щодо обставин укладення договору купівлі-продажу від 29.04.2015р. між ТОВ "Альказар-К" та ОСОБА_3 (вх.№ 12074 від 30.11.2016р.).

Арбітражним керуючим ОСОБА_5 подано клопотання про проведення судового засідання без його участі (вх.№ 12385 від с07.12.2016р.).

В судовому засіданні представник скаржника просив суд ухвалу господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. скасувати та припинити провадження за заявою арбітражного керуючого ОСОБА_5 про визнання права власності та витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння.

Також, в судовому засіданні представником ОСОБА_3 в якості нових доказів у справі було надано оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру від 29.04.2015р. № 1, яким підтверджується здійснення оплати ціни договору купівлі-продажу від 29.04.2015р., докази сплати податків при проведенні розрахунків між сторонами за вказаним договором, а також документи, якими підтверджується батьківство дитини ОСОБА_3.

Судова колегія, зважаючи, що в матеріалах справи наявна копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 29.04.2015р. № 1, наданий оригінал документу було оглянуто судовою колегією та повернуто заявникові.

При цьому, як встановлено судом, інші документи, надані до матеріалів справи в якості нових доказів у справі, не було засвідчено належним чином та подано в порушення вимог ст. 101 Господарського процесуального кодексу України без належного обґрунтування поважності причин неможливості подання відповідних документів до господарського суду першої інстанції, у зв'язку з чим не були прийняті судом в якості нових доказів у справі та повернуті заявникові.

Представник кредитора ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" просив суд ухвалу господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів дійшла висновку за можливе розглянути справу за відсутності ліквідатора, представників інших кредиторів за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Постановою господарського суду Харківської області від 06.02.2012 р. ФОП ОСОБА_4 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_5, якого було зобов'язано відповідно до ст. ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виконати дії передбачені вказаними статтями, завершити ліквідаційну процедуру та надати суду відповідні документи.

В ході розгляду справи № 5023/10186/11 ліквідатором встановлено, що банкруту на дату відкриття ліквідаційної процедури на праві власності належали нежитлові приміщення 1-ого поверху №№ 1-41, 1-42, 1-43; 2-ого поверху № 2-27 площею 366,8 кв.м в літ. "Ж-8", нежитлові приміщення літ. "Ж-8" площею 3032,1 кв.м та 1-ого поверху № 1-41 площею 27,8 кв.м в літ "Ж-8" по пр. Гагаріна, 181, загальна площа яких після здійснення відчуження частини площі вказаних приміщень складає 3059,6 кв.м оціночною вартістю 8000000,00 грн., які знаходяться в іпотеці у ПАТ "ОСОБА_7 банк ОСОБА_2" відповідно договору іпотеки № 715/2-07 від 24.10.2007 р. в забезпечення виконання генеральної кредитної угоди № 715 від 24.10.2007 р., договору іпотеки № 011/02/3-1161/1-06 від 29.06.2006 р. з додатками до нього в забезпечення виконання боржником кредитного договору № 011/1/02/1-1161-06 від 29.06.2006 р., договору наступної іпотеки № 010-2/07/1-422/1-07 від 10.04.2007 р. в забезпечення виконання кредитного договору № 010-2/07/1-422-07 від 10.04.2007 р.

У межах ліквідаційної процедури ПАТ "ОСОБА_7 ОСОБА_2" заявив грошові вимоги до банкрута та ухвалою суду від 10.12.2012р. вимоги ПАТ "ОСОБА_7 ОСОБА_2" визнані в сумі 22026603,70 грн, в тому числі 3809993,24 грн. неустойки, як такі, що забезпечені заставою.

19.11.2012р. на замовлення ліквідатора ОСОБА_5 Товарною Біржею В«Українсько-Російська товарна біржа" (угода від 01.10.2012р., т. 8 а.с. 24) організовано проведення аукціону з реалізації майна банкрута (нежитлових приміщень по пр. Гагаріну, 181, загальною площею 3059,9 кв.м).

Відповідно до протоколу проведення аукціону від 19.11.2012 р. (т. 8 а.с. 27) загальна вартість реалізованого майна склала 3487000,00 грн., переможцем аукціону визнано ТОВ "Альказар-К".

