Постанова

від 20.12.2016 по справі 810/193/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2016 року 810/193/16

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - суддя Виноградова О.І.,

при секретарі судового засідання Мкртчян Н.Ц.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Васильківського спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України до Регіонального сервісного центру МВС в Київській області, третя особа: Територіальний сервісний центр №3244 Регіонального сервісного центру в Київській області МВС України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

19 січня 2016 р. до Київського окружного адміністративного суду звернувся Васильківський спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України (далі - позивач) з позовом до Територіального сервісного центру №3244 Регіонального сервісного центру в Київській області МВС України (далі - відповідач) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 р., позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2016 р. вказані вище судові рішення скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

27 жовтня 2016 р. згідно з автоматизованим розподілом справ адміністративну справу № 810/193/16 було передано для розгляду судді Виноградовій О.І.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 р. замінено неналежного відповідача - Територіальний сервісний центр №3244 Регіонального сервісного центру в Київській області МВС України на належного - Регіональний сервісний центр МВС в Київській області та залучено Територіальний сервісний центр №3244 Регіонального сервісного центру в Київській області МВС України до участі у справі в якості третьої особи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено у реєстрації навчальної групи № 29 з професійно-технічної підготовки водіїв транспортних засобів категорії "В", оскільки позивач мав право проводити підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів на підставі Ліцензії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 8 січня 2013 р. Серії АД № 073216 (т. 1 а.с. 4-8).

Відповідач позов не визнав, подав до суду письмові заперечення, в яких у його задоволенні просив відмовити, посилаючись на те, що відмова у реєстрації групи від 31 грудня 2015 р. була пов'язана з закінченням 27 жовтня 2015 р. дії акредитації згідно з сертифікатом Міністерства внутрішніх справ України про державну акредитацію позивача, серії ДДАІ 000241 від 18 січня 2011 р. (далі - сертифікат від 18 січня 2011 р.). Стверджував, що позивач подав документи на реєстрацію групи № 29 після закінчення дії названого сертифікату. Зазначив, що після закінчення терміну дії сертифікату від 18 січня 2011 р. він позбавлений права видавати свідоцтво про закінчення закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв (т. 1 а.с. 205-209).

Суд, у судовому засіданні, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив таке .

21 лютого 1995 р. позивач був зареєстрований як юридична особа, що підтверджується свідоцтвом серії А00 № 476110 (т. 1 а.с. 27).

18 січня 2011 р. позивач отримав сертифікат Міністерства внутрішніх справ України про державну акредитацію закладу з підготовки водіїв транспортних засобів категорій "А", "В", "С", "Д", "СЕ", серії ДДАІ 000241, строк дії акредитації 27 жовтня 2015 р. (т. 2 а.с. 167).

23 грудня 2015 р. позивач звернувся до відповідача із заявою № 109 про реєстрацію навчальної групи № 29 з підготовки водіїв транспортних засобів категорії "В", що проходять навчання та отримують освіту у позивача з додатками: списком навчальної групи № 29 з підготовки водіїв транспортних засобів категорії "В", флеш носієм, копією ліцензії серії АД № 073216 з додатком до неї (т. 1 а.с. 9-10).

31 грудня 2015 р. відповідач листом вих. № 238 відмовив позивачу у реєстрації навчальної групи з посиланням на те, що згідно з вимогами Порядку підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 487 (далі - Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів) та Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 340 (далі - Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами) позивач не має права проводити підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, оскільки у сертифіката від 18 січня 2011 р. термін дії закінчився 27 жовтня 2015 р. (далі - лист відповідача № 238) (т. 1 а.с. 11).

У зв'язку з тим, що позивач вважає протиправною відмову у реєстрації навчальної групи, ним було подано даний позов до суду.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 10 лютого 1998 р. № 103/98-ВР "Про професійно-технічну освіту" (далі - Закон № 103/98-ВР), Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 р. № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII), Порядком підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами та Порядком державної акредитації закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 490 (далі - Порядок).

Згідно з вимогами ст. 17 Закону № 103/98-ВР професійно-технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.

Відповідно до вимог ст. 18 Закону № 103/98-ВР до професійно-технічних навчальних закладів належать, зокрема, навчально-курсові комбінати, навчальні центри та інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.

Як убачається з вимог ст. 19 Закону № 103/98-ВР, професійно-технічні навчальні заклади незалежно від форм власності та підпорядкування розпочинають діяльність, пов'язану з підготовкою кваліфікованих робітників та наданням інших освітніх послуг, після отримання ліцензії. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Водночас, Законом № 3353-ХІІ передбачено, що порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України, а порядок видачі посвідчення водія встановлений Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами.

Згідно з вимогами п. 3 Порядку підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, що експлуатуються на вулично-дорожній мережі загального користування, проводяться акредитованим у визначеному законодавством порядку закладом, що зареєстрований в територіальних органах з надання сервісних послуг МВС за його місцезнаходженням. У разі коли зазначена діяльність здійснюється філією, така філія обліковується в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС за її місцезнаходженням. Підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів такими засобами здійснюється у визначеному Мінінфраструктури порядку.

