Постанова

від 20.12.2016 по справі 911/2751/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2016 р. Справа№ 911/2751/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

за участю секретаря судового засідання Гройсберг К.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Ліщенко Т.М. - представник, дов. № 1 від 09.06.2016;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Домосвіт Трейд"

на рішення господарського суду Київської області від 03.11.2016

у справі № 911/2751/16 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ТАРЛЕВ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Домосвіт Трейд"

про стягнення 28 124,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Київської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю „ТАРЛЕВ" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Домосвіт Трейд" про стягнення з відповідача на користь позивача 14 369,39 грн. основного боргу, 1 083,64 грн. 3% річних, 12 671,93 грн. інфляційних та 1 572,21 грн. пені.

Рішенням від 03.11.2016 господарський суд Київської області припинив провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Домосвіт Трейд" пені в сумі 1 572,21 грн. В іншій частині позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю „Домосвіт Трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ТАРЛЕВ" 14 369,39 грн. основного боргу, 1 083,64 грн. 3% річних, 12 671 грн. 93 коп. інфляційних втрат, 1 302 грн. 48 коп. судового збору. У задоволенні решти позову відмовив.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ „Домосвіт Трейд" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 03.11.2016 по справі № 911/2751/16 у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ „ТАРЛЕВ" відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Домосвіт Трейд" прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 20.12.2016 у судовому засіданні за участю представників сторін.

Представник відповідача у судове засідання 20.12.2016 не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином. Після обговорення, враховуючи, що в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез'явлення їх представників в засідання судової колегії, не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 20.12.2016 представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 99, 101 ГПК України, дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.08.2012 між позивачем та відповідачем укладено договір № 3112-Р, відповідно до п.п. 1.1, 2.5 якого, позивач, за договором постачальник, зобов'язується поставити та передати у власність відповідача, за договором покупця, в період дії цього договору товари разом з усіма їх приналежностями та документами, що стосуються товарів, в асортименті і кількості, які визначені у замовленні відповідача, та за цінами, зазначеними у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, а відповідач зобов'язується прийняти товари і оплатити їх на умовах даного договору; загальна ціна договору складається з сум, зазначених у видаткових накладних, які надані на підставі договору.

Згідно із п. 5.1 договору № 3112-Р відповідач оплачує товари шляхом банківського переказу на поточний рахунок позивача, визначений у договорі, протягом 7 банківських днів з моменту реалізації товару відповідачем та за умови, що позивач надасть належним чином оформлені податкові та видаткові накладні (з врахуванням коригувань та виправлень недоліків, які можуть бути виявлені під час прийому товару) до головного офісу відповідача (або відділу обліку відповідного торгового центру відповідача, в залежності від місця поставки), в термін не більше ніж 3 календарних дні з дня поставки товарів.

Пунктом 12.1 договору № 3112-Р сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного року; договір підлягає пролонгації, якщо за один місяць до завершення дії договору жодна із сторін не заявить про намір його розірвання.

Факт постачання позивачем відповідачу товару згідно із умовами договору № 3112-Р одержання товару відповідачем підтверджується видатковими накладними № Т-00011173 від 17.09.2013 на суму 4 156,90 грн., № Т-00011224 від 18.09.2013 на суму 391,61 грн., № Т-00011225 від 18.09.2013 на суму 304,98 грн., № Т-00012832 від 15.10.2013 на суму 5 617,97 грн., № Т-00014188 від 07.11.2013 на суму 3 375,41 грн., № Т-00015935 від 05.12.2013 на суму 1 395,58 грн., № Т-00016506 від 16.12.2013 на суму 2 636,33 грн., підписаними обома сторонами, належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи.

В матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем у повному обсязі переданого позивачем товару згідно із договором № 3112-Р та зазначених вище видаткових накладних, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 14 369,39 грн.

Між позивачем та відповідачем також було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2014 по 15.04.2014, в якому сторонами визнано наявність заборгованості, зокрема, за договором № 3112-Р від 28.08.2012 у розмірі 14 369,39 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч. 1 ст. 530 ЦК України зазначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 59 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980, яка набула чинності для України 01.02.1991, встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Слід зазначити, що в силу ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Поряд з цим, нормою ч. 1 ст. 212 ЦК України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

З аналізу наведеної норми випливає, що відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12.08.2014 у справі № 910/1606/14; постанові того ж суду від 05.11.2013 № 910/9276/13).

Отже, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Однак, відповідно до обставин справи, обов'язок позивача з постачання товарів відповідачу за договором № 3112-Р були виконані позивачем у повному обсязі, а товари прийняті відповідачем без заперечень.

Втім, враховуючи, що договором № 3112-Р передбачено оплату поставлених товарів відповідачем протягом 7 банківських днів з моменту реалізації товару відповідачем, однак, це стосується лише виникнення обов'язку останнього, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що нереалізація товару відповідачем не є відкладальною обставиною у розумінні частини першої статті 212 ЦК України, при цьому ніяким чином не обумовлюючи виникнення відповідного обов'язку позивача з постачання товарів, та не відповідає критерію невідомості щодо можливості настання таких обставин, оскільки, укладаючи договір з такою умовою сторони припускали і розраховували саме на належне виконання свого обов'язку покупця та здійснення ним оплати поставлених постачальником товарів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду від 07.07.2015 у справі № 910/19256/14, від 12.04.2016 у справі № 910/24456/13.