20.11.2012р. на підставі протоколу проведення аукціону від 19.11.2012р. ліквідатором арбітражним керуючим ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 181, вартістю 3487000,00 грн. посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 за реєстровими №2683 (т.9 а.с. 22-25).

Відповідно п. 4 укладеного договору зазначено, що згідно протоколу аукціону від 19.11.2012р., виконаного Українсько-Російською товарною біржею продаж нежитлових приміщень здійснено ліквідатором за 3487000 грн. 00 коп., без ПДВ, які покупець зобов'язується сплатити продавцю шляхом перерахування на рахунок №26000287111 в АТ "ОСОБА_7 ОСОБА_2" в м. Києві МФО 380805 протягом тридцяти календарних днів з моменту підписання цього договору. Факт остаточного розрахунку за придбане майно має бути підтверджено письмовою заявою ліквідатора боржника, фізичної особи-підприємця ФОП ОСОБА_4 - арбітражного керуючого ОСОБА_5, справжність підпису якого засвідчується нотаріально.

Згідно з п. 5 договору оціночна вартість нежитлових приміщень згідно звіту про оцінку майна, виданого ПП "Агенство оцінки майна та землі" 12.09.2012р., складає 3170000 грн. 00 коп.

Право власності на вищезазначені нежитлові приміщення переходять до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору та його державної реєстрації (п. 6 договору).

Відповідно до п. 9 договору ліквідатор ОСОБА_5 свідчить, що вказані нежитлові приміщення до цього часу нікому іншому не передані, не подаровані, не заставлені, під забороною (арештом) не перебувають, як внесок до статутного фонду не передані, прихованих недоліків не мають:

- відсутність заборони відчуження (арешту) нежитлових приміщень підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №38858943 від 20.11.2012року,

- відсутність податкової застави підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави № 38858860 від 20.11.2012 року;

- відсутність обтяжень нежитлових приміщень іпотекою підтверджується витягом з Державного реєстру іпотек № 38858598 від 20.11.2012 року.

Як свідчать виписки з банківського рахунку банкрута №26000287111 в АТ "ОСОБА_7 ОСОБА_2" станом на 01.09.2013 р. (т. 9 а.с. 26-27), на 09.10.2013р. (т. 9 арк. с. 28), за період з 01.09.2012 по 31.12.2012 р., за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. (т. 12 а.с. 63-64), а також з 01.09.2012 р. по 13.02.2015 р. (виписки надані суду 05.03.2015р.) на зазначений рахунок грошова сума за придбане майно у розмірі 3487000,00 грн. не надходила.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.03.2015р. у справі №5023/10186/11 задоволено заяву АТ "ОСОБА_7 ОСОБА_2" про розірвання договору купівлі-продажу. Розірвано договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху №1-41, заг.пл. 27,8 кв.м., №1-1, 1-2, 1-8, 1-16-:-1-21, 1-24, 1-29 заг.пл. 201,2 кв.м., 2-го поверху №2-14а, 2-14б, заг. пл. 5,4 кв.м.; 3-го поверху №3-11а, 3-11б заг.пл. 5,4 кв.м; 4-го поверху №4-5, 4-9-:- 4-16, 4-11а, 4-11б заг.пл. 317,7 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-5-16, 5-11а, 5-11б заг.пл. 576,0 кв.м; 6-го пов. №6-1-:-6-16, 6-11а, 6-11б заг.пл. 576,0 кв.м; 7-го поверху №7-1-:-7-16, 7-11а, 7-11б заг.пл. 576,0 кв.м; 8-го поверху №8-1-:-8-16, 8-10а, 8-10б заг.пл. 572,5 кв.м, технічного поверху №І-ІХ заг.пл. 201,9 кв.м. в літ. "Ж-8", заг.пл. 3059,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, 181, від 20.11.2012 р. посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6 за реєстровим №2683, який укладений за результатами відкритих торгів (аукціону) від 19.11.2012 р. (т.12, а.с. 224-230).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.04.2015р. апеляційну скаргу арбітражного керуючого ОСОБА_5 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одисея 2000" залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду Харківської області від 05.03.2015р. у справі № 5023/10186/11 залишено без змін (т.13, а.с. 107-113).

