Постанова

від 22.12.2016 по справі 902/648/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2016 р. Справа № 902/648/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Бучинська Г.Б. ,

суддя Гудак А.В.

при секретарі Кравчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення господарського суду Вінницької області від 30.08.16 р.

у справі № 902/648/16 (суддя Говор Н.Д.)

за позовом Військової частини НОМЕР_1 , м. Миколаїв

до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод", м. Вінниця

про стягнення 26 622,15 грн. збитків

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30.08.2016р. у справі №902/648/16 у позові Військової частини НОМЕР_1 до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" про стягнення 26 622,15 грн. збитків відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій зазначає наступне.

При винесенні рішення судом першої інстанції не враховано те, що договірні відносини між військової частиною НОМЕР_1 (яка є правонаступником в/ч НОМЕР_2 , НОМЕР_3 ) та ДП 732 Вінницький ремонтний завод виникли не на підставі договору, а на підставі нарядів на ремонт та прийомо -здаточних актів, що містяться у матеріалах справи. І те, що при передачі активів, власного капіталу та зобов`язань від ДП 732 Вінницький ремонтний завод у зв`язку з його реорганізацією шляхом приєднання до ДП 45 експериментальний механічний завод від 13.01.2015 р. не було виявлено даних, які б свідчили про договірні відносини, взаєморозрахунки (дебіторська та/або кредиторська заборгованість) та фактичне виконання умов договору між ДП 732 Вінницький ремонтний завод та військовою частиною НОМЕР_1 вина лише посадових осіб даного підприємства, а не військової частини.

Позивач вказує, відповідачем було зазначено, що відповідно до п.3 наказу № 91 Про реорганізацію державного підприємства 732 Вінницький ремонтний завод для заявлення кредиторами своїх вимог було встановлено 2 місячний строк.

Разом з тим, звертає увагу скаржник, у своєму рішенні суд першої інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення військовою частиною НОМЕР_1 своїх кредиторських вимог у встановлений строк, при цьому не враховуючи те, що військова частина не була належним чином повідомлена про початок перебігу даного терміну та не отримувала жодних повідомлень чи розпоряджень.

Також, судом першої інстанції вказано, що важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони, і про те, що військовій частині слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки які завдані - наслідком такої поведінки.

Зауважує, що військовою частиною надано усі достатні матеріали, що підтверджують факт того, що під час вилучення у 2013 році техніки з ремонтного фонду ДП 732 Вінницький ремонтний завод відповідно до нарядів № 19-Т, 20-Т, 21-Т від 12.04.2013 року, було виявлено некомплектність техніки, та встановлено, що вона перебуває у непрацездатному стані (копії актів технічного стану та нарядів додані до матеріалів справи). Більше того, директором ДП 732 Вінницький ремонтний завод Біликом Володимиром Васильовичем та посадовою особою, що відповідає за видачу техніки з ремонтного фонду, акти технічного стану не були підписані, про що у присутності працівника міліції було складено акт про відмову підпису.

Також, скаржник зазначає, що до позовної заяви були додані документи що підтверджують факт отримання ДП 732 Вінницький ремонтний завод працездатної та комплектної техніки, взаєморозрахунки та інше. Причинний зв`язок полягає у тому, що посадові особи ДП 732 Вінницький ремонтний завод не вжили достатніх заходів для охорони та збереження ввіреного їм військового майна, внаслідок чого нанесли державі збитків у розмірі 26 622 грн. 15 коп. (двадцять шість тисяч шістсот двадцять дві гривні п`ятнадцять копійок).

Крім того, позивач звертає увагу, що відповідно до наказу № 91 від 25.03.2013 року Про реорганізацію ДП 732 Вінницький ремонтний завод Державним Концерном Укроборонпром - органом управління ДП 732 ВРЗ було прийнято рішення здійснити реорганізацію ДП 732 ВРЗ шляхом приєднання його до Державного підприємства 45 експериментальний механічний завод (код ЄДРПОУ: 08341806, адреса:21000, м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 57).