Наявні матеріали справи свідчать про таке .

Позивач діє на підставі статуту, затвердженого наказом Київської обласної організації Товариства сприяння обороні України №15 від 6 березня 2009 р. та зареєстрованого в державному реєстрі 12 березня 2009 р. і в департаменті професійно-технічної освіти Міністерстві освіти і науки України 10 листопада 2009 р . (т. 1 а.с. 12-25).

Згідно з п. 1.1 названого статуту позивач є професійно-технічним закладом установленого атестаційного рівня, заснований на приватній формі власності і входить до системи освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян України, а також іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я та базою оборонно-масової, навчальної і спортивної роботи.

Основними повноваженнями та напрямками діяльності позивача є, зокрема, підготовка кваліфікованих конкурентоспроможних робітників, підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації водії транспортних засобів категорій "А" - "В" - "С" - "Д" - "Є", формування у них наукового світогляду, творчого мислення, здійснення професійного навчання незайнятого населення (т. 1 а.с. 13).

Крім того, позивач здійснював свою діяльність на підставі таких дозвільних документів:

- ліцензії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 8 січня 2013 р. Серії АД № 073216, згідно якою він мав право надавати освітні послуги, пов'язані з одержанням професійної освіти на рівні кваліфікаційних вимог до професійно-технічного навчання за професіями: водій мототранспортних засобів (категорія "А1"); водій мототранспортних засобів (категорія "А"); водій автотранспортних засобів (категорія "В"); водій автотранспортних засобів (категорія "С1"); водій автотранспортних засобів (категорія "С"); водій автотранспортних засобів (категорія "D1"); водій автотранспортних засобів (категорія "D"); водій автотранспортних засобів (категорія "СЕ") до 27 грудня 2015 р. (т. 1 а.с. 28-29);

- сертифікату про акредитацію серії ДДАІ 000241, виданого Міністерством внутрішніх справ 18 січня 2011 р., строк дії акредитації до 27 жовтня 2015 р. (т. 2 а.с. 167).

Як вже зазначалося, 23 грудня 2015 р. позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 109, в якому просив зареєструвати навчальну групу № 29 з підготовки водіїв транспортних засобів категорії "В" (т. 1 а.с. 9).

До цього листа позивачем було долучено: список навчальної групи № 29 з підготовки водіїв транспортних засобів категорії "В", флешку носій, копію ліцензії серії АД № 073216 з додатком до неї (т. 1 а.с. 9-10).

Наведене свідчить, що позивачем до названого листа не було надано сертифікат Міністерства внутрішніх справ про державну акредитацію.

31 грудня 2015 р. відповідачем було надано відповідь позивачу, зокрема, листом № 238 він відмовив у реєстрації групи № 29, посилаючись на те, що на дату подачі позивачем документів (23 грудня 2015 р.) у сертифіката від 18 січня 2011 р. закінчився строк дії.

При вирішенні справи судом враховано таке.

Згідно з вимогами ст. 15 Закону № 3353-XII особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов'язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів здійснюються в акредитованих закладах незалежно від форми власності та підпорядкування, які за результатами атестації отримали відповідний атестат. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв здійснюються спеціалістами, які відповідають визначеним кваліфікаційним вимогам центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік вимог до закладів, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку, визначаються спільним актом Міністерства внутрішніх справ України, центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах освіти і науки, транспорту та охорони праці.

Порядок отримання посвідчення водія передбачено Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами.

Відповідно до вимог п. 2 названого Положення особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії.

Як убачається з п. 13 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, трамваїв і тролейбусів проводиться в закладах з підготовки водіїв, які утворюються за наявності відповідної матеріально-технічної бази, атестованих спеціалістів та після їх акредитації згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 15 вищевказаного Положення є чітка умова допуску навчальних закладів до процесу підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, а саме: заклади з підготовки водіїв зобов'язані до початку занять зареєструвати в сервісному центрі МВС кожну групу.

Згідно з вимогами п. 16 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами посвідчення водія на право керування транспортним засобом однієї з категорій видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, встановленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний і практичний іспити в сервісному центрі МВС. Документом, що засвідчує проходження підготовки і перепідготовки водіїв транспортних засобів, є свідоцтво.

Наведене свідчить, що якщо особа виявила бажання отримати право керування транспортним засобом, то вона зобов'язана пройти підготовку, перепідготовку водіїв і в результаті отримала відповідне свідоцтво. За наслідками отримання свідоцтва, сервісним центром такій особі видається посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії.

Отже, позивач, який не пройшов акредитацію згідно п. 13 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами не може здійснювати підготовку, перепідготовку чи підвищення кваліфікації водіїв і видавати відповідні свідоцтва.