В подальшому, відповідно до ухвали господарського суду від 15.06.2016р., яка набрала законної сили, було здійснено заміну кредитора ФОП ОСОБА_4 ПАТ "ОСОБА_7 ОСОБА_2", код 14305909 на кредитора ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд", м. Львів (код 38208298) на загальну суму вимог 21396603,70 грн, в тому числі 3809993,24 грн. неустойки, що забезпечені заставою майна боржника, ТОВ В«Компанія В«ЛьвівінвестбудВ» визнана правонаступником ПАТ В«ОСОБА_7 ОСОБА_2В» в частині забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, укладеними з банкрутом, відповідно до договору іпотеки № 011/02/3-1161/1-06 від 29.06.2006 року, договору наступної іпотеки № 010-2/07/1-422/1-07 від 10.04.2007 року, договору наступної іпотеки № 715/1-07 від 24.10.2007 року, договору іпотеки №715/2-07 від 24.10.2007 року, з урахуванням додаткових договорів.

Як стало відомо ліквідатору арбітражному керуючому ОСОБА_5 ОСОБА_8 "Альказар-К" після винесення судом ухвали від 05.03.2015р. про розірвання вказаного вище договору купівлі-продажу від 20.11.2012р. а саме 29.04.2015р. було продано частину майна боржника третій особі - ОСОБА_3.

Зважаючи на вказані обставини ліквідатором до господарського суду Харківської області подано заяву (вх.№ 21256 від 30.06.2016р.), в якій просив суд:

- визнати за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 право власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення 1-го поверху №№1-41, загальною площею 27,8 кв.м, № 1-1, 1-2, 1-8, 1-16-:-1:21, 1-24, 1-29, загальною площею 201, 2 кв.м; 2-го поверху № 2- 14а, 2-14б, площею 5,4 кв.м; 3-го поверху №3-11а, 3-11б площею 5,4 кв.м; 4-го поверху №4-5, 4-9:-:4-16, 4-11а, 4-11б загальною площею 317,7 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, 5-11а, 5-11б, загальною площею 576,0 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, 6-11а, 6-11б площею 576,0 кв.м; 7-го поверху № 7-1:-:7-16, 7-11а, 7-11б, загальною площею 576,0 кв.м; 8-го поверху №8-1:-:8-16, 8-10а, 8-10б, загальною площею 572,5 кв.м; технічного поверху № І-ІХ загальною площею 201,9 кв.м в літ. "Ж-8", загальною площею 3059,9 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Гагаріна, будинок 181;

- витребувати у ОСОБА_3 нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 181.

В обґрунтування поданої заяви ліквідатор вказує, що зазначені вище нежитлові приміщення вибули з володіння банкрута ФОП ОСОБА_4 поза його волею та були відчужені недобросовісному набувачеві - гр. ОСОБА_3, у зв'язку з чим на підставі вимог п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України підлягають витребуванню з чужого незаконного володіння та повернення до ліквідаційної маси банкрута.

Не погодившись з винесенням місцевим господарським судом оскаржуваної ухвали від 24.10.2016р. у справі №5023/10186/11, якою заяву ліквідатора ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності задоволено. ОСОБА_3 звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з даною апеляційною скаргою.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 04.07.2016р. господарський суд залучив до участі з розгляду заяви ліквідатора ТОВ "Альказар-К" та фізичну особу ОСОБА_3.

Зважаючи на те, що оскаржуваною ухвалою суду від 24.10.2016р. вирішено питання про права та обов'язки фізичної особи ОСОБА_3 щодо майна: нежитлових приміщень 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 181, право власності на які зареєстровані було реєстроване за вказаною особою, що вбачається з наданого до матеріалів справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.20, а.с. 28, 29), остання набула право на апеляційне оскарження даної ухвали суду.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

За приписами частини 2 статті 4 1 ГПК України справи про банкрутство розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

19.01.2013р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011р., яким Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" викладено в новій редакції.

Згідно п.1.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній з 19.01.2013р.) положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, при розгляді справи про банкрутство ФОП ОСОБА_4 слід застосовувати норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що діяла на момент відкриття ліквідаційної процедури, тобто, до 19.01.2013р. (далі - Закон про банкрутство).