Ч. ч. 1, 2, ст. 104 Цивільного Кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб, майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилась, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно даних єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців України, ДП 732 ВРЗ припинило свою діяльність та закрило у зв`язку із реорганізацією, що убачається із повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи від 17.07.2015 року, наданого державним реєстратором юридичних та фізичних осіб - підприємців 17 липня 2015 року та внесено запис № 11741120019003901 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи ДП 732 ВРЗ.

Враховуючи викладене, ДП 45 ЕМЗ є правонаступником ДП 732 ВРЗ.

Просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 30.08.2016р. у справі №902/648/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення збитків.

Відзиву на апеляційну скаргу від Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" не надійшло, що відповідно до ч.2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Сторони не скористалися правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялись заздалегідь та належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки сторони належним чином повідомлялись про час та місце апеляційного перегляду справи, явка сторін обов`язковою не визнавалась, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін за наявними у матеріалах справи доказами, у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, а саме з копій нарядів на ремонт № 151/99/26-В (дійсний до 01.12.1999р.), №149/2003/10-В (дійсний до 27.04.- рік не читається) та прийомо-здаточних актів № 34/99 від 18.11.1999р., 29/02 від 31.07.2002р., 10/03 від 04.12.2003р. військові частини А-2423, А-4116 передали на ремонт та зберігання ДП "732 Вінницький ремонтний завод" аеродромно-експлуатаційної техніки ДЕ-226, шасі № НОМЕР_4 , дв. № 2112116; ТМГ-3А, шасі № НОМЕР_5 , дв. №738547; СПО-15М, шасі № НОМЕР_6 , дв. № 89522 (а.с. 12-16).

У подальшому, указана вище техніка була вилучена у ДП "732 Вінницький ремонтний завод", як вказує позивач, на підставі нарядів № 19т від 12.04.2013р., № 20т від 12.04.2013р., №21т від 12.04.2013 р., виданих командиром військової частини НОМЕР_7 А та за видатковими накладними від 16.04.2013р. №РН-0000113, №РН-0000112, №РН-0000111 техніку отримано представником позивача Гончаровим Д.В. без зауважень (а.с. 17-19).

17.04.2013р. комісією під головуванням офіцера відділу експлуатації аеродромів та інженерно - аеродромних засобів інженерно - аеродромного управління логістики Командування Повітряних Сил Збройних Сил України майора Жебровського В.М. були складені акти технічного стану №350/129/137/2/350/пс, № 350/129/137/2/348/пс, № 350/129/137/2/346/пс, з яких вбачається розкомплектованість даної техніки (а.с.20-25).

Як убачається з актів про відмову від підпису від 24.04.2013р. №350/129/137/2/349/пс, №350/129/137/2/351/пс, №350/129/137/2/347/пс директор ДП"732 Вінницький ремонтний завод" Білик В.В. та посадова особа підприємства, що відповідала за видачу техніки з ремонтного фонду від підписання актів технічного стану відмовились (а.с. 26-28).

Відповідно до наявних у справі довідок - розрахунків № 1/89/864, № 1/89/865 та №1/89/866 від 14.07.2015 р., позивачем проведено визначення розміру нестачі від розукомплектування аеродромно-експлуатаційної техніки ДЕ-226, шасі № 10091184, дв. № 2112116 в сумі 8218,09 грн.; ТМГ-3А, шасі № НОМЕР_5 , дв. № 738547 в сумі 15706,91грн.; СПО-15М, шасі № НОМЕР_6 , дв. № 89522 в сумі 2697,15 грн., всього - у сумі 26 622,15 грн.

25.03.2013 р. Державним концерном "Укроборонпром" видано наказ № 91 "Про реорганізацію державного підприємства "732 Вінницький ремонтний завод", яким вирішено припинити юридичну особу - ДП "732 Вінницький ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 08316910), що знаходиться за адресою: вул. Червоноармійська, буд. 67, м. Вінниця, 21007, шляхом реорганізації - приєднання до державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" (код ЄДРПОУ 08341806), що знаходиться за адресою: вул. Червоноармійська, буд. 57, м. Вінниця, 21000.

