Ухвала

від 21.11.2016 по справі 811/1121/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2016 року м. Київ К/800/27600/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року

у справі №811/1121/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження»

до Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Відродження» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 25 липня 2013 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 08 квітня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 16 листопада 2012 року №0000772300 та від 05 лютого 2013 року №0000162200.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Дида» за період з 01 січня 2011 року по 30 листопада 2011 року, про що склали акт від 07 листопада 2012 року №24/22-00/31501553, яким встановили порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.202, 14.1.203 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено суму податкового кредиту на 37 740,00 грн.

На підставі результатів перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 16 листопада 2012 року №0000772300, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 56 610,00 грн., з яких 37 770,00 грн. - основний платіж, 18 870,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 05 лютого 2013 року №0000162200, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 47 175,00 грн., з яких 37 740,00 грн. - основний платіж, 9 435,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ПП «Дида» за нікчемними правочинами, виконання яких не спричиняє настання правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на висновках актів перевірки контрагента позивача за результатами дослідження яких, відповідач посилається на те, що діяльність вказаних контрагентів була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди переважно з контрагентами-посередниками, які не виконували своїх податкових зобов'язань. Відповідно до баз даних ДПС, податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних у ході перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору від 11 липня 2011 року №11/10 ПП «Дида» поставило позивачу товар (компонент котельного палива) на загальну суму 226 440,00 грн., у тому числі ПДВ 37 740,00 грн.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкової накладної від 27 жовтня 2011 року №18 та видаткової накладної від 01 листопада 2011 року №0000022.

Оплата за придбаний товар здійснена у безготівковій формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчить рахунок-фактура від 26 жовтня 2011 року №Д-00000014.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами господарської діяльності з вказаним контрагентом за спірний період, виходячи з наступного.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеним контрагентом на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Попередньою судовою інстанцією обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних, оскільки дана обставина не може впливати на правомірність формування платником податку податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями, за наявності інших первинних бухгалтерських документів.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентом позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про неправомірність формування податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеним контрагентом.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судом попередньої інстанції таких обставин не встановлено.

Зважаючи на встановлення судом попередньої інстанції факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Дида», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Гайворонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року у справі №811/1121/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.