Відповідно до абз. 16 ст. 1 Закону про банкрутство (в ред. Закону України від 30.06.1999 р.) ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю; подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Зазначені вище приписи Закону кореспондуються із ч.7 ст.12, ст. 16 ГПК України, а також ч.4 ст.10 України В«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутомВ» в редакції після 19.01.2013р., якою встановлено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 25 Закону про банкрутство з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Вказані вище норми визначають, що заяви про визнання недійсним правочинів (договорів) або спростування майнових дій розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від суб'єктного складу сторін, враховуючи і загальні положення ЦК та ГК України, що пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними.

Таким чином, ліквідатор наділений повноваженнями звертатися до суду з заявою про визнання права власності банкрута на майно та витребування останнього з володіння третіх осіб, а відповідний спір підлягає вирішенню в межах справи про банкрутство, оскільки стосується формування ліквідаційної маси.

Відповідна правова позиція стосовно підвідомчості майнових спорів щодо боржника згідно з нормами п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України у справах про банкрутство, порушених за Законом про банкрутство у редакції, чинній до 19.01.2013, викладена у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №911/4212/14, яка відповідно до ст. 111-28 ГПК України повинна враховуватись усіма судами загальної юрисдикції, а також в постанові Вищого господарського суду України від 13.01.2016р. у справі № 922/4754/15.

Вирішуючи такі спори у процедурі банкрутства слід виходити з того, що необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими Закон про банкрутство та інші акти законодавства України пов'язують визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, визначаючи в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам діючого законодавства не відповідає оспорюваний правочин або вчинена майнова дія.

Розглянувши подану ліквідатором заяву (вх.№ 21256 від 30.06.2016р.) судова колегія зазначає, що відповідно до приписів статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Під захистом права власності, за приписами наведеної норми, розуміється, зокрема, наявність у власника права вимагати усунення будь-яких порушень його права, вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов'язаних із здійсненням ним володіння, користування або розпорядження належним йому майном; наявність у власника права на судовий захист свого права власності.

Законодавство надає власникові можливість на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам не зачіпаючи охоронювані законом інтереси інших осіб. Всі дії, що перешкоджають власникові на власний розсуд користуватись своїм володінням повинні бути припинені способами, установленими законом. Характер засобів, вибраних для захисту свого права, повинен відповідати характеру порушених правовідносин. Одним із способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Віндикаційний позов є речово-правовим позовом, що може бути пред'явлений лише у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин. Матеріали справи свідчать, що між банкрутом та ОСОБА_3 зобов'язальні правовідносини відсутні, оскільки банкрут не є стороною за договором купівлі-продажу від 29.04.2015р., на підставі якого до ОСОБА_3 перейшло право власності на спірний об'єкт нерухомості.

Згідно з п. 8 Висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2014 р., розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у ст. 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна потрібно встановити всі юридичні факти, які визначені в статтях 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо (постанова судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 17 грудня 2014р. у справі N 6-140цс14).

Відповідно до 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Згідно з статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Таким чином, за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача можуть мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав його , не з їхньої волі .

Частиною першою статті 388 ЦК України передбачена необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна відповідачу (постанова Верховного Суду України від 21 листопада 2012 р. у справі 6-136цс12).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети щодо передачі майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником. Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідно до ст.ст. 25-31, 47-49 Закону про банкрутство усі види майнових активів банкрута включаються до складу ліквідаційної маси та підлягають реалізації з метою задоволення вимог кредиторів, майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону про банкрутство після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Відповідно до ч. 10 ст. 30 Закону про банкрутство продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Частиною 3 статті 30 Закону про банкрутство визначено, що у разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

У справі, яка переглядається, спірне майно, що було предметом іпотеки за договорами іпотеки, відчужене в процесі ліквідаційної процедури боржника.

Умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів установлює Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відчуження майна, переданого в іпотеку, під час проведення ліквідаційної процедури здійснюється в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено.

Як встановлено судовою колегією, набуття ТОВ «Альказар-К» спірного майна відбулось на законних підставах, визначених ст. 30 Закону про банкрутство, а саме: за наслідками отримання перемоги на проведеному Товарною Біржею В«Українсько-Російська товарна біржа" аукціону з реалізації майна боржника ФОП ОСОБА_4 в межах процедури банкрутства, оформленого протоколом від 19.11.2012р. (т.21, а.с. 2-4).

В подальшому з переможцем аукціону у відповідності по вимог ч. 10 ст. 30 Закону про банкрутство укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 181, вартістю 3487000,00 грн.