За наведених обставин, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України, військова частина НОМЕР_1 вважає, що державі було нанесено збитки, а тому звернулася із позовом до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод", як правонаступника ДП "732 Вінницький ремонтний завод" про їх стягнення у розмірі 26 622,15 грн.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Вінницької області від 30.08.2016р. у справі №902/648/16 у позові Військової частини НОМЕР_1 до Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" про стягнення 26 622,15 грн. збитків відмовлено.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 2 статті 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2, 4 статті 220 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частин 1,2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами, а також між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, що виконуються сторонами у момент їх вчинення.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Так, судова колегія приходить до висновку, що правовідносини, які є предметом дослідження у даному спорі виникли між військовими частинами А-2423, А-4116 та ДП "732 Вінницький ремонтний завод" на підставі правочину, укладеного у спрощений спосіб - на підставі нарядів та актів. Разом з тим, правовідносини з підряду між сторонами не відбулися.

Відповідно до частини 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 статті 853 ЦК України визначено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності; договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (частини 1 статті 937 ЦК України).

Згідно зі статтею 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Відповідно до частини 1 статті 943 ЦК України зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду.

Згідно з частинами 1, 2 статті 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості; річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (частина 1 статті 950 ЦК України).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося вище, обгрунтовуючи позов, позивач посилається на акти технічного стану №350/129/137/2/350/пс, №350/129/137/2/346/пс, №350/129/137/2/348/пс від 17.04.2013р., у яких зазначено про некомплектність техніки, встановлено, що вона перебуває у непрацездатному стані.

Військовою частиною А 4465 17.07.2015р. складено довідки рахунки, якими визначено розміри нестачі від розукомплектування аеродромно-експлуатаційної техніки №1/89/864 теплової машини ТМГ-3А на суму 15706,91 грн., №1/89/865 самохідної площадки обслуговування СПО-15 на суму 2697,15 грн., №1/89/866 шнекоторного очищувача ДЕ-226 на суму 8218,09 грн., разом 26622,15 грн., яку вважає збитками, нанесеними державі.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За нормами ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

У ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України, зокрема, передбачено, що господарсько -правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України, також, передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

За загальним правилом збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У частині 1 ст. 225 Господарського кодексу України зазначено про те, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов`язання; 2) збитки; 3) причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; 4) вина.

Як вбачається з прийомо здаточних актів № 34/99 від 18.11.1999р., 29/02 від 31.07.2002р., 10/03 від 04.12.2003р. (копії яких додано до позовної заяви) на прийняття в ремонт автомобіля (тягача), в них не зафіксований детальний технічний стан та укомплектованість переданої техніки, акти технічного стану техніки не складалися, разом з тим, в актах приймання - передачі зазначено про відхилення від стандартів, із найменуваннями окремих складових техніки, які написані нерозбірливо, інші - в копіях не читаються, та причини неприйняття техніки в ремонт (розкомплектованість техніки), у зв`язку із чим їх було прийнято на зберігання.

Слід вказати, на вимогу суду оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивачем не надано.

Як зазначалося, на виконання нарядів командира військової частини НОМЕР_8 від 12.04.2013р. №№19/Т, 20/Т, 21/Т у відповідача було вилучено техніку.

Судом встановлено, відповідно до видаткових накладних від 16.04.2013р. №РН-0000113, №РН-0000112, №РН-0000111 ДП "732 Вінницький ремонтний завод" передав, а військова частина НОМЕР_1 прийняла, відповідно, ДЕ-226 (УРАЛ 4320) вартістю 19 369,40 грн., СПО -15М (заказ 10/03) вартістю 52 736,80 грн., ТМГ -3А (УРАЛ 4320) (заказ 30/03,37/96,38/96,34/94) без диг. ВК 1А вартістю 25 935,10 грн. без зауважень. Лише наступного дня, 17.04.2013р. у комісійному порядку , за участі заступника командира БАТЗ з озброєння військової частини НОМЕР_1 , було складено акти технічного стану отриманої техніки №350/129/137/2/350/пс, №350/129/137/2/348/пс, №350/129/137/2/346/пс, від підпису яких представник відповідача відмовився, про що складено акти від 24.04.2013р. №350/129/137/2/347/пс, № 350/129/137/2/349/пс, №350/129/137/2/351/пс.

