Постанова

від 16.03.2017 по справі 910/10289/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року Справа № 910/10289/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддівСибіги О.М., Данилової М.В. розглянувши касаційну скаргуКиївської міської ради на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 910/10289/16 Господарського суду м. Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" до Київської міської ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаОСОБА_4; ОСОБА_5; 3.ОСОБА_16; ОСОБА_7; 5.Громадська організація "Інтерньюз Україна провизнання протиправним рішення в судовому засіданні взяли участь представники : - - позивачаВоронюк О.О. - - відповідачаБезносик А.О. - - третьої особи-1ОСОБА_10 - - третьої особи-2ОСОБА_11, ОСОБА_10 - - третьої особи-3ОСОБА_12 - - третьої особи-4ОСОБА_13 - - третьої особи-5ОСОБА_13

В червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_15, Громадська організація "Інтерньюз Україна, в якій просило суд визнати незаконним та скасувати рішення відповідача № 230/230 від 17.03.16 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0,1954 га по АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" від 28.11.2008 № 91-6-00828" (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.16 (суддя Пінчук В.І.) в задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суд від 22.12.2016 (головуючий Отрюх Б.В., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) скасовано рішення місцевого господарського суду. Прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги. Визнано протиправним (незаконним) та скасовано рішення Київської міської ради прийняте на І сесії VIII скликання "Про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 0, 1954 га по АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" №91-6-00828 від 28.11.2008. Оскаржувана постанова вмотивована тим, що під час прийняття спірного рішення (№ 230/230 від 17.03.2016), відповідач вийшов за межі своїх повноважень.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою Київського апеляційного господарського суду, Київська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еско-Транс-Кі" у відзивах на касаційну скаргу заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у даній справі залишити без змін.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_14 16.03.2017 на адресу Вищого господарського суду України надійшли додаткові письмові пояснення щодо заявленої касаційної скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем та відповідачем 28.11.2008 був укладений договір оренди земельної ділянки №91-6-00828.

За умовами даного договору відповідач, на підставі рішень Київської міської ради від 22.08.2007 № 197/2031 та від 17.07.2008 № 45/45 передає, а позивач приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, загальною площею 0,1954 га кадастровий номер - НОМЕР_1, яка розташована на АДРЕСА_2 з цільовим призначенням - для будівництва комплексу індивідуальних малоповерхових зблокованих житлових будинків.

На підставі вказаного договору відповідач передав, а позивач прийняв у своє володіння та користування вказану земельну ділянку, що підтверджується актом приймання - передачі земельної ділянки від 28.11.2008.

Відповідно до пункту 3.1 договору оренди земельної ділянки від 28.11.2008 №91-6-00828, договір укладений на 10 (десять) років.

17.03.2016 на І сесії VІІІ скликання відповідачем було прийняте рішення № 230/230 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.11.2008 №91-6-00828, з огляду на те, що ТОВ "Еско-Транс-Кі" грубо порушує положення пункту 8.4 цього договору оренди, зокрема не виконує обов'язку щодо використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не зареєстровані, немає декларації про початок виконання будівельних робіт та про доручення виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації ) вчинити відповідні дії для зняття його з реєстрації.

Згідно із пунктом 8.1 договору орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, дострокового розірвання договору.

Пунктом 8.4 договору визначено, що орендар зобов'язаний: своєчасно вносити орендну плату та завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку.

Відповідно до пункту 11.4 припинення договору шляхом розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, можливе в разі, коли орендар: використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку) порушує строки завершення забудови земельної ділянки, встановлених пунктом 8.4 договору, здійснює без згоди орендодавця передачу або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам".