Слід зазначити, що сторонами не встановлено механізму визначення факту та обсягу реалізації товару та інвентаризації нереалізованих залишків, фактично в договорі визначена можливість відповідачу в односторонньому порядку ухилятись від оплати отриманого товару, без відповідних прав позивача, без передбачення жодних механізмів впливу на противагу, що суперечить загальним принципам цивільного обороту та обов'язковості господарських зобов'язань.

Зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар виникає з моменту його прийняття.

Зазначене узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі № 3-121гс14.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України; цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу; при цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору; відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. (п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Отже, обов'язок оплатити поставлений позивачем відповідачеві товар, з огляду на викладене вище, виникає в останнього з моменту прийняття товару згідно з кожною видатковою накладною, а відповідальність за прострочення виконання такого обов'язку щодо оплати застосовується з наступного дня за днем отримання товару за кожною видатковою накладною.

Таким чином, враховуючи те, що товар відповідачем отриманий, останнім не надано жодних доказів відсутності реалізації отриманого від позивача товару, а також повернення позивачу товару та оплати вартості отриманого товару, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений останнім товар у розмірі 14 369,39 грн.

На підставі ст. 22 ГПК України, позивачем 14.09.2016 до господарського суду першої інстанції подано клопотання про відмову від позову в частині вимог про стягнення пені.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що дії позивача щодо відмови від позову, в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1 572,21 грн. не суперечать вимогам законодавства, не порушують прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб, у зв'язку з чим провадження у даній справі в цій частині підлягає припиненню.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за місяць та відповідно до положень ст. 625 ЦК України можуть бути стягнуті за весь час прострочення боржником грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що фактично, прострочення відповідача перед позивачем щодо кожної видаткової накладної почалось з 18.09.2013, 19.09.2013, 16.10.2013, 08.11.2013, 06.12.2013 та 17.12.2013, однак, не погоджується із висновком про нарахування інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних за період саме з 18.09.2013 по 22.06.2016, оскільки позивачем у розрахунку, доданому до позовної заяви, зазначено період нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань на суму боргу саме з 17.12.2013 по 22.06.2016, що є правом позивача.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості перед позивачем у розмірі 14 369,39 грн. за поставлені позивачем товари згідно із договором № 3112-Р.

Отже, перевіривши розрахунок позивача, доданий до позовної заяви, враховуючи те, що факт прострочення відповідачем оплати за переданий позивачем товар підтверджений матеріалами справи, те, що у господарського суду першої інстанції були відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог та нараховувати 3% річних та інфляційних нарахувань на суму боргу за період, який передує даті 17.12.2013, яка зазначена позивачем, як дата початку прострочення відповідача, апеляційний господарський суд встановив, що суми 3% річних у розмірі 1 083,64 грн. та інфляційних нарахувань на суму боргу у розмірі 12 671,93 грн. є обґрунтованими, правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте скаржником не було надано доказів того, що товар, одержаний за видатковими накладними № Т-00011173 від 17.09.2013, № Т-00011224 від 18.09.2013, № Т-00011225 від 18.09.2013, № Т-00012832 від 15.10.2013, № Т-00014188 від 07.11.2013, № Т-00015935 від 05.12.2013, № Т-00016506 від 16.12.2013 не був реалізований або не була реалізована якась його частина.

Принагідно слід зазначити, що навіть додана до відзиву на позовну заяву інвентаризація товарів № 162 від 21.10.2016 є неналежним доказом не реалізації товару, оскільки наявні у ній відомості, частково, не відповідають даним зазначених вище видаткових накладних, деякі найменування товарів, зазначених у інвентаризації, не постачались позивачем, найменування товару в інвентаризації товарів, частково, не відповідає найменуванням товару зазначеним у видаткових накладних, наявним у матеріалах справи.

Посилання відповідача на те, що згідно із договором № 3112-Р останній має право відмовитись від прийому товару, або повернути товар позивачу у випадку, якщо такий товар не користується попитом у споживача, але в будь-якому випадку не раніше 60 календарних днів з моменту здійснення поставки товару, є безпідставним, оскільки у відповідь на лист позивача № 17/03-3 від 17.05.2014 про повернення поставленого товару, протягом 3-х календарних днів з моменту отримання даного листа та претензію № 3/04/15-1 від 03.04.2015, відповідач повідомив, що товар належить йому на праві власності та оплата за товар буде здійснена протягом 7 банківських днів з моменту реалізації товару відповідачем.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, посилання скаржника у апеляційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 08.07.2010 у справі № 26/107, від 20.02.2013 у справі № 5023/4310/12, Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 у справі № 13/95, від 12.11.2014 у справі № 911/2772/14, є безпідставним.

Крім того, слід зазначити, що у постановах Вищого господарського суду України від 29.01.2015 у справі № 910/11700/14, від 16.04.2015 у справі № 922/4418/14, від 24.02.2016 у справі № 922/3384/15, від 31.03.2016 у справі № 904/8177/15 та 13.07.2016 у справі № 911/4620/15 викладені обставини, відмінні від обставин справи № 911/2751/16.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржника не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Домосвіт Трейд" на рішення господарського суду Київської області від 03.11.2016 у справі № 911/2751/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 03.11.2016 у справі № 911/2751/16 залишити без змін.

3. Справу № 911/2751/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун