Рішення

від 22.12.2016 по справі 515/1424/16-ц

ТАТАРБУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/1424/16-ц

Провадження № 2/515/1946/16

Татарбунарський районний суд Одеської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 р. Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Сивоконь Т.І.,

за участю секретаря Комерзан Л.І.,

представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Татарбунари цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Саратська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що вона є власником земельного паю площею 5,3 умовних кадастрових га, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0128282 виданого 21.04.1997 року.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 втратила сертифікат на право на земельну частку (пай), остання звернулася до редакції газети «Татарбунарський вісник» із заявою, щодо опублікування об'яви за фактом втрати документу. В подальшому остання вирішила виготовити проектно-технічну документацію на зазначену земельну ділянку, у зв'язку з чим звернулася до землевпорядної організації «Тера» з відповідним замовленням. Однак керівником вказаної організації в усному порядку було відмовлено у виготовленні документу, оскільки на вказану земельну ділянку виготовлено державний акт.

Після звернення до Струмківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області щодо надання роз'яснень з цього приводу, позивачка дізналася, що існує договір дарування від 29.02.2000 року між нею та ОСОБА_3, де від імені ОСОБА_2 за довіреністю, посвідченою Струмківською сільською радою Татарбунарського району Одеської області №190 від 2000 року діяв ОСОБА_4 та у відповідність до вказаного договору, ОСОБА_2 нібито подарувала ОСОБА_3 вказаний земельний пай площею 5,3 умовних кадастрових га.

16.08.2016 року ОСОБА_2 отримала завірену копію договору дарування від 29.02.2000 року між нею та ОСОБА_3, посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_5

На запит до відділу Держгеокадастру у Татарбунарському районі Одеської області щодо надання інформації в отриманні державного акту на право приватної власності гр.ОСОБА_3, було повідомлено, що згідно наявних книг реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки та на право постійного користування земельною ділянкою та других примірників державних актів зареєстровано державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ОД №022715 від 17.10.2001 року №3115 площею 29,0256 (кадастровий номер 5125084700:01:001:0800), виданий на ім'я ОСОБА_3, на підставі рішення Струмківської сільської ради від 16.02.2001 року та технічної документації по передачі громадянам земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності КСП «Росія», КСП «Струмок», виготовленої Одеським філіалом інституту землеустрою у 2001 р.

На запит до архівного відділу Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області щодо надання інформації та копій рішень Струмківської сільської ради щодо покладення обов'язків на вчинення нотаріальних дій на посадових осіб Струмківської сільської ради, було повідомлено, що в протоколах Струмківської сільської ради сесій, засідань виконкомів не приймалися рішення щодо покладення обов'язків на вчинення нотаріальних дій на посадових осіб Струмківської сільської ради.

Як вбачається з договору дарування, від імені ОСОБА_2 за довіреністю, посвідченою Струмківською сільською радою від 2000 року діяв ОСОБА_4 Вказану довіреність ОСОБА_2 не надавала та надавати не могла, а посадові особи Струмківської сільської ради за відсутності наданих їм повноважень, відповідно не мали права таку довіреність посвідчувати.

За таких обставин ОСОБА_2 вважає що договір дарування від 29.02.2000 року, укладений між останньою та ОСОБА_3, щодо відчуження права на земельний пай площею 5,3 умовних кадастрових га повинен бути визнаний судом недійсним, як такий, що укладений проти волі позивача та порушення закону.

ОСОБА_2 та її представник в судове засідання не з'явилися, направили до суду заяву, в якій просили справу розглянути у їх відсутність, позовні вимоги підтримали і заявили клопотання про ухвалення заочного рішення у разі неявки в судове засідання відповідачів.

Відповідачі в судові засідання неодноразово не з'явилися. Судові повістки, відповідно до вимог абз.3 ч.5, ч.9 ст.74 ЦПК України надсилалися відповідачам за адресою їх місця проживання, зареєстрованому у встановленому законом порядку та шляхом опублікування оголошення в пресі, а тому в силу абз.5 ч.5 ст.74 ЦПК України вважається, що судові виклики вручені їм належним чином. Однак останні причини своїх неявок суду не повідомили, заяви про розгляд справи у їх відсутність або заперечення проти позову суду не надали. Оскільки немає відомостей про причину неявки відповідачів, на підставі ч.4 ст.169 та ст.224 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність та ухвалити по справі заочне рішення, згідно наявних доказів, на що позивачка згодна.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Спірні правовідносини регулюються законодавством, яке діяло на час укладення угоди, а саме нормами ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до частини 1 статті 48 ЦК УРСР недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

За правилами цієї норми угода визнається недійсною при невідповідності її закону та іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції, у тому числі при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними за статтями 45-47, 49-58 ЦК ЦРСР. Правила зазначеної статті застосовуються також до наслідків визнання недійсною угоди при недодержанні форми, в якій угода під страхом недійсності має бути укладена (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України N3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка діяла до 6 листопада 2009 року).

Нотаріальна форма укладення договорів дарування передбачена статтею 244 ЦК УРСР та по суті є посвідченням угоди нотаріусом у визначеному нотаріальним законодавством порядку.

Відповідно до статей 43 - 46 Закону України «Про нотаріат», в редакції, яка діяла на час вчинення правочину (далі - Закон), на нотаріуса покладаються обов'язки встановити особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевірити її дієздатність та витребувати і перевірити документи, необхідні для вчинення такої дії, а у разі укладення угоди представником перевірити його повноваження.

З матеріалів справи вбачається, що 29 лютого 2000 року ОСОБА_2, від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_4 уклала договір дарування (а.с.6) згідно якого, подарувала, а ОСОБА_3 прийняв право на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом серії ОД №0128282, площею 5,3 умовних кадастрових га. Місце розташування земельної частки (паю) КСП «Росія» с.Спаське Татарбунарського району Одеської області.

Договір укладено у письмовій формі та посвідчений державним нотаріусом Татарбунарської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 За змістом посвідчувального напису договір підписаний в присутності нотаріуса, який встановив особи, перевірив їх дієздатність та повноваження представника. Будь-яких доказів невідповідності дій нотаріуса вимогам діючого на той час законодавства при посвідченні даного договору дарування позивачкою суду не надано. Таким чином, не вбачається порушень нотаріусом порядку посвідчення договору дарування, зокрема вимог статтей 43,44 Закону України «Про нотаріат», а тому, на думку суду, відсутні підстави для визнання його недійсним.

Посилання позивачки на те, що договір дарування укладався проти її волі та з порушенням вимог закону, так як вона не надавала доручення ОСОБА_4 на його укладання, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивачка не укладала даний договір доручення вона не надала. Також нею ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні не заявлялося вимоги щодо невідповідності довіреності вимогам закону.

Згідно ст.10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позовна давність, за визначенням статті 256 чинного Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У ч.1 ст.261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом вказаних норм ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, якщо позов не доведений, то підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, які визначені у ст. 267 ЦК України, - немає.

Аналогічні правила діяли відповідно до ст.ст.74, 76, 80 ЦК Української РСР в ред.1963 року.

У разі коли цивільне право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення і такі правила не змінилися після набрання чинності ЦК України з 01 січня 2004 року.

При таких обставинах слід визнати, що заявлений позов є недоведений, і саме з цих підстав необхідно відмовляти у його задоволенні, а не з огляду на сплив позовної давності згідно ст.267 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209,212, 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 третя особа - Саратська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Сивоконь