Постанова

від 28.12.2016 по справі 905/2832/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.12.2016р. справа №905/2832/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_4 - директор ОСОБА_5 - за довіреністю від відповідача:Не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства МІГ І С , м. Маріуполь, Донецька область на рішення господарського судуДонецької області від 16.11.2016р. по справі№ 905/2832/16 (суддя Бойко І. А.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю В - Транссервіс , м. Маріуполь, Донецька область до відповідачаПриватного підприємства МІГ І С , м. Маріуполь, Донецька область простягнення 927' 280,78 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю В - Транссервіс , м. Маріуполь, Донецька область (далі - Позивач ) звернулося до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Приватного підприємства МІГ І С , м. Маріуполь, Донецька область (далі - Відповідач ) суми основного боргу в розмірі 714' 196,00 грн та суми пені в розмірі 213' 084,78 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.11.2016р. у справі № 905/2832/16 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача суму основного боргу в розмірі 714' 196,00 грн, суму пені в розмірі 158' 261,64 грн та суму судового збору в розмірі 13' 909,21 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що заявлені до стягнення суми підлягають задоволенню згідно приписів ст. 1212 ЦК України та п. 3.1 договору № 12 від 18.08.2015р.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 16.11.2016р. у справі № 905/2832/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю В - Транссервіс у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що рішення господарського суду Донецької області у цій справі не можна вважати законним і обґрунтованим, оскільки воно ґрунтується на помилкових висновках суду і є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення господарського суду Донецької області від 16.11.2016р. у справі № 905/2832/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте 26.12.2016р. до Донецького апеляційного господарського суду надіслав клопотання в якому просить суд розглянути справу без участі повноважного представника відповідача.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника відповідача.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України фіксацію судового процесу було здійснено технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним законним, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом у справі встановлено, що 18.08.2015р. між Сторонами був укладений договір купівлі-продажу № 12 (далі - Договір ), відповідно до якого Продавець (Відповідач) зобов'язується передати у власність Покупця (Позивача) товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах, передбачених цим договором (п.1. 1. договору).

Відповідно до п. 1. 2 договору найменування товару: пшениця продовольча 3 кл. врожаю 2015р.

Згідно п. 1. 7 договору вартість товару за цим договором складає 714' 196,00 грн, у тому числі ПДВ.

Відповідно до п. 2. 3 договору умови оплати: передплата.

За умовами п. 2. 4 договору строк поставки товару до 01.10.2015р.

Відповідно до п. 3. 1 договору, за прострочення поставки товару Продавець сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно умов п. 5. 6 договору, цей договір діє до 31.12.2015р. до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу № 12 від 18.08.2015р. позивачем на його адресу була надіслана претензія № 1/26072016 від 26.07.2016р. зі сплатити заборгованості. На зазначену претензію відповідачем не було надано відповіді.

Встановлено, що кошти в сумі 714' 196,00 грн були перераховані позивачем на рахунок відповідача на підставі договору, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по особовому рахунку ф. 281 від 18.08.2015р. (а. с. 12).

Отже, станом на день набуття відповідачем коштів (18.08.2015р.) між сторонами існували договірні відносини за зазначеним договором, у виконання зобов'язань за яким позивачем і було перераховано спірні кошти на рахунок відповідача, про що міститься запис у графі призначення платежу - …оплата 255,06 тонн пшеницы продовольственной 3 кл. урожая 2015 года согласно счета № 18… у виписці по особовому рахунку ф. 281 від 18.08.2015р.

Позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з Приватного підприємства МІГ І С суму попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та нарахував пеню в розмірі 213' 084,78 грн з посиланням на умови п. 3. 1 договору, яким передбачено, що за прострочення поставки товару Продавець сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Мотивуючи спірне рішення, суд першої інстанції, окрім іншого, послався на положення ст. 1212 ЦК України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма статті 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою отримання грошей (набуття майна).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави ( підстави, за яких виникло це зобов'язання ). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним .

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Доказів визнання недійсним договору матеріали справи не містять.

За наведених обставин, договір про надання послуг і є тією правовою підставою набуття коштів відповідачем за рахунок позивача, що виключає застосування ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин.

Висновки про те, що договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України неодноразово викладалися в постановах Верховного Суду України, зокрема, в постанові від 14.100.2014 року у справі №3-129rc14 та постанові від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15, і мають враховуватися усіма судами загальної юрисдикції при застосуванні даної норми права, як це передбачено частиною першою статті 111 28 ГПК України.

Як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідач набув грошові кошти за існування правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, а саме на підставі договору купівля-продажу №12 від 18.08.2015р.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не ст. 1212 ЦК України, на яку посилався суд першої інстанції як на підставу задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що невірне застосування місцевим господарським судом норми матеріального права не вплинуло на правильність судового рішення в цілому, апеляційна інстанція погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в порушення норм чинного законодавства та умов договору Відповідач своєчасно не повернув кошти передоплати на передачу товару, у зв'язку з чим, Позивачем правомірно нарахована пеня.

Чинним законодавством України, як видом забезпечення виконання зобов'язань, передбачена неустойка (ч.1, ст. 546, ч.ч. 1. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 3. 1 договору передбачено, що за прострочення поставки товару Продавець сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив , якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок пені, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача суми пені у розмірі 158' 261,64 грн.

Таким чином, колегія суддів визнає доводи відповідача в апеляційній скарзі позбавленими фактичного та правового обґрунтування, відтак - такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства МІГ І С , м. Маріуполь, Донецька область - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 16.11.2016р. у справі № 905/2832/16 - залишити без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко

Судді: О.А. Скакун

ОСОБА_3

Надруковано примірників:

1 - позивачу;

1 - відповідачу

1 - до справи;

1 - ГСДО;

1 - ДАГС.