Таким чином, судова колегія вважає помилковим твердження суду першої інстанції про те, що майно вибуло поза волею власника. В даному випадку ні результати аукціону, на договір купівлі-продажу, укладений на наслідками його проведення, не визнані недійсними в установленому законом порядку.

В справі, що розглядаються, воля власника на реалізацію належного йому нерухомого майна підтверджується свідомим рішенням щодо його реалізації в установленому Законом про банкрутство порядку шляхом проведення конкурсу (аукціону), результати якого в судовому порядку недійсними визнано не було.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження зловмисної домовленості між ліквідатором банкрута арбітражним керуючим ОСОБА_5 та ТОВ "Альказар-К" щодо безоплатної передачі спірного об'єкту нерухомості, яке належало банкруту ФОП ОСОБА_4, а також судового рішення, яким встановлення порушення визначеного Законом про банкрутство порядку проведення аукціону з реалізації майна, яке входить в ліквідаційну масу банкрута.

Обставина наявності волі власника майна на проведення такого правочину в даному випадку не ставиться в залежність від досягнення мети отримання коштів від реалізації майна банкрута з подальшим проведенням погашення наявної кредиторської заборгованості, оскільки у випадку невиконання особою обов'язків за укладеним договором купівлі-продажу застосуванню підлягає окремий механізм захисту порушених прав, встановлений законом та умовами, визначеними сторонами договору.

Інші підстави витребування майна, зазначені в ст. 388 Цивільного кодексу України, в даному випадку також відсутні.

Відповідно до статті 387 ЦК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Судова колегія зазначає, що об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах , встановлених законом чи договором. Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном , незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його у особи, яка не мала права його відчужувати, тобто заволоділа ним без відповідної правової підстави.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положення частини другої статті 328 Цивільного кодексу України закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Так, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 3, 4 ст. 334 Цивільного кодексу України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України від 01.07.2013р. «ОСОБА_2 деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» на об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін (наприклад, передача ключів від будинку не свідчить про набуття права власності на будинок за відсутності договору та державної реєстрації).

Для набуття набувачем права власності на майно і з іншого боку припинення права власності на цей об'єкт у відчужувача майна необхідна наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

Згідно з ст. 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин . У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

Так, відповідно до умов п. 6 укладеного між ФОП ОСОБА_4 в особі ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_5 та ТОВ "Альказар-К" договору купівлі-продажу від 20.11.2012р. визначено, що право власності на предмет договору (нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 181) переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору та його державної реєстрації (т.21, а.с. 2,3).

Таким чином, укладеним між сторонами договором не визначено умови, за якою права власності на переданий об'єкт нерухомості зберігається за продавцем до оплати товару покупцем.

Матеріалами справи підтверджується, що укладений договір купівлі-продажу від 20.11.2012р. було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_6 20.11.2012р. та відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України зареєстрований в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" за № 2683.

За таких обставин, ТОВ "Альказар-К" вчинено всі дії, якими обумовлено обставину переходу права власності на спірне нерухоме майно, а саме: договір купівлі-продажу від 20.11.2012р. було нотаріально посвідчено та в установленому Законом порядку зареєстровано. В подальшому відбулась державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 181, що підтверджується наданими до матеріалів справи витягом з Державного реєстру правочинів, виданим 20.11.2012р., витягом про Державну реєстрацію прав, виданим 21.11.2012р. (т.12, а.с. 44, 45, т.21, а.с. 2,3,6).

Крім того, судова колегія зазначає, що за загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із частиною другою статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (частина друга статті 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (частина третя статті 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.

Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як встановлено судовою колегією, відповідно до ухвали господарського суду Харківської області від 05.03.2015р. у справі № 5023/10186/11 суд на підставі встановлених обставин справи дійшов висновку, що ліквідатор банкрута арбітражний керуючий ОСОБА_5 був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору купівлі-продажу від 20.11.2012р., зокрема, отримання коштів за наслідками продажу майна з метою подальшого погашення вимог кредиторів, у зв'язку з чим невиконання умов договору щодо сплати за отримане майно є істотним порушенням умов договору.