Державна акредитація закладу є основною формою контролю за діяльністю закладу.

Згідно з вимогами ст. 15 Закону № 3353-XII Міністерство внутрішніх справ України створює та веде реєстр закладів, які здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та здійснює державний контроль за додержанням ними вимог законодавства у цій сфері. Основною формою державного контролю у сфері безпеки дорожнього руху за діяльністю закладів незалежно від форми власності і підпорядкування є державна акредитація закладу та атестація його викладачів, яка проводиться не рідше одного разу на п'ять років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок акредитації навчальних закладів регламентовано Постановою № 490, яка визначає процедуру акредитації закладів незалежно від форми власності та їх філій.

Водночас Спільним наказом Міністерства освіти та науки України та Міністерства праці та соціальної політики України "Про Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту " № 201/469 від 31 грудня 1998 р. (далі - Спільний наказ № 201/469) визначено, що навчальні заклади, які ведуть підготовку водіїв згідно з ліцензією Міністерства освіти та науки України після проведення кваліфікаційної атестації зобов'язані видати свідоцтва кваліфікованого робітника . Особам, які навчалися з професій, спеціалізацій, пов'язаних з керуванням транспортними засобами, тракторами та самохідними машинами, навчальними закладами видаються дипломи встановленого зразка , які і є підставою, в подальшому, для складання кваліфікаційних іспитів і отримання в установленому порядку посвідчень на право керування транспортними засобами, тракторами та самохідними машинами .

Тобто, Спільним наказом передбачено обов'язок позивача видати свідоцтво кваліфікованого робітника та диплом встановленого зразка.

Згідно з вимогами п. 4 Порядку основним завданням державної акредитації є визначення: стану матеріально-технічної бази закладу; рівня організації та проведення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів і професійного рівня спеціалістів.

Крім того, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2016 р. зазначалося, що судами першої та апеляційної інстанції не розгалужено поняття "отримання професійно-технічних навичок" та "право керування транспортним засобом" (т. 1 а.с. 182-187).

З метою виконання названої вказівки, судом досліджено зразки документів, які видаються позивачем спеціалістам після закінчення навчання.

Зокрема, позивачем видаються 2 види документів:

1) Свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації з додатком до свідоцтва про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації (далі - свідоцтво № 1) (т. 2 а.с. 1 "г");

2) Свідоцтво про закінчення закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв (далі - свідоцтво № 2) (т. 2 а.с. 1 "д").

Безпосередньо свідоцтво № 2 у подальшому є підставою для складання кваліфікаційних іспитів і отримання в установленому порядку посвідчень на право керування транспортними засобами, тракторами та самохідними машинами (ст. ) .

Отже, для видача свідоцтва № 2 позивачем можлива лише за наявності в нього сертифікату про державну акредитацію закладу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водія, який видає Міністерством внутрішніх справ України.

Наведене свідчить, що отримання названого диплому можливо лише за наявності сертифіката про державну акредитацію закладу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водія, який видає Міністерством внутрішніх справ України.

Враховуючи, що дія сертифіката від 18 січня 2011 р. закінчилася 27 жовтня 2015 р., тобто, до подачі позивачем листа про реєстрацію групи № 29, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно було відмовлено позивачу у такій реєстрації.

Водночас, суд не приймає до уваги посилання позивача на наявність у нього на дату звернення до відповідача ліцензії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України серія АД № 073216 з додатком (т. 1 а.с. 28-30).

Дійсно, у даній ліцензії зазначено, що позивачу надано право на здійснення такого виду господарської діяльності як надання освітніх послуг навчальними закладами, пов'язаними з одержанням професійної освіти на рівні кваліфікаційних вимог до професійно-технічного навчання (спеціальності (професії) та ліцензовані обсяги прийому вказані у додатку), водночас у додатку до ліцензії перелічені види підготовки (професійно-технічне навчання) та назва професії (водій автотранспортних засобів категорії "А1", "А", "В", "С1", "С", "Д1", "Д", "СЕ") (т. 1 а.с. 28-30).

Тобто, ліцензія містить дозвіл на надання освітніх послуг , пов'язаних з одержанням зазначених у додатку професій.

Проте, за відсутності акредитації Міністерства внутрішніх справ (ст. 15 Закону № 3353-ХІІ) вона, сама по собі, не може бути підставою для видачі позивачем свідоцтва № 2 особам, які пройшли у позивача курс навчання.

Крім того, твердження позивача про те, що він мав повноваження видавати свідоцтво № 2 за відсутності сертифікату про державну акредитацію закладу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водія, який видає Міністерством внутрішніх справ України, спростовується тим фактом, що у подальшому - 5 вересня 2016 р. ним було отримано названий сертифікат, серія МВС, № 000216 (строк дії акредитації до 31 серпня 2021 р.) (т. 2 а.с. 2).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, чого не було зроблено позивачем.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС країни в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що і було зроблено відповідачем.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Виноградова О.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови 23 грудня 2016 р.