Як убачається із актів технічного стану отриманої техніки від 17.04.2013р., у них зазначено перелік відсутніх складових частин техніки, окремі із яких значаться відсутніми і у актах приймання - передачі № 34/99 від 18.11.1999р., 29/02 від 31.07.2002р., 10/03 від 04.12.2003р., однак вони включені до довідок - розрахунків від 14.07.2015р. №1/89/864 на суму 15 706,91 грн., №1/89/865 на суму 2 697,15грн., №1/89/866 на суму 8 218,09грн., на підставі яких позивач визначив розмір збитків, вказуючи на неналежне зберігання техніки відповідачем.

Таким чином, з матеріалів справи не вбачається, а військовою частиною не доведено та не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що вказана вище техніка була розукомплектована саме під час знаходження її у відповідача. Акти технічного стану, які складались військовою частиною у 2013 році не є допустимими доказами, за відсутності актів технічного стану техніки, які б беззаперечно підтверджували її стан, у момент передачі на зберігання.

Разом з тим, судова колегія зауважує, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту правонаступництва від військових частин А-2423, А-4116 та належності останнім на праві власності спірної аеродромно-експлуатаційної техніки; не наведено жодного доказу, який би підтверджував право власності правонаступника в/ч НОМЕР_1 та підстави його набуття на шнекороторного снігоочищувача ДЕ-226 (шасі УРАЛ 4320 № 10091184), самохідну площадку обслуговування СПО -15 (шасі НОМЕР_9 ) та теплову машину ТМГ 3А (шасі № НОМЕР_5 ).

Крім того, як убачається із матеріалів справи, 25.03.2013 р. Державним концерном "Укроборонпром" видано наказ № 91 "Про реорганізацію державного підприємства "732 Вінницький ремонтний завод", яким вирішено припинити юридичну особу - ДП "732 Вінницький ремонтний завод" (код ЄДРПОУ 08316910), що знаходиться за адресою: вул. Червоноармійська, буд. 67, м. Вінниця, 21007, шляхом реорганізації - приєднання до державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" (код ЄДРПОУ 08341806), що знаходиться за адресою: вул. Червоноармійська, буд. 57, м. Вінниця, 21000. ДК "Укроборонпром" Державне підприємство "45 експериментальний механічний завод визначено правонаступником всіх прав та обов`язків державного підприємства "732 Вінницький ремонтний завод".

Основним документом, який містить увесь перелік прав та обов`язків, що перейшли від ДП "732 Вінницький ремонтний завод" до ДП "45 експериментальний механічний завод" - є передавальний акт від 13.01.2015 р.

Разом з тим, зі змісту вищевказаних документів не вбачається передачі відповідачу (ДП "45 експериментальний механічний завод") зобов`язань, що виникли між Військовою частиною НОМЕР_1 та Державним підприємством "732 Вінницький ремонтний завод" при виконанні нарядів №149/2003/10-В, №151/99/26-В та актів приймання - передачі техніки, за якими військові частини А-2423, А-4116 передавали заводу техніку для ремонту та зберігання .

Наведені обставини в їх сукупності не дозволяють дійти висновку про порушення відповідачем зобов`язання, наявність його вини у розукомплектації майна позивача. Відповідно, не встановлено і причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та збитками, а також - неможливо підтвердити визначений позивачем розмір збитків.

Згідно зі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен довести факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

Отже, надання чи ненадання доказів це право сторони. Але вибираючи спосіб захисту, який базований на ненаданні доказів, сторона несе ризик, що вона не зможе в подальшому посилатися на ті докази, яких вона не надала. Суд, в свою чергу, приймає рішення на підставі наданих доказів і не може передбачити існування у сторін додаткових доказів та документів.

Проте, позивачем в порядку ст.ст.33-34 ГПК України не доведено наявності у Державного підприємства "45 експериментальний механічний завод" складу господарського правопорушення, так само не надано доказів правонаступництва від військових частин НОМЕР_2 , А-4116.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія зазначає, що доводи апеляційної скарги, не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Вінницької області від 30.08.2016р. у справі №902/648/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 30.08.2016р. у справі №902/648/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу військової частини А 4465 - без задоволення.

2. Справу №902/648/16 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Гудак А.В.