Оскільки реалізація на аукціоні об'єкту нерухомості, який забезпечував погашення грошових вимог заставного кредитора - ПАТ "ОСОБА_7 ОСОБА_2" у розмірі 22026603,70 грн., а також подальша реєстрація права власності на об'єкт ліквідаційної маси за переможцем аукціону ТОВ "Альказар-К" відбувались без проведення розрахунку та сплати ціни, господарським судом було визнано договір купівлі-продажу від 20.11.2012р. розірваним.

Частиною третьою статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч.ч. 4.5 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що наслідками розірвання договору купівлі-продажу майна не є двостороння реституція, як це передбачено у випадку визнання недійсним правочину, виконане за договором до його зміни чи розірвання поверненню не підлягає, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.02.2013р.

Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження звернення ліквідатора, як законного представника власника майна банкрута на стадії ліквідаційної процедури до ТОВ "Альказар-К" (покупця спірного нерухомого майна) з вимогою про повернення майна з причин розірвання договору купівлі-продажу від 20.11.2012р. у зв'язку з істотними порушеннями умов договору.

З заявою про розірвання договору купівлі-продажу від 20.11.2012р. до господарського суду звернувся кредитор - ПАТ "ОСОБА_7 ОСОБА_2".

Таким чином, після розірвання договору купівлі-продажу в судовому порядку повернення проданого майна до боржника ні фактично, ні автоматично не відбулося, як і автоматично не повернулось право власності на спірне майно.

За таких обставин, банкрут в особі ліквідатора, на думку судової колегії, не мав права витребувати майно у відповідності до ст. 388 Цивільного кодексу України, оскільки відповідне право надано власнику майна або особі, яка хоч і не є власником, але володіє ним на підставах, встановлених Законом.

Разом з тим, спеціальне законодавство щодо спірних правовідносин, яким є Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України, чинній до 19.01.2013р., не містить імперативної норми, якою закріплено обов'язок щодо повернення майна банкрута за наслідками розірвання договору купівлі-продажу, укладеного за результатами проведення відкритих торгів з реалізації майна банкрута в ліквідаційній процедурі.

При цьому, положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у відповідності до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підлягають застосуванню лише в частині визначення порядку проведення конкурсу (аукціону) з реалізації майна банкрута та не поширюються на правовідносини з визначення правових наслідків за результатами розірвання договору купівлі-продажу, укладеного з переможцем проведеного конкурсу, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми цивільного законодавства України.

За таких обставин, оскільки ТОВ "Альказар-К" здійснив всі дії, пов'язані з набуттям ним права власності на об'єкт нерухомого майна, визначені умовами укладеного між ТОВ "Альказар-К" та ФОП ОСОБА_4 в особі ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_5 договору купівлі-продажу від 20.11.2012р., до виникнення спору про розірвання зазначеного договору, винесення ухвали господарського суду Харківської області від 05.03.2015р. у справі №5023/10186/11 не має наслідком припинення права власності ТОВ "Альказар-К" на об'єкт нерухомості.

Аналогічної правової позиції також дотримується Верховний Суд України в постанові від 20.02.2013р. у справі № 6-158цс12.

При цьому, висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 10.06.2015р. у справі № 6-348цс15, на який посилається місцевий господарський суд, обґрунтовуючи підстави задоволення заяви ліквідатора про витребування майна з чужого незаконного володіння, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки у справі, що зазначається, йдеться про випадки, коли умовами укладеного договору купівлі-продажу право власності на переданий товар переходить до покупця з моменту повної сплати ціни договору.

Відповідно до Аналізу Верховного Суду України практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України у речово-правових відносинах не застосовуються способи захисту прав, установлені для зобов'язальних правовідносин. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача. У разі якщо право власності оспорюється або не визнається іншою особою, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності відповідно до ст. 392 ЦК (постанова Верховного Суду України від 7.11.2012р. у справі N 6-107цс12). Така вимога може бути додатковою до іншої - зокрема до позову про витребування майна із чужого володіння.

Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 29.04.2015р. у справі №903/134/13-г, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

На підставі вище викладеного судова колегія зазначає про відсутність правових підстав для задоволення заяви ліквідатора банкрута ФОП ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки станом на момент подання заяви від 30.06.2016р. у банкрута відсутнє право власності на спірне майно: нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 181.

