Постанова

від 22.12.2016 по справі 910/10289/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2016 р. Справа№ 910/10289/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача : Воронюк О.О. - представник;

Від відповідача: Безносик А.О.- представник;

Від третьої особи-1: ОСОБА_4- представник;

Від третьої особи-2: ОСОБА_5; ОСОБА_4- представник;

Від третьої особи-3: ОСОБА_6;

Від третьої особи-4: ОСОБА_7, ОСОБА_8- представник;

Від третьої особи-5: ОСОБА_8- представник;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016

у справі № 910/10289/16 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі"

до Київської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. ОСОБА_9

2. ОСОБА_5

3. ОСОБА_6

4. ОСОБА_7

5. Громадської організації "Інтерньюз Україна "

про визнання протиправним рішення Київської міської ради від 17.03.2016 р. № 230/230

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" до Київської міської ради про визнання протиправним рішення Київської міської ради від 17.03.2016 №230/230.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач посилається на те, що при прийнятті відповідачем 17.03.2016 оспорюваного рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки в першій його редакції не було дотримано процедури його прийняття, оскільки проект рішення не отримав погодження постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування.

01.09.2016 ухвалою Господарського суду міста Києва було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6.

15.09.2016 ухвалою Господарського суду міста Києва було залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Громадську організацію "Інтерньюз Україна".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 по справі №910/10289/16 у задоволенні позову відмовлено, оскільки позивачем не було надано суду першої інстанції належних доказів того, що оспорюване ним рішення Київської міської ради суперечить вимогам закону і прийняте з порушенням повноважень та процедури прийняття рішень Київською міською радою.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 у справі №910/10289/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" у справі №910/10289/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів: Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.11.2016.

Представник позивача 09.11.2016 через відділ документального забезпечення суду подав доповнення до апеляційної скарги, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача 10.11.2016 через відділ документального забезпечення суду подав пояснення по справі та заяву про доручення документів до справи, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні, призначеному на 10.11.2016, представники позивача надали пояснення щодо отримання довідки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Представник третьої особи-1 та третьої особи-2 в судовому засідання усно заявила клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 відкладено на 06.12.2016.

21.11.2016 через відділ документального забезпечення суду надійшов лист від Територіального управління державної судової адміністрації України в місті Києві з додатками на підтвердження зарахування судового збору в дохід Державного бюджету України, який колегією суддів був оглянутий та долучений до матеріалів справи.

06.12.2016, через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 у справі 910/10289/16, який колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

06.12.2016 в судовому засіданні було оголошено перерву до 15.12.2016.

15.12.2016, через відділ документального забезпечення суду від третьої особи-1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких третя особа заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, які колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

15.12.2016 в судовому засіданні було оголошено перерву до 22.12.2016.

В судовому засіданні 22.12.2016 представник позивача надав свої пояснення по суті спору, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції повністю і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

22.12.2016 в судовому засіданні, представники відповідача та третіх осіб 1, 2, 3, 4, 5 надали свої пояснення по суті спору та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2008 між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки №91-6-00828.

За умовами даного договору відповідач, на підставі рішень Київської міської ради від 22.08.2007 № 197/2031 та від 17.07.2008 № 45/45 передає, а позивач приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, загальною площею 0,1954 га кадастровий номер - НОМЕР_1, яка розташована на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва комплексу індивідуальних малоповерхових зблокованих житлових будинків.

На підставі вказаного договору відповідач передав, а позивач прийняв у своє володіння та користування вказану земельну ділянку, що підтверджується актом приймання - передачі земельної ділянки від 28.11.2008.

Відповідно до пункту 3.1 договору оренди земельної ділянки від 28.11.2008 №91-6-00828, договір укладений на 10 (десять) років.

17.03.2016 р. на І сесії VІІІ скликання відповідачем було прийняте рішення № 230/230 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.11.2008 р. №91-6-00828, з огляду на те, що ТОВ "Еско-Транс-Кі" грубо порушує положення пункту 8.4 цього договору оренди, зокрема не виконує обов'язку щодо використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не зареєстровані, немає декларації про початок виконання будівельних робіт та про доручення виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації ) вчинити відповідні дії для зняття його з реєстрації.

Згідно із пунктом 8.1 договору орендодавець має право вимагати від орендаря: "дострокового розірвання договору".