Згідно із пунктом 11.5 договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього договору.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 3 статті 31 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі" та умов договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 143 Земельного кодексу України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

У разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 Земельного кодексу України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі статті 32 Закону України "Про оренду землі". Про невиконання відповідачем умов договору щодо використання землі за цільовим призначенням може свідчити, зокрема, відсутність проведення будь-яких будівельних робіт на об'єкті, що може підтверджуватися, актом, складеним Державною архітектурно-будівельною інспекцією (пункт 2.21 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Апеляційним господарським судом встановлено, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме факт використання землі не за цільовим призначенням.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що укладений між Позивачем та Відповідачем Договір оренди земельної ділянки є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново - господарських зобов'язань у відповідності до статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно статті 629 Цивільного кодексу України, які є обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (часниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін.

Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Апеляційним господарським судом встановлено, що за умовами Договору оренди земельної ділянки, визначено, що припинення договору шляхом розірвання можливе у разі: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду, в порядку, встановленому законом; за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли орендар використовує Земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку), здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

Крім того, розірвання договору в односторонньому порядку забороняється, про що сторони погодили у Договорі.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі Закону) міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (ст. 60 Закону).

Реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин, Київська міська рада зобов'язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй Діяльності.

Приписи статей 32 Закону України "Про оренду землі" та 143 Земельного кодексу України передбачають обов'язковий судовий порядок в разі розірвання договору з підстав невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором. Зазначені норми є спеціальними та не можуть бути змінені.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що приймаючи оскаржуване рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки, відповідачем порушено вимоги норм чинного законодавства. Тому, враховуючи зазначене, пункт 8.4 договору щодо можливості відповідача розривати договір оренди в односторонньому порядку протирічить чинному законодавству щодо одностороннього розірвання з підстав невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням, про що зазначено апеляційним господарським судом у оскаржуваній постанові.

Зазначені висновки колегія суддів вважає достатньо обґрунтованими з наступних підстав.

Статтею 13 Конституції України визначено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до пункту 5 рішення Конституційного суду України №7-рп/2009 органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Таким чином, реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин, Київська міська рада зобов'язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.

Приймаючи оскаржуване рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки, Київською міською радою не було дотримано норм чинного законодавства, а саме положень статті 32 Закону України "Про оренду землі" щодо розірвання договору у судовому порядку.

Тобто, як встановлено апеляційним господарським судом, приймаючи рішення про розірвання договору оренди землі, Київська міська рада вийшла за межі своїх повноважень.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини, як джерело права.

Згідно із частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зазначена норма стосується також осіб, що користуються майном на умовах оренди.

Виходячи зі змісту пунктів 55-56 рішення Європейського суду з прав людини від 22.11.2007 "Україна-Тюмень проти України" щодо дотримання "справедливого балансу" при втручанні в право на мирне володіння майном, у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У даному випадку, оскаржуване рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки, вказує на "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном та порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції". Отже, розірвання договору, згідно якого орендар отримав майно від органу місцевого самоврядування, та подальше позбавлення його цього права на підставі того, що відповідний орган порушив закон, є неприпустимим.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Як вірно зазначено Київським апеляційним господарським судом, Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, вищенаведених вимог чинного законодавства не дотримався та допустив порушення норм матеріального права, що в свою чергу, позбавило права позивача на захист своїх прав та законних інтересів, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що господарським судом повно досліджувалися матеріали справи.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що приймаючи рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки, Київською міською радою порушено приписи статті 32 Закону України "Про оренду землі" та статті 143 Земельного кодексу України, які передбачають обов'язковий судовий порядок в разі розірвання договору з підстав невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором.

Таким чином, скаржником не наведено та не доведено встановлених законом підстав для розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку з підстав невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором.

Відповідачем не доведено, що втручання у мирне володіння майном відповідає інтересам суспільства.

Колегія вважає, що прийнята у даній справі постанова Київського апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку з підстав невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором не відповідають положенню статті 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З точки зору принципу "справедливого балансу між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном" та принципу "правової визначеності", встановлених Конвенцією відсутні підстави вважати, що вона була порушена.

Отже, суд апеляційної інстанції, виходячи з аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування рішення відповідача.

Відповідно до приписів статті 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судом апеляційної інстанції дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування рішення апеляційного господарського суду, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 910/10289/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і О. М. Сибіга

М. В. Данилова