Згідно з частиною другою статті 16, статтею 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Так, відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 17.10.2011р. у справі №3-103гс11 у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину , це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

В даному випадку відсутні підстави для застосування правової конструкції щодо витребування майна у його подальшого набувача, викладеної в зазначеній постанові Верховного Суду України, оскільки договір купівлі-продажу від 20.11.2012р. станом на момент подання ліквідатором заяви про витребування майна із чужого незаконного володіння в судовому порядку недійсним визнано не було.

Згідно з статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положення частини другої статті 328 Цивільного кодексу України закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Так, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Як вбачається з матеріалів справи, частина майна, а саме: нежитлові приміщення 4-го поверху №4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 181, була відчужена ТОВ "Альказар-К" на користь гр. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 29.04.2015р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_9 за реєстровими №675.

Матеріалами справи підтверджується, що спірне майно було відчужено гр. ОСОБА_3 дійсним власником майна - ТОВ "Альказар-К" за наявності для цього правової підстави, якою є нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 29.04.2015р., який в судовому порядку недійсним визнано не було.

Крім того, оплату за отримане майно було проведено на підставі квитанції до прибутково касового ордера від 29.04.2015р. № 1 в розмірі 1510186,00 грн. (т.21, а.с. 23); право власності в установленому Законом порядку зареєстроване, що підтверджується наданим до матеріалів справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.20, а.с. 26-29).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вказані вище обставини мають наслідком законне набуття ОСОБА_3 права власності на спірне майно, яке не підлягає припиненню за наслідками розгляду поданої ліквідатором заяви (вх.№ 21256 від 30.06.2016р.).

Разом з тим, за наявності встановлення обставини законного набуття ТОВ "Альказар-К" права власності на спірні нежитлові приміщенні станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 29.04.2015р., яке не припинено у встановленому Законом порядку, доведення факту проведення майнових дій між особами, які пов'язані родинними зв'язками, а також обізнаності гр. ОСОБА_3 на момент укладення договору купівлі-продажу від 29.04.2015р. про прийняття судового рішення, яким розірвано договір купівлі-продажу від 20.11.2012р., укладений між ТОВ "Альказар-К" та ФОП ОСОБА_4 в особі ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_5, як обставини недобросовісності набуття вказаною особою спірного майна, не мають юридичного значення для вирішення даного спору та не спростовують відсутності правових підстав для визнання права власності за боржником.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 коментованої статті, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 32 ГПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вищевикладеного, ліквідатором банкрута арбітражним керуючим ОСОБА_5 на доведено належним та допустимими доказами права власності банкрута на спірне майно станом на момент подання заяви, яке було відчужено третій особі, як підстави для можливості реалізації права на витребування в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України у фізичної особи ОСОБА_3 нежитлових приміщень 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 181, до ліквідаційної маси банкрута та визнання права власності на нього за ФОП ОСОБА_4, у зв'язку з чим в задоволенні заяви (вх.№21256 від 30.06.2016р.) слід відмовити.

За таких обставин, на підставі наданих сторонами до матеріалів справи документів, судова колегія господарського суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що висновки місцевим господарським судом в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України не мотивовані належним чином та зроблені без посилань на відповідні норми закону та положення укладених між сторонами правочинів, якими мають бути врегульовані спірні правовідносини, на підставі яким можливо зробити висновок щодо наявності всіх складових елементів, необхідних для застосування до спірних правовідносин правового механізму - витребування майна власника (банкрута) з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. N 6 "Про судове рішення" визначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 вказаної Постанови).

За наведених вище підстав, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 з урахуванням заявленої вимоги про припинення провадження за заявою арбітражного керуючого ОСОБА_5 (вх.№ 21256 від 30.06.2016р.) підлягає частковому задоволенню, ухвала господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. у справі №5023/10186/11 - скасуванню в частині задоволенні заяви ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого ОСОБА_5 про визнання права власності та витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч.1 ст. 104, ст.ст. 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. у справі №5023/10186/11 скасувати частково, а саме щодо задоволення заяви ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого ОСОБА_5 про визнання права власності та витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння (вх.№ 21256 від 30.06.2016р.).

В цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви ліквідатора ФОП ОСОБА_4 арбітражного керуючого ОСОБА_5 про визнання права власності та витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння (вх.№ 21256 від 30.06.2016р.) відмовити.

Повний текст постанови складено 26.12.2016р.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Плахов О.В.