Пунктом 8.4 договору визначено, що орендар зобов'язаний: своєчасно вносити орендну плату " та завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку.

Відповідно до пункту 11.4 договору, припинення договору шляхом розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, можливе в разі, коли орендар: використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату ( протягом півроку ) порушує строки завершення забудови земельної ділянки, встановлених пунктом 8.4 договору, здійснює без згоди орендодавця передачу або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.".

Згідно із пунктом 11.5 договору договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього договору.

Згідно із частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 3 статті 31 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі" та умов договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 143 Земельного кодексу України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно із пунктом 2.21 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", у разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 Земельного кодексу України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі статті 32 Закону України "Про оренду землі". Про невиконання відповідачем умов договору щодо використання землі за цільовим призначенням може свідчити, зокрема, відсутність проведення будь-яких будівельних робіт на об'єкті, що може підтверджуватися, актом, складеним Державною архітектурно-будівельною інспекцією.

Разом з тим слід наголосити на тому, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме факт використання землі не за цільовим призначенням.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Тому, укладений між Позивачем та Відповідачем Договір оренди земельної ділянки є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново - господарських зобов'язань у відповідності до статтей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України які є обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (часниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Якщо у зобов'язані встановлений строк(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк(термін) (ст. 530 ЦК України)

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до статтей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.

Як передбачено нормами ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін.

Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За умовами Договору оренди земельної ділянки, визначено, що припинення договору шляхом розірвання можливе у разі: - за взаємною згодою сторін; - за рішенням суду, в порядку, встановленому законом; - за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли орендар використовує Земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку), здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

Одночасно, розірвання договору в односторонньому порядку забороняється, про що сторони погодили у Договорі.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі Закону) міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (ст. 60 Закону).

Реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин, Київська міська рада зобов'язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй Діяльності.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що приймаючи оскаржуване рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки, Київською міською радою порушено вимоги норм чинного законодавства, а саме положень статті 32 Закону України "Про оренду землі" та ст. 143 ЗК України які передбачають обов'язковий судовий порядок в разі розірвання договору з підстав невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором. Зазначені норми є спеціальними та не можуть бути змінені.

Що стосується п. 8.4 договору щодо можливості відповідача розривати договір оренди в односторонньому порядку, то в зв'язку з викладеним колегія знаходить його таким, що протирічить чинному законодавству щодо одностороннього розірвання з підстав невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Крім того що стосується статті 627 Цивільного кодексу України, то сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 5 рішення Конституційного суду України №7-рп/2009 органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Статтею 13 Конституції України визначено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Таким чином, реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин, Київська міська рада зобов'язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.

Проте приймаючи оскаржуване рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки, Київською міською радою не було дотримано норм чинного законодавства, а саме положень статті 32 Закону України "Про оренду землі" щодо розірвання договору у судовому порядку.

Тобто, приймаючи рішення про розірвання договору оренди землі, Київська міська рада на думку колегії вийшла за межі своїх повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України № 910/17996/15 від 31.05.2016 та № 910/19775/15 від 30.08.2016.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зазначена норма стосується також осіб, що користуються майном на умовах оренди.

Виходячи зі змісту пунктів 55-56 рішення Європейського суду з прав людини від 22.11.2007 "Україна-Тюмень проти України" щодо дотримання "справедливого балансу" при втручанні в право на мирне володіння майном, у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, вищенаведених вимог чинного законодавства не дотримався та допустив порушення норм матеріального права, що, в свою чергу, позбавило права позивача на захист своїх прав та законних інтересів, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що господарським судом повно досліджувалися матеріали справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 10 ч. 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи викладене, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 у справі № 910/10289/16 підлягає скасуванню, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" підлягає задоволенню. Позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі у зв'язку з їх доведеністю.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 у справі № 910/10289/16 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 у справі № 910/10289/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення Київської міської ради прийняте на І сесії VIII скликання від 17.03.2016 № 230/230 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0, 1954 га по АДРЕСА_1, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" №91-6-00828 від 28.11.2008.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. №36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" (03143, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 15, код ЄДРПОУ 19342849) 1 378,00 грн - витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви, 3 031,00 грн - витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу виконавчого документа доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/10289/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко