Ухвала

від 21.12.2016 по справі 363/4091/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

21 грудня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Євтушенко О.І.,Кадєтової О.В., Ізмайлової Т.Л.,Мостової Г.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛ-ТРАНС», реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції, відділ державної виконавчої служби Вишгородського управління юстиції, ОСОБА_9, про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_10 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року,

в с т а н о в и в :

У вересні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛ-ТРАНС» (далі - ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС», товариство), реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції (далі - реєстраційна служба Вищгродського РУЮ), відділ державної виконавчої служби Вишгородського управління юстиції (далі - ВДВС Вишгородського РУЮ), ОСОБА_9, про визнання правочину недійсним.В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оспорюваний правочин щодо відчуження відповідачем ОСОБА_7 його частки у статутному капіталі ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС» на користь відповідача ОСОБА_8 є недійсним з підстав, передбачених ст. 203, 215, 717 ЦК України, оскільки укладений під час дії публічного обтяження, всупереч ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та ст.ст. 11, 57 Закону України «Про виконавче провадження». З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив визнати недійсним правочин про відступлення частки, яка належала ОСОБА_7 у статутному капіталі ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС» у розмірі 91 000 грн та складає 50% загального розміру статутного капіталу безоплатно на користь ОСОБА_8, скасувати реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Вишгородського РУЮ щодо реєстрації нової редакції Статуту ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС».

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2015року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року в задоволені позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_10 просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що вклад відповідача ОСОБА_7 у фонді ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС» у вигляді грошових коштів в розмірі 91 000 грн не є його власністю, а є власністю вказаного товариства. Водночас, судами попередніх інстанцій зауважено, що позивачем не доведено, що правовідносини, які виникли між відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є такими, що регулюються положеннями ст. 717 ЦК України, а правочин вчинений між ними є договором дарування.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 липня 2011 року, яке набрало законної сили 01 листопада 2011 року, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, заподіяної злочином задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 майнову шкоду в розмірі 26 518, 86 грн, моральну шкоду в розмірі 210 тис. грн (а.с. 5-7, т. 1).

На підставі вказаного рішення суду Слов'янським міськрайонним судом Донецької області 23 грудня 2011 року видано виконавчий лист щодо примусового стягнення коштів з ОСОБА_7 (а.с.17-18, т. 1).

17 січня 2012 року державним виконавцем ВДВС Вишгородського РУЮ Київської області відкрито виконавче провадження ВП № 30666719 щодо примусового виконання рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 липня 2011 року. Вказаною постановою накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_7 в межах суми боргу 236 518, 86 грн та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржникові (а.с. 19, т. 1).

В межах даного виконавчого провадження 02 липня 2013 року постановою заступника начальника ВДВС Вишгородського РУЮ Київської області накладено арешт на частку у статутному фонді підприємства ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС», що належить засновникові ОСОБА_7 в межах його внеску до статутного фонду в розмірі 91 000 грн, що належить товариству в межах суми звернення стягнення - 91 000 грн та заборонено здійснювати відчуження майна, згідно п. 1, яке належить боржникові та ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС» лише в межах суми боргу (а.с. 41, 42-43, т. 1) .

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25 травня 2013 року ОСОБА_7 був засновником (учасником) ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС», розмір його внеску до статутного фонду підприємства 91 000 грн. (а.с. 40, т. 1).

10 жовтня 2013 року ОСОБА_7 подав заяву до загальних зборів ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС» про свій вихід зі складу учасників товариства та безкоштовну передачу належної йому частки в статутному фонді в розмірі 91 000 грн, що складає 50% статутного капіталу та корпоративні права на неї ОСОБА_8 (а.с. 44, т. 1).

Згідно протоколу №1 загальних зборів учасників ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС» від 14 жовтня 2013 року виключено ОСОБА_7 зі складу учасників ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС», частку останнього передано учаснику товариства ОСОБА_8 із включенням його до складу учасників товариства (а.с. 45, т. 1).

21 жовтня 2013 року проведено реєстрацію змін до статутних документів ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС», згідно статті 2 Статуту ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС» учасниками Товариства є : ОСОБА_8 та ОСОБА_11 (а.с. 47-51, т. 1).

Згідно протоколу № 1/04/15 загальних зборів учасників ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС» від 28 квітня 2015 року виведено зі складу учасників ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС» ОСОБА_8, його частку в статутному капіталі товариства відступлено та передано на користь ОСОБА_9, так як ОСОБА_11, учасник товариства, відмовився від переважного права придбання частки та прийнято до складу учасників товариства ОСОБА_9 (а.с. 40, т. 2).

04 червня 2015 року проведено реєстрацію змін до статутних документів ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС», згідно з п. 1.2 Статуту ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС» засновниками товариства є: ОСОБА_11 та ОСОБА_9

Статтею 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором.

Статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

За змістом ч. 1 ст. 147 ЦК України, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 148 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами (ч. 1 ст. 149 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212-215 ЦПК України, не встановив фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності, зокрема, залишив поза увагою та не надав ніякої оцінки тому, що постановою заступника начальника ВДВС Вишгородського РУЮ Київської області від 02 липня 2013 року (а.с. 42-43, т. 1) накладено арешт на частку у статутному фонді підприємства ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС», що належить засновникові ОСОБА_7 в межах його внеску до статутного фонду в розмірі 91 000 грн, тобто до моменту укладення оспорюваного правочину.

Суд першої інстанції дійшовши висновку про те, що вклад ОСОБА_7 до статутного фонду господарського ТОВ «ВЕЛ-ТРАНС» у вигляді грошових коштів в сумі 91 000 грн не є його власністю, а є власністю вказаного товариства, залишив поза увагою, що відповідно до змісту заяви ОСОБА_7 (а.с. 44, т. 1) про виведення його зі складу учасників товариства, особисто зазначав про безкоштовну передачу належної саме йому частки у статутному фонді цього товариства в розмірі 91 000 грн.

При вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що на предмет відчуження у вигляді частки у статутному фонді за оспорюваним правочином за заявою ОСОБА_7 було накладено арешт в порядку виконання судового рішення за іншою справою, а укладення оспорюваного правочину між відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та перехід до іншої особи права власності на це майно унеможливлює звернення стягнення на нього при виконанні рішення, чим порушені права позивача.

Суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що оспорюваним правочином порушено публічний порядок, оскільки за ним проведено відчуження майна, обіг якого був обмежений у зв'язку із накладенням арешту на нього.

Посилання суду першої інстанції на відсутність доказів, що позивач не намагався виконати судове рішення за рахунок іншого рухомого та нерухомого майна відповідача не заслуговують на увагу, оскільки суд не перевірив чи є в наявності таке майно, та чи буде це достатнім для покриття боргу.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_10 задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: О.І. Євтушенко Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова Г.І. Мостова