Ухвала

від 21.11.2016 по справі 821/3580/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2016 року м. Київ К/800/15908/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року

у справі №821/3580/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ школяра»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ школяра» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 21 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року, задовольнив адміністративний позов. Скасував податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2013 року №0005602200 та №0005612200. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 329,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Промінтекс» у лютому, березні, травні 2012 року та подальшого використання придбаних товарів (робіт, послуг), їх відображення у податковій звітності з податку на прибуток за період 2012 року та з податку на додану вартість за період лютий, березень, травень 2012 року, про що склали акт 06 серпня 2013 року №21-03-22-05/33277917, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість у розмірі 30 396,00 грн., підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 228 882,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення -рішення від 14 серпня 2013 року №0005612200, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 286 102,00 грн., з яких основний платіж - 228 882,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 57 220,00 грн. та №0005602200, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 38 994,00 грн., з яких основний платіж - 30 396,00 грн., штрафні(фінансові) санкції - 7 598,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Промінтекс» за правочинами, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах перевірки контрагента позивача та наявної податкової інформації, за змістом якої не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами по ланцюгу постачання у перевіряємий період.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірний період між позивачем та ТОВ «Проминтекс» укладено договір від 03 січня 2012 року №1, за умовами якого ТОВ «Проминтекс» (постачальник) зобов'язалось в порядку та на умовах, передбачених цим договором, передавати у власність позивача (покупця) товар, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, передбачених цим договором, прийняти та оплатити цей товар.

Так, на підставі вказаного договору ТОВ «Промінтекс» у лютому 2012 року поставило позивачу продукти харчування та надало транспортні послуги на загальну суму 301 954,38 грн., у тому числі ПДВ - 50 325,73 грн., у березні 2012 року - на загальну суму 387 356,85 грн., у тому числі ПДВ - 34 559,47 грн., у травні 2012 року - на суму 430 960,77 грн., у тому числі ПДВ - 71 826,82 грн.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, податкових накладних, актів здачі-приймання робіт.

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем у безготівковій формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать платіжні доручення.

Крім того, постачання товару позивачу підтверджується журналами - ордерами і відомостями (розрахунки з вітчизняними постачальниками) по рахунку №631 за лютий 2012 року, березень 2012 року, травень 2012 року. Оприбуткування отриманого товару на склад підтверджується журналами - ордерами і відомостями (сировина й матеріали) по рахунку №201 за лютий 2012 року, березень 2012 року, травень 2012 року.

Транспортування товару здійснювалось ТОВ «Промінтекс» на підставі договору від 09 січня 2012 року №18 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажів.

З метою зберігання придбаного товару, позивачем укладено договір оренди комунального майна міської територіальної громади від 17 січня 2012 року №1521, відповідно до умов якого, орендодавець надає позивачу в оренду (строкове платне користування) нежитлові приміщення.

З метою зберігання та подальшого використання придбаного товару (наданих послуг) у власній господарській діяльності, між позивачем та Херсонською міською радою в особі Управління комунальної власності Херсонської міської ради укладено договір купівлі - продажу нежитлових приміщень від 01 березня 2011 року та договір від 12 березня 2012 року про закупівлю послуг їдалень (послуги з організації харчування учнів загальноосвітніх навчальних закладів та в пришкільних і позашкільних оздоровчих таборах), про фактичне виконання яких свідчать копії актів звірки взаємних розрахунків, актів виконаних робіт та банківських виписок.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «Промінтекс».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентом позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу валових витрат та податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеним контрагентом.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ «Промінтекс», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року у справі №821/3580/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.