Ухвала

від 14.06.2017 по справі 515/1424/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/2449/17

Головуючий у першій інстанції Сивоконь Т. І.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Черевка П.М.,

за участю секретаря - Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Саратська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним,

встановила:

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що вона є власником земельного паю площею 5,3 умовних кадастрових га, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 виданого 21.04.1997 року.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 втратила сертифікат на право на земельну частку (пай), остання звернулася до редакції газети Татарбунарський вісник із заявою, щодо опублікування об'яви за фактом втрати документу. В подальшому остання вирішила виготовити проектно-технічну документацію на зазначену земельну ділянку, у зв'язку з чим звернулася до землевпорядної організації Тера з відповідним замовленням. Однак керівником вказаної організації в усному порядку було відмовлено у виготовленні документу, оскільки на вказану земельну ділянку виготовлено державний акт.

Після звернення до Струмківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області щодо надання роз'яснень з цього приводу, позивачка дізналася, що існує договір дарування від 29.02.2000 року між нею та ОСОБА_3, де від імені ОСОБА_2 за довіреністю, посвідченою Струмківською сільською радою Татарбунарського району Одеської області №190 від 2000 року діяв ОСОБА_4 та у відповідність до вказаного договору, ОСОБА_2 нібито подарувала ОСОБА_3 вказаний земельний пай площею 5,3 умовних кадастрових га.

16.08.2016 року ОСОБА_2 отримала завірену копію договору дарування від 29.02.2000 року між нею та ОСОБА_3, посвідченого державним нотаріусом Єпішкіною С.В.

На запит до відділу Держгеокадастру у Татарбунарському районі Одеської області щодо надання інформації в отриманні державного акту на право приватної власності гр. ОСОБА_3, було повідомлено, що згідно наявних книг реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки та на право постійного користування земельною ділянкою та других примірників державних актів зареєстровано державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 17.10.2001 року №3115 площею 29,0256 (кадастровий номер НОМЕР_3), виданий на ім'я ОСОБА_3, на підставі рішення Струмківської сільської ради від 16.02.2001 року та технічної документації по передачі громадянам земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності КСП Росія , КСП Струмок , виготовленої Одеським філіалом інституту землеустрою у 2001 р.

На запит до архівного відділу Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області щодо надання інформації та копій рішень Струмківської сільської ради щодо покладення обов'язків на вчинення нотаріальних дій на посадових осіб Струмківської сільської ради, було повідомлено, що в протоколах Струмківської сільської ради сесій, засідань виконкомів не приймалися рішення щодо покладення обов'язків на вчинення нотаріальних дій на посадових осіб Струмківської сільської ради.

Як вбачається з договору дарування, від імені ОСОБА_2 за довіреністю, посвідченою Струмківською сільською радою від 2000 року діяв ОСОБА_4 Вказану довіреність ОСОБА_2 не надавала та надавати не могла, а посадові особи Струмківської сільської ради за відсутності наданих їм повноважень, відповідно не мали права таку довіреність посвідчувати.

За таких обставин ОСОБА_2 вважає що договір дарування від 29.02.2000 року, укладений між останньою та ОСОБА_3, щодо відчуження права на земельний пай площею 5,3 умовних кадастрових га повинен бути визнаний судом недійсним, як такий, що укладений проти волі позивача та порушення закону.

ОСОБА_2 та її представник в судове засідання не з'явилися, направили до суду заяву, в якій просили справу розглянути у їх відсутність, позовні вимоги підтримали і заявили клопотання про ухвалення заочного рішення у разі неявки в судове засідання відповідачів.

Відповідачі в судові засідання неодноразово не з'явилися.

Заочним рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 грудня 2016 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

Спірні правовідносини регулюються законодавством, яке діяло на час укладення угоди, а саме нормами ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до частини 1 статті 48 ЦК УРСР недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

За правилами цієї норми угода визнається недійсною при невідповідності її закону та іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції, у тому числі при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними за статтями 45-47, 49-58 ЦК ЦРСР. Правила зазначеної статті застосовуються також до наслідків визнання недійсною угоди при недодержанні форми, в якій угода під страхом недійсності має бути укладена (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1978 року Про судову практику в справах про визнання угод недійсними , яка діяла до 6 листопада 2009 року).

Нотаріальна форма укладення договорів дарування передбачена статтею 244 ЦК УРСР та по суті є посвідченням угоди нотаріусом у визначеному нотаріальним законодавством порядку.

Відповідно до статей 43 - 46 Закону України Про нотаріат , в редакції, яка діяла на час вчинення правочину (далі - Закон), на нотаріуса покладаються обов'язки встановити особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевірити її дієздатність та витребувати і перевірити документи, необхідні для вчинення такої дії, а у разі укладення угоди представником перевірити його повноваження.

З матеріалів справи вбачається, що 29 лютого 2000 року ОСОБА_2, від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_4, уклала договір дарування (а.с.6) згідно якого, подарувала, а ОСОБА_3 прийняв право на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом серії НОМЕР_1, площею 5,3 умовних кадастрових га. Місце розташування земельної частки (паю) КСП Росія с. Спаське Татарбунарського району Одеської області.

Договір укладено у письмовій формі та посвідчений державним нотаріусом Татарбунарської державної нотаріальної контори Єпішкіною С.В. За змістом посвідчувального напису договір підписаний в присутності нотаріуса, який встановив особи, перевірив їх дієздатність та повноваження представника. Будь-яких доказів невідповідності дій нотаріуса вимогам діючого на той час законодавства при посвідченні даного договору дарування позивачкою суду не надано. Таким чином, не вбачається порушень нотаріусом порядку посвідчення договору дарування, зокрема вимог статей 43, 44 Закону України Про нотаріат , а тому, відсутні підстави для визнання його недійсним.

Посилання позивачки на те, що договір дарування укладався проти її волі та з порушенням вимог закону, так як вона не надавала доручення ОСОБА_4 на його укладання, дійсно не можуть бути прийняті до уваги, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивачка не укладала даний договір доручення вона не надала. Також нею ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні не заявлялося вимоги щодо невідповідності довіреності вимогам закону.

Згідно ст.10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При таких обставинах суд правильно встановив, що заявлений позов є недоведений, і саме з цих підстав було відмовлено у його задоволенні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов до правильного висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до положень ч.1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У своїй позовній заяві позивач вважаючи, що договір дарування від 29.02.2000 року та державний акт від 17.10.2001 року слід визнати недійсними, послалася на положення ЦК України 2004 року та наголосила на тому, що вона не видавала в 2000 році довіреність ОСОБА_4, на підставі якої останній здійснив від її імені дарування спірної частини (паю) 29.02.2000 року. Крім цього, вона також вважала, що посадові особи Струмківської сільради порушили вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами місцевого самоврядування , який був зареєстрований Мінюстом України 14.11.2011 року та не мали права посвідчувати таку довіреність, так як відносно них не було прийнято рішення щодо покладення обов'язків на вчинення нотаріальних дій.

В своїй апеляційній скарзі представник позивача фактично змінив підстави та зміст позовних вимог, посилався при цьому на положення ЦК УРСР 1963 року та на положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, які діяли на час вчинення спірного правочину від 25.08.1994 року.

Так, в апеляційній скарзі представник позивача наголошує на тому, що ще і нотаріус при посвідченні спірного договору дарування порушила вимоги Закону України Про нотаріат та вимоги вказаної вище Інструкції.

Ці вимоги та підстави позову позивач не заявляла в суді першої інстанції, а тому вони не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів.

Окрім цього, позивач дійсно не надала до суду першої інстанції належних та допустимих доказів порушення невстановленими нею посадовими особами Струмківської сільради вимогІнструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів Українивід 25.08.1994 року, так як ні оригіналу, ні копії цієї довіреності позивач не надала, з клопотанням про витребування цього доказу до суду не зверталась.

Посилання в апеляційній скарзі на довідку архівного відділу №47 від 15.07.2016 року як на доказ того, що відносно посадових осіб Струмківської сільради взагалі не приймалися рішення щодо покладення на них обов'язків на вчинення нотаріальних дій також не можуть бути прийняті до уваги, так як Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів Україниприйнята 25.08. 1994 року , а в довідці зазначено, що вони надана на підставі вивченої архівної документації тільки за 1998-2000 роки (а.с.12).

Більш того, в матеріалах справи міститься копія невідомої сторінки невизначеної газети про втрату спірного сертифікату, без вказівки дати випуску цієї газети (а.с.10).

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що з часу отримання сертифікату та до цього часу позивач не цікавилась цим земельним паєм, в оренду його не передавала, сплату податків за землю не здійснювала.

Таким чином, колегія суддів вважає, що представник апелянта не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують вказані вище